Думки найзаповітніші, як в книгу.
Він так свої пороки прикривав
Личиною цнотливості, що люди
Його вважали мало не безгрішним,
Хоч він у блуді жив із місіс Шор.
Б е к і н г е м
О так! Він, як ніхто, умів ховати
Свою зрадливу і підступну сутність.
Цей підлий зрадник, уявіть собі,
(А ні – то хоч повірте нам на слово)
Запланував сьогодні на нараді
Убити лорда Глостера й мене.
Л о р д – м е р
Невже?
Г л о с т е р
Чи ми – язичники, невірні,
Щоб зважитися стратити його
Без суду й слідства, всупереч закону,
Коли б не надзвичайна небезпека?
Щоб врятувати Англію й себе,
Ми змушені були його скарати.
Л о р д – м е р
Врятуй вас Бог! Він заслужив на смерть.
Ви правильно, мілорди, так вчинили:
Хай буде іншим злодіям урок!
Від Гастінгса добра вже не чекав я,
Відколи він злигався з місіс Шор.
Г л о с т е р
Ми вирішили стратити його,
Як тільки ви надійдете, мілорде,
Але поспішність наших вірних друзів
Зробити, як бажали, не дала.
Хотілось нам, щоб ви самі почули,
Що злодій говорив, як зізнавався
У небезпечних намірах своїх,
Щоб потім ви могли перед народом
Засвідчити, що страта – справедлива,
І в ній ніхто не звинуватив нас.
Л о р д – м е р
Я з ваших слів все зрозумів, мілорде,
Немов би сам і бачив це, і чув.
І поясню їм необхідність страти.
Г л о с т е р
Хотілось нам, щоб ви були на ній.
Тоді б чуток уникли ми зловісних.
Б е к і н г е м
Запізнення, проте, вам не завадить
Підтвердити усе, що чули ви.
Щаслива путь, шановний лорде-мере!
Лорд-мер іде геть.
Г л о с т е р
За ним, мій Бекінгеме, поспіши!
Він в ратушу побіг народ збирати.
Ти в натовпі в зручний момент шепни
Про незаконність діток Едуарда.
І нагадай, як він послав на страту
Трактирника, який пожартував,
Що син його корону успадкує:
Нещасний мав на думці свій трактир
Із назвою на вивісці "Корона".
Ще нагадай про хтивість короля,
Скотячу нерозбірливість в стосунках;
Як гвалтував їх дочок і жінок,
Як дике серце й заздрісний свій зір,
Не стримуючись, кидав він на здобич.
Як треба, то й мене ти зачепи.
Скажи: коли родився Едуард,
То воював у Франції мій батько,
Йорк доблесний, який співставив строки
І визнати своїм не захотів
В його відсутність родженого сина.
Скажи, що і обличчям Єдуард
Із Йорком славним зовсім був не схожий.
Але цього торкайся обережно:
Ти знаєш сам, що мати ще жива.
Б е к і н г е м
Не сумнівайтесь, буду красномовним,
Неначе я для себе клопочусь
Про нагороду золоту. Бувайте!
Г л о с т е р
Зробивши справу, приведи усіх
В оточенні найвченіших прелатів.
Б е к і н г е м
Іду – і до четвертої години
Із ратуші новин чекайте ви.
(Виходить.)
Г л о с т е р
(До Ловела)
Скоріш іди за преподобним Шоу.
(До Кетсбі)
А ти – за братом Пенкером. Обох
Просіть в Бейнардський замок за годину.
Ловел, Кетсбі й Реткліф ідуть геть.
Тепер таємно накажу прибрати
Дітей Георга Кларенса подалі.
Та ще звелю, щоб ні одна душа
До принців молодих не допускалась.
(Іде геть.)
Сцена шоста
Лондон. Вулиця.
Входить п и с а р із паперами в руках.
П и с а р
Ось грамота, в якій шляхетний Гастінгс,
Як зрадник, прирікається до страти.
Я начисто усю переписав
Її для проголошення в соборі.
Дивіться, як підстроєно це спритно:
Писав я текст приблизно півдоби, –
Його вночі прислав до мене Кетсбі, –
Не менший час пішов на чорновик,
А Гастінгс був живий ще нині вранці,
Не викритий, не страчений і вільний!
Оце часи! Та хто ж такий дурний,
Щоб не помітив явну підтасовку?
І хто про це насмілиться сказати?
