Острови Халдеї

Діана Вінн Джонс

ДІАНА УІНН ДЖОНС

"ОСТРОВИ ХАЛДЕЇ"

ЗАКІНЧЕНО УРСУЛОЮ ДЖОНС

DIANA WYNNE JONES

"THE ISLANDS OF CHALDEA"

completed by

URSULA JONES

Переклад з англійської (це переклад найбільш наближений до оригіналу, для тих, кому дуже хочеться ознайомитися із останнім твором пані Діани Уінн Джонс, як можна скоріше. Я постараюся, у найближчий час, також виконати літературний переклад, для тих хто більше надає перевагу слову, а не сюжету. Для відмінності літературний переклад називатиметься — "Халдейські Острови,, з повагою)

Дейву – Діана Уінн Джонс

Діані, її родині, друзям та її читачам – Урсула Джонс.

Глава 1.

Вівсянка – ось відповідь моєї Тітоньки Бек на будь-який виклик. На ранок, після мого посвячення, яке виявилося таким всеосяжним крахом, вона дала мені вівсянку з вершками та медом – нечувана – розкіш у нашому маленькому кам'яному будиночку – а я була майже занадто засмучена, щоб насолодитися нею. Я сиділа, тремтячи, а мої зуби стукали, так само від нещастя, як і від холоду, і заштовхувала вівсянку ложкою, поки Тітонька Бек не загорнула мене у великий пухнастий плед і сказала мені різко, що це не кінець світу.

— Або ще ні, — додала вона. – І твоя косичка майже у меді.

Це мене трохи наполохало. Вчора я помила своє волосся у холодній джерельній воді, повній трав – також у ній вимила усе — і це не був той досвід, який мені хотілося би повторити. Я також була без їжі цілий день перед тим жахливим миттям, як результат, мені здавалося що я вся повністю волога та холодна, та вразлива, як роги равлика, коли настав час спускатися мені у Місце. І мені не стало сухіше чи тепліше на протязі ночі.

Місце, розумієте, як глибокий рів у землі, обкладений кам'яними плитами, з ще більше кам'яними плитами нагорі, які вкриті дерном. Ви прослизаєте униз по листяному схилу, щоб добратися у середину, а Тітонька Бек підтягує іншу кам'яну плиту поперек входу, щоб замкнути вас усередині. Тоді ви сидите там одягнені лише у лляну нижню спідницю, чекаючи, що щось станеться – або, зазнаючи невдачі, до ранку. Там немає нічого, що пахне, окрім каменів та сирості та далекого дерну, немає нічого, щоб відчувати, лише холод – особливо під вами, бо ви сидите – і нічого, що можна побачити окрім темряви.

Передбачається, що ви повинні мати видіння, чи принаймні вас має відвідати ваша тварина-хранитель. Всі жінки мого роду спускалися у Місце коли їм було дванадцять і Місяць був повний, і більшість з них, здається, мали найцікавіший години. Моя мати бачила ряд принців, що повільно проходили повз неї, всі срібні та бліді та короновані золотими вінцями. Тітонька Бек, здається, бачила цілий звіринець з тварин – усіх гнучкого виду як змії, ящірки, гончих псів та оленя, який біг, що вразило мене як типове – та, на додачу, вона каже, всі чари та знання, які вони коли-небудь вчила, встали на свої місця у її голові, чудовим, розумним візерунком. З тих пір вона надзвичайно потужний творець магії.

Зі мною не трапилося нічого подібного. Взагалі нічого не трапилося.

Ні, я кажу брехню. Я зіпсувала це. І я не наважилася розповісти Тітоньці Бек. Я сиділа там і я сиділа там з руками навколо колін, намагаючись зігрітися і намагаючись не помічати як холодне оніміння просочується вгору від жорстких куточків моїх кісток, на яких я сиділа, та намагаючись насамперед по-дурному не боятися того, що має статися. Найгірша та найлякливіше річ, це бути замкненим під землею. Я не наважувалася поворухнутися, тому що була певна, що виявлю, як сторона здвинулась усередину і кам'яний дах змістився униз. Я лише сиділа, тремтячи. Багато часу я сиділа із стиснутими очима, але іноді я змушувала себе відкривати очі. Я боялася, що видіння прийдуть, а я їх не побачу через те, що мої очі закриті.

І ви знаєте, як ваші очі роблять каверзи у темряві? Після довгого, довгого часу, можливо, щонайменше, одну вічність, я подумала, що з'явилося світло, що поступає у Місце звідкись. І я подумала, Благослови мою душу. Це ранок! Тітонька Бек проспала і забула прийти і випустити мене на світанку! Так сталося тому що я, здавалося, сиділа там стільки годин, що я не сумнівалася — вже мав бути час біля обіду. Тож я продиралася у слабкому світлі, подерши лікоть та вдаривши обидва коліна, допоки я не наблизилась обличчям до нахилу. Слабке світло, чесно, здається, йшло з круглих країв кам'яної плити, яку Тітонька Бек перемістила поперек вершини.

Цього було достатньо, щоб я поринула у справжню паніку. Я спішила нагору, по тому запорошеному листям схилу, на руках і колінах, та намагалася відтягнути плиту у бік. Коли вона не зрушила з місця, я закричала на неї: "Відкривайся та випусти мене! Негайно!" І я важко потягнула її, як божевільна.

