Перекладач: Кіра Сухенко і Нінель Тарасенко
Джерело: З книги: Ернест Хемінгуей. Прощавай, зброє; За річкою, в затінку дерев: Романи. — Київ.: "Дніпро", 1985
Розділ І
Вони вирушили ще за дві години до світанку, і спочатку не доводилося ламати кригу в каналі, бо попереду пливли інші човни. В кожному човні, невидимий у темряві, стояв на кормі весляр з довгим веслом; чути було тільки плюскіт води. Мисливець сидів на стільчику, прилаштованому до скриньки з харчами та патронами; рушниці — дві, а то й більше — були сперті на купу дерев'яних вабців. У кожному човні везли мішок з однією-двома підсадними качками, і в кожному човні сидів собака; собаки здригалися й кидались, зачувши лопотіння крил у повітрі.
Чотири човни попрямували головним каналом на північ, до великої лагуни. П'ятий звернув у бічний канал. Урешті й шостий човен повернув на південь, у неглибоку лагуну, вкриту суцільною кригою.
Вночі раптом ударив мороз без вітру і міцно скував воду. Лід пружно вгинався під натиском весла, потім різко й лунко тріскався, наче скляна шибка, але човен посувався вперед дуже поволі.
— Дайте-но весло! — сказав мисливець у шостому човні.
Він підвівся і розставив ноги, щоб твердіше стояти. Над головою лопотіли крильми качки, а в човні шаленів собака. З півночі долинав тріск криги, яку ламали інші човни.
— Обережніше,— попередив весляр з корми. — Не перекиньте човна.
— Я вмію, — відказав мисливець.
Він узяв з рук човняра довге весло і перевернув його лопаттю догори. Потім нахилився вперед і пробив держаком кригу. Держак уперся в тверде неглибоке дно. Мисливець наліг на лопать весла, тримаючи його обома руками, потяг на себе, потім відштовхнувся так, що весло опинилось поруч із кормою, а човен посунувся вперед, ламаючи кригу. Крига тріскалась, неначе дзеркальне скло, і човняр на кормі пропихав човен в утворений прохід.
Трохи перегодя мисливець — тепло вдягнений, він уже впрів від важкої роботи — спитав човняра:
— А де ж наша бочка?
— Ліворуч. Посеред сусідньої затоки.
— То, може, пора звертати?
— Про мене.
— Що це за балачка — "про мене"? Ви ж повинні знати, яка тут глибина. Вистачить, щоб наш човен пройшов?
— Вода спала... Хто його знає?
— Треба поспішати, а то й розвидниться. Човняр мовчав.
"От лобуряка,— подумав мисливець,— Дарма, допливемо. Ми пропливли вже дві третини, та як тобі ліньки розбивати лід, щоб можна було підбирати качок, то це вже паскудство".
— Моторніш, телепню! — сказав він по-англійському.
— Що? — перепитав човняр по-італійському.
— Кажу, що треба поспішати. Скоро вже розвидниться. I справді, вже розвиднилось, коли вони дісталися до великої дубової бочки, вкопаної в дно лагуни. Бочку оточував положистий земляний вал, обсаджений осокою й рогозом; мисливець обережно ступив туди й почув, як під ногами з хрускотом ламаються мерзлі стеблини. Човняр дістав із човна стільчик зі скринькою для патронів і передав мисливцеві; той нахилився й поставив його на дно бочки.
- Ернест Хемінгуей (Гемінґвей) — Небезпечне літо
- Ернест Хемінгуей (Гемінґвей) — По кому подзвін
- Ернест Хемінгуей (Гемінґвей) — Райський сад
- Ще 9 творів →
Мисливець — у високих чоботях та в старій військовій куртці з нашивкою на лівому рукаві (ніхто не знав, що та нашивка означає) і зі світлими цятками від зірочок на погонах — заліз у бочку, і човняр подав йому обидві рушниці.
Обіперши рушниці об клепки бочки, мисливець почепив другий патронташ між ними на два гачки, забиті для цього, а тоді прихилив рушниці з обох боків до патронташа.
