Кам'яний гість (переклад О. Грязнова)

Олександр Пушкін

Кам'яний гість

L e p o r e l l o. O statua gentilissima
Del gran' Commendatore!..
...Ah, Padrone!
Don Giovanni.

Сцена 1

Д о н Г у а н і Л е п о р е л л о.

Д о н Г у а н
Тут ночі почекаємо. Нарешті
Ми досягли воріт Мадриду! Скоро
Я полечу знайомими шляхами,
Закутавшись плащем, під капелюхом.
Як думаєш? впізнають так мене?

Л е п о р е л л о
Ні! Дон Гуана важко упізнати!
Таких, як він, до біса!

Д о н Г у а н
Ти жартуєш?
Та хто ж мене впізнає?

Л е п о р е л л о
Перший сторож
Або гітана, п'яний музикант
Або свій брат, зухвалий кавалер,
Зі шпагою при боці і в плащі.

Д о н Г у а н
Ну, не біда, хоч і впізнають. Тільки б
Не стріти десь самого короля.
Всіх інших я в Мадриді не боюсь.

Л е п о р е л л о
А завтра ж інші королю нашепчуть,
Що Дон Гуан покинув самовільно
Заслання і з'явився у Мадрид —
Що він із вами зробить?

Д о н Г у а н
Та — поверне.
Напевне ж, голови не відрубає
Мені, немов державному злочинцю.
Мене заслав, бо він мене любив;
Заслав, щоб не могла мені помститись
Убитого сім'я...

Л е п о р е л л о
Отож бо й є!
Сиділи б ви собі спокійно там.

Д о н Г у а н
Слуга покірний! ледве-ледве я
Не вмер там із нудьги. І що за люди,
Що за земля! А небо?.. справжній дим.
Ну, а жінки? Та я не проміняю,
Мій вірний, нерозумний Лепорелло,
Простої андалузької селянки
На всіх тамтешніх пещених красунь.
Сподобались вони мені спочатку
Очима голубими, білизною
Та скромністю — а більше новизною.
Та, слава богу, швидко здогадався —
Побачив я, що з ними знатись гріх —
Усі немов фігури воскові;
А наші!.. Та послухай, щось знайоме
Мені це місце; ти впізнав його?

Л е п о р е л л о
Як не впізнати: монастир оцей
Я пам'ятаю. Їздили сюди ви.
А там, в гаю, я коней сторожив.
Заняття не з найкращих. Ви, напевне,
Приємніше проводили тут час,
Ніж ваш слуга.

Д о н Г у а н
(задумливо)
Інезо бідолашна!
Померла вже; я так її любив!

Л е п о р е л л о
Інеза! — чорноока... пам'ятаю.
Три місяці за нею увивались,
Аж поки-то лукавий допоміг.

Д о н Г у а н
У липні... уночі. Згадати дивно:
Я щось знайшов у погляді сумному,
В устах її блідих і помертвілих.
Красунею її ти не вважав.
І дійсно, що було в ній дуже мало
Воістину прекрасного. Лиш очі,
Вони одні. Та погляд... більш ніколи
Я погляду такого не зустрів.
А голос був і тихий, і слабкий.
Та чоловік у неї був суворий,
Ревнивий дуже... О, моя Інезо!

Л е п о р е л л о
Що ж, ви на ній не зупинились.

Д о н Г у а н
Правда.

Л е п о р е л л о
загрузка...
А будем жити, знайдуться і інші.

Д о н Г у а н
Авжеж.

Л е п о р е л л о
Тепер яку ми у Мадриді
Шукати розпочнемо?

Д о н Г у а н
О, Лауру!
Я зразу побіжу до неї.

Л е п о р е л л о
Згода.
Д о н Г у а н
До неї прямо в двері — а застану
Когось у неї — викину в вікно.

Л е п о р е л л о
Звичайно. Ну, уже ми й звеселились.
Недовго нас покійниці тривожать.
Хто там іде?
Входить монах.
М о н а х
Вона приїде зараз
Сюди. Хто тут? не слуги Дони Анни?

Л е п о р е л л о
Ні, ми самі господарі собі,
Гуляєм тут.

Д о н Г у а н
А ви кого ждете?

М о н а х
Приїхати повинна Дона Анна
Провідати гробницю чоловіка.

Д о н Г у а н
Як Дона Анна? Жінка командора,
Убитого... забувся ким?

М о н а х
Розпусним,
Безсовісним, безбожним Дон Гуаном.

Л е п о р е л л о
Ого! Про Дон Гуана поговірка
Пролізла навіть в мирний монастир,
І там уже хвалу йому співають.

М о н а х
Він, може, вам знайомий?

Л е п о р е л л о
Нам? ніскільки.
А де-то він тепер?

М о н а х
Немає тут,
Він засланий далеко.

Л е п о р е л л о
Слава богу!

