Стрибнув на ліжко чаклуна. – Обдурив. обдурив? Думаєш, обдурив? Нічого особистого. але, чи розумієш. дев'ять життів. треба відпрацьовувати.
На м'яких лапках кіт підійшов до обличчя чаклуна і улігся йому на шию. Чаклун захрипів. Кіт збентежено посміхнувся і протягнув лапку до його рота. З оксамитових подушечок вислизнули криві жовті кігті.
— Нічого особистого, — винувато повторив кіт. – Але. дев'ять життів.
У цю мить останні залишки веселкового моста – зелені, ніби луги Веселки, спалахнули і розтанули в повітрі. І одночасно, розбивши скло, в кімнату стрімголов увірвався маленький рудий песик – мокрий, тремтячий і дуже, дуже зосереджений.
— Няв! – розгублено сказала чорна тварюка на шиї чаклуна. У наступну секунду собачі щелепи стиснулися на її шиї, трусонули – і відкинули геть.
— Нічого особистого, — сказав пес. – Але у мене одне життя.
Він витягувався на ліжку і лизнув солоне від сліз обличчя чаклуна.
Десь за вікном хмари на мить розбіглися, в очі чаклунові вдарив сонячний промінь. Чаклун примружився і пальці його з усіх сил вчепилися в чорні простирадла.
Але світло все било і било чаклунові в очі. Тоді він розплющив очі.
Пес щось прогавкав – і чаклун зрозумів, що більше не розрізняє в гавканні слів.
Але оскільки він був розумною людиною, то встав і пішов на кухню – готувати вівсяну кашу з сосисками. А маленький рудий пес в очікуванні сніданку залишився лежати на теплому ліжку – як і повинен робити розумний пес.