Недосвідчений дух

Герберт Джордж Уеллс

Герберт Дж. Велз

НЕДОСВІДЧЕНИЙ ДУХ

The Story of the Inexperienced Ghost

Переклав з англійської Майк Йогансен

Сцену, при якій Клейтон розповідав свою останню байку, я згадую дуже живо. Сидів він мало не ввесь час у куточку старовинної лави коло широкого відкритого каміну; Сандерсон сидів поруч його й курив брозлівську череп'яну, що носить його ім'я. Був також Івенс і Віш, чудо серед акторів, ще й дуже скромна людина. Ми всі поприходили до Мермед-клубу цього суботнього ранку, окроме Клейтона, що вже був мав там тієї ночі — це і дало йому зачіпку для його оповідання. Ми були грали в голф, аж поки не стало поночі, потім ми пообідали й були в отім спокійнім, доброзичливім настрої, в якім люди можуть слухати байок. Коли Клейтон почав, ми, ясна річ, думали, що він бреше. Можлива річ, що він-таки й справді був брехав — про це читач швидко зможе сам судити незгірш від мене. Він, щоправда, почав так, наче розповідаючи факт, але нам здавалося, що це просто була його вічна неминуча манірність.

"Я кажу, — сказав він, довго дивившись на фонтан іскор з поліна, що розворушив Сандерсон, — бачите, я був тут сам останньої ночі, ви чули?"

"Коли не рахувати прислуги", — сказав Віш.

"Яка спала в другому корпусі, — одказав Клейтон, — так. Так от..." Він посмоктав свою сигару, помалу, наче він ще вагався зробити своє признання.

Потім він сказав зовсім спокійно:

"Я зловив духа".

"Зловили духа, справді? — сказав Сандерсон. — Де ж він?"

Івенс, що надзвичайно шанує Клейтона і був тижнів з чотири в Америці, гукнув:

"Спіймали духа, справді, Клейтон? Оце діло! Розкажіть нам усе, як було".

Клейтон обіцяв розповісти і попрохав зачинити двері.

Він подивився на мене, наче прохаючи вибачення.

"Ніхто, звичайно, не підслухує, але нам не слід лякати нашу добру прислугу тим, що тут з'являються якісь духи. Тут забагато темряви й дубової обшивки, щоб жартувати з цим. Та це, бачите, був не постійний привід. Не думаю, щоб він прийшов хоч коли-небудь знову".

"Тобто ви його не затримали?" — сказав Сандерсон.

"У мене не вистачило мужности", — сказав Клейтон.

"Дивна річ", — мовив Сандерсон.

Ми посміялися, а в Клейтона був трохи кислий вираз.

"Гаразд, — сказав він з дуже слабим проблиском усмішки, — але факт той, що то справді був дух, і я цього певний як того, що я з вами оце зараз балакаю. Я не жартую. Я маю на увазі саме те, що кажу".

Сандерсон глибоко смоктав свою люльку, дивлячись одним червонуватим оком на Клейтона; потім він випустив тоненький струмінь диму, красномовніший від усяких слів.

Клейтон не звернув уваги на це. — "Це найхимерніша річ, що мені колись була. Ви знаєте, я зроду не вірив у привиди, чи щось подібне, зроду-звіку; коли ж раптом я загнав одного в куток, і все діло було в моїх руках".

Він замислився глибше, дістав і почав протикати другу сигару якимсь чудним маленьким шильцем...

"Ви балакали з ним?" — спитав Віш.

"Протягом, мабуть, однієї години!"

"Балакучий?" — спитав я, приєднуючись до скептиків.

"Бідний хлопець був у біді", — сказав Клейтон і нахилився над своєю сигарою, з малесенькою ноткою докору.

"Плакав?" — спитав хтось.

Клейтон дуже реалістично зітхнув, згадуючи, як воно було. "Боже, — сказав він. — Так, — потім додав: — Сердешний хлопець!"

"Так!"

"Де ви його вдарили?" — спитав Івенс, старанно демонструючи свій найкращий американський акцент.

