Переклад Пафнутія Голопупенка (Владислава Слободяна)
Перш ніж увійти до ліфта, Анатолій не втримався і подивився у вікно ще раз.
Певна річ, корабель Чужих був на своєму місці — прямо над пам'ятником Петру Першому, на висоті ста чотирнадцяти з половиною (перевірено) метрів, непохитно утримуваний в нічному небі антигравітаційними (заявлено) двигунами, і ланцюжок оранжевих вогнів, що позначають бойові рубки (здогадка), все так же оперізував краї величезного диска.
А куди він подінеться?
А внизу, під страхітливою машиною смерті й руйнації, що другий місяць ширяє над Москвою, мерехтіла ілюмінація, їхали по вулицях машини, гуляли, зрідка задираючи до неба голови, люди. Людина — дуже пластична істота. Людина здатна призвичаїтись до будь-чого, причому надзвичайно швидко.
Анатолій зітхнув й увійшов до ліфта.
— Доброго вечора, пане особливий посол, — привітав його охоронець. Немолодий вже чоловік, напевне в чині не нижче майора. Який-набудь "альфовець", імовірно.
— Доброго вечора.
Охоронець натиснув кнопку, і ліфт поповз догори. Якого дідька Чужі обрали саме цю будівлю?
— Як успіхи? — чемно поцікавився охоронець. Це було ритуальне питання, і відповідь Анатолія була не менш стандартною:
— Працюємо.
В ліфті напевно було встановлено з десяток підслуховувальних пристроїв. І в амуніції охоронця — ще з п'ять. Та в Анатолія — сім звуко-, відео— та дідько знає що ще записувачів, про які він знав, три — про які знати не мусив, і невідомо скільки занадто добре замаскованих. Розмовляти про будь-що було безглуздо, та він і не збирався ділитися таємницями з охоронцем… хай навіть той був перевіреним і відданим до нутра кісток професіоналом. Але сьогодні охоронець зважився на ще одне питання:
— У новинах… там було інтерв'ю з… — легкий кивок догори, — так вони сказали, що взагалі не збирались вести переговори… що тільки пан Анатолій Белов переконав їх не квапитись із захопленням Землі…
Анатолій промовчав. Та й охоронець, мабуть, збагнув, що за цю репліку, що вихопилася ненароком, йому ще доведеться відповідати, і замовчав.
Ліфт зупинився.
— Удачі вам, — позичив у спину Анатолію охоронець. — Удачі!
Схоже, чолов'ягу насправді пройняло…
Глибоко зітхнувши, посол з особливих доручень при президенті Росії Анатолій Белов ступив на територію інопланетного посольства.
Згідно з загальноприйнятою дипломатичною практикою — на територію чужої, а згідно з грубою правдою — варто додати "і ворожої" держави.
Ще два місяці тому тут був якийсь офіс. Втім, після того, як граги обрали саме цю будівлю для свого посольства у Росії, від офісу не лишилося і сліду. Чужі вичистили весь поверх до стану голої бетонної коробки за неповну годину. А ще через годину, коли Белов уперше увійшов у посольство, воно вже мало цей вигляд.
- Сергій Лук'яненко — Остання ніч чаклуна
- Сергій Лук'яненко — Категорія Зет
- Сергій Лук'яненко — Порушення
- Ще 3 твори →
Стіни — оранжевий матеріал, схожій на розпатлану повсть, яка ліниво ворушиться. Підлога і стеля — те ж саме, тільки червонуватого кольору. Нечисленні меблі — незвичної форми, хоча їх призначення легко вгадати; розкидані по стелі нарости світильників випромінюють хоча й не яскраве, але абсолютно чисте біле світло.