— Вода є? — спитав мисливець човняра.
— Нема,— відказав той.
— А з лагуни можна пити?
— Ні. Захворієте.
Мисливець утомився, ламаючи кригу, йому хотілося пити, і він почав був сердитись, але стримався.
— Може, допомогти вам ламати кригу і ставити вабці?
— Не треба,— відповів човняр і люто попхав човен на кригу. Човен рушив, а крига лунко затріщала. Човняр почав гатити по ній веслом, а потім заходився шпурляти на всі боки вабці. "Що це на нього найшло? — подумав мисливець.— Ото лобуряка. Всю дорогу я працював, як віл, а він ледь-ледь веслом ворушив. Чого він казиться? Йому ж за це заплачено!"
Він приладнав стільчик так, щоб можна було повертатися на всі боки, розпечатав пачку патронів і переклав їх у кишені, потім розпечатав ще одну й залишив напохваті, в патронташі, Перед ним у сірому світлі світанку простягалась ніби скляна поверхня лагуни, на ній чорнів човен, а в ньому стояв високий кремезний човняр, бив веслом по кризі й кидав у воду вабці, немовби хотів швидше спекатися чогось гидкого.
Розвиднилось, і мисливець побачив низеньку смужку недалекої коси по той бік лагуни. Він здав, що за косою стоять ще дві бочки, потім знову тягнеться болото, а ще далі — відкрите море. Зарядивши обидві рушниці, він прикинув на око відстань до човняра, що ставив вабці.
Ззаду почувся шурхіт крил. Мисливець нахилився, схопив рушницю з правого боку, підвівся і приготувався стріляти по двох качках, які гальмуючи крильми, падали темними цятками на тлі сірого неба прямо на вабці.
Пригнувши голову, він неквапно повів рушницею і вистрелив, а потім, не дивлячись, влучив чи ні, плавним рухом підніс рушницю, цілячись трохи вище й ліворуч від другої качки, і, натиснувши курок, побачив, як вона, склавши крила, шугнула вниз на розбиту кригу, між вабці. Глянувши трохи праворуч, він угледів і першу качку — чорну цятку там же, на кризі. Він знав, що цілився як треба і в першу качку, беручи далеко праворуч від човна, та й у другу теж брав вище й ліворуч і чекав, поки качка вище злетить, тож був певен, що в човен не влучить. Добрячий дуплет — акуратний і точний, безпечний для човна, і мисливець почував велике задоволення, заряджаючи знов рушницю.
— Гей, ви! — гукнув човняр. — Чого гатите в човен? "А чорти б тебе вхопили!" — вилаявся сам до себе мисливець.
— Кидайте свої вабці! — гукнув він човняреві.— Та не баріться! А я поки що не стрілятиму — хіба що просто вгору.
Човняр щось буркнув.
"Не розумію, — подумав мисливець.— Він же знає мисливські порядки. I знає, що я дорогою працював не менше за нього, коли не більше. Ніколи я ще не стріляв качок так точно і обережно. Чого ж він казиться? Адже я навіть запропонував йому разом розставляти вабці. Хай йому біс!"
А човняр люто гатив веслом по кризі та кидав вабці, і в кожному його русі була ненависть.
"Ні, я не дам йому спаскудити мені ранок,— казав собі мисливець.— Коли сонце не розтопить криги, багато не настріляєш. Ну, може, кілька качок — і не дам я йому зіпсувати собі полювання! Хтозна, скільки разів ще лишилося мені полювати — не дам я зіпсувати собі цей день!"
Він подивився, як жевріє небо за довгою косою, потім обернувся в бочці й глянув на замерзлу лагуну, на болото й на снігові вершини вдалині. Підгір'їв з бочки не було видно, і верхів'я підносилися просто з рівнини. А ось і вітер дмухнув йому в лице. Він знав, що, як зійде сонце, повіє вітер, який неодмінно сполохає качок і прижене їх з моря.
