Я знаю його, він пустить собі кулю в лоб, бо на землі не буде для нього ні життя, ні щастя.
Модеста відступила на кілька кроків від матері, та незабаром повернулася.
— Чому ти відходила від мене? — спитала пані Міньйон.
— Я плакала, матусю,— відповіла Модеста.
— Поцілуй же мене, мій ангеле. Ти нікого тут не кохаєш? Ніхто біля тебе не упадає? — спитала вона, посадивши її собі на коліна й пригорнувши до серця.
— Ні, матусю,— відповіла молода єзуїтка..
— Ти можеш заприсягнутися мені в цьому?
— О, звичайно! — вигукнула Модеста.
Пані Міньйон нічого більше не сказала, але її сумніви не розвіялись.
— Отже, якщо ти вибереш собі чоловіка, твій батько про це знатиме? — озвалася вона нарешті.
— Я пообіцяла це і своїй сестрі, і тобі, матусю. Невже ти думаєш, я можу припуститися легковажного вчинку, щохвилини читаючи в себе на пальці: "Думай про Беттіну!" Сердешна сестра!
Коли Модеста сказала: "Сердешна сестра!", на якийсь час запала мовчанка; потім з погаслих очей сліпої полилися сльози, яких не могла осушити Модеста, хоч вона обіймала коліна пані Міньйон, повторюючи: "Простіть, матусю!" — а тим часом славний Дюме брався схилом Інгувільського пагорба і при тому дуже поспішав, чого досі з касиром ніколи не траплялося.
Колись три листи принесли родині Міньйон розорення, тепер лист повертав багатство. Того ранку через капітана корабля, що повернувся від берегів Китаю, Дюме отримав першу звістку від свого патрона — і свого єдиного друга.
"Панові Анн Дюме,
колишньому касирові банківської фірми
Міньйон
Дорогий Дюме, якщо не станеться чогось непередбаченого, я прибуду слідом за кораблем, з яким надсилаю тобі звістку. Я не схотів покинути своє судно, до якого уже встиг звикнути. Пам'ятаєш, я сказав тобі: "Немає новин — значить, добрі новини!" Гадаю, ти зрадієш, прочитавши уже перші слова мого листа. Ось вони ці слова: у мене сім мільйонів — і не менше! Значна частина цього капіталу міститься у вантажі індиго, третина — в надійних англійських та французьких цінних паперах, ще одна третина — в чистому золоті. Гроші, які ти надіслав, дали мені змогу довести свій статок до суми, що її я заздалегідь для себе визначив, по два мільйони кожній з моїх дочок і три для себе, щоб ми з Беттіною могли жити в достатку й спокої. Я оптом збував опій торговим фірмам у Кантоні, кожна з яких удесятеро багатша за мене. Ви в Європі навіть не уявляєте собі, до чого багаті китайські купці. Я купував опій за дешеву ціну в Малій Азії й постачав його кантонським компаніям. Останній свій рейс я здійснив на острови Малайського архіпелагу, де мені пощастило обміняти опій на індиго чудової якості. Тому, либонь, у мене навіть на п'ятсот-шістсот тисяч франків більше, ніж я тобі повідомив, бо я рахую індиго по тій ціні, яку сам заплатив за нього. На здоров'я я не нарікаю, за весь час жодного разу не хворів. Ось що означає трудитися для своїх дітей! Уже на другий рік по від'їзді я придбав у свою повну власність чудовий бриг тоннажністю в сімсот тонн, збудований з тикового дерева й обшитий міддю; розташування кают зроблено згідно з моїми розпорядженнями. Цей бриг — я назвав його "Беттіна Міньйон" — теж становить чималу цінність. Життя моряка, діяльність, необхідна в такого роду торгових справах, мої зусилля стати в деякому розумінні капітаном далекого плавання — все це загартувало мене фізично. Розповідаючи про себе, я думаю лише про своїх дочок