А високий чоловік біля вікна, який тільки-но встав, — доктор Зламана Стріла.
— Він скролінг?
— Так. Він та людина, яка позначила океанські течії у Великому Північному океані…
Ліра дивилася на всіх цих великих людей із цікавістю й благоговінням. Вони були вчені, безсумнівно, але вони також були дослідниками. Доктор Зламана Стріла, напевно, знав про ведмежу печінку, але вона сумнівалася, чи знав про неї бібліотекар Коледжу Джордана.
Після ланчу пані Кольтер показала їй кілька цінних реліквій з Арктики в інститутській бібліотеці — гарпун, яким було вбито величезного кита Грімсдура, камінь, вкритий написами невідомою мовою і знайдений в руці дослідника лорда Руха, який замерз у своєму самотньому наметі, кресало капітана Гудзона, яке він використовував під час своєї відомої подорожі на Землю Ван Тірена. Місіс Кольтер розповіла історію кожного предмета, і Ліра відчула, як її серце наповнилося захопленням цими людьми — великими, сміливими, далекими героями.
А потім вони пішли по магазинах. Все у цей надзвичайний день було новим для Ліри, але робити покупки було найбільш захоплюючим. Зайти у великий будинок, повний чудових убрань, де люди дозволяли тобі все міряти, де ти дивилася на себе у дзеркала… І одяг був такий чудовий… Ліра отримувала своє вбрання від пані Лонсдейл, частина одягу діставалася їй від старших дітей, і він був надто зношеним. Вона рідко носила щось нове, а коли носила, то лише заради самого вбрання, а не гарного вигляду; і вона ще ніколи не вибирала що-небудь для себе.
А зараз пані Кольтер пропонувала це, хвалила інше, платила за все й так далі…
Коли вони закінчили, Ліра почервоніла і її очі сяяли від утоми. Пані Кольтер наказала запакувати і доправити більшість одягу, а із собою взяла одну чи дві речі, відтак вони з Лірою попрямували додому.
Потім ванна з густою духмяною піною. Місіс Кольтер зайшла, щоб допомогти Лірі вимити волосся, вона не терла і не смикала його, як пані Лонсдейл. Вона була ніжною. Пантелеймон спостерігав за всім із надзвичайною цікавістю, доки пані Кольтер не глянула на нього — він знав, що це означало, й відвернувся, скромно відводячи очі від цих жіночих секретів, як робила й золота мавпа. До того він ще ніколи не відвертався від Ліри.
Потім після ванни теплий напій з молоком і травами, нова фланелева нічна сорочка з набивними квітами та рубчастим швом, ніжно-блакитні капці з овечої шкіри, а потім — ліжко.
Таке м'яке ліжко! Таке ніжне, з лампою на тумбочці! І спальня така затишна, з маленькими шафами, туалетним столиком, комодом, у якому лежало її нове вбрання, килимом від однієї стіни до іншої та симпатичними фіранками, вкритими зорями, місяцями й планетами! Ліра лежала витягнувшись, надто стомлена, щоб заснути, надто зачарована, щоб ставити питання.
Коли пані Кольтер ніжно побажала їй добраніч і пішла, Пантелеймон потягнув Ліру за волосся. Вона відштовхнула його, але він прошепотів:
— Де та річ?
Вона відразу зрозуміла, про що йшлося. Її стареньке зношене пальто висіло в шафі; за декілька секунд вона знову була у ліжку, сидячи і схрестивши ноги, з Пантелеймоном, який уважно спостерігав, як вона у світлі лампи розгортає чорний оксамит і роздивляється те, що їй віддав Ректор.
— Як він назвав це?
— Алетіометр.
Не було сенсу питати, що це означало. Він лежав у її руках, доволі важкий кришталевий циферблат поблискував, мідна оболонка була вишукано оброблена. Він був дуже схожий на годинник чи на компас: стрілки вказували на знаки, нанесені на циферблат, але замість годин чи позначок компаса там були маленькі картинки, кожна з яких вималювана з надзвичайною точністю, ніби на слоновій кістці найтоншим пензлем із соболиного хутра. Вона перегортала диск, щоб роздивитися його. Там був якір, пісковий годинник, увінчаний черепом, бик, вулик… Всього тридцять шість картинок, і вона не могла навіть уявити, що вони означають.
— Тут є колесо, подивись, — сказав Пантелеймон. — Спробуй, чи воно крутиться.
Справді, там було три маленьких коліщатка з насічками, і кожне з них повертало одну з трьох коротких стрілок, які одночасно переміщалися по колу з тихим приємним клацанням. Можна було поставити їх так, щоб вони вказували на будь-яку картинку, і коли вони зупинялися навпроти центру зображення, то більше не рухалися.
Четверта стрілка була довшою й тоншою і, здавалося, виробленою з важчого металу, ніж три інші. Ліра зовсім не могла контролювати її рух — вона крутилася, куди хотіла, як стрілка компаса, хіба що зовсім не зупинялася.
— Метр — означає вимірювати, — сказав Пантелеймон. — Як термометр. Нам це розповідав священик.
— Так, але не все так просто, — прошепотіла Ліра у відповідь. — Як ти думаєш, для чого він?
Жоден із них не міг здогадатися. Ліра довгий час повертала стрілки на різні символи (ангел, шлем, дельфін; глобус, лютня, циркуль; свічка, блискавка, кінь) і стежила за довгою голкою, яка не зупиняла свого неспокійного руху, та все ж нічого не розуміла, вона була заінтригована й захоплена складністю й багатством деталей. Пантелеймон обернувся на мишу, щоб ближче роздивитися предмет, і, поставивши лапки на край приладу, уважно спостерігав своїми яскраво-чорними очима-ґудзиками за рухом стрілки.
