Хусточка стала мокра. Батько сказав:
— Я також піду в ліжко! Гарного, приємного ранку вам, дороге панство!
І пошкутильгав до дверей.
ЖИВИЙ БАТЬКО. МЕРТВИЙ БАТЬКО. СВЯТО В САДКУ. ПІДЛА БРЕХНЯ
Мати й далі стояла, вп'явши пальці мені в плече під ключицею. Аж тепер я відчула, як мені боляче. Минув якийсь час, поки всі під блакитною стіною збагнули, що небезпеки вже немає. Пані фон Браун нерішуче ступила крок від стіни. Архангел почав обережно хлипати.
Нарешті мати відпустила моє плече і сказала:
— Принеси мені стільця, а то я впаду. У мене в голові туманіє! Сестра принесла стільця. Вона вся тремтіла.
-Але де справді той пістолет старшини дівся? — спитала Гільдеґард.
Мені захотілося дати їй добрячого штурхана. Таке дурне питати!
— Він лежить у гномовій тачці,— мовила мати і безсило опустилася на стільця.
— Як це? Звідки ви знаєте? — хором спитали Брауниха й Архангел. Мати не відповіла. Мабуть, їй стало млосно. Від великого напруження їй завше ставало млосно.
— Хто ж його поклав у ту тачку? — допитувалася далі пані фон Браун.
Мати знов не відповіла. Але глянула спершу на мене, тоді на Ґеральда. Погляд її був значущий. Пані фон Браун усе зрозуміла. Архангел також.
— То он воно що, он що! — вигукнула пані фон Браун. Видно, вона досі не знала, що сталося і як сталося. Вона крикнула: — Ґеральде! Ґеральде, зараз же йди до мене!
Архангел і собі підпрягся.
— Я завжди казала, що цих двоє дітей... що цих двоє — справжні чорти, так, справжні чорти, наражають людей на смертельну небезпеку, це щось нечуване, таких треба відокремлювати від суспільства. Наразитися на смертельну небезпеку через цих чортів!
Ґеральд гайнув через кухню, пригнувся, коли поминав матір, що хотіла його схопити, й вискочив надвір у відчинене вікно. Я вискочила слідом за ним. Ми помчали по м'якому плющі, а далі по луці до Конової кухні. Там ми були в безпеці.
Ґеральд, відсапуючись, мовив:
— Ангел зі страху впудився, він стояв біля мене під стіною і так смердів, хоч носа затуляй.
Я захихотіла.
— Ти боялася? — спитав Ґеральд.
— Ти здурів! — обурилася я і додала: — Я наперед знала, що батько все залагодить. Він нічогісінько не боїться, а того безголового старшини й поготів.
Ґеральд кивнув головою.
Я знала, що в моїх словах не було ані крихти правди. І глянула на Ґеральда, чи він також знав, що в моїх словах не було ані крихти правди. Двері до Конової кухні були ще замкнені. Ми сіли на східець перед ними. Східець був кам'яний, і по ньому пішла тріщина. У тріщині росла трава. Ґеральд вирав стеблину трави і сказав:
— Мій батько теж ніколи, ніколи не боявся, взагалі ніколи, він завше сміявся й радів, сідаючи в літак. Казав, що це дивовижне почуття.
Я хотіла перевести мову на щось інше. Я не любила говорити про мертвих батьків, тому сказала:
— Кон іще спить. Може, постукаємо і збудимо його? Ґеральдові було не до Кона. Він заявив:
— Може ж бути, що мій батько повернеться. Розумієш, від літака, коли він загориться і впаде, не знаходять нічого, крім уламків. А може, тоді сталася помилка і мій батько взагалі не вилітав того дня, а замість нього полетів хтось інший, то тепер той мертвий, а не мій батько...
Такої дурниці я вже давно не чула. Я перебила Ґеральда: —То твій батько написав би, що він іще живий і здоровий! —Але ж він не може написати, його ж збили над Англією. Англійці відразу беруть німця в полон, тому він не може написати!
— Спершу ти казав, що, може, він узагалі не полетів, а полетів хтось інший замість нього, а тепер кажеш, що він таки полетів і його в Англії узяли в полон! То де ж правда?