"Я ніколи не гадав, — сказав Клейтон, — яка то нещасна штука може бути такий собі дух", — і він знову помучив нас трохи, поки шукав у кишені сірників, запалив сигару й закурив.

"Я був у вигіднім становищі", — висловився він нарешті. Ми всі мали часу вдосталь.

"Характер, — сказав Клейтон, — завше зостається той самий, хоча б сама істота і позбулася тіла. Це факт, що ми його частенько забуваємо. Люди з певною силою й упертою волею, мабуть, стають привидами з певною силою й упертістю волі — більшість духів, що з'являються як привиди, мабуть, маніяки й уперті як ішаки, бо вертаються знов і знов на те саме місце. Але це сердешне створіння було не таке".

Він звів очі, вираз їх був трохи гумористичний, і обвів поглядом кімнату. "Кажу, — сказав він, — як це не чудно, а це чистісінька правда. З першого погляду я побачив, що він плохенький".

Він підкреслив речення з допомогою сигари.

"Я зустрів його, знаєте, у довгім коридорі. Він стояв до мене спиною, і я бачив його перший. Я з першого погляду впізнав, що це привид. Він був прозорий і білуватий; крізь його груди я саме міг бачити маленьке віконце край коридору. І не тільки його тіло, а й постава відразу здалися мені кволими. В його, бачите, був такий вигляд, наче він абсолютно не знає, що йому робити. Одну руку він притулив до дубової обшивки, а другою махав коло свого рота. Отак!"

"Яке в його було тіло?" — спитав Сандерсон.

"Худорляве. Ви знаєте, бувають у молодих людей потилиці з двома довгими кістками вдовж, отут і тут! Маленька вульгарна голова, рідке волосся, негарні вуха. Плечі вужчі, ніж стегна, низький комір, короткий піджак з магазину готових костюмів, штани як матня і обтріпані знизу. Побачив він мене ось так: я дуже спокійно піднявся східцями, я не мав з собою світла — свічки стоять на столі в сінях, а тут оця лямпа — я був у своїх нічних пантофлях і побачив його, ідучи нагору. Я спинився ураз — коли його побачив. Мені не було страшно анітрохи. Мені здається, що в таких випадках лякаєшся куди менше, ніж можна б уявити собі попереду. Я тільки здивувався й зацікавився. Я подумав: далебі! Нарешті тут з'явився привид! А я не вірив у привиди протягом останніх двадцяти п'яти літ".

"Гм", — сказав Віш.

"Здається, я не дійшов до ґанку на один момент, коли він спостеріг, що я був там. Він прикро до мене повернувся, й я побачив обличчя молоденького хлопця, м'який ніс, ріденькі, маленькі вуса, кволе підборіддя. Так ми один момент стояли — він дивився на мене через одне плече — і дивились одне на одного. Тоді він, видима річ, згадав своє високе призвання. Він повернувся зовсім, вип'яв своє обличчя, звів угору руки, розчепірив пальці, от як звичайно привид, — і пішов на мене. В цю мить його спідня щелепа опустилася, й він зробив отаке тоненьке, протяжне "Бу-у". Ні, це не було таки страшно аніяк. Я оце був пообідав, я був випив пляшку шампанського і, на самоті бувши, дві чи три — може, навіть чотири чи п'ять шклянок віскі, отже, я був твердий мов та скеля і злякався не більше, як коли б мене напала зелена жаба. — "Бу-у, — сказав і я. — Нісенітниця! Вам тут не місце. Що ви тут робите?"

загрузка...

Я міг бачити, як він знітився: "Бу-у", — сказав він.

"Буу-уу! Хай мене повісять! Ви член клубу? — спитав я і, саме щоб показати, що мені на нього тьху! я пройшов через край його тіла й налагодився засвітити свічку.— Ви член клубу?" — повторив я, дивлячись на нього збоку.

