Одначе в неї не було ні рожевої свіжості, ні яскравого рум'янцю, що палахкотить на щоках у жінки в її безтурботні літа. Рум'янець на цьому обличчі замінювали оливково-брунатні відтінки, свідчачи про рішучу вдачу та нервову збудливість — риси характеру, яких багато чоловіків у жінках не люблять, але в яких інші розпізнають ознаку цнотливої вразливості й горду силу пристрасті. Коли Ламбер побачив панну де Вільнуа, він угадав під цією оболонкою янгола. Багатство його душі, його схильність до екстазу — все це вилилося у неосяжну любов, першу любов молодого хлопця, в ту пристрасть, яка й у інших буває надзвичайно бурхливою, але в Луї — людини палких і невтримних почуттів, особливого складу ідей та замкнутого способу життя — вона набула незмірної могутності. Ця пристрасть стала для нього безоднею, куди бідолаха кинув усе, безоднею, куди страшно й заглянути, бо навіть думка самого Ламбера, така гнучка і сильна, потонула в ній. Тут усе таємниця, бо все відбулося в духовному світі, закритому для більшості людей, але чиї закони відкрилися для Ламбера, можливо, йому на лихо. Коли випадок звів мене з його дядьком, старий провів мене до кімнати, де мешкав Луї в ту пору свого життя. Я сподівався знайти там які-небудь сліди його праць, якщо він їх залишив, але знайшов серед безладно розкиданих паперів — дядько поставився до цього безладу з повагою, просякнутою гідним подиву співчуттям, характерним для старих людей — кілька листів, написаних надто нерозбірливо, щоб їх можна було послати панні де Вільнуа. Я добре знав Ламберів почерк, і це допомогло мені з часом розшифрувати ієрогліфи цієї стенографії, створеної гарячковим нетерпінням пристрасті. Підхоплений почуттями, він писав, не помічаючи кострубатості своїх рядків, що не встигали за потоком його думок. Мабуть, він потім переписував ці безформні начерки, де літери часто наповзали одна на одну. Крім того, він, певне, боявся, що надає своїм думкам не найкращої форми і тому не раз уривав листа десь на початку й на цьому ж таки аркуші писав його заново. Хай там як, але знадобився весь мій запал, роздмухуваний культом його пам'яті та своєрідним фанатизмом, який находить на людину за подібних обставин, щоб розгадати й відновити зміст наведених нижче п'ятьох листів. Ці папери — а я зберігаю їх майже з релігійною шанобою — єдині матеріальні свідки його палкої пристрасті. Панна де Вільнуа, звичайно, знищила чистовики надісланих їй листів, красномовних літописів гарячкової маячні, яку вона розбудила. В першому листі — мабуть, і задуманому як чернетка, дивному за формою й багатослівному — розкривалися вагання Луї, тривоги серця, нескінченні побоювання, викликані бажанням сподобатися, а суперечливі й плутані фрази свідчили про невпевненість, що опановує молодика, який пише першого любовного листа; такий лист пам'ятають завжди, кожне його речення виникає внаслідок тривалих роздумів і палких мрій, кожне слово будить тривожні сумніви; як ото велетень, що низько нахиляється, коли входить у хатину, так і найбурхливіше почуття шукає якомога стриманішого виразу, прикидається скромним і боязким, щоб не сполохати душу юної дівчини. Жоден антиквар не вивчав свої палімпсести54 з більшою увагою, ніж я вивчав і відновлював ці скалічені пам'ятки мук і радощів, священних для тих, хто спізнав у своєму житті такі самі муки й такі самі радощі.
І
"Мадмуазель, коли ви прочитаєте цього листа — якщо все-таки ви його прочитаєте — моє життя буде у ваших руках, бо я вас кохаю; а сподіватися, що й ви мене покохаєте — це жити. Можливо, інші, говорячи про себе, уже багато разів вживали слова, якими я користуюся, щоб змалювати вам стан своєї душі; і все ж таки повірте у правдивість моїх запевнень, вони жалюгідні, але цілком щирі. Можливо, не годиться отак признаватися вам у коханні. Атож, моє серце радило мені мовчки чекати, поки ви помітите мою пристрасть, а тоді затамувати її, якщо ці німі ознаки вам не сподобаються; або виразити її ще цнотливіше, ніж у словах, якби я помітив милосердя у вашому погляді. Я довго скорявся голосу розважливості, який радив мені не тривожити ваше юне серце і, пишучи вам тепер, я скоряюся інстинкту, який зриває марні зойки з уст умирущого. Мені знадобилася вся моя мужність, щоб подолати гордість, притаманну людям нещасливої долі, і переступити через стіну, яку поставили між нами суспільні забобони. Мені довелося пригнітити в собі чимало застережливих думок, щоб покохати вас, незважаючи на ваше багатство. Осмілившись написати вам, хіба не ризикував я наразитися на зневагу, якою жінки часто зустрічають освідчення в коханні, сприймаючи його лише як зайвий комплімент. Воістину треба з усієї сили шарпнутися до щастя, потягтися до життя й кохання, як тягнеться до світла рослина, відчути себе глибоко нещасливим, щоб подолати муки і тривоги таємних вагань, коли тверезий розум у тисячу способів доводить марність наших жадань, схованих на самому дні серця, і все ж таки надія змушує ризикнути всім. Я був невимовно щасливий, мовчки спостерігаючи за вами, я забував про все на світі, споглядаючи вашу прекрасну душу. Ні, я все-таки не зважився б написати, якби не почув