Ґеральд здвигнув плечима і промурмотів:
— Не може ж він так просто пропасти! Раз і пропав!
Я пригадала Шурлі Берґера з нашого розбомбленого будинку. Той ніяк не хотів повірити, незважаючи на вивішене повідомлення про смерть, що його батько загинув, хоч скільки йому пояснювали, що так воно і є. І нічого не можна було вдіяти. Я сказала:
— Усе може бути! Ану ж твій батько приєднався до підпільного руху Опору і тепер б'ється з останніми нацистами!
Це сподобалося Ґеральдові. З цим він був згоден. Він пообіцяв мені, що його батько, як повернеться від бійців руху Опору, влаштує в садку велетенське свято, де буде багато тортів і дуже багато тістечок та малинового соку. На свято запросять щонайменше сто дітей, і всюди на деревах розвісять кольорові ліхтарики, і Ґеральдів батько виконає найкращий номер свята — перейде луку на руках.
-1 де твій батько набере малинового соку, тортів та кольорових ліхтариків? — поцікавилась я.
— Ет, моєму батькові це за іграшки,— відповів Ґеральд — Він, щоб ти знала, має добрі зв'язки, приятелює навіть із зальцбурзьким ґау-ляйтером. А бабуся, татова мама, знайома навіть із Ґерінґом і взагалі з усіма високими партійними, тож вони добудуть кольорових ліхтариків скільки треба!
Я підвелася і постукала у двері альтанки, щоб збудити Кона,— не хотіла більше слухати Ґеральдових балачок про мертвого батька. Та й хто б їх витримав: боєць руху Опору, що має приятеля ґауляйтера і отримує кольорові ліхтарики від Ґерінґа! Я сказала Ґеральдові:
— Тепер я йду побалакати з Коном! А що ти робитимеш?
Ґеральд зрозумів, що я не хочу, аби він і далі був зі мною. Він вискуб іще кілька стебел трави, одну з них устромив до рота, підвівся і повільно подався додому. Я подивилася на нього, тоді перевела погляд на будинок і побачила, що Архангел із Ангелом саме вийшли з нього, бо ж охорона пана майора нічого їм не допомогла. Архангелові з Ангелом уже не треба було добиратися додому з нашого подвір'я вулицею. Кілька днів тому солдати завалили й розтоптали огорожу між нами. Архангел поліз через те дротяне плетиво. Одна з його довгих вовняних одяганок зачепилася за дріт. Архангел упав.
Кон нарешті прокинувся й відчинив двері альтанки. Він був заспаний і хапав ротом свіже повітря.
Архангел, що все дужче заплутувався у дріт, заплакав. Ангел, що стояв біля нього, також заревів і спробував виплутати з дроту Архангела та його одяганки.
Кон прислухався, схилив набік голову і спитав:
— Що є, пані, що то є?
Він повернувся до кухні й почав шукати окуляри, мацаючи по столу руками, аж поки знайшов їх серед тютюну, сала й газет. Він начепив окуляри, знов підійшов до дверей і тепер побачив заплутаного в дріт Архангела.
— Бідний жінка, бідний жінка! — вигукнув Кон.
Він підбіг босоніж, у самих лише довгих сірих підштанках, до Архангела і спробував його заспокоїти, примовляючи:
— Ходи, ходи, пані, ходи, ходи!
Тоді почав виплутувати Архангела з дроту. Але тепер той пришелепуватий Архангел перехотів виплутуватися з нього. Він міцно чіплявся за дріт, натягав його собі на тіло, на обличчя й репетував:
— Ні, ні, ні-і-і-і-і!
Спантеличений Кон перестав розплутувати його й засунув до рота закривавленого пальця, якого він поранив об дріт. Та Архангел кричав далі:
— Ні-ні-ні-і-і-і-і, згляньтеся, ні! Ангел також кричав.
Із будинку вискочила пані фон Браун і прибігла лукою до нас, питаючи:
— Пані Ангел, пані Ангел, що сталося, ви поранені? Вона здерла з Архангела дротяну опону й підвела його.
Архангел прихилився до пані фон Браун. Крик перейшов у скиглення.