Радше до мого здивування, тоді вона ковзнула доволі легко і я вискочила з Місця як кролик. Там я випросталася на колінах, найбільш здивована, ніж будь-коли. Лилося яскраве місячне світло. Повний місяць виїжджав нагору, маленький і майже золотий, ллючи морозну білизну на кожну грудку вересу і кожну скелю та перетворюючи на срібний куб нашу маленьку хатинку, якраз унизу пагорбу. Я могла бачити гори, на протязі миль*, в одному напрямку та срібно-темну лінію моря у іншому. Було так місячно-тихо, що я могла насправді чути море. Воно видавало той тихий таємничий звук, який ви чуєте усередині мушлі. І назовні було так холодно, ніби білизна на вересі дійсно була інеєм, на який вона була схожа.

__________________________

* 1 миля дорівнює біля 1609 метрів; 1 морська миля біля 1852 метра

Мене сильно трусило від холоду і сорому, коли я глянула на Місяць знову. З його висоти я могла зрозуміти, що все ще була середина ночі. Я була усередині Місця лише, щонайбільше, три години. І я не мала можливості побачити Місяць з середини. Він був на іншій стороні неба.

У цю мить до мене дійшло, що бліде світло, яке я побачила, насправді було початком видіння. Я зробила жахливу помилку та перервала його. Думка настільки налякала мене, що я занурилася назад униз всередину та схопила кам'яну плиту та насилу кинула та потягнула через отвір, як би там не було, перш ніж ковзнути униз на кам'яну підлогу та присісти там, у розпачі.

— О, будь-ласка, повернися! – сказала я видінню. – Я буду хорошою. Я більше не поворухнуся і на дюйм*.

__________________________

* 1 дюйм дорівнює 2,54 см.

Але більше нічого не трапилося. Здавалося, у Місці було цілком темно і набагато тепліше, без вітру, але хоча я сиділа там на протязі годин, із широко розкритими очима, я більше нічого не побачила.

На світанку, коли я почула як Тітонька Бек відтягує плиту, мене охопив великий переляк, тому що я була певна: вона помітить, що камінь рухали. Але все ще було наполовину темно, і я припускала, що це є найостанніше, що вона очікує. У будь-якому випадку, здається, вона не помітила чогось незвичного. Крім того, вона каже, що я міцно спала. Вона була вимушена ковзнути униз до мене та потрясти моє плече. Але я чула, як вона робила це. Я почувалася такою брехухою. І такою невдахою.

— Ну, Ейлін, — казала вона, коли допомагала мені підніматися нагору – тоді я була дуже заклякла, — що з тобою трапилося?

— Нічого! – завила я та вибухнула сльозами.

Тітонька Бек завжди стає досить жвава, коли люди плачуть. Вона ненавидить необхідність показувати співчуття. Вона загорнула мене у пальто і відвела мене униз пагорбу, кажучи:

— Припини зараз цей галас, Ейлін. Тут немає чого соромитися. Можливо для тебе ще занадто рано. Таке трапляється. Моя бабуся – тобто твоя прабабуся Венна – мусила спускатися у Місце тричі, перш ніж вона хоч щось побачила і тоді це була лише крихітна частина їжачка.

— Але можливо я не гідна, — розпухла я від сліз. – Можливо, у мені ослаблена магія тому що мій батько був іноземцем.

— Що за балаканина, — сказала Тітонька Бек. – Твій батько був бардом з Галлісу і твоя мати вибирала його з великою обережністю. "Бек", сказала вона мені, "цей чоловік має справжній дар і я визначилася, що буду мати дитину від нього, з навіть більшим обдаруванням". Зауваж, після того як він пішов із Принцом Аласдаіром, це не перешкодило їй втратити голову від Кілканнонського Священика.

"І померти від цього", нещасно подумала я. Моя мати померла, намагаючись принести у світ мого братика. Немовля також померло і Тітонька Бек, молодша сестра моєї матері, мала виховувати мене, від коли мені було п'ять років.

— Але не бійся, — вела далі Тітонька Бек. – Я помічала весь час, що у тебе є задатки великої чарівниці. Це проявиться. Нам просто треба спробувати ще раз наступного повного Місяця.

Кажучи це, вона завела мене у будиночок до звуку мукаючої корови та кудахкаючих курок, у наступній кімнаті, і всадила мене перед вівсянкою. Я думала багато про моє нещастя, коли сиділа та проштовхувала ріки вершків у басейни меду, яке полягало у тому, щоб знову пройти крізь все це.

— Їж це! – прогарчала Тітонька Бек.

Тож, я їла, і це якимось чином змусило мене почуватися краще – достатньо краще, щоб доплентатися до мого вузького маленького ліжка та впасти спати, допоки сонце не пішло униз неба, невдовзі після полудня. Можливо я би спала навіть довше, якби хтось не постукав у двері Тітоньки Бек.

— Відкривайте! – сказав він помпезно. – Відкривайте іменем Короля!

Виявилося, що це Логранський хлопець, дуже гордий тим, як його голос зламався у дуже глибокий та чоловічий. Лише минулого тижня він пищав та ревів повсюди, а люди сміялися над ним, навіть більше ніж зазвичай. Тітонька Бек відчинила двері і він прокрокував усередину, виглядаючи досить розкішно у новій уніформі, із важкими складками Королівського пледу, що гойдався над одним плечем.

Люди у замку, нагорі, могли зневажати його та називати "Орг з Логри", але я скажу це про мого далекого родича Короля: він дуже добре забезпечував хлопця. Він завжди добре вдягнений та настільки добре освічений, як і я – а я ходжу нагору до замку, на уроки, три дні на тиждень – і, гадаю, вони його вчать як поводитися із зброєю також. У будь-якому випадку, гарний меч висів у нього на поясі, навколо худих стегон, поверх обробленої овчини його нового жакету. Я припускаю, що він гордився цим мечем навіть більше ніж своїм новим дужим голосом.

Він увійшов, маршируючи у всій своїй пишності, та застиг, витріщаючись та вагаючись.

1 2 3 4 5 6 7