Сонет 21. Ні, я не йду тропою віршоробів, Що оди тчуть з фальшивої краси. — Мається на увазі звичай придворних поетів розсипати надмірні похвали тим, кого вони оспівують у своїх віршах. Шекспір порівнює їх з гендлярами, що вихваляють свій крам. Сам він не бажає торгувати своєю любов’ю (фінальний двовірш).
Сонет 22. Не вірю дзеркалу, що вже старий я... — Нарікання на свою старість — поетичне кліше, яке з’являється ще в сонетах Петрарки. Шекспірові під час написання вірша мало бути близько 34-35 років.
Сонет 23. Учись читати писане без мови, Очима слухать вісника любові. — Типовий для поезії Відродження стилістичний засіб: свідоме поєднання різко контрастних понять, які логічно нібито виключають одне одного, але разом дають нове уявлення (оксиморон).
Сонет 24. Мій зір-митець відбив твоє лице… — Сонет має особливе значення для розуміння художньої манери Шекспіра-лірика. Поет майже завжди намагається відтворити дійсність у зорових образах, передати пластику живої природи. Звідси порівняння поета з живописцем, зокрема портретистом. Образ "зору-митця" є сталим у ліриці Шекспіра.
Сонет 25. Нехай комусь від щедрої планети... — Мотив примхливості долі постійно обігрується в літературі та живописі середніх віків та Відродження. Таких дарів не дістають поети... — Автобіографічна деталь. Поет уперше згадує про своє низьке становище в суспільстві. Військовий вождь, по тисячній звитязі... — Деякі коментатори вважають, що тут мається на увазі відомий мореплавець та полководець Уолтер Ралі, який втратив прихильність королеви Єлизавети.
Сонет 26. До тебе йдуть посли мої письмові... — Поетичний образ побудовано на лицарських реаліях. Герой сонетів уподібнюється вассалові, який відправляє своїх послів (вірші) до сюзерена. Зміст сонета нагадує присвяту до поеми "Лукреція". На цій підставі деякі шекспірознавці висловлюють припущення, що графові Саутгептону присвячені також і "Сонети".
Сонет 27. Вона іде шляхами пілігрима... — Свою палку любов до друга поет порівнює з мандрівкою пілігрима до святих місць. Схожа розгорнута метафора є також у трагедії "Ромео і Джульєтта", де Ромео, мов прочанин, торкається святині — Джульєтти (І, 5).
Сонет 34. Ти провіщала день мені погожий... — Сонет побудований на розгорнутому порівнянні дружби та стану природи. Мотив популярний у народній поезії.
Сонет 35. Винувачем явившися на суд, Заступником я раптом виступаю. — Драматизм сонета, який розповідає про внутрішню боротьбу в душі героя, підкреслюється введенням в поетичний образ юридичної лексики. Щоб не прийшлось, грабіжнику, тобі... — Певно, перший натяк на зраду друга, який звабив кохану поета.
Сонет 36. На бачності я маюсь, щоб тобі На людях не послать, бува, привіту... — Натяк на різницю суспільного стану друга і поета.
Сонет 38. Будь музою десятою поету... — За грецькою міфологією, існувало 9 муз.
Сонет 40. Хоч обікрав, коханий, старця ти... — Певно, тут — продовження теми зради друга та коханої (сонет 36). Своє послідовне втілення цей мотив набуває в циклі, присвяченому "смуглявій леді сонетів".
Сонет 44. Коли б то плоть на мисль було можливо Мені змінить... Бо створений, як всі, з води і глини. — Згідно з давніми науковими уявленнями, людину створено з чотирьох елементів (стихій): вогню, повітря (вищі елементи), землі та води (нижчі). Вищим елементам підпорядкований розум людини, нижчим — її чуттєве життя. Поет нарікає на те, що його почуття не спроможні наздогнати легку уяву і, таким чином, перенестись до друга. Затримують поета і сльози, що їх створено з важких елементів (землі та води).
Сонет 46. Мій зір і серце мруть на полі бою... — Сонет написано на типову для поетів-петраркістів тему: двобій кохання та розуму. Своєрідним є ототожнення розуму та зору. Для Шекспіра зір — майже завжди засіб пізнання світу (див. сонет 24). Отже, він споріднений не лише з чуттєвою, а й з розумовою природою людини.
Сонет 47. Як зір ласує образом твоїм... — Мова йде, певно, про портрет або мініатюру, яку друг подарував поетові.
Сонет 49. В той час лихий... — Кожен з катренів починається анафорою, словесним повторенням на початку рядків, що підкреслюе особливий драматизм сонета.
Сонет 52. Я — мов багач, що може в кожну мить... — В основі сонета — розгорнута метафора. Образ побудовано на побутовій реалії. Поет порівнює себе з багачем, який лише інколи тішиться спогляданням своїх скарбів.
Сонет 53. З яких стихій постав ти, чудодійний?.. — Див. прим, до сонета 44. Єлена — за грецькою міфологією, дочка Зевса і Леди, одна з найпопулярніших героїнь давньогрецького епосу, зокрема троянського циклу Міфів. Переносно: втілення жіночої вроди.
Сонет 55. Надгробків царських мармурові плити Переживе потужний Мій рядок... — Першоджерелом надзвичайно поширеної в класичному мистецтві "теми пам’ятника", який споруджує собі поет своїми невмирущими творами, є ода давньоримського поета Горація "До Мельпомени". Переконаність у тому, що справжня поезія здатна подолати опір часу — лейтмотив сонетів 18, 19, 38, 55, 60, 63, 65 тощо. І в день суда... — тобто в день Страшного суду (христ. міф.).