— Що з нею таке? — спитала мене пані фон Браун. Я глузливо скривилася і сказала:
— Вона з'їхала з глузду! Збожеволіла!
Пані фон Браун не переставала допитуватися в мене, що сталося. І тоді раптом Архангел, тремтячи, простяг руку, показав на Кона й зарепетував:
— Ця... ця свиня, ця мавпа напала на мене, він... він... він хотів зґвалтувати мене, я впала, і тоді він подумав, що я безборонна!
Кон стояв у самих своїх сірих підштанках. Він згорбився, втяг голову у плечі, зробився зовсім малий, наче хотів залізти в ті підштанки.
— Це неправда,— промурмотів він,— хотів лише зробити допомога жінці!
— Ага, зробити допомога! — заверещав Архангел — Він торкався до мене, хапав за груди жадібними пальцями, як дикий звір!
Кон нажахано глянув на свої пальці й захитав головою.
— Ви справді божевільна,— мовила пані фон Браун і відступила на крок від Архангела.
Архангел, що й далі прихилявся до неї, похитнувся, але встояв. Він розправив і підсмикав свої вдяганки, дав лад хустці на голові, тоді схопив Ангела за руку і сказав:
— Ходімо, доню, ходімо звідси, це погані люди, вони тягнуть руку за тим покидьком! — Тоді просичала до Браунихи: — Ви зрадниця народу, Майорова коханка! — І подалася геть із нашої садиби, цього разу хвірткою.
Видно, ці слова розлютили пані фон Браун, вона хотіла щось крикнути вслід Архангелові, вже й рота розтулила, але тієї миті на подвір'я зайшов майор. Він ледь похитувався і співав. Його святкування Першого травня тривало довго. Пані фон Браун стулила рота, поправила пасмо каштанового волосся над чолом — вона так завше робила, коли бачила майора,— і рушила йому назустріч.
Ми лишилися з Коном самі. Кон сказав:
— Ходи, пані, ходи, пора, треба варити, солдати хочуть сніданок.
— їм сьогодні не треба сніданку,— мовила я,— вони ще не проспалися. Прокинуться аж опівдні!
Кон похитав головою:
— Однаково треба йти варити!
На сніданок не прийшов жоден солдат. Кон сидів біля великої каструлі, помішував сурогатну каву, що пахла суповим концентратом, і сумно казав:
— Нічого, нічого, пані!
Він мав на думці не каву, якої ніхто не хотів, а пригоду з Архангелом.
Я сиділа біля нього, вмочала шматочки кукурудзяного хліба в каву, що пахла супом, запихала їх до рота й поволі жувала. І часом теж казала:
— Нічого, нічого!
Я знала, що мої слова щось важать, навіть дуже багато важать. Мені хотілося зробити Конові щось добре, приємне. Та єдине, що мені спадало на думку, було оте:
— Нічого, нічого!
22
НІЖ, ЗАГНАНИЙ У СТІЛ. ЛЯПАС. ВІДРО З М'ЯСОМ. ПІДЗЕМНИЙ АЛЬС
Опівдні прийшов перший солдат по каву. Я й далі сиділа в Кона, і гадки не маючи повертатися додому, хоч мати кілька разів гукала мене й сестра також. Я не хотіла йти туди, бачити докірливі міни в них на обличчях, їхні сердиті погляди. Ґеральд теж був добрий, це через нього зчинилося те свинство. А тепер він напевне вибріхувався перед своєю і моєю матерями, що то я підбила його вкрасти пістолета.
— Пані, пані, мама кликати, не йдеш? — мовив Кон. Я похитала головою
— Пані, пані, треба робити, що мама казати, діти повинні робити, що мама казати! — знов озвався він.
— Та цитьте ви вже! — крикнула я.— Повинні робити, повинні робити, повинні робити, фе! — Я додала ще дещо і всадила Конового великого ножа, яким він різав м'ясо, у стільницю так, що він лишився стриміти в ній.— Я нічого не повинна! Нічогісінько! Я роблю, що сама хочу! І край, зрозуміли?
— Так, так, пані,— промурмотів Кон і витяг ножа зі стільниці — Не треба кричати, пані, Кон добре чує тебе.
Із Коном сьогодні також дарма було говорити.