А проте, коли я, сидячи в своєму куточку, дивився, як затишно я влаштувався, який лад у моєму господарстві і як добре я захищений від будь-якої небезпеки, мені дуже не хотілося переселятись.
Потім мені спало на думку, що на переселення потрібно дуже багато часу, отже, все одно доведеться миритись з небезпекою, поки я не укріплю нового місця так, щоб туди можна було перебратись. Дійшовши такого висновку, я заспокоївся, але все ж вирішив, не марнуючи часу, взятись до будування на новому місці такої самої круглої огорожі з частоколу та канатів, і, як тільки вона буде готова, перенести туди намет; доти ж лишатися на старому місці. Це було 21 квітня.
22 квітня. Наступного дня вранці я почав міркувати про те, як здійснити свій задум. Головна перешкода полягала у відсутності знаряддя. У мене були три великі сокири й багато малих (ми везли їх для торгівлі з індіанцями), але від частого вжитку і від того, що доводилось рубати дуже тверде й сучкувате дерево, всі вони вищербились і затупились. Правда, в мене було точило, але я не міг одночасно крутити рукою камінь і точити на ньому. Мабуть, жоден державний муж не думав стільки над своїми великими політичними питаннями, і жоден суддя — над життям чи смертю людини, як я над своєю роботою. Нарешті я прилаштував до точила колесо з пасом, щоб крутити його ногою, і мав тепер обидві руки вільні.
Примітка. Ніколи раніше не бачив я в Англії такого пристрою або принаймні не придивлявся, як його влаштовано, хоч пізніше довідався, що такі точила там дуже поширені. Крім того, мій камінь був дуже великий і важкий. Робота над цим пристроєм та вдосконалення його забрали в мене цілий тиждень.
28 та 29 квітня. Два останні дні я гострив інструменти: мій пристрій діє дуже добре.
30 квітня. Сьогодні я помітив, що мій запас сухарів набагато поменшав; порахував усі мішки і вирішив, як це не прикро, обмежуватись лише одним сухарем на день.
1 травня. Сьогодні вранці під час відпливу побачив здаля на березі якийсь великий предмет, схожий на бочку. Підійшов подивитись, виявилося, що то барильце. Тут же валялось два чи три уламки від корабля. Все це, мабуть, викинуло на берег в останню бурю. Я подивився в той бік, де стирчав кістяк судна, і мені здалось, що він виступає над водою ще більше, ніж раніше. Я оглянув барильце, там був порох, але він підмок і затвердів на камінь. Проте я викотив барильце трохи вище, а сам попрямував мілиною до решток корабля, щоб обшукати їх ще раз.
Підійшовши ближче, я помітив, що корабель якось чудно перемістився. Ніс, що раніше був схований у піску, піднявся принаймні на шість футів, а корму, яку розтрощило й відокремило від решти корабля невдовзі після моїх останніх відвідин, відкинуло водою геть, і вона лежала боком. Крім того, до корми нанесло стільки піску, що тепер, при відпливі, я міг підійти до корабля, тоді як раніше мусив пливти до нього з чверть милі. Таке зміщення корабля спочатку мене здивувало, але я скоро зміркував, що це сталося внаслідок землетрусу. Через нього корабель розламався ще більше; тому до берега щодня прибивало вітром та течією різні речі, які виносило водою з відкритого трюму.
Пригода з кораблем зовсім відвернула мої думки від планів переселення на нове місце. Весь день я робив спроби потрапити у внутрішні приміщення корабля, але даремно, бо вони були забиті піском. Та це мене не турбувало; я вже навчився ні від чого не вдаватись у розпач. Я став розтягати корабель шматками, бо знав, що в моєму становищі все придасться.
3 травня. Сьогодні почав працювати пилкою і спиляв на кормі бімс, який, на мою думку, скріпляв частини шканців; перепилявши його, я вигріб пісок з того боку корми, який лежав зверху. Але почався приплив, і мені довелося відкласти роботу.
4 травня. Вудив рибу, але жодної їстівної не спіймав. Стомившись, я хотів був уже піти, коли піймав молодого дельфіна. Вудка в мене була саморобна: волосінь я зробив із прядива від старого каната, а гачків у мене зовсім не було. Проте на мою вудку часто ловилося стільки риби, що я міг їсти її досхочу. їв я її в'яленою, висушуючи на сонці.
5 травня. Працював на кораблі. Розпиляв другий бімс. Віддер від палуби три великі соснові дошки, зв'язав їх докупи і, коли почався приплив, переправив на берег.
6 травня. Працював на кораблі; зняв деякі залізні частини, в тому числі й кілька шворнів; працював, скільки було сили, і вернувся додому зовсім виснажений. Думаю, чи не кинути це.
7 травня. Знову ходив на корабель, але не для того, щоб працювати; бімси вже перепиляні, і палуба зовсім розсілась від власної ваги. Окремі частини корабля розійшлись, і я міг заглянути в трюм, але він майже весь заповнений водою й піском.
8 травня. Ходив на корабель з залізним ломом; вирішив розібрати всю палубу, тепер зовсім вільну від піску. Відірвав дві дошки й пригнав їх до берега з припливом. Лом покинув на кораблі, щоб працювати ним завтра.
9 травня. Був на кораблі й ломом пробив хід у трюм; намацав там кілька бочок, підважив їх ломом, але відкрити не зміг. Намацав також рулон англійського листового свинцю й трохи підняв його, але витягти не стало сили.
Від 10 до 14 травня. Щодня ходив на корабель. Добув багато шматків дерева, дощок, брусів і два чи три центнери заліза.
