Отож раджу облишити цю затію, — заявив пан де Бурбонн.
— Яка ганьба! — обурився капітан-лейтенант.— Я сам піду з абатом Біротто до цього адвокатика.
— Підіть, але коли вже смеркне,— вставив пан де Бурбонн.
— Чому б то?
— А тому, що на місце головного вікарія, померлого два дні тому, призначено, як мені сказали, абата Трубера.
— Ну, а я чхаю на абата Трубера!
На лихо, барон де Лістомер, тридцятишестилітній чоловік, не помітив, як пан де Бурбонн моргає йому на радника префектури, Труберового друга,— і барон додав:
— Якщо абат Трубер — шельма...
— О-о! — урвав його пан де Бурбонн.— При чому тут абат Трубер, він до цього діла непричетний.
— Що? — не вгавав барон.— Та хіба він не привласнив собі обставу абата Біротто? Пам'ятаю, завітавши якось до Шаплу, я бачив у нього дві коштовні картини. Припустімо, вони варті десять тисяч франків. То, виходить, ви гадаєте, що пан Біротто збирався оддати за дворічне перебування в цієї Гамар десять тисяч франків, не рахуючи бібліотеки й меблів, які варті не менше?
Почувши, яке багатство він мав, Біротто вирячив очі.
Барон запально вів далі:
— Сто чортів! У Турі зараз гостює у своєї тещі пан Сальмон, колишній експерт Паризького музею. Сьогодні ж увечері ми з абатом Біротто завітаємо до нього і попросимо оцінити картини. А звідти прямо до адвоката.
Через день-другий справа зрушилась. Вибір адвоката-ліберала в захисники Біротто був явним промахом. Особи, настроєні опозиційно до уряду, і особи, відомі своєю неповагою до релігії чи просто до попів — чого багато хто не розрізняє — взяли діло до своїх рук, і це викликало в місті галас. "Мадонну" пензля Валантена і "Христа" пензля Лебрена, рідкісні твори мистецтва, музейний експерт оцінив в одинадцять тисяч франків. Щодо книжкової шафи і готичних меблів, вони коштували зараз не менше дванадцяти тисяч франків, якщо зважити, що в Парижі мода на такі речі зростала з кожним днем. А взагалі все рухоме майно абатове експерт оцінив у десять тисяч екю. Кожному ясно, що Біротто не міг віддати такі цінні речі за той невеличкий борг, який він за одним з договірних пунктів був винен мадмуазель Гамар. Отож для перегляду угоди юридичного приводу виявилося цілком досить, інакше стару панну можна було звинуватити в злісному ошуканстві. Адвокат-ліберал завів судову справу, вчинивши позов проти панни Гамар. Хоча і дещо визивний тоном, цей документ, підкріплений посиланнями на ухвали верховного суду і на статті кодексу, становив талановитий зразок юридичної логіки і так промовисто обвинувачував стару панну, що в десятках копій був розповсюджений заходами злорадної опозиції по місту.
Через кілька днів після початку воєнних дій між старою панною та Біротто барон де Лістомер, що чекав підвищення в наступний чин капітана 3-го рангу,— про що вже говорили в морському міністерстві,— дістав листа: один з його друзів повідомив, що в канцелярії відомства порушено питання про звільнення його в запас. Ошелешений новиною, він помчав у Париж і встиг на вечірній прийом до міністра. Міністр, здавалося, вперше про це чув і тільки покепкував з переляканого барона. Але той назавтра ж запитав у канцелярії. Секретар по-приятельському, як це нерідко трапляється, вибовкав йому все, а потім показав і папір, що підтверджував лиховісну новину і не поданий на підпис міністрові лише через хворобу столоначальника. Барон де Лістомер одразу подався до свого дядька, що міг як депутат негайно побачити міністра в палаті, і попрохав довідатися про наміри його ясновельможності, адже на карту поставлено все його майбутнє. Сидячи в дядьковій кареті, барон де Лістомер ждав кінця засідання. Депутат вийшов задовго до його закриття і сказав небожеві дорогою назад:
— І надало ж тобі воювати з абатами! Міністр одразу ж виклав мені, що ти очолив турських лібералів. У тебе неприпустимі переконання, ти нехтуєш урядову політику тощо. Він плів щось таке недоладне, ніби все ще виступав у палаті. Тоді я сказав йому: "Нумо, поговорімо по щирості!" Його ясновельможність нарешті виклав мені, що ти негаразд поводишся з вищим духівництвом. Коротше, розпитавши колег, я довідався, що ти паплюжиш такого собі абата Трубера,— правда, всього лише головного вікарія, а проте найзначнішу особу в усій провінції, бо він там представник конгрегації. Я запевнив міністра, що за тебе я головою ручуся. Так ось, любий небоже, якщо хочеш зробити кар'єру, не дражни довгополих. Вертайся швидше в Тур і помирися з цим бісовим головним вікарієм. Знай, що з головним вікарієм краще не сваритися. Туди к бісу! Ми тут з шкури пнемося, щоб відновити віру, а ти, капітан-лейтенант, без п'яти хвилин капітан 3-го рангу, не придумав нічого розумнішого, як підривати авторитет духівництва. Якщо ти не поладнаєш з абатом Трубером, більше на мене не покладайся! Я тебе відцураюся. Міністр у справах церкви щойно мовив мені про нього як про майбутнього єпископа. Якщо Трубер зненавидить нашу родину, він неодмінно перешкодить мені стати пером. Ясно тобі чи ні?
Дядькові слова відкрили капітану-лейтенантові таємницю нічної праці Трубера, якій так дивувався простодушний Біротто: "Над чим це він гне спину ночами?"