і любу дружину. Сподіваюся, що негідник, який звабив Беттіну, покинув її, довідавшись про моє розорення, і заблудла вівця повернулася в отчий дім. Мабуть, мені доведеться збільшити її посаг. Дружина, дочки і ти, мій Дюме,— ви четверо не сходили в мене з думки протягом усіх трьох років. Ти тепер багатий, Дюме. Не рахуючи мого статку, твоя частка становить п'ятсот шістдесят тисяч франків; посилаю їх тобі іменним чеком на банк Монжено, який уже дістав відповідне розпорядження з Нью-Йорка. Ще кілька місяців, і я з вами побачуся — сподіваюся, ви всі при доброму здоров'ї. А тепер, Дюме, чому я пишу тобі одному: я хочу зберегти в таємниці те, що я став багатий, і прошу тебе також підготувати моїх ангелів до радісної звістки про моє повернення. Мені обридла торгівля, і я збираюся покинути Гавр. Мене дуже хвилює, яких зятів пошле мені доля. Я маю намір викупити землі й замок Лабасті, заснувати майорат принаймні в сто тисяч річного прибутку і просити короля передати право на моє ім'я та титул одному із зятів. Ти, звичайно, розумієш, мій бідолашний Дюме, що нещастя, яке нас спостигло, стало наслідком фатального блиску багатства. Через те я і втратив честь однієї з дочок. На своєму кораблі мені довелося доставити на Яву найнещаснішого з батьків, бідолаху голландського купця, який володіє дев'ятьма мільйонами, але обох його дочок викрали якісь мерзотники, і ми плакали з ним удвох, мов діти. Отож я не хочу, щоб люди знали про моє багатство. Через те й висаджуся в Марселі, а не у Гаврі. В мене є помічник, провансалець Кастаньйо, давній слуга нашої родини, якому я допоміг збити невеличкий статок. Я дам Кастаньйо необхідні розпорядження щодо викупу Лабасті, а сам домовлюся через посередництво фірми Монжено про збут індиго. Свій капітал я вкладу до Французького банку і привезу з собою товарів не більше, ніж на мільйон франків. Отже, всі вважатимуть, що в моїх дочок по двісті тисяч посагу. Вибрати зятя, якого я визнаю гідним жити з нами й успадкувати моє ім'я, герб і титули — ось моя найперша турбота. Проте я хочу, щоб вони обидва були люди випробувані, тверді, надійні, чесні — як ми з тобою. В тобі, старий друже, я не сумнівався жодної миті. Я вірю, що моя добра й мила дружина і ти із своєю жінкою спорудили неприступний мур навколо Модести і що скоро я дістану змогу покласти сповнений надії поцілунок на непорочне чоло єдиного ангела, що залишився в мене. Беттіна Кароліна буде багата — сподіваюся, ви зуміли приховати її необачний вчинок. Досі ми з тобою воювали й торгували, а тепер почнемо господарювати на землі, і ти будеш моїм управителем. Влаштовує це тебе? Так от, старий друже, даю тобі повну волю щодо того, як бути з моїми рідними: ти можеш розповісти їм про мої успіхи, а можеш і промовчати. Покладаюся на твою розважливість — скажи те, що визнаєш за краще. За чотири роки в характері людей могло відбутися чимало змін. Призначаю тебе своєю довіреною особою, тому що боюсь, як би дружину не підвела занадто ніжна любов до дочок. До скорого побачення, друже. Скажи моїм дівчатам і дружині, що я подумки цілував їх кожного дня, вранці й увечері. Надсилаю ще один чек на сорок тисяч франків, теж на твоє ім'я; це гроші на поточні витрати моїй жінці та дочкам до мого приїзду.
Твій патрон і друг Шарль Міньйон".
— Твій батько повертається! — сказала пані Міньйон дочці.
— Звідки ти знаєш, матусю? — спитала Модеста.