— Як ти думаєш, що хотів сказати Ректор про дядька Ізраеля? — спитала Ліра.
— Мабуть, нам треба зберегти цей пристрій та передати йому.
— Але ж Ректор збирався отруїти його! Певно, якраз навпаки. Він хотів сказати, щоб ми його не віддавали лорду Ізраелю.
— Ні, — відповів Пантелеймон, — це від неї ми повинні ховати прилад…
Почувся тихий стук у двері. Пані Кольтер сказала:
— Ліро, на твоєму місці я б вимкнула світло. Ти втомилася, а завтра в нас важкий день.
Ліра швидко сховала алетіометр під ковдру.
— Добре, пані Кольтер, — погодилася вона.
— На добраніч.
— На добраніч.
Ліра вмостилася й вимкнула світло. Перш ніж заснути, вона засунула алетіометр під подушку, про всяк випадок.
5 Коктейль-вечірка
Протягом кількох наступних днів Ліра повсюди супроводжувала пані Кольтер, ніби вона сама була деймоном. Пані Кольтер знала багатьох людей, і вони зустрічалися в найрізноманітніших місцях. Уранці мала відбутися зустріч географів Королівського Арктичного Інституту, і Ліра сиділа та слухала; потім у пані Кольтер був ланч з політиком чи церковником у шикарному ресторані, й вони були в захваті від Ліри і замовляли їй особливі страви, і вона дізнавалась, як їсти спаржу чи яке на смак "солодке м'ясо". А потім удень вони ще раз ходили за покупками, оскільки пані Кольтер готувалася до експедиції і треба було купити хутряний одяг та гідрокостюми, водонепроникні чоботи, спальні мішки, ножі та креслярські інструменти — все це дуже радувало Ліру. Після цього вони могли йти на чай та зустрічатися з декількома леді, такими ж гарно вбраними, як пані Кольтер, але зовсім не такими привабливими й досконалими, як вона. Вони були жінками, такими не схожими на вчених, чи циганських матерів, чи служниць коледжу, ніби представницями зовсім іншого світу, який має небезпечну силу і дає такі якості, як елегантність, шарм, грація. Ліра гарно вдягалася на такі зустрічі, а леді приділяли їй багато уваги та вели з нею свої вишукані рафіновані розмови — про художників, політиків чи коханців. А коли наставав вечір, пані Кольтер їхала з Лірою до театру, де знову було багато поважних людей, з якими можна поговорити і яким можна сподобатися — пані Кольтер знала всіх відомих людей Лондона. У перервах між цими подіями пані Кольтер навчала Ліру основ географії та математики. Знання Ліри мали великі прогалини, як мапа світу, поїдена мишами, тому що в Джордані її навчали уривками, без будь-якої системи: молодшому вченому наказували зловити її та дати кілька уроків з того чи іншого предмета, заняття тривали нескінченний нудний тиждень, поки вона "забувала" з'явитися, що змушувало вченого зітхнути з полегшенням. А іноді вчений забував, чого намагався навчити Ліру, і обговорював з нею лише тему свого чергового дослідження, яким би воно не було. Тому не дивно, що її знання були уривчасті. Вона знала про атоми, елементарні частинки, анібаромагнетичні заряди, чотири основні сили та ще дещо з експериментальної теології, але нічого не знала про сонячну систему. Справді, коли пані Кольтер зрозуміла це й пояснила, як земля та п'ять інших планет обертаються навколо сонця, Ліра сприйняла це за жарт і голосно засміялася. Проте вона жваво намагалася показати, що знає деякі речі, і коли пані Кольтер розповідала про електрони, заявила з виглядом знавця: — Так, це негативно заряджені частинки. Щось схоже на Пил, хоча Пил не заряджений. Щойно вона це сказала, деймон пані Кольтер кинув на неї швидкий погляд, а його золотава шерсть на маленькому тілі наїжачилася, ніби сама була заряджена. Пані Кольтер поклала свою руку на його спину. — Пил? — запитала вона. — Так. Ну, знаєте, з космосу, той Пил. — Ліро, що ти знаєш про Пил? — О, те, що він іде з космосу й освітлює людину. Це можна побачити, якщо у вас є спеціальний апарат. Але це не стосується дітей. Він не впливає на дітей. — Звідки ти це знаєш? Раптом Ліра відчула, яке напруження запанувало в кімнаті, тому що Пантелеймон горностаєм заліз їй на коліна й відчутно тремтів. — Від когось із Джордана, — пробурмотіла Ліра, — я забула, від кого. Мабуть, від когось із учених. — Ти це вивчала на заняттях? — Так, мабуть. Чи, може, я випадково почула. Так, саме так і було. Той учений, здається, він був з Нової Данії, він розмовляв зі священиком про Пил, а я проходила повз них та й зацікавилася, тому зупинилася, щоб послухати. Ось звідки я знаю. — Зрозуміло, — сказала пані Кольтер. — Це справді так, все, що він розповів тоді? Чи я неправильно зрозуміла? — Я не знаю. Впевнена, ти знаєш більше, ніж я. Давай повернемося до електронів… Пізніше Пантелеймон сказав: — Бачила, як її деймон весь наїжачився? Я стояв саме за його спиною, і вона схопила його за шерсть так міцно, що в неї аж кісточки пальців побіліли. Ти не бачила. Минув певний час, поки його шерсть вляглася. Мені здалося, що він кинеться на тебе. Без сумніву, було дуже дивно, але ні він, ні вона не знали, що це означає. І зрештою, були уроки іншого роду, які викладалися так м'яко й непомітно, що зовсім не були схожі на інші.