Дружба каноника з жіночим гуртом, що вів поліційний нагляд у місті, а також його особистий талант спонукали конгрегацію обрати саме його серед усіх місцевих священиків у таємні проконсули Турені. Архієпископ, генерал, префект — усі від малого до великого опинилися під його таємною владою.
Барон де Лістомер вагався недовго.
— І то правда,— відповів він дядькові,— якщо я дістану від абатів ще одну пробоїну в корпус, то вже певно піду на дно!
Через три дні по дипломатичній нараді дядька з небожем моряк раптово примчав у Тур поштовою каретою і першого ж вечора розповів тітці про те, що загрожує найзаповітнішим надіям родини де Лістомер, якщо вони обоє з тіткою й далі тягтимуть руку за цим бовдуром Біротто! Барон затримав пана де Бурбонна, що взявся за капелюха й ціпка одразу ж по закінченні партії в віст. Обізнаність старого махляра була потрібна, щоб розгледіти підводне каміння, серед якого опинилися Лістомери, а старий махляр лише на те й поспішив розшукувати свого капелюха й ціпка, щоб почути прохання на вухо: "Залишіться, нам треба побалакати!"
Швидке повернення барона, його вдаване самовдоволення, що не в'язалося, одначе, зі стурбованістю, яка іноді прозирала на його виду, збудили у пана де Бурбонна невиразну підозру, що моряк, діючи проти Гамар і Трубера, зазнав перешкод у своїм рейсі. Пан де Бурбонн анітрохи не здивувався, коли барон повідомив про таємну владу головного вікарія, члена конгрегації.
— Я про це знав,— заявив він.
— Що! — скрикнула баронеса.— І ви нас не попередили?
— Пані,— заперечив той жваво,— забудьте, що я здогадався про таємний вплив цього священика, і я забуду, що ви також про це знаєте. Якщо ми нашу обізнаність не приховаємо, то потрапимо в його спільники: нас почнуть боятися й ненавидіти. Робіть, як я: прикидайтеся недотепою, а самі озирайтеся на задні колеса. Скільки я вам натякав, ви так мене і не зрозуміли, а я боявся нашкодити самому собі.
— Як же нам виплутатися з цієї халепи? — гукнув барон.
Річ була не в тім, кидати абата Біротто чи ні — це й так було зрозуміло всім трьом учасникам наради.
— Найвидатніші полководці завжди вміли відступати з честю,— відповів пан де Бурбонн.— Скоріться Труберові; якщо пиха в нім дужча за ненависть, він стане вашим союзником. Але скоряйтеся йому до певної межі — інакше він наступить вам на горло, згідно з висловом Буало16: "Плюндруй до тла — так чинить церква!" Вдайте, бароне, що йдете у відставку, таким чином, ви втечете від Трубера. А ви, пані, розпрощайтеся з вікарієм, хай Гамар візьме гору. Як будете в архієпископа, спитайте Трубера, чи він грає у віст,— він відповість ствердно. Запросіть його до себе на партію вісту; йому так кортить бувати у вас, він, звісно, прийде. Ви — жінка, зумійте навернути його на свою руч. Коли ж барон стане капітаном першого рангу, дядько його — пером Франції, Трубер — єпископом, тоді ви любісінько зробите Біротто каноником. А доти підкоряйтесь, але підкоряйтесь, зберігаючи гідність і ніби погрожуючи. Ваше сімейство може виявити Труберові не меншу підтримку, ніж він вам. Ви чудово порозумієтеся. А ви, моряче, плавайте обачніше і міряйте дно лотом!
— Бідолаха Біротто! — вимовила баронеса.
— О, напоумте його якнайшвидше! — відповів поміщик, рушаючи до виходу.— Якщо якийсь бідовий ліберал заб'є баки цьому дурноверхому, вам буде непереливки. Можливо, суд висловиться на його користь. Отож Трубер, я гадаю, побоюється присуду. Він може ще простити вам те, що ви почали ворожі дії, але, зазнавши від вас поразки, вій стане невблаганний. Я сказав усе.
Він клацнув табакеркою, надів шкірянії калоші й пішов.
Другого ранку, після снідання, баронеса, зоставшись наодинці з вікарієм, сказала йому явно збентежено:
— Любий пане Біротто, ви, звісно, вважатимете мене несправедливою і непослідовною, але я прошу вас ради нашого ж добра відмовитися від позову проти мадмуазель Гамар і, по-друге, виїхати з мого дому.
Бідолаха Біротто зблід. Вона ж вела далі:
— Я невмисне стала причиною вашого нещастя — я знаю, якби не мій небіж, ви не почали б позиватися, на лихо і самому собі, і всім нам. Я зараз вам усе розповім.
І баронеса коротко пояснила йому, якого розмаху набрала справа і які важливі її наслідки. За ніч вона обміркувала всю поведінку Трубера і багато про що стала здогадуватися, отож була здатна безпомильно роз'яснити Біротто, як оплутувала його ця вміло підготовлена помста, розповісти про проникливість і силу його ворога, розкрити всю його ненависть, повідати про причини, зобразити йому, як Трубер плазував перед Шаплу цілих дванадцять років, а тепер пожирає, знищує цього Шаплу в особі його приятеля. Простодушний Біротто склав долоні ніби для молитви й заплакав од жалю, почувши про такі мерзоти, про які його чисте серце і не здогадувалося. Відчуваючи себе нібито на краю якоїсь безодні, він мовчки слухав, утупившись мокрими від сліз очима в свою благодійницю, яка наприкінці сказала:
— Я знаю, як погано вас покидати, але, любий абате, сімейні обставини стоять вище за дружні. Схиліться перед бурею, як це роблю я, і я доведу вам згодом свою вдячність.