— Хто знає, чи не він витягнув руку по "Зорю Півдня"!
— Можемо про се сейчас пересвідчитись —сказав офіцир — мабуть він находить ся недалеко відсіля. А колиб найдено у него діямант, так дістане тілько різок, скільки він важить, а якщо при 432-ім ударі буде ще жити, так піде на шибеницю.
Панна Алїса здрігнулась. Окружаючі її на пів дикі люди тішились голосно з тієї обіцянки офіцира. В який спосіб повздержати сю дич?
Незабаром п. Веткінс і його гостї станули перед хатиною Матакіта. Двері були незачинені, Матакіта однак не було і глядано його даремно цілу ніч.
Слідуючого ранку також не найдено його і можна було припускати, що покинув Вендергарт-копальню.
Дриготованя до погоні*.
Коли Кипріян довідав ся про те, що підозрінє о крадіж діяманту упало на Матакіта, старав ся уневиннити свойого слугу. Думав, що радше підозрівати треба о сей злочин Ганнїбаля Панталяччі, Фріделя або Натана. Нагадуючи собі однак часті крадіжки ріжних дрібниць, які поповняв Матакіт і даремні заходи', щоби відзвичаїти його від сього, дійшов до пересвідченя, що вдача Кафра перемогла силу волї молодого хлопця. Було також правдою, що Матакіт находив ся в салї тоді, коли діямант пропав, вкінци його утеча і забране з дому деяких дрібниць, як мішка з одїжю та знарядами, могли тільки свідчити на його некористь. Надія інжінєра, що Матакіт може ще верне, не сповнила ся і в полуднє пішов він на ферму Веткінса. Застав там,, кромі Веткінса, Джемса Гільтон і Фріделя, які нараджували ся над способом відзисканя діяманту.
З приходом Кипріяна війшла до кімнати Алїса.
— Мусимо здогонити сього проклятого Матакіта — кликнув Веткінс — а якщо не найдемо при нїм діяманту,. так я скажу йому розпороти живіт, бо може проковтнув його.
— Алеж, пане Веткінс, не будьте такі сердиті — старав ся успокоїти його Кипріян — щоби проковтнути такий великий камінь, мусїв би мати струсиний жолудок!
— Поміж жолудком Кафра, а струса нема великої" ріжницї. Взагалі дивно менї, як ви можете жартувати в такій хвилі'!,
— Я не жартую, тільки кажу, що мене більше журить поступованє' Матакіта, чим його утеча!
Всі* присутні глянули на Кипріяна, як на божевільного.
— А так — додав спокійно Кипріян — не забувайте панове, що коли зробив я один камінь, можу сю втрату направити і зробити другий?
— Пане інжінєр — сказав Ганнїбаль Панталяччі грізним тоном — раджу вам не повторювати своїх експері-ментів, як для добра Ґріквелєнду, так і для вашого.
— Мій пане — відповів Кипріян — не маю наміру питати вас о раду і дозвіл.
— Ах, дайте спокій суперечці", не час на се — кликнув Веткінс. — Признайте ся пане Мере, щ0 не можете заручити, що вдасть ся вам зробити діямант тієї самої величини, краски і форми, припустивши навіть, що щасливим случаем і другий досвід удасть ся.
Слова п. Веткінса були доволі" влучні. Без сумніву досвід опертий-був на основах новочасної хемії, однак виринало питане, о скільки случай не причинив ся до так гарного вислїду. Абсолютної певности що до нової удачі проби — не міг мати.
В таких обставинах відшукане злодїя ставало ділом не терплячим проволоки.
— Не відкрито ніяких слідів Матакіта? — спитав Веткінс.
— Нїяких — відповів.
— Чи перешукано табор, околицю?
— Дуже точно — впевняв Фрідель. — Злодій мабуть вже в ночи утїк, а куди, сього рішучо не можна сказати.
— Чи офіцир поліції перешукав його хатину? — питав дальше фармер.
— Так, однак ніякого сліду не найшов.