Чим далі він, тим краще. Всіх би їх,
Розпусників, в один мішок та в море.

Д о н Г у а н
Що ти верзеш?

Л е п о р е л л о
Мовчіть: то я навмисне...

Д о н Г у а н
Так тут і поховали командора?

М о н а х
Тут; спорудила пам'ятник дружина
І приїжджає кожен день сюди
За упокій душі його молитись
І плакати.

Д о н Г у а н
От дивна удова!
Собою гарна?

М о н а х
Ми красу жіночу,
Монахи, не повинні помічати.
Та гріх брехать; не може і угодник
В її красі чудовій не зізнатись.

Д о н Г у а н
Тож недарма покійник був ревнивим
І Дону Анну під замком тримав.
Ніхто із нас не зустрічав її,
А з нею я б хотів поговорити.

М о н а х
О, Дона Анна із чоловіками
Розмови не веде.

Д о н Г у а н
А з вами, отче?

М о н а х
Зі мною справа інша; я монах.
Та ось вона.

Входить Д о н а А н н а.

Д о н а А н н а
Мій отче, відімкніть.

М о н а х
Іду, сеньйоро; я на вас чекаю.
Дона Анна іде за монахом.

Л е п о р е л л о
Ну що, яка?

Д о н Г у а н
Її не видно зовсім
Під цим вдовиним чорним покривалом.
Хіба вузеньку п'ятку я помітив.

Л е п о р е л л о
І досить з вас. Уява ваша буйна
Все інше за хвилину домалює;
Проворніша вона за живописця.
Вам все одно, хоч з чого б розпочати,
Із брів, чи з ніг.

Д о н Г у а н
Послухай, Лепорелло,
Я з нею познайомлюсь.

Л е п о р е л л о
От іще!
Потрібно дуже! Чоловіка вбив,
Ще й хоче бачить сльози удовині.
Безсовісний!

Д о н Г у а н
Тим часом вже і смерклось.
Тож поки місяць не зійшов на небі
І в сутінки не обернув пітьму,
Ввійду в Мадрид.
(Іде геть.)

Л е п о р е л л о
Іспанський гранд, як злодій,
Чекає ночі й місяця боїться!
Життя прокляте! Довго ще таскатись
Мені за ним? Уже немає сил.

Сцена 2

Кімната. Вечеря у Л а у р и.

П е р ш и й г і с т ь
Клянусь тобі, Лауро, що ніколи
Так досконало досі ти не грала.
Як глибоко ти зрозуміла роль!

Д р у г и й
Як розвила! із силою якою!

Т р е т і й
З яким мистецтвом!

Л а у р а
Так, мені сьогодні
Вдавались кожен рух і кожне слово.
Я віддавалась вільному натхненню.
Слова лились, немов би народила
Не пам'ять їх, а щойно серце...

П е р ш и й
Правда.
Ще і тепер твої палають щоки,
А очі просто сяють. Не проходить
Захоплення. Лауро, не давай
Йому в собі даремно охолонуть;
Хоч заспівай!

Л а у р а
Подай мені гітару.
(Співає.)

В с і
О браво! браво! дивно! незрівнянно!

П е р ш и й
Спасибі, чарівнице. Ти серця
Лікуєш нам. З життєвих насолод
Кохання лиш за музику солодше;
Але й кохання — музика... Поглянь:
Розчулився сам Карлос, гість похмурий.

Д р у г и й
Прекрасні звуки! скільки в них душі!
Чиї ж слова, Лауро?

Л а у р а
Дон Гуана.
Д о н К а р л о с
Що? Дон Гуан!

Л а у р а
Їх написав для мене
Мій вірний друг, невірний мій коханець.

Д о н К а р л о с
Твій Дон Гуан безбожник і мерзотник,
А ти дурна.

Л а у р а
Ти з розуму зійшов?
Та зараз я звелю тебе зарізать
Прислужникам, хоч ти іспанський гранд.

Д о н К а р л о с
(Встає.)
Поклич же їх.

П е р ш и й
Лауро, перестань;
І ти не сердься теж. Вона забула...

Л а у р а
Що брат його у чесному двобою
Гуаном був убитий? Справді: жаль,
Що не він сам.

Д о н К а р л о с
Я дурень, що розсердивсь.

Л а у р а
Ага! таки зізнався ти, що дурень.
Давай миритись.

Д о н К а р л о с
Винен я, Лауро,
Пробач мені. Та знаєш: я ніяк
Не можу чути це ім'я байдуже...

Л а у р а
Чи винна ж я, що на язик мені
Оце ім'я приходить повсякчасно?

Г і с т ь
Ну, щоб і зовсім відлягло від серця,
Ще заспівай нам.

Л а у р а
Добре, на прощання,
Бо ніч уже. То що ж вам заспівать?
А, слухайте.
(Співає.)
В с і
Чарівно, незрівнянно!

