Маргарита і клопоти з Гансиком

Крістіне Нестлінгер

Увага! Ви читаєте фрагмент тексту. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!

Маргарита і клопоти з Гансиком

Розділ 1,

у якому ще нічого не відбувається, але той, хто не читав першу частину цієї історії, має нагоду познайомитися з її героїнею

Маргариті Марії Закмаєр було п'ятнадцять років, вона мала сірі, як дунайська рінь, очі, волосся кольору спанієля, малесенький дитинячий носик, мала 166 сантиметрів зросту і важила 53 кілограми. Те, що Маргаритині сусідки по парті Уші-1 і Уші-2 (Уші Маєр і Уші Коль) усе ще називали її поза очі "бочкою сала", пояснювалося тільки їхньою тупістю. Рік тому Маргарита і справді ще була бочкою: на шість сантиметрів нижчою, ніж тепер, і на 11 кілограмів важчою.

– За останній рік через усі ті гризоти і страждання біднятко зовсім спало з лиця, – частенько примовляла цветльська бабуся, стурбовано та згіршено похитуючи кругловидою головою, а Мар-гаритин тато кивав, зітхав, схиляв подвійне підборіддя на драглисті груди і нарікав:

– Так-так. Це просто жах! Бідне дівча! Таке худюще зробилося, мабуть, це булемія! Ще трохи, і її вітром буде здувати!

– Бути струнким набагато здоровіше, ніж грубим! У наш час це знає кожна більш-менш розумна людина! ~ виправдовувалася

Маргарита перед татом і цветльською бабусею. —1 не робіть таких цирків! Ми ж не в минулому столітті. Є купа розлучених батьків. Цим уже нікого не здивуєш. І порівняно з тим, що витворяють інші предки, мої мама і тато – просто янголи!

Цветльську бабусю такі слова шокували. її обурювали як зміст, так і тон.

– Маргарито, як ти розмовляєш! – жахалася вона. – Маргарито, порядні дівчатка так не говорять! Раніше ти ніколи так не розмовляла, це все від того ненормального життя, яким тобі зараз доводиться жити. Ти геть відбиваєшся від рук, Маргарито!

Сварки та суперечки почалися через те, що Маргаритина мама захотіла знову піти вчитись, аби стати соціальною працівницею. Вона не хотіла залишатися домогосподаркою. Та саме лише це навряд чи було би достатнім приводом для розлучення. Коли друзі питали Маргариту, чому її батьки розійшлися, вона (якщо їй того дня хотілося бути чесною) пояснювала: "Думаю, між ними майже не залишилося кохання, і, почавши часто сваритися, вони це помітили!"

Після однієї особливо бурхливої сварки мама перейшла жити до своєї подруги Марі-Луїзи і забрала зі собою Маргариту та її молодшу сестру Меді. Маргаритин брат Гансик залишився з татом.

Відтоді татове господарство вела пані Маєр. Вона приходила чотири рази на тиждень по чотири години на день, прибирала в усіх кімнатах і страшенно обурювалася, якщо зроблений нею ідеальний порядок не зберігався до наступного дня. А кожної п'ятниці рано-ранесенько приїздила цветльська бабуся і варила, смажила, пекла, заморожувала й пізно ввечері поверталася назад до Цветля.

Маргарита, Маргаритина мама, Меді, Марі-Луїза та її син Пепі, який був ровесником Меді, мусили давати собі раду без бабусі й без жодної пані Маєр. Марі-Луїза була соціальною працівницею, вона щодня ходила на роботу й увечері поверталася додому змучена, як собака. Маргаритина мама проводила цілий день у школі, а що навчання було для неї незвичним заняттям, то вона теж досить сильно втомлювалася.

Зайвих грошей у нової Маргаритиної сім'ї, яку цветльська бабуся зневажливо називала "комуною", теж не було. Марі-Луїза заробляла небагато, а Маргаритина мама – взагалі нічого. Вона отримувала гроші від Маргаритиного тата. Тато постійно вдавав, ніби дає їй астрономічні суми. Мама ж постійно вдавала, ніби отримує лише якийсь дріб'язок.