Сонет 56. Нехай до зустрічей ведуть стежини Через страшний розлуки океан. — Мається на увазі легенда про трагічне кохання Леандра і Геро. Леандр щоночі перепливав Геллеспонт (давня назва протоки Дарданелли), щоб побачити свою кохану Геро. Цей сюжет є в "Метаморфозах" Овідія. Звертається до нього сучасник Шекспіра К. Марло в поемі "Геро і Леандр". Згадки про історію нещасливих коханців зустрічаються також в численних творах самого Шекспіра.
Сонет 59. Якщо на світі не бува нового, Лиш плин повторний явищ і речей... — Певно, відгомін, висловлювання біблійного мудреця Екклесіаста, який стверджував незмінність усього сущого (Екклесіаст, І).
Сонет 61. ...образ твій... — Поняття "образу" часто зустрічається в сонетах Шекспіра і має численні значення. Провідним, проте, є його визначення як цілісного поетичного зображення людини. Так, в сонеті це не лише зовнішній вигляд героя; "образ" — це і його внутрішній світ, який приваблює поета.
Сонет 66. Один з найдраматичніших сонетів збірки. Його зміст провіщає славетний монолог Гамлета (III, 1). Сонет побудовано за принципом емоційного нагнітання трагізму, що відповідає зростанню душевної тривоги героя. Вірш має особливу форму. Він складається лише з двох речень, перше з яких має 12 рядків, друге — 2 .
Сонет 67. Щоб фальш в’ялила мак твого лиця... — Натяк на тогочасну моду підфарбовувати лице. Мотив засудження штучної краси над звичайно поширений у творчості Шекспіра.
Сонет 68. Зрізать покійниць золоте волосся... — За часів Шекспіра існувала мода на перуки, які інколи виготовляли навіть з волосся померлих. Схожий мотив є в "Тімоні Афінському".
Сонет 69. В сонеті мова йде про чесноти друга. В сонетах 32, 35, 40, 69 тощо поет нарікав на його легковажність. Деякі дослідники навіть вважають, що ці сонети було присвячено різним особам.
Сонет 73. На хори, де замовкнули пісні. — Образ породжено реальними подіями. Після реформації церкви в єлизаветинській Англії було чимало зруйнованих католицьких храмів.
Сонет 77. Все те, що може пам'ять розгубити, Цим білим аркушам віддай на схов. — Деякі дослідники вважають, що цей сонет супроводив записну книжку, яку Шекспір подарував другові.
Сонет 80. Який поет в своїм пісеннім громі... — Більшість коментаторів вважає, що мова йде про драматурга та перекладача "Іліади" Джорджа Чепм'ена (1559—1634).
Сонет 81. Твій монумент — мойого слова мідь ... — У сонеті відчувається вплив так званої "вченої поезії" з її орієнтацією на канони античної поетики. Про це свідчить, зокрема, урочистість мови сонета, розробка "гораціанської теми" тощо.
Сонет 90. Якщо не любиш, кинь мене сьогодні... — Сонет приваблює своєю надзвичайною щирістю. Це один з найкращих зразків ліричної поезії Відродження.
Сонет 98. І лик Сатурна крізь глибінь небесну Всміхавсь назустріч молодій весні. — За давніми астрологічними уявленнями, Сатурн вважався похмурою планетою, під знаком якої народжуються люди з меланхолійним темпераментом, нездатні до веселощів. Тут: весна зачарувала навіть цю сувору планету.
Сонет 99. А ніжні руки — в білині лілей. Троянда ця від сорому багряна... — Сонет написано в стилі традиційної галантної лірики. В оригіналі вірш має 15 рядків. У перекладі додержано форми сонета.
Сонет 106. Коли в літописах померклих днів... — Шекспір нарікає на те, шо його сучасники втратили майстерність стародавніх поетів. Певно, мається на увазі куртуазна лірика. Окремі тропи середньовічної поезії Шекспір використовував у своїх п’єсах, наприклад, в "Ромео і Джульєтті".
Сонет 107. Твій пам'ятник з моїх натхненних слів Переживе гробниці королів. — Ще одна варіація гораціанської теми. Двовірш, проте, відзначається особливою урочистістю, почуттям надзвичайно глибокої поваги до мистецтва слова.
Сонет 110. Вештався я блазнем... — автобіографічна деталь. Драматичний натяк на професію актора, до якої за часів Шекспіра ставилися з певною зневагою. Цей мотив є і в наступному сонеті (111).
Сонет 126. Крилатий хлопче, що в руках затис Мірило часу і разючий спис... — Нетипова для сонетів Шекспіра персоніфікація часу у вигляді крилатого юнака. Значно частіше час зображується старезним чоловіком з косою в руці, що узгоджується з літературною традицією, яка походить від античного алегоричного образу Хроноса.
Сонет 127. Колись чорнявих гарними не звали... — Чорне волосся та смуглява шкіра не відповідали ренесансним уявленням про жіночу вроду.
Сонет 130. Сонет побудовано в контрастному порівнянні двох творчих манер: евфуїстичної та вірної природі. Вишуканій лексиці порівнянь-алегорій Шекспір протиставляє щирість та правдивість своєї поезії.
Сонети 135-136. В основі сонетів каламбур, гра слів, побудована на скороченому імені "Will" (від "William") і слова "will" — "бажати", "хотіти".
Сонет 143.