Л а у р а
Бувайте ж, гості.

Г о с т і
Прощавай, Лауро.
Виходять. Лаура зупиняє Дон Карлоса.

Ти, навіжений! можеш залишитись,
Сподобався мені ти; Дон Гуана
Ти нагадав, коли мене ти лаяв
І скреготів зубами.

Д о н К а р л о с
От щасливець!
Так ти його любила.
Лаура ствердно киває.
Дуже?

Л а у р а
Дуже.
Д о н К а р л о с
І зараз любиш?

Л а у р а
Ні, у цю хвилину
Я не люблю. Любити двох не можна.
Тепер люблю тебе.
Д о н К а р л о с
Скажи, Лауро,
Котрий же рік тобі?
Л а у р а
Вже вісімнадцять.

Д о н К а р л о с
Ти молода... і будеш молодою
Ще років п'ять чи шість. Навколо тебе
Ще років шість вони крутитись будуть,
Тебе голубить, пестить, вихвалять,
І уночі співати серенади,
І друзів убивать на поєдинках —
Усе заради тебе. Та коли
Змарнієш ти, і очі западуть,
І зморщені повіки почорніють,
І сивина твої усипле коси,
І будуть говорить тобі: "стара!" —
Тоді що скажеш ти?

Л а у р а
Тоді? Про це
Навіщо й думать? Що це за розмова?
І звідкіля думки такі у тебе?
Піди — відкрий балкон. Там чисте небо,
Повітря нерухоме, ніч лимоном
І лавром пахне, і яскравий місяць
У синяві блищить, густій і темній,
І сторожі кричать протяжно: "Ясно!.."
У цей же час на півночі — в Парижі —
Можливо, небо хмарами укрите,
Іде холодний дощ і вітер дме.
А нам яка печаль? Послухай, любий,
Я хочу, щоб всміхнувся ти мені...
Отак-то!

Д о н К а р л о с
Мила відьмо!
Стукають.

Д о н Г у а н
Гей! Лауро!

Л а у р а
Хто там? і чий це голос?

Д о н Г у а н
Відчини...

Л а у р а
Невже!.. О, боже!..
(Відмикає двері, входить Дон Гуан.)

Д о н Г у а н
Здрастуй...

Л а у р а
Дон Гуане!..
(Лаура кидається йому на шию.)
Д о н К а р л о с
Як! Дон Гуан!..

Д о н Г у а н
Лауро, любко мила!..
(Цілує її.)
Хто в тебе там, моя Лауро?

Д о н К а р л о с
Я,
Дон Карлос.

Д о н Г у а н
От негаданно зустрілись!
Я завтра весь до ваших послуг.

Д о н К а р л о с
Ні!
Негайно — тут.

Л а у р а
Дон Карлосе, спиніться!
Ви зараз не на вулиці — ви в мене —
Тож вийдіть геть.

Д о н К а р л о с
(не слухаючи її)
Я жду тебе. Давай,
З тобою шпага.

Д о н Г у а н
Ну, якщо тобі
Не терпиться, будь ласка.
Б'ються.

Л а у р а
Ай! Гуане!..
(Кидається на постіль.)
Дон Карлос падає.

Д о н Г у а н
Вставай, Лауро, все скінчилось.

Л а у р а
Що?
Убив? прекрасно! в мене у кімнаті!
А що мені, дияволе, робити?
Куди його я діну?

Д о н Г у а н
Та, можливо,
Він ще живий.

Л а у р а
(оглядає тіло)
Живий! дивись, проклятий,
Ти прямо в серце ткнув — не міг вже мимо,
І навіть кров його не йде із рани,
Не дихає вже зовсім.
Д о н Г у а н
Що робить?
Він сам цього хотів.

Л а у р а
Ех, Дон Гуане!
Завжди ти щось, не думаючи, зробиш,
А все не винен... Звідки ти тепер?
Давно ти тут?

Д о н Г у а н
Я тільки-но приїхав,
І то таємно — не простив король.

Л а у р а
І зразу ти згадав свою Лауру?
Це добре. Та не віриться мені.
Ти йшов, напевне, мимо випадково
І дім побачив.

Д о н Г у а н
Ні, моя Лауро,
Спитай у Лепорелло. Я лишив
Його за містом. І пішов Лауру
Шукати у Мадриді.
(Цілує її.)

Л а у р а
Милий мій!..
Чекай... при мертвому! що з ним робити?

Д о н Г у а н
Залиш його: перед світанком, рано,
Я винесу його, плащем укривши,
І покладу на перехресті.

Л а у р а
Тільки
Дивись, щоб не побачили тебе.
Як добре ти зробив, що ти з'явився
Хвилиною пізніше! бо у мене
Твої дружки вечеряли і щойно
Пішли собі.
1 2 3