15 травня. Сьогодні брав з собою дві сокири; спробував відрубати шматок листового свинцю, поставивши лезо однієї сокири на свинець та б'ючи по ній другою; але через те, що свинець лежить фута на півтора під водою, я не міг ударити як слід.
16 травня. Вночі знявся сильний вітер, і, здається, хвилі розбили корабель ще більше. Я довго шукав в лісі голубів на обід, загаявся, і приплив завадив мені сьогодні потрапити на корабель.
17 травня. Бачив кілька уламків, прибитих до берега, милі за дві від мого житла. Вирішив піти подивитись, що це таке; виявилося, шмат носової частини, але надто важкий, щоб його можна було підняти.
24 травня. Всі ці дні працював на кораблі. Насилу розхитав ломом кілька речей, і під час першого ж припливу наверх виплило кілька бочок та дві матроські скриньки, але вітер дув з острова і відніс їх у море. Зате сьогодні до берега прибило кілька уламків і величезну бочку бразільської свинини, щоправда, зовсім зіпсованої солоною водою та піском.
Я продовжував цю роботу до 15 червня щодня, крім того часу, коли треба було роздобувати собі їжу. Та відтоді, як я почав цю роботу, я полюю лише протягом припливу, щоб з початком відпливу йти на корабель. За ці три тижні в мене набралася така купа дерева і заліза, що вистачило б на доброго човна, якби я зміг його зробити. Крім того, мені вдалося за кілька заходів нарізати з центнер листового свинцю.
16 червня. Знайшов на березі величезну черепаху. Досі я ніколи їх тут не бачив; мабуть, просто мені не пощастило, бо черепах на моєму острові було багато, і, якби я потрапив на другий бік острова, я міг би ловити їх сотнями щодня. Згодом я пересвідчився в цьому, хоч і дорого заплатив за своє відкриття.
17 червня. Весь день пік на вогні черепаху. Знайшов у ній штук шістнадцять яєць. Здається, я зроду не їв такого смачного м'яса, та й не дивно, бо відколи я оселився на цьому жахливому острові, у мене була сама козлятина та дичина.
18 червня. Весь день ішов дощ, і я сидів удома. Мабуть, я застудився; мене трохи морозить, хоч, наскільки мені відомо, на цих широтах холоду звичайно не буває.
19 червня. Дуже хворий і так мерзну, ніби надворі зима.
20 червня. Всю ніч не склепив очей: сильний головний біль і напад пропасниці.
21 червня. Зовсім погано; до смерті боюся розхворітись — хто мені тоді допоможе! Молився вперше після шторму коло Гулля, але мало усвідомлював, що кажу; всі мої думки попереплутались.
22 червня. Трохи полегшало, але все ще страшенно боюся розхворітись.
23 червня. Знову погано; весь день морозило і дуже боліла голова.
24 червня. Багато краще.
25 червня. Сильний напад пропасниці. Годин із сім мене кидало то в холод, то в жар; після цього я дуже знесилів і пітнів.
26 червня. Краще; запас м'яса у мене вийшов, і я ходив на полювання, хоч і почував себе дуже кволим. Забив козу і насилу доніс її додому; спік на вогнищі трохи м'яса й поїв. Хотів зварити з неї суп, але в мене немає горщика.
27 червня. Знову такий сильний напад пропасниці, що я весь день лежав, не ївши й не пивши. Я вмирав від спраги, але був такий кволий, що не міг підвестись і дістати води. Знову молився, але думки плутались; я не міг пригадати жодної молитви і тільки твердив: "Господи, зглянься на мене! Господи, помилуй мене! Господи, поможи мені!" Так я кидався дві чи три години, поки напад минув. Тоді я заснув і не прокидався до пізньої ночі, а коли прокинувся, почував себе краще, хоч був дуже кволий. Мене мучила спрага, але в наметі не було води, і довелося лежати до ранку. Я знову заснув і побачив страшний сон. Снилося, ніби я сиджу на землі за огорожею, на тому самому місці, де сидів після землетрусу, коли знявся ураган, і раптом бачу, як згори, з величезної чорної хмари, вся у вогні сходить людина. Полум'я, що огортало її, було таке сліпуче, що на неї ледве можна було дивитись. Годі описати, яке страшне було її обличчя. Коли ноги її торкнулись землі, земля задрижала, як то було під час землетрусу, і все повітря освітилось, вжахнувши мене, ніби спалахнули незліченні блискавки.
Ступивши на землю, людина рушила до мене з довгим списом у руці, ніби намірялась убити мене. Трохи не дійшовши до мене, вона піднялась на горбок, і я почув невимовно страшний голос. Усе, що я зрозумів, було: "Незважаючи на послані тобі випробування, ти не покаявся, і тепер мусиш померти". І я побачив, як на цьому слові людина піднесла списа, щоб убити мене.
Той, кому доведеться колись читати це оповідання, зрозуміє, що я неспроможний описати, до якої міри вразив мене, цей страшний сон навіть у той час, коли я спав. Не можна також описати, як запав він мені в душу, коли я прокинувся й зрозумів, що це був тільки сон.
Лихо! Моя душа не знала бога: добрі напучення мого батька вивітрились за вісім років безупинного блукання по морях у товаристві з такими самими, як і я, нечестивцями, зовсім байдужими до релігії. Не пригадую, щоб за весь той час моя думка хоч раз звернулась до бога або щоб хоч раз я оглянувся на себе та замислився над своєю поведінкою.