Звісно, якщо біле світло можна вважати чистим…
— Доброго вечора, пане особливий посол, — чемно промовив граг, що сидів у двері. Його функція була приблизно визначена як охоронець-секретар. На піднятих майже до підборіддя тонких колінах грага лежав випромінювач, у повітрі перед ним висіла, стрімко міняючи барву, маленька куля… за припущенням — голограма, за припущенням — інформаційний термінал, за припущенням — працюючий у видимому, інфрачервоному, ультрафіолетовому і радіо діапазонах.
— Доброго вечора, — Анатолій кивнув, на кілька секунд затримуючи погляд на кулі — щоб сховані у стеклах окулярів записувачі, найновіша й надсекретна розробка учених, зібрали якнайбільше інформації. — Я не занадто рано?
Він знав, що прийшов на три хвилини раніше назначеного строку. Саме для того, щоб спробувати поговорити з охоронцем… за припущенням — менш досвідченим в дипломатичних іграх.
Як йому набридло це слово — "припущення"! Ніякої точної інформації, ні про що! Хіба що про висоту, на якій висять над Москвою, Вашингтоном і Пекіном літаючі тарілки. Та навіть це — з чим пов'язані періодичні коливання цієї висоти: плюс дванадцять сантиметрів, мінус вісімнадцять і вихід на попередній рівень?
— Пан особливий посол прийшов на три хвилини раніше, — повідомив граг. Луската щелепа посмикувалася, випльовуючи слова чужої мови, у пащі тріпотався роздвоєний язик. Очі грага, опуклі, позбавлені повік, здавалося, бачили Анатолія наскрізь. — Пан посол може зайняти час розмовою зі мною. Пан посол може випити чашечку чаю або почитати газету.
Тонка рука грага протягла Анатолію "Аргументы и факты", зрозуміло, на дев'яносто відсотків заповнені домислами про природу і наміри Чужих.
— Дякую, я вже читав це число, — чемно сказав Анатолій. — А вам цікаво читати людські газети?
— Будь-яка інформація цікава, — здавалося, що граг здивований. — Це ж можливість для розвитку. А вам цікаво читати наші газети?
— На жаль, я не маю такої можливості, — відповів Анатолий.
— Ще не змогли вивчити нашу мову? — язик грага затріпотів у пащі. Учені припускали, що це означає не сміх, а співчуття.
— У мене поки що обмаль для цього часу, — Анатолій посміхнувся, сподіваючись, що граг правильно зрозуміє міміку. — І в мене немає жодної вашої газети, щоб спробувати її прочитати.
Вважалося, що на Землі є вже семеро людей, здатних розуміти мову грагів. Відразу же після контакту, коли граги люб'язно передали людям повні словники своєї мови — граго-англійський, граго-російський та граго-китайський, в усіх лінгвістів світу почалося веселе життя. Кожен уряд визнав своїм обов'язком сховати більш-менш здібних учених, що тихо працювали у своїх інститутах, та естрадних диво-поліглотів, що знають десятки і сотні мов, у комфортабельних закладах із доброю охороною. Там вони знаходились і понині, намагаючись зрозуміти чужу психологію на базі чужої мові, а також готуючи кадри перекладачів. Дивно, але поліглоти взагалі-то не підвели. Анатолій знав, що згідно з їх практично однодушною думкою мова грагів була багатою, місткою, але не дуже складною. Словом, важче китайської, але легше російської. Мабуть Анатолій насправді зможе нею оволодіти… якщо людство виживе.
— Це погано, — сказав граг. — В мене тільки старі газеті. Вони вас влаштують?
Тільки завдяки всьому досвіду дипломата Анатолію вдалося зберегти спокійний вираз обличчя.
— Так, мабуть.
— Візьміть.
Рука грага ковзнула під високе сідало, до смішного схоже на крутне крісло з бара. І повернулася з тонким диском, схожим на музичний або комп'ютерний компакт.
— Ось так… — сказав граг, торкаючись позначки на диску.
У повітрі з'явилася ще одна мерехтлива куля.
— Це швидкість сприйняття.