Властиво, Маргарита була цілком задоволена своїм життям. Єдиною справжньою гризотою був її брат Гансик. Гансик мав тринадцять років і був круглий, як повітряна кулька. Він – як це делікатно формулюють дорослі – "не подужав" переїзд мами, Маргарити і Меді. Щоправда, він якось існував, поїдав неймовірну кількість харчів, запивав усе це лимонадом, ходив до школи, сяк-так учився і не справляв враження по-справжньому сумної дитини. Але той, хто його добре знав і любив – так, як Маргарита, – бачив, що з Гансиком не все гаразд.

Часом посеред ночі Маргарита прокидалася без причини і довго не могла заснути. Вона думала про Гансика, питала себе, як йому допомогти, і не знаходила відповіді. І часто в такі безсонні години вона здогадувалася, що не може заснути лише тому, що їй бракує Гансикового лагідного рівномірного хропіння. Воно завжди діяло на неї дуже заспокійливо, краще, ніж мелісова ванна.

Звичайно, крім клопотів через Гансика, Маргарита мала ще кілька інших проблем. Але жодна з них не була аж така тривожна, щоби турбувати безсонними ночами.

Розділ 2,

у якому Маргарита не може дати стільки любові, скільки від неї вимагають, і робить відкриття, яке не має нічого спільного з коханням

У п'ятницю по обіді Маргарита сиділа в кав'ярні "Ваксельберґер", у кутку біля печі, й учила англійські слова. "У "Ваксель-берґері" в мій мозок уміщується вдвічі більше і вдвічі швидше, ніж деінде", – виправдовувалася вона перед мамою, коли та дивувалася зі звички доньки робити уроки в кав'ярні. Як слід пояснити це Маргарита не могла, та, очевидно, вона мала рацію, бо, хоч і витрачала на домашні завдання не надто багато часу, з усіх предметів – за винятком фізкультури та малювання – в неї були дуже добрі оцінки – середній бал 1,6*, а якщо врахувати, що з фізкультури та малювання вона мала "задовільно", то загалом це було неабияке досягнення. Тому дехто з Маргаритиних однокласників називав її "вискочкою", хоча це була абсолютна нісенітниця. До оцінок Маргарита була цілком байдужа. Вона би могла спокійно спати і з довгим списком трояків у табелі, та мама благала її постаратися "витягнути" на якнайкращий середній бал. Раніше мама теж не звертала особливої уваги на Маргаритині оцінки. "Головне, щоби тебе не залишили на другий рік", – заспокоювала вона доньку. А тепер говорила інакше: "Маргарито, не розслабляйся! Благаю тебе! А то він скаже, що ти почала гірше вчитися, бо я менше турбуюся про тебе! Мені вже досить того, що я вислуховую через Меді!"

"Він" – це був, звичайно, Маргаритин батько, котрий при кожній зустрічі дорікав мамі, що Меді погано вчиться, стверджуючи, що і Маргарита, і Гансик у молодших класах не мали нічого, крім "відмінно" – за винятком, звичайно, фізкультури. А Меді, мовляв, не дурніша за них, тож її невдачі пов'язані з "обставинами".

загрузка...

Саме в той момент, коли Маргарита з полегшенням перегорнула останню списану словами сторінку зошита, двері відчинились і зайшов Гінцель. Маргарита відклала словничок і посміхнулася до хлопця. Гінцель підійшов ближче.

– Маргаритко, моя квітко, знову вчишся? – спитав він і зупинився перед Маргаритою, притуливши спину до теплої печі. – Там надворі такий зусман, – сказав він.

Маргарита кивнула.

*В австрійський школі п'ятибальна система: найкраща оцінка – 1, найгірша – 5.

– І дуже висока вологість повітря. Маргарита кивнула ще раз.