— Ах — кликнув Веткінс — я давби 500, навіть 1000 фунтів штерлїнгів, колиб його спіймано!
— Розумію се — сказав Панталяччі — однак сумнї-ваю ся, чи коли побачите діямант, або сього, що його украв!
— А се чому?
• — Бо Матакіт не буде так дурний, щоби задержувати "ся по дорозі". Спрямує він свою утечу крізь Лїмпопо, в пустиню, до Замбезі або озера Танганїка, а може до Бушменів утїче!
Чи проворний Італієць говорив се, що думав, чи може бажав инших знеохотити до погоні за Матакітом, щоби самому підприняти сю виправу?
Думка ся насунула ся Кипріянови, коли прислухував ся мові Панталяччія.
Фармер не належав однак до людий яких можна скоро знеохотити.
Нетерпляче споглядав він крізь вікно на зелені береги Ваалю, як би надїяв ся побачити біглеця на побережу.
— Нї — кликнув — так легко не покину ся погоні*! Мушу відзискати брилянт! Мушу того злодїя спіймати! Ах, колиб мене тільки не мучив гостець, скоро би я вчинив се!
— Таточку, заспокійте ся — сказала Алїса.
— Ну, хтож піднїметь ся погоні"? — спитав Веткінс, глянувши довкола. — Хто має охоту пустити ся за Кафром? Нагорода буде варта труду, даю на се слово!
Не одержавши ніякої відповіди, говорив дальше:
— Мої панове, є вас тут чотирьох, що стараєтесь
0 руку моєї дочки; отже хто спіймає злодїя з діямантом —• слово чести даю, тому віддам дочку.
— Згода! кликнув Джеме Гільтон.
Я належу до виправи — сказав Фрідель. — Хто не хотїв би здобути такої нагороди? — додав із злобним .усміхом Панталяччі.
Алїса здрігнула ся з обуреня і сорому на слова батька
І ледви вспіла повздержати себе від плачу.
— Панно Веткінс — сказав до неї тихо Кипріян —— я взяв би дуже радо участь в виправі, однак чи позволите ви менї на се?
— Позволяю, разом із найщирійшим бажанєм успіху,, пане; Кипріян — відповіла Алїса.
— В такім случаю піду хочби на кінець світа! — кликнув Кипріян, звернувши ся до п. Веткінса.
— Ну, дожидають нас чималі труди — завважав Пан-таляччі — сей Матакіт скаже нам добре бігати. Він мабуть завтра опинить ся вже в Почфстромі і недалеких горах, заки ми вийдемо з дому.
— Хто перешкодить вам ще сьогодня виправитись в дорогу? — завважав Кипріян.
— Вам ніхто, якщо вам так спішить ся.
— Що торкаєть ся мене, так не думаю виправляти ся без доброго воза, припасу поживи, кільканайцяти буйволів і двох верхових коний. А се всьо знайдемо аж в Почфстромі.
Чи Ганнїбаль говорив серіозно, чи може бажав відлучити ся від инших, годї було знати.
Однак мав дещо рації; без транспортових звірят і поживи, булоб нерозумно запускати ся в північну сторону Ґріквелєнду.
Цїна воза і буйволів виносила принайменше вісім до десять тисяч франків; знав про се Кипріян, а в него було тільки всього чотири тисячі.
— Маю думку — кликнув нараз Тома Стіль — чому не маємо відбути тої виправи спільно; кошт значно зменшить ся; а ціль буде так само для кождого приступна.
— Се добре сказано — завважав Фрідель.
— І я годжу ся на се, — не вагаючись, сказав Кипріян.
— Добре — сказав останній Панталяччі — однак під услівєм, що можемо розлучити ся, на случай, колиб хто бажав собі спіймати Матакіта на свою руку.
— Згода і на се — відповів Гільтон. — Купуємо на спільний кошт віз, буйволи і поживу, а кождий може розлучити ся, якщо прийде рішуча хвиля.
— Колиж виправляєте ся, панове? — спитав Веткінс, якому ся виправа давала надїю відзискати діямант.