— Чуєш, як біжить Дюме? Він квапиться повідомити нам цю новину — в іншому випадку він нізащо не прискорив би ходи.
Модеста, заглиблена у свої роздуми, навіть не помітила й не почула, що до них наближався Дюме.
— Перемога! — закричав лейтенант ще від хвіртки.— Пані, полковник при доброму здоров'ї, він жодного разу не хворів і скоро буде вдома. Він повертається на "Беттіні Міньйон", чудовому власному судні; разом з вантажем, про який мені написав полковник, воно коштує десь вісімсот — дев'ятсот тисяч франків. Але він просить зберегти усе це в найглибшій таємниці. Скільки він настраждався, думаючи про нещастя, яке спостигло нашу сердешну Беттіну!
— І яке звело її в могилу! — сказала пані Міньйон.
— Він пояснює це лихо тією жадібністю, з якою молодики полюють за багатством, і, гадаю, він має слушність. Бідолашний полковник сподівається знайти свою заблудлу овечку тут, серед нас. Не кажіть про повернення полковника навіть Латурнелю, якщо це можливо. Радітимемо у своєму колі й мовчатимемо. Мадмуазель,— провадив Дюме, обертаючись до Модести,— напишіть батькові про втрату, яка спіткала вашу родину та про її жахливі наслідки; треба підготувати його до гіркої правди, яка його тут чекає. Я беруся передати йому листа раніше, ніж він прибуде до Гавра, бо так чи так йому доведеться їхати через Париж. Напишіть з усіма подробицями, часу у вас вдосталь. У понеділок я поїду до Парижа й заберу листа з собою.
Модеста злякалася, що Каналіс і Дюме можуть зустрітися в дорозі. Вона підвелася, збираючись піти до своєї кімнати й написати поетові, що побачення відкладається.
Але Дюме заступив Модесті дорогу.
— Скажіть мені, мадмуазель,— смиренно промовив він,— що батько не знайде у вашому серці іншого почуття, ніж любов до нього та до матері, як було й перед його від'їздом.
— Я присяглася самій собі, сестрі й матері бути втіхою, щастям та гордістю свого батька — і так воно буде! — відказала Модеста, з гонором і зневагою глянувши на Дюме.— Отож не скаламучуйте мою радість образливими підозрами — адже я так щаслива, що батько скоро буде з нам! Але хто заборонить серцю молодої дівчини битись? Ви ж не хочете, щоб я перетворилася на мумію! Я належу родині, але моє серце належить мені. Якщо я й кохаю когось, мої батько й мати про це знатимуть. Ви задоволений, добродію?
— Дякую, мадмуазель,— відповів Дюме.— Ви повернули мене до життя, але, навіть даючи мені ляпаса, ви все ж таки могли б назвати мене "Дюме", а не "добродію".
— Присягнися мені,— сказала мати,— що ти не обмінялася ні словом, ні поглядом з жодним молодим чоловіком...
— Я можу заприсягтися в цьому, матусю,— сказала Модеста, всміхаючись і дивлячись на Дюме, який втупився у неї пильним поглядом і теж усміхався, ніби дівчина, що намислила якусь лукаву витівку.
— То вона здатна на лицемірство? — вигукнув лейтенант, коли Модеста повернулася в дім.
— У Модести є свої вади,— сказала пані Міньйон,— але брехати вона не вміє.
— Ну що ж, тоді нам нема чого хвилюватися,— відказав Дюме,— і будемо вважати, що з лихом ми цілком розквиталися.
— Дай Боже! — зітхнула пані Міньйон.— Ви побачите його, Дюме, я ж можу тільки його почути... Яким смутком затьмарене моє щастя!
А Модеста хоч і зраділа, що батько повертається, але в цю мить вона зажурилась, як зажурилася Перетта91 з відомої байки. Вона сподівалася, що батько наживе більше багатства, ніж повідомив Дюме.