Жахливий світ, де владарює зло!
Таких часів ще досі не було.
(Іде геть.)
Сцена сьома
Двір Бейнардського замку.
Входять з одного боку Г л о с т е р,
з іншого – Б е к і н г е м.
Г л о с т е р
Ну як? Про що говорять городяни?
Б е к і н г е м
Пречистою клянусь, усі мовчать.
Ніхто ні слова, ніби оніміли.
Г л о с т е р
Усі мовчать? А ти їм говорив,
Що діти Едуарда незаконні?
Б е к і н г е м
Аякже. І про шлюбний договір
Із леді Льюсі, і про інший також –
З французькою принцесою – казав.
Розказував про хіть його нестримну,
Про гвалтування дочок і дружин.
Казав і про жорстокість Едуарда,
І про його походження сумнівне,
І що на батька був несхожий він.
Казав, що ви – то зовсім інша справа:
І духом, і обличчям – справжній Йорк.
Казав їм про шотландські перемоги,
Про вашу твердість й доблесть на війні,
Про мудрість в мирні дні, про вашу щедрість,
Про доброчесність, лагідність, відвертість.
Здається, я нічого не забув,
Що нам надалі може знадобитись.
Кінчаючи промову, я сказав:
— Всі, хто добра бажають Батьківщині,
Кричіть: "Нехай живе король наш Річард!"
Г л о с т е р
І що? Вони і справді закричали?
Б е к і н г е м
Помилуй Бог, не крикнув ні один.
Стояли, мов із каменю боввани,
Без руху, сполотнілі й мовчазні.
Я докоряти став, спитав у мера,
Що означає їх мовчання вперте?
Він відповів: мовляв, не звик народ
Такі промови слухати, потрібен
Глашатай тут. Я наказав йому
Мою промову всю переказати,
Він і почав: "Так герцог говорив,
Так думає". Від себе ані слова.
Коли замовк, то спільники мої,
Що оддалік стояли, закричали
Безладно, вгору кинувши шапки:
"Нехай живе король англійський Річард!"
Я скористався цим і проказав:
"Спасибі, співвітчизники і друзі!
Цим одностайним схваленням промови
Ви показали мудрість і любов
До Річарда". Сказавши це, пішов.
Г л о с т е р
От без'язикі телепні! Мовчали?
Б е к і н г е м
Казати правду, ані пари з вуст.
Г л о с т е р
Тож лорда-мера з челяддю не ждати?
Б е к і н г е м
Ні, зараз прийдуть. Зобразіть свій страх
І зразу не виходьте – хай попросять.
З'явіться з молитовником в руках,
А з двох боків – єпіскопи шановні.
До цього я увагу приверну.
Та поламайтесь, наче та дівиця,
Що каже, поступаючися: "Ні!"
Г л о с т е р
Якщо мене так будете просити,
Як буду я уперто опиратись,
То справу до ладу доведемо.
Б е к і н г е м
Ідіть скоріш, бо стукає лорд-мер.
Глостер виходить.
Входять л о р д – м е р і г о р о д я н и.
Б е к і н г е м
Вітаю, лорде-мере. Я чекаю,
Чи згодиться прийняти герцог нас.
Входить К е т с б і.
Що герцог відповів на просьбу, Кетсбі?
К е т с б і
Мілорде, він просив відкласти зустріч
На завтра-післязавтра. Зараз він
З єпіскопами бесіду веде,
І роздуми свої благочестиві
Для світських справ не може припинить.
Б е к і н г е м
До герцога, прошу вас, поверніться.
Скажіть, що я, лорд-мер і олдермени
Прийшли до нього в цей знаменний час
І просимо зустрітися із нами:
Про всенародне благо мова йде.
К е т с б і
Я зараз доповім йому про це.
(Виходить.)
Б е к і н г е м
(до лорд-мера)
Так, герцог Глостер – це не Едуард:
Не віддається він розпусті в ліжку,
А молиться навколішках смиренно;
Проводить не з повіями він час –
Святе Письмо з монахами тлумачить;
Не ніжиться, нарощуючи жир,
Думками вдосконалює він душу.
Якби ж узяв цей доброчесний принц
Собі на плечі весь тягар правління,
Була б щаслива Англія тоді.
Та я боюсь, – його не умолити.
Л о р д – м е р
Врятуй нас Бог! Невже відмовить він?
Б е к і н г е м
Боюся, що відмовить. Ось і Кетсбі.
Входить К е т с б і.
Ну, Кетсбі, що тепер сказав мілорд?
К е т с б і
Дивується, навіщо, ваша світлість,
Прийшли сюди ви з натовпом народу,
Його не попередивши про це?
Боїться він, що наміри нечисті.
Б е к і н г е м
Як гірко, що мене шляхетний герцог
У намірах нечистих запідозрив!
Клянусь, що з чистим серцем ми прийшли
До нього. Так йому і передайте.
Кетсбі виходить.
Коли береться набожна людина
За чотки – вже її не відірвеш:
Такий солодкий захват молитовний.
Кетсбі повертається.
На галереї з'являється Г л о с т е р між двома
є п і с к о п а м и.
Л о р д – м е р
Дивіться – він! З єпіскопами разом.
Б е к і н г е м
О так, з двома стовпами благочестя,
Підтримкою від суєтних бажань.
Погляньте, молитовник у руці! –
Людини доброчесної окраса.
— Плантагенете славний і великий!
Прислухайся до наших молитов!
Пробач, що мимоволі перервали
Благочестиві роздуми твої.
Г л о с т е р
Мілорде, вам не треба вибачатись:
Я сам прошу пробачення за те,
Що, в молитви поринувши душею,
На дружній заклик не відразу вийшов.
Мілорде, що сюди вас привело?
Б е к і н г е м
Що привело? Напевне, Божа воля
І голос люду, що живе без влади.
Г л о с т е р
Боюся я, що нехотя завдав
Відчутної образи городянам,
І ви прийшли, щоб висловить її?
Б е к і н г е м
О так. Та ви, дослухавшись до просьби,
Могли хоча б спокутувати гріх.
Г л о с т е р
Спокутую, бо я – християнин.
Б е к і н г е м
Дізнайтеся: провина ваша в тому,
Що ви чомусь відмовились від влади,
Від скіпетра і трону ваших предків,
Обов'язки спадкові, і права,
І славу королівської родини
Віддавши гілці кволій і гнилій.
Прокиньтеся в ім'я потреб держави
Від роздумів солодких і дрімотних!
Наш благодатний острів міг би втрати
Всі повернути, та прекрасний лик
Його укритий шрамами безчестя;
Державний стовбур нині обвивають
Рослини-паразити; може він
Усохнути і канути безвісно
У темряву убозтва й забуття.
Ми молимо: врятуйте край свій рідний,
Прийміть на себе весь тягар правління
І повновладно свій народ ведіть
Не як протектор, опікун, намісник
Чи управитель у чужих маєтках,
А як законний власник, як король.
Прийшли сюди оці звичайні люди,
Як друзі, що надіються на вас,
І поступившись їх палким вимогам,
Прийшов і я молити вас за них.
Г л о с т е р
Що вдіяти? Нічого не сказавши,
Піти, чи гірко докоряти вам?
Мовчати? Та подумати могли б ви,
Що золотим ярмом людської влади,
Мені запропонованим тепер,
Безмовне спокусилось честолюбство.
Якщо ж я докоряти розпочну
За просьбу, що народжена любов'ю,
То цим образи друзям я завдам.
Не змовчу, щоб не вводити в оману,
Та й докоряти я не буду теж.
Тож ось вам, друзі, відповідь моя:
"Спасибі за любов, але повірте, –
Такої честі я не заслужив.
Коли б не залишалось перешкод
І трон я успадковував по праву,
Від величі я б радий був сховатись,
Бо грішний я і духом я слабкий.
Я в фіміамі слави задихнуся.
Мій човник не для плавання в морях.
Хвала Творцю, – нема в мені потреби.
Як є нужда, – не я потрібний вам.
Є інший плід на дереві держави.
Дозріє з часом королівський плід
І, виявившись гідним слави предків,
Своїм правлінням ощасливить нас.
На нього покладаю я надії,
Які на мене покладали ви.
Йому по праву ця дісталась доля.
Не дай, Господь, на неї посягнуть!"
Б е к і н г е м
Мілорде, хоч шляхетна ваша мова,
Та докази сумнівні і слабкі,
Коли у суть їх вдуматись уважно.
Принц Едуард є сином короля?
Та він не син законної дружини.
Ваш брат із леді Льюсі заручився –
І може це засвідчить ваша мати.
Невдовзі вдруге заручився він
Із Боною, сестрою короля
Французького.