звістку про ваш від'їзд. Яких страждань завдало мені це одне слово! Моє горе змусило мене оцінити силу мого кохання — йому немає меж! Мадмуазель, ви ніколи не спізнаєте — принаймні я хочу, щоб ви ніколи не спізнали — горя, що виникає від страху втратити єдине щастя, яке розквітло для тебе на землі, єдину радість, що кинула бодай промінчик світла в темряву безнадії. Учора я відчув, що відтепер моє життя не в мені, а у вас. У всьому світі для мене існує тепер одна тільки жінка, а в моїй душі жевріє одна лише думка. Я не смію признатися, перед яким вибором ставить мене моє кохання до вас. Прагнучи здобути вашу прихильність лише з вашої доброї волі, я не повинен показувати вам усю глибину свого безталання; адже горе впливає на шляхетні душі куди сильніше, аніж щастя. Отож я багато про що мовчатиму. Так, моє уявлення про любов надто прекрасне, щоб я затьмарив його невеселими думками. Якщо ваша душа гідна моєї, якщо життя моє чисте, ваше серце великодушно відчує це, і ви мене зрозумієте. Чоловікові судилося пропонувати себе тій, котра змусила його повірити в щастя; але ваше право відкинути це найщиріше почуття, якщо воно не узгоджується з неясними покликами вашого серця,— я знаю. Коли доля, яку ви мені готуєте, не виправдає моїх сподівань, я звертаюся до вашої ніжності, до вашої дівочої душі, до благородного милосердя, притаманного жінці, і благаю вас, благаю навколішках — спаліть мого листа, забудьте про все. Не смійтеся із святого почуття, воно закарбувалося в моїй душі надто глибоко і зникнути не може. Розбийте моє серце, але не терзайте його. Хай признання в першому коханні, коханні юному й чистому, відгукнеться в серці, так само юному й чистому! Хай замре воно в ньому, як завмирає молитва у лоні Бога! Я дякую вам за радісні години, які я провів, милуючись вами, віддаючись найсолодшим у моєму житті мріям; не гасіть же це тривале, але тимчасове щастя насмішкою, що так властиво молодій дівчині. Задовольніться тим, що залиште мене без відповіді. Я зумію правильно витлумачити вашу мовчанку, і ви мене більш не побачите. Якщо я приречений на те, щоб, зрозумівши, в чому моє щастя, відразу його втратити; якщо мені судилася доля грішного янгола, який зберіг спогад про небесне блаженство, але навічно прикутий до світу скорботи, то що ж, я збережу і таємницю свого кохання, і таємницю свого горя. Прощайте! Атож, я доручаю вас Богові, я молитимуся за вас, я проситиму, щоб Він дав вам прекрасне життя; бо навіть вигнаний з вашого серця, куди я проник крадькома, супроти вашого бажання, я вас не покину ніколи. Інакше яку вартість мали б святі слова цього листа, моє перше і, можливо, останнє прохання? Якби одного дня я перестав думати про вас, кохати вас, щасливий чи нещасливий, хіба це не означало б, що я негідний своїх страждань?
II
Ви не від'їжджаєте! Отже, я вам любий! Я — бідолашне, нікому не відоме створіння! О кохана моя Поліно, ви не знаєте сили свого погляду, але я повірив йому, ви подарували його мені і сказали ним, що обрали мене — ви, молода і прекрасна, біля чиїх ніг лежить весь світ! Щоб ви зрозуміли, який я щасливий, я повинен розповісти вам про своє життя. Якби ви мене відштовхнули, для мене усе було б скінчено. Я страждав надто багато. Атож, моя любов, ця благодійна й чудесна любов була останнім поривом до щастя, якого прагнула моя душа, уже надломлена в марних зусиллях, змучена страхом, що змушував мене сумніватися в самому собі, роз'їдена розпачем, який уже не раз штовхав мене на самогубство. Ні, ніхто у світі не знає, який жах уселяє мені моя фатальна уява! Вона часто підносить мене до небес і раптово кидає на землю з величезної висоти. Внутрішні пориви сили, рідкісні й таємні свідчення особливого ясновидіння підказують мені іноді, що можливості мої необмежені. Тоді я охоплюю думкою світ, я виліплюю його, створюю, проникаю в нього, я розумію його чи думаю, що розумію; але несподівано прокидаюся сам-один, жалюгідний, оточений непроглядною ніччю; я забуваю про осяйні простори, що відкривалися моїм очам, я почуваю себе безпорадним і нема серця, де я міг би знайти притулок! Знегоди життя духовного відбиваються і на моєму фізичному існуванні. Природа мого духу така, що я безоглядно віддаюся і радісним відчуттям щастя, і жахливому ясновидінню мислі, яке руйнує їх, піддаючи нещадному аналізу. Обдарований прикрою здатністю однаково ясно бачити перешкоди й успіхи, я щасливий або нещасливий, залежно від миттєвого настрою. Ось чому, зустрівши вас, я відчув у вас янгола, я вдихав повітря, що остуджувало мої розпалені груди, я слухав у собі той голос, який ніколи не обманює, і він провіщав мені щасливе життя; але я усвідомив також, який високий бар'єр нас розділяє, я вперше зрозумів, наскільки невблаганні забобони суспільства, я збагнув усю їхню дріб'язковість, і перешкоди почали тривожити мене дужче, аніж хвилювала можливість щастя. Відразу я пережив той жахливий стан, коли моя палка душа замикається в собі, усмішка, що завдяки вам розквітла на моїх устах, перетворилася на гірку гримасу, і я спробував напустити на себе байдужий вигляд, хоча кров моя кипіла, збуджена тисячею суперечливих почуттів.