– Ненавиджу зиму! Я емігрую! Поїду туди, де завжди тепло! – Флорида, – сказала Маргарита. – Куала-Лумпур, – запропонував Гінцель. Маргарита закрила словничок, запхала його до шматяної торби з написом "Мішковина замість пластику" і смикнула Гінцеля за рукав плаща: – Здається, в Куала-Лумпурі зараз сезон дощів! – Тоді Гванабара, – спробував Гінцель іще раз. – Там теж сезон дощів, – заперечила Маргарита. – Справді? – перепитав Гінцель. – Без поняття, – сказала Маргарита, а кульгавий офіціант, котрого вивів зі стану дрімоти прихід Гінцеля, гукнув од шин-квасу: "Пане Гінцелю, вважайте, бо спалите собі задок!" Гінцель відступив на крок від пічки, помацав себе ззаду і пробурмотів: "Справді гарячий!" Він підсів за столик до Маргарити, відхилився на кріслі, по-грйдався, заплющив очі і сказав:

– Слухай, а це міг бути початок самоспалення.

– У таких випадках обливають себе бензином, – сказала Маргарита.

– Бо хочуть, аби все чимшвидше скінчилося! – Гінцель витягнув із кишені плаща пом'яту цигарку, запхав до рота, але не припалив. – Згоріти повільно – мені здається, що це крутіше. Стаєш на початку грудня біля печі й не відходиш від неї до весни. А у квітні від тебе не залишається нічого, крім скелета. Усе м'ясце поволеньки спеклося!

Маргарита не поспішала реагувати на Гінцелеві само-спалювальні фантазії. Вона лише пробуркотіла: "Ідіот", – а тоді кивнула офіціантові:

– Прошу мені ще одну мінеральну воду!

– Що, купило притупило? – спитав Гінцель.

– Та ні, – відповіла Маргарита. – Властиво, мені взагалі нічого не хочеться. Але ж не можу я сидіти тут годинами й нічого не замовляти.

Підійшов кульгавий офіціант і поставив —на плямисту мармурову поверхню столика склянку мінеральної води. Склянка була повна по вінця, і трохи води вихлюпнулось.

– А для вас, пане Гінцелю? – запитав офіціант.

– Ганчірку витерти стіл, – сказав Гінцель.

Кульгавий офіціант поглянув на Гінцеля ображено, а оскільки мав хворе око – страшенно вирячене і на п'ять четвертих вкрите товстою повікою, – це виглядало дуже загрозливо.

– Велику каву без молока і канапку з сиром, – поквапився додати Гінцель.

Він витяг вим'яту цигарку з рота і спробував закласти її за вухо, та цигарка не хотіла триматися, бо Гінцелеві вуха були дуже маленькі й дуже відстовбурчені.

– На Тенерифе зараз теж тепло, – сказав Гінцель. – А температура води двадцять три градуси! – Гінцель облишив спроби примостити цигарку за вухом. Він знову запхав її до рота.

– Полетиш зі мною на Тенерифе? – спитав він Маргариту.

– Аякже! – захихотіла Маргарита.

– Завтра чи наступної суботи? – спитав Гінцель – Чартерні рейси лише по суботах. Опівночі!

Маргарита перестала хихотіти. Вона досить добре знала Гін-це ля. Його погляд і те, як він говорив, переконали її, що він серйозно.

– Моя вельмишановна пані бабуня дещо розщедрилася. —Гінцель витяг із кишені чек і простягнув його Маргариті. —Цього вистачить для нас двох. На цілий місяць. А якщо будемо економити, то, може, і на два!

Маргарита з недовірою поглянула на чек. Те, що стара Целлян-дер-Целлергаузенка відвалила своєму зварйованому внукові таку велику суму, здавалося малоймовірним. Вона ж йому навіть сотні ніколи не підкинула! А на день народження подарувала коробку цукерок і пару майток!

– У неї починається старечий маразм, – пояснив Гінцель. —Вона вже така склерозна, що часом сама забуває, наскільки скупа! – Гінцель засміявся.

1 2 3 4 5 6 7