(переклад Оксана Донічева)
Розділ перший,
де укладається взаємна угода, згідно з якою Паспарту наймається на службу до Філеаса Фоґґа
У будинку номер сім на Севіль-роу, Берлінґтон Ґарденс, – у тому самому, де 1814 року помер Шеридан, – у 1872 році мешкав Філеас Фоґґ, есквайр. Хоча ця людина всіляко намагалася не привертати до себе увагу, його вважали великим оригіналом і найпомітнішим членом лондонського Реформ-клубу.
Відтак, одного з найвидатніших ораторів, що своїм талантом прославляли Англію, змінив той самий Філеас Фоґґ, людина загадкова, про яку знали лише те, що він належав до англійського вищого світу, був чудово вихований і гарний на вроду.
Подейкували, що він скидався на Байрона (однак лише обличчям; обидві ноги в нього були здорові), але то був Байрон із вусами й бакенбардами, Байрон безпристрасний, котрий міг би прожити не старіючи тисячу років.
Філеас Фоґґ, без сумніву, був англійцем, проте, цілком імовірно, не був уродженцем Лондона. Його ніколи не бачили на біржі чи в банку, у жодній з контор Ситі. Лондонські причали й доки ніколи не приймали корабля, що належав би судновласникові Філеасові Фоґґу. Ім’я цього джентльмена не зазначалося в списках ніякого урядового комітету.
Навіть згадки про нього не було ні в колегії адвокатів, ні в корпораціях юристів Темпля, Лінкольна чи Ґрея. Він ніколи не виступав ані в Канцлерському суді, ані в Суді королівської лави, ані в Шаховій палаті, ані в Церковному суді. Він не був промисловцем, негоціантом, купцем чи землевласником. Він не мав стосунку до Британського королівського товариства, Лондонського інституту, Інституту прикладного мистецтва, Інституту Рассела, Інституту західних літератур, Інституту права, ні, нарешті, до Інституту наук і мистецтв, що перебувають під високим покровительством Її Величності королеви.
Не належав він також до жодного з численних товариств, які набули поширення в столиці Англії, – від Музичного до Ентомологічного товариства, заснованого переважно з метою винищення комах-шкідників..
Філеас Фоґґ був лише членом Реформ-клубу.
На запитання цікавих, як цей загадковий джентльмен увійшов до такої поважної асоціації, слід відповісти: "Його обрали за рекомендацією братів Берінґів, у яких йому було відкрито поточний рахунок". Той факт, що його чеки справно і вчасно сплачувалися, додавав йому ваги в суспільстві.
Чи був Філеас Фоґґ багатієм. Безсумнівно. Та як він нажив свої статки. На це питання не могли відповісти навіть найобізнаніші люди, а містер Фоґґ був останнім, до кого доречно звертатися по такі відомості. Він не був марнотратом, але й скупим його не назвеш, адже для здійснення якоїсь шляхетної чи корисної справи він мовчки і зазвичай анонімно надавав допомогу..
- Жуль Верн — Зоря півдня
- Жуль Верн — Заколотники з "Баунті"
- Жуