Зморившись озиратися на всі боки, Давенант нарешті прийшов додому, і, незадоволена раннім дзвінком, впустила його заспана служниця. Він увійшов в свою кімнату з таким почуттям, як ніби не був у ній кілька років. Порожня пляшка від вина і стакан, пофарбований навколо денця закиснутим вином, випромінювали тлінний запах. Тут сидів батько, тут Давенант пригощав його. Задернувши фіранку вікна, так як сліпучі промені сонця обманювали, сяючи без розради, і гріли, не зігріваючи, змучений Давенант ліг на ліжко, майже негайно заснувши. Коли прийшов час, служниця внесла кави і розбудила сплячого, він сказав: "Добре", — знову заснувши так само міцно, без свідомості свого короткого пробудження. Весь час йому снився батько, і він говорив з ним про важкі речі. Нарешті Давенант прокинувся. Схопившись, він намагався зрозуміти сенс тривоги, що оволоділа їм, але не відразу згадав про те, що трапилося вчора. Кава давно охолонула.
Поглянувши на годинник, Тіррей схаменувся, так як наближався полудень.
Страждаючи страхом, що, втомившись чекати в "Хоботі", батько з хвилини на хвилину може з'явитися сюди, та ще, можливо, не один, а з Гемасом, Тіррей почав квапливо застібатися. Схопивши капелюх, шукав він очима сам не знаючи чого, твердячи:
— Тільки б вийти в двері ... Ось-ось пролунає дзвінок ..
Дійсно пролунав дзвінок, і Тіррей почув його в момент, коли відкривав двері
своєї кімнати. Заціпенівши, він негайно зняв капелюха і відійшов до столу, знаючи вже, що прийшов Франк Давенант. Він чув його запобігливу подяку старій Губерман, яка човгає своїми туфлями в передній, і її брехливі зітхання. Тоді Тіррей відкрив двері, не чекаючи стуку, і Франк впевнено увійшов до кімнати з недбалим п'яним жестом, яким як би запрошував світ розкритися перед його добродушністю.
З першого погляду Тіррей зауважив, що батько п'яний як чіп і, ймовірно, не спав. Хоча був він поголений, вмитий, його старе, в червоних жилка лице як і раніше не вселяло ніякої довіри.
— Я чекав, — сказав Франк, беручи обома руками руку сина і поплескуючи її. – Повинно бути, ти проспав? Ну, звичайно, вигляд у тебе заспаний. Що, Тірі, як ?! Ти дуже розсердився вчора?
— Так, я проспав, але ...
— Але що, мовляв, робити, раз з'явився цей негідний старий батько ?! Ха-ха! Ми з Гемасом здорово випили вчора. Знаєш, ти йому сподобався. Це людина з головою. Він каже: "Я розумію вашого сина, але він летить і буде летіти, як метелик на вогонь, поки не спалить крила ". І — додам я сам — поки, скорчившись і здихаючи, не прокляне всі лукаві вогні світу!
Тіррей налив собі склянку холодної кави, потім випив залпом, без цукру, терпкий напій, щоб хоча трохи відігнати пригнічення.
— Чи будете ви пити холодну каву? — запитав Тіррей. — А вина у мене немає.
— Кава? Чи ... Хоча ... потім я вип'ю вина. Я вже їв, Тірі. Ну ось, я сяду. Слухай, Тірі, ти майже доросла людина, і я хочу торкнутися, зауваж — тільки торкнутися, так невдало піднятого вчора питання про Футроза і його славних маляточок. Однак ... не в тому справа .. Хоча. Але, бачиш, я повинен висловитися.
— Так, ви повинні висловитися, — з гіркотою заявив Тіррей. — Повірте, я буду вас слухати дуже уважно.
— Ах так? Чудово, — Франк дістав тютюн. — В такому разі закурим стару добру
трубку життєвого мудреця. Я, Тірі, став мудрим. Так, минуле, добренька
недолуга Корнелія, надії висунутися, розбагатіти — все це тепер для мене як
щось хороше, бринькає, але майже нереальне. Є два способи бути щасливим:
піднесення і падіння. Шлях до підвищення важкий і стомлює. Ти повинен половину життя віддати боротьбі з конкурентами, брехати, лестити, прикидатися, комбінувати і терпіти, а коли в нагороду за це голова твоя почне сивіти і доктора захочуть отримувати від тебе постійну ренту за те, що ти наскрізь хворий, ось тоді ти відчуєш, як тобі дісталася висота положення і гроші, звичайно. Так, так заради чого ж ти так скалічився? Заради власного будинку, жінок і задоволень. Ще можеш втішатися тим, що кілька повзучих вгору дурнів будуть старанно твердити твоє ім'я, поки не підповзуть всістися або поруч з тобою, або ще вище. Тоді вони плюнуть тобі на голову. Розумієш, про що я говорю?
— Я розумію. Ви — невдаха.
— Невдаха, Тірі? Дивись, як ти повернув ... Ти помилився. Мій висновок інший. Так я невдаха — з вульгарної точки зору, — але справа не в тому. Який же шлях легше до насолод і задоволень життя? Повзти вгору або злетіти вниз? Знай же, що внизу те ж саме, що і вгорі: такі ж жінки, таке ж вино, такі ж карти, такі ж подорожі. І для цього не потрібно ніяких диявольських судом. треба тільки зрозуміти, що так звані сором, совість, презирство людей є просто грубі опудала, розставлені на городах всілякої "висоти" для того, щоб лякати таких, як я, що зрозуміли гру. Ти нюхав совість? Тримав в руках сором? Їв презирство? Це тільки слова, Тірі, що прорікаються гортанню і язиком. Слова ж є тільки струс повітря.
Є насолода в падінні, друже мій, цю солодкість треба випробувати, щоб її зрозуміти. Найглибший низ і найвищий верх — кінці одного ланцюга. Бродяга, відкинутий – я сам відкинув всіх, я подорожую, володію жінками, граю в карти і рулетку, курю, п'ю вино, їм і сплю в чотирьох стінах. Нехай мої жінки брудні і п'яні, вино — дешеве, гра — на дріб'язок, подорожі та переїзди відбуваються під вітром, на палубі або на даху вагона — це все те саме, чим володіє мільйонер, таке ж, чорт забирай, життя, і, якщо навіть поглянути на нього з естетичного боку, — воно, далебі, не позбавлене оригінального колориту, що і доводиться пристрастю багатьох художників, письменників до зображення притонів, жебраків, повій. Які там почуття, пристрасті, жадання! Суспільство пристойних морд , що видохлось, навіть не уявляє, як живі ці почуття, як вони сповнені невідомих "висоті" струн! Слухай, Тірі, ступни до нас! Плюнь на своїх благодійників! Ти граєш принизливу роль дерев'яної палички, яку стругають від нудьги і, коли вона набридне, кидають її через плече.
Хмільний голос Франка звучав, як настирливе марення, але сам він, що давно не вимовляв таких довгих промов, вважав взятий ним тон досить переконливим для дії на Тіррея, який, на його думку, не міг би сам ніколи прийти до настільки яскравого одкровення. Притуплений алкоголем мозок Франка перебував у владі примітивних розрахунків.
— Чи варто продовжувати? — допитливо спитав він, побачивши, що Тіррей мовчить. — Залишилося мені зробити тобі практичну пропозицію, дати пораду ... Хоча ..., Одним словом, я бажаю тобі добра.
— Говоріть. Мені все одно.
— Ну, слухай, і нехай ця думка кілька днів зріє в тобі. Можеш зараз нічого не
вирішувати. У Футроза дві дочки, обидві гарненькі. Одна зовсім дівчисько, але інша майже доросла. Ти — прямо скажу — красивий, цікавий хлопчик. Якби ти під'їхав до цієї .. до старшої .. Розумієш? Розумієш, які перспективи? Якби ти з нею таємно вступив в зв'язок, вона виманила б у батька стільки грошей, скільки тобі й не снилося ... Ти знаєш, як це робиться? Хочеш, я тебе навчу?
Про всяк випадок Франк приготувався до того, що могло піти за його питанням.
Тіррей встав, простягнув батькові його шапку і тихо сказав:
— Ідіть геть і ніколи не приходите до мене! Якби ви не були мій батько, я задушив б вас без всякого каяття. Іди, стара сволота!
Франк мутне глянув на сина і безсило звісив голову. Його ноги розповзлися, рука впала зі столу, тіло, намагаючись триматися прямо, здригалося і поникало.
— Зовсім раз-вез-ло, — бурмотів він, прикидаючись, що силкується встати. – Чотири П-пл –ляшки ... на щось-щак ... ф-фу!
— Що з вами?
— С-с-с-пати, — сказав Франк. — Пр-рости ...п'яного.
Повіривши, що батько впав у безпорадний стан, Тіррей задумався і тоскно
зітхнув. Гнати жалюгідну істоту, яке звалилася б за порогом, він не міг. Сяк-так він підвів батька до кушетки й уклав його, причому Франк важко повалився, як мертвий, і Тіррею довелося піднімати йому ноги. Думаючи, що батько буде спати, щонайменше, до вечора, Давенант ще раз відправився шукати Галерана і знову не застав його.
Повернувшись, він був зустрінутий старою Губерман, яка повідомила йому, що Франк пішов.
Вона додала:
— Чи не зміните ви кімнату? Вам буде у мене незручно жити удвох, а я вам скажу одну дуже хорошу адресу.
— Як ви хочете, — байдуже сказав Тіррей. — Я не винен.
Він увійшов до себе і побачив розкриту шафу; білий костюм і білизна зникли. усередині шафи валявся старий піджак Тіррея, залишений Франком синові тільки тому, що він не зміг його захопити. Все інше було обгорнуте їм навколо тіла, під блузу. Таким чином прислуга нічого не помітила.
Глава VI
З цієї хвилини Тіррей став зовні спокійний, але його ніби вдарили по очах.
Деякий час він бачив погано, неясно навколо себе. Він хмурився і кліпав, намагаючись викликати в собі хоч якесь різке почуття, і не міг, і сам він був, як порожня шафа. Присівши, Тіррей взяв зі столу якусь нитку, мабуть, залишену Франком.
Він став обмотувати її навколо пальця і рвати. Так він сидів трохи часу,
представляючи ряд шинків, помічених вчора, де міг тепер наздогнати батька. Давенант зважився на це з глибокою відразою і майже без будь-якої надії. Замкнувши кімнату, щоб ніхто не знав істину його положення, Давенант вийшов на пошуки злодія і, ретельно оглянувши "Хобот", де не було ні Гемаса, ні Франка, відправився до одного кутку біля порту, де знаходилося сім питних закладів. Поштовхавшись з дверей в двері, побачив він нарешті свого батька в компанії Гемаса і трьох вилицюватих бродяг в рваних
капелюхах. За їх столом сиділи дві жінки. Нарум'янені яскраво, до самих скронь, ці п'яні фурії захвилювалися першими, побачивши Тіррея; здогадавшись, що хлопчик з враженим лицем — син щедрого мецената, вони сказали щось Франку, який весело розливав в цей момент вино. Франк глянув, похмуро опустив повіки, насупився і поклав лікті на стіл.
— А-ха-ха! Ось потіха, — сказав Гемас, з цікавістю чекаючи скандалу.
Всі мовчали, і Тіррей підійшов. Він розглядався з ніг до голови, як потішний ворог, який скоро піде.
— Батько, — сказав Тіррей, — я прийшов. Я повинен вам сказати кілька слів.
— Вже продано! — заявив Франк. — Даремно будеш кричати!
— Не буду кричати. Відійдіть поговорити зі мною.
— Гм ...