Торкання ще однієї… кнопки?… так, мабуть, кнопки. Куля засвітилася каламутним білим світлом.
— Вам час, — раптом сказав граг, перериваючи демонстрацію. Протягнув диск Анатолію.
Провокація? Дезінформація?
— Ви певні, що можете дати мені цей предмет, і ваше керівництво не матиме претензій до мене й усіх людей? — запитав Анатолій, не підіймаючи руки.
Луска на голові грага заворушилася. Ознака роздратування, майже відверта — дослівний переклад слова "розгніватись" звучав як "ворушити лобною лускою". Хоча, зрозуміло, переклад могло бути навмисно перекручено.
— Так, певен. Ви звинувачуєте мене в намірі навмисно спричинити шкоду?
Ці бісові граги дуже швидко метикують. І дуже полюбляють підкреслювати свою чесність… занадто полюбляють!
— Ні, зрозуміло, не звинувачую, — сказав Анатолій. — Я просто намагаюся виключити можливість якнайменшої неправильності у своїй оцінці інформації.
Ось це грага відразу заспокоїло. Напевне, тому Анатолію і вдавалося утриматись на цій роботі усі два місяці, хоча в американців посли мінялися двічі, а в китайців — тричі. Здатність інтуїтивно знайти правильній підхід — головне для дипломата.
— Все вірно. Все дозволено. Це стара технологія, ми її більше не приховуємо від вас. Беріть, — граг досі протягував диск, і Анатолій вирішив, що іншого виходу немає. Зітхнув й узяв "газету".
Диск був твердий, прохолодний, шершавий на дотик. Звичайна пластикова платівка…
Яка до біса технологія? Дайте Леонардо да Вінчі телевізор, і що? Припустимо, він навчиться його вмикати. Припустимо, розбере й огляне усі деталі?
Надто велика прірва, щоб цей артефакт чужої цивілізації чимось допоміг земним вченим. А ось зміст диска — інша річ. Газети! Чужі джерела інформації! Навряд чи там є описи технологічних секретів… але принаймні з'являється шанс зрозуміти їх психологію! Звісно, якщо у цих "газетах" є хоча б слово правди. Якщо вони не містять лише спеціально приготовлену "дезу".
— Дякую, — сказав Анатолій.
Із серцем, яке часто закалатало, він попрямував коридором. Граг-охоронець повернувся до спозирання своєї кулі. Може, задіяти екстрений зв'язок? Або відмовитись від зустрічі, покинути посольство?
Ні. Не можна. Краще поводитись так, немовби нічого особливого не трапилося.
І, напевне, не варто приховувати факт несподіваного презенту від інопланетного колеги.
Перетинка, яка заміняє грагам двері, розсілася перед Анатолієм, і він увійшов до кабінету особливого посла планети Граг.
— Здорові були, мій дорогий, — посол встав з-за вузького стола у формі півмісяця. — Рад бачити вас у доброму здоров'ї, Анатолію!
Встав — це слабо сказано. Розпрямився. Зріс! Піднісся! Коли граг сидить, він ростом з найвищу людину. А коли розпрямляється — перетворюється на трьохметрову, страхітливого вигляду тварюку.
Ось тільки думати так про нього не варто… не тварюка, а колега! Ніхто не знає — може граги здатні читати думки?
— Здорові були, Дкар! — Анатолій посміхнувся, широко і радісно, з непідробною щирістю, нібито зустрівши найкращого друга, якого кілька років не бачив. — Як ваше здоров'я? Як ваша туга за рідними?
Ритуал привітання було виконано, і обидві високі договірні сторони всілися на щось на зразок чи то вузького дивана, чи то оббитої м'якою тканиною лави.
— Я приніс чергові пропозиції він нашого президента, — сказав Анатолій. — Дуже хороші пропозиції!
— Я виявляю слабкий ентузіазм, — люб'язно повідомив граг.
— Ось, дивіться, — Анатолій дістав з портфеля карту.