Він посунувсь трішки, так, щоб випростатись від мене, і його поводження зробилось ніякове. — "Ні, — сказав він, одповідаючи на невпинний запит моїх очей. — Я не член клубу — я привид!"

"Так, добре, але це ще не дає вам права на вхід до Мермед-клубу. Може, тут є хто-небудь, кого ви хочете бачити, чи що?" І, працюючи якмога акуратніше, щоб він не узяв безпечність від віскі за розгубленість чи переляк, я засвітив свічку. Я повернувся до нього з свічкою в руці. "Що ви тут робите?" — сказав я.

Він опустив руки й припинив своє букання; він стояв, прибитий і незграбний дух плохенького, дурненького, розгубленого молодого чоловіка.

"Я появляюсь тут", — сказав він.

"Вам тут абсолютно нема чого робити", — сказав я спокійним голосом.

"Я привид!" — сказав він, ніби боронячись.

"Може, воно й так, але вам ніяк не виходить тут появлятись. Це є порядний приватний клуб; люди часто спиняються тут з няньками й дітьми, і, ходячи отак необачно, ви легко можете натрапити на якесь сердешне малятко й перелякати його на смерть. Я гадаю, ви про це не подумали?"

"Ні, сер, — сказав він. — Я про це не подумав".

"Ви повинні були подумати. Ви не маєте ніякого відношення до цього місця, чи так? Вас не вбили отут, чи щось подібне?".

"Ні, сер; але я гадав, що як це місце старе і тут є дубова обшивка..."

"Це не є аргумент!" — я подивився на нього суворо.

"Те, що ви прийшли сюди — це прикре непорозуміння, — сказав я в тоні дружньому, але навчальному. Я зробив, наче я шукаю сірників, і подивився на нього відверто. — На вашім місці я не став би чекати, поки заспівають півні. Я б зник негайно!"

У нього був дуже збентежений вигляд. — "Справа в тім, сер..." — почав він.

"Я б зник!!" — сказав я суворо, не даючи йому висловитися.

"Справа в тім, сер, що... до деякої міри... я не можу!"

"Ви не можете?"

"Ні, сер. Я забув одну штуку. Я прив'язаний до цього місця з півночі вчора, я ховався в шахвах порожніх спалень і тому подібне. Я збився з пантелику. Я раніше ніколи не появлявся, і воно, здається, вискочило в мене з пам'яти".

"Вискочило з пам'яти?"

"Так, сер. Я пробував декілька разів, і в мене нічого не виходить. Я забув якусь подробицю і не можу повертатися назад".

Це на мене, бачите, вплинуло. Він дивився на мене так принижено, що я нізащо в світі не міг далі держатися того чванливого тону, що я був прибрав спочатку. "Чудна річ! — сказав я, і в цей момент мені здалось, наче хтось ходив внизу. — Зайдіть до мене в кімнату й розкажіть мені про це докладніше, — сказав я. — Я поки що нічого не розумію". І я попробував взяти його за рукава. Але. звичайно, можна було б з таким самим успіхом ухопити струмінь диму! Я, здається, забув нумер своєї кімнати, в усякім разі, я пригадую, що заходив у декілька спалень — щастя, що я був сам-самісінький у всім корпусі — поки я побачив свої речі.

"Ми прийшли, — сказав я і сів у крісло. — Сідайте й розкажіть мені все про це діло. Мені здасться, що ви потрапили в гаспидськи невигідне становище, старий друже!"

Отже, він не схотів сісти, він сказав, що з більшою охотою він буде літати взад і вперед по хаті, коли я нічого не маю заперечити. Так він і зробив, і скоро ми вв'язались у довгу й серйозну розмову. Під цей час, бачите, деяка частина віскі з содою вже випарувала з мене, і я почав трохи розуміти, в яке химерне й надзвичайне діло я оце встряв. Він був, був тут, напівпрозорий — звичайний і типовий привид, беззвучний, окроме тіні свого голоса — він шурхав взад і вперед по цій затишній, чистенькій, завішаній китайськими куртинами старій спальні.

1 2 3