Човняр скінчив розкидати вабці. Вони плавали двома купками: одна — попереду й трохи ліворуч від бочки в тому боці, де мало зійти сонце, а друга — праворуч від мисливця. Потім він кинув за борт підсадну качку зі шворкою й тягарцем; качка одразу почала пірнати, то занурюючи, то підводячи голову і хлюпаючи водою собі на спину.
— А може, ще трохи оббити кригу? — гукнув мисливець до човняра.— Дуже мало місця — качки не сядуть.
Човняр не відповів, але загепав веслом по обламаних краях криги. Він знав, що обламувати кригу більше не треба. Та мисливець не знав цього і думав: "Що це в біса з ним коїться? Не дам зіпсувати мені полювання. Не дам, і край! Тепер кожний постріл, може, останній для мене, і я не дозволю якомусь там сучому синові псувати мені полювання! Спокійна, хлопче, не треба сердитись",— умовляв він себе.
Розділ ІІ
Та він уже не хлопець. Йому п'ятдесят років, і він полковник піхотних військ Сполучених Штатів. I, щоб пройти медичний огляд за день до поїздки на полювання в Венецію, він проковтнув стільки нітрогліцерину, скільки було треба для того, щоб... він і сам добре не знав, для чого; для того, щоб пройти огляд, казав він собі.
Лікар вислухав його з недовірою. Але, змірявши двічі тиск, все ж таки записав цифри у картку.
— Розумієте, Діку,— сказав він.— Це може вам завадити; при підвищеному внутрішньоочному та внутрішньочерепному тиску це дуже шкідливо.
— Не розумію, — сказав мисливець, який лише намірявся стати мисливцем, а поки що з генерала став полковником піхотних військ Сполучених Штатів.
— Я ж знаю вас дуже давно, полковнику. Чи, може, це мені тільки здається, що я знаю вас давно?
— Ні, не здається,— сказав полковник.
— Щось ми обидва заспівали сумної, — промовив лікар.— Тільки глядіть, не вдартеся об щось тверде та пильнуйте, щоб на вас не впала іскра, коли вже так напхалися нітрогліцерином. Не завадило б начепити на вас знак, як на цистерну з бензином.
— А з кардіограмою у мене все гаразд? — спитав полковник.
— Кардіограма у вас чудова, полковнику! Не гірша, ніж у двадцятип'ятирічного, ба навіть дев'ятнадцятирічного юнака!
— То чого ж ви чіпляєтесь? — спитав полковник.
Від великої дози нітрогліцерину його трохи нудило; йому хотілося, щоб огляд швидше закінчився. Йому хотілося швидше лягти й випити соди. "Я міг би скласти інструкцію із тактики оборони для взводу з високим тиском,— подумав він,— Шкода, що не можна йому цього сказати. А чом би и не признатись і не попросити ласки в суду? Не зможеш, — сказав він собі.— Усе повторюватимеш, що не винен".
— Скільки разів вас поранило в голову? — спитав лікар.
— Ви ж знаєте, — відповів полковник. — У карточці все записано.
— А скільки разів вам перепало по голові?
— О господи! — Потім він запитав: — Ви питаєте офіційно чи як мій приватний лікар?
— Як ваш приватний лікар. А ви думали, що я хочу підкласти вам свиню?
— Ні, Весе. Пробачте. А що вас, власне, цікавить?
— Скільки у вас було контузій.
— Серйозних?
— Ну, таких, коли ви непритомніли або потім нічого не пам'ятали.
— Та, мабуть, із десять,— відповів полковник. — Як рахувати й падіння з коня. А легших три.
— Ох, старе луб'я,— сказав лікар.— Вибачте, пане полковнику,— додав він.
— Мені можна йти? — спитав полковник.
— Так, пане полковнику. У вас усе гаразд.
— Дякую. Ви не хочете поїхати зі мною постріляти качок на болоті у гирлі Тальяменто? Чудові місця. Там маєток славних італійських хлопців — я познайомився з ними в Кортіні.
— Це те болото, де повно лисух?
— Ні, в тих місцях полюють на справжніх качок.