Груповий портрет з дамою

Генріх Белль

ПРИСВЯЧУЮ ЛЕНІ, ЛЕВУ Й БОРИСОВІ

І

Головна дійова особа першого розділу цієї книжки — сорокавосьмирічна жінка, нім: ка; зріст—1 м 71 см, вага—68,8 кг (у домашньому одязі), отже, тільки десь на 300—400 грамів менша за ідеальну; очі в неї міняться то темно-синім, то чорним; сивуваті, дуже густі, біляві коси рівно спадають донизу, облягаючи голову, як шолом. Звати жінку Лені Пфай-фер, дівоче прізвище Груйтен; тридцять два роки, звичайно, з перервами, вона брала участь у тому дивному процесі, що зветься трудовим: п'ять років як помічниця без відповідної освіти в конторі свого батька і двадцять сім як некваліфікова-на робітниця у квітникарстві. Оскільки своє чимале нерухоме майно — солідний прибутковий будинок у новому районі міста, що сьогодні коштував би добрих чотириста тисяч марок,— вона в роки інфляції легковажно віддала за півдарма, то лишилася майже без засобів до існування, відколи без жодної підстави, ані через хворобу, ані за віком, кинула роботу. А що вона 1941 року три дні була одружена з унтер-офіцером надстрокової служби німецького вермахту, то отримує пенсію як солдатська вдова; до цього згодом має додатися ще й державна пенсія. Можна, мабуть, сказати, що саме тепер Лені — і не тільки з матеріального погляду — доводиться дуже скрутно, особливо відтоді, як її улюбленого сина посадили до в'язниці.

Якби Лені підрізала й трохи підфарбувала коси, щоб вони були ще сивіші, то мала б вигляд сорокарічної жінки, яка добре збереглася, а так невідповідність між її дівочою зачіскою і не дуже молодим обличчям надто велика, і їй дають десь під п'ятдесят, її справжній вік; і все ж вона нехтує таким шансом, хоч напевне знає про нього. Вона справляє враження — цілком хибне — підстаркуватої блондинки, що провадить чи хоче провадити легковажний спосіб життя. Лені належить до тих дуже небагатьох жінок її віку, які могли б носити міні-спідничку: стегна й литки в неї ще досить тугі й на них немає набряклих жил. Проте щодо спідниць Лені дотримується моди приблизно 1942 року, головним чином тому, що доношує свої старі спідниці й віддає перевагу жакеткам і кофтам, бо вважає (не без деяких підстав), що з такими грудьми, як у неї, светри здавалися б надто крикливим убранням. Що ж до пальт і черевиків, то Лені й досі користується з дуже добрих і дуже добре збережених запасів, які вона зробила в молодості, коли її батьки були ще заможними людьми: пальта з грубого букле, сірувато-рожевого, зелено-синього, чорно-білого і блакитного (однотонного); черевики — такі, які можна було купити з 1935 по 1939 рік, маючи добрі гроші,— їх тоді називали "вічними"; а як Лені здається, що треба прикрити чимось голову, вона запинається хусткою.

Оскільки Лені тепер не має чоловічої підтримки й поради, вона не може скласти й правильного уявлення про свою зачіску; винне в цьому дзеркало, старе дзеркало з 1894 року, що, на її лихо, пережило дві світові війни. Лені ніколи не ходить до перукарні, не буває у величезному універмазі, щедро оздобленому люстрами, а купує все потрібне у ще не модернізованій крамниці роздрібної торгівлі; тому Лені цілком здається на своє дзеркало, про яке ще її бабуся Герта Баркель, у дівоцтві Гольм, казала, що воно занадто підлещує тому, хто в нього дивиться; Лені користується тим дзеркалом дуже часто. її зачіска — одна з причин тих прикростей, що випадають на її долю, хоч сама Лені про це не здогадується. Зате вона дуже добре відчуває, що люди, які її оточують, і в її власному домі, і в сусідніх, ставляться до неї дедалі гірше. За минулі місяці до Лені навідувалось багато чоловіків: кур'єри з кредитних установ, що приносили їй останні й найостанніші попередження, бо на листи вона не реагувала; судові виконавці; посланці адвокатів і, нарешті, кур'єри судових виконавців, що забирали описані речі; а оскільки Лені ще й бере піднаймачів у три мебльовані кімнати, які час від часу звільняються, то, звичайно, приходили й молоді чоловіки напитувати квартиру. Декотрі з цих відвідувачів чіплялися до неї з нахабними пропозиціями — певна річ, без успіху; кожен знає, що саме нахаби, які не мають успіху, хваляться успішними наслідками свого нахабства, тому кожен може собі уявити, як швидко Лені впала в неславу.

Авт. не має жодного уявлення про фізичне, духовне й інтимне життя Лені, але він зробив усе, таки геть усе, щоб одержати про неї так звану об'єктивну інформацію (особи, які давали цю інформацію, у відповідному місці будуть названі навіть поіменно), і те, що тут буде сказано про неї, можна майже напевне вважати не тільки ймовірним, а й правдивим. Лені мовчазна і потайна — а оскільки ми вже назвали дві риси, що свідчать не про її зовнішність, а вдачу, треба додати до них і дві дальші: Лені не озлоблена й ні в чому не кається, навіть не кається, що ніколи не оплакувала смерті свого першого чоловіка. Лені така нездатна до каяття, що всяке "більш" чи "менш" стосовно цієї риси було б недоречне; вона, мабуть, просто не знає, як то каятися; з цього погляду — і не тільки з цього — її релігійне виховання треба визнати за невдале; іншими словами, воно пішло нанівець,— може, й на краще для Лені.