— Завтра омнїбусом. до Почфстрому — відповів Фрі-дель — иншого способу нема, щоби там дістатись.
— Пристаємо!
Підчас тієї розмови Алїса відвела на бік Кипріяна і спитала його, чи він справді' думає, що Матакіт є винуватий ?
— Панно Алїсо — відповів ,інжінєр — мушу признати ся, що усьо говорить проти нього, здасть ся менї однак, що і Італієць в тій справі відограє якусь ролю. Що се за лице лиходія! І такого чоловіка мати соперником! Так щож робити; добре, що буде можна його трохи пильнувати, гірше булоб, колиб починав на свою руку!
Незабаром уся чвірка попращала пана Веткінса і його дочку. Пращанє було коротке і щире. Позірна згода лучила тих соперників, які разом мали виправитись, а в душі один другого посилав до чорта. Вернувши домів, застав Кипріян на порозї сидячих Бардіка і Лї.
Бардік від часу принятя до служби, показував себе дуже прихильним для свого пана.
Коли їм Кипріян сказав про свою постанову, Бардік і Лї відозвали ся рівночасно:
— Візьміть нас, ми дуже прохаємо!
— Вас взяти, пощо?
— Щоби приготовляти вам каву і обід — відповів Бардік — удержувати білє в порядку — відозвав ся Лї. — І щоби берегти вас від злочинців — закінчили разом.
— Добре, візьму вас, коли так хочете — сказав Кипріян, тронутий їх привязанєм.
Слідуючого ранку удав ся Кипріян разом із своїми слугами до табору в Вендерґарт, щоби занята місце в омнібусі, який ішов до Почфстрому.
Минаючи ферму Веткінса, сплячу о тій порі, здавало ся йому, що ізза занавісів одного вікна доглянув стать дівчини, посилаючої йому останнє пращанє.
Крізь Трансва/іь.
В Почфстромі дізнали ся наші подорожні, що молодий Кафр, якого вигляд годив ся цілком з Матакітом, перейшов вчера через місто.
Вістку сю вважали вони доброю ворожбою, однак мета подорожі віддаляла ся від них, бо дізнали ся рівночасно, що Матакіт купив собі двоколісний візок, тягнений струсом, а звісно їм було, що се найскорійший і найвитре-валїйший запряг в Ґріквелєндї. Приспособленє струсів до уживаня їх до їзди є доволі' важке і другого такого запрягу в Почфстромі годї було дістати.
Супроти так догідних условии утечі Матакіта, належало не тратити нї хвилини часу і безпроволочно пустити ся в погоню.
Можна було також числити, що сила струса вичерпа-єть ся і Матакіт буде приневолений частїйше спочивати, а тоді' віддалене поміж ним а чотирма соперниками зменшить ся. Остаточно числили на спіймане його біля мети його подорожі.
Кипріян незабаром пересвідчив ся, що добре вчинив, забираючи з собою Лїя і Бардіка. Показало ся, що знане висшої математики дуже мало може йому придати ся в подорожі крізь степи, а ніяка книжкова наука не заступить досвіду такої дитини степу, якою був Бардік.
Джеме Гільтон заняв ся купном воза, буйволів і поживи для всіх; кождий з них, кромі сього, закупив рїчи потрібні для власного вжитку.
Кипріян вибирав на борзї коня і готовий вже був заплатити за трилїтного коня, якого вигляд подобав ся йому, коли Бардік потягнув його за рукав, питаючи пошепки:
— Хочете сього коня купити ?
— А так, є він найкращий і найдешевший, якого бачив я на торзі'.
— Не беріть його, сей кінь не видержить вісьмох днїв подорожі степом, бо вщ не "солений".
— Що? Не "солений"? Хочеш, щоб я купив вудженого коня?
— Нї, не "солений" значить, що він не перебув степової хороби.
— Ах так, якаж се хороба?
— Є се кашель разом з горячкою. Кінь, який раз перебув сю хоробу, вже її не дістане і легко його можна пізнати.