Що ще недвозначно випливає зі свідчень поінформованих осіб: Лені перестала розуміти цей світ, сумнівається, що взагалі будь-коли розуміла його; вона не може збагнути ворожості оточення, не розуміє, чому люди такі люті на неї і так завзято ту лють виявляють; вона нікому, і їм також, не зробила нічого поганого; останнім часом, коли їй доводиться виходити з дому в крамницю, з неї відверто глумляться, кидаються словами, серед яких "паскуда" чи "потіпаха" ще найневинніші. Навіть знов з'явилася лайка, що бере свій початок від події тридцятирічної давності: "комуністична повія", "російська любка". Лені не реагує на образи. Що вслід їй пошепки кидають слово "нечупара", вона чує мало не щодня. її вважають байдужою чи взагалі нечутливою; все це неправда: за цілком певним свідченням (свідок Марія ван Дорн), вона вдома годинами плаче, її кон'юнктивальні мішки й сльозові залози мають роботи вдосталь. Навіть сусідські діти, з якими Лені досі була в товариських стосунках, наструнчені проти неї, вигукують їй услід слова, що їх ні самі вони, ні Лені до пуття не розуміють. А тим часом з докладних і вичерпних свідчень, узятих геть з усіх, аж до найостан-ніших, джерел, можна зробити висновок, що Лені майже напевне за ціле своє життя мала інтимні стосунки з чоловіками загалом хіба зо два десятки разів: двічі з Алоїзом Пфай-фером, з яким потім одружилася (раз до і раз після шлюбу, бо одружена вона була всього три дні), а решта з чоловіком, за якого вона вийшла б навіть заміж, коли б не стали на заваді обставини. Через кілька хвилин після того, як Лені дозволено буде самій вступити в дію (що станеться не скоро), вона вперше вчинить те, що можна назвати падінням: зглянеться на одного робітника-турка, який навколішки незрозумілою мовою благатиме в неї ласки, і зглянеться тільки тому — тут йому пощастило,— що не зносить, як хтось стоїть перед нею навколішки (зайве навіть казати, що сама вона нездатна стояти навколішки). Може, треба ще додати, що Лені — кругла сирота, що в неї є кілька неприємних родичів по чоловікові, кілька трохи приємніших кревних на селі і син, який має двадцять п'ять років, носить її дівоче прізвище і саме тепер сидить у в'язниці. Мабуть, важлива й ще одна її фізична прикмета, вона теж відіграє не останню роль у тому, що до Лені так чіпляються чоловіки. Лені має майже не торкнуті часом пишні груди: жінок з такими грудьми палко кохають, про них складають вірші. Люди з її оточення раді були б, щоб Лені десь ділася чи згинула; їй навіть кричать услід: "А хай ти западешся!" або: "Щоб ти пропала!" Доведено, що часом дехто вимагає відправити її в газову камеру; що таке бажання є, відомо напевне, а чи є змога його виконати, авт. не знає; він може тільки додати, що висловлювано те бажання дуже рішуче.

загрузка...

Треба назвати ще деякі зі звичок Лені. Вона любить попоїсти, але до міри; основна її їда — сніданок, коли вона споживає свіже, некруто зварене яйце, трохи масла, ложку чи дві мармеладу (точніше: сливового варення, яке в одній чужій країні називають повидлом), міцну каву з гарячим молоком, майже без цукру, і неодмінно дві свіжі, хрумкі булочки; до обіду Лені досить байдужа, з неї вистачає юшки і трохи чогось на десерт; ввечері вона їсть холодну страву: дві-три скибочки хліба, трохи салати, ковбаси чи м'яса, якщо дозволяють кошти. Особливо для неї важливі свіжі булочки; тих булочок їй не приносять на замовлення, а вона їх вибирає власноручно. Це не означає, що Лені мацає булочки руками,— вона визначає їхню якість на колір; найдужче, принаймні з їжі, вона ненавидить глевкі булочки. Через ті булочки й через те, що сніданок — її щоденна святкова учта, вона вранці навіть виходить на люди, наражаючись на лайку, плітки й образи.

Щодо куріння, то треба сказати: Лені курить з сімнадцяти років, звичайно по вісім сигарет на день, ніколи не курить більше, дуже часто менше; у війну вона якийсь час не курила, бо потай віддавала сигарети тому, кого любила (не своєму чоловікові!). Лені належить до тих людей, що часом люблять випити вина, ніколи не більше як півпляшки; залежно від погоди — й чарку горілки, а залежно від настрою та фінансів — і чарочку шеррі. Далі: Лені від 1939 року має шоферські права (одержані зі спеціального дозволу, ще буде сказано, за яких саме обставин), але від 1943 року не має вже машини. Вона любила їздити машиною, це була майже її пристрасть.

Лені й досі живе в тому самому будинку, де народилася. її район унаслідок якихось нез'ясовних випадковостей обминули чи принаймні майже обминули бомби: його зруйновано тільки на 35 відсотків, отже, доля була до нього ласкава. Нещодавно з Лені трапилась подія, яка навіть зробила її балакучою і про яку вона за першої ж нагоди схвильованим голосом поспішила розповісти своїй найкращій приятельці, основній повірниці, що водночас є основним свідком авт.: учора, коли вона йшла по булочки, на вулиці права її нога потрапила в ту саму невеличку заглибину в бруківці, в яку вона — права нога — востаннє потрапляла сорок років тому, як Лені гралася там з іншими дівчатками в класи; то була невелика щербина в базальтовому камені, що її, мабуть, лишив ще каменяр, коли мостив вулицю, десь року 1894.

1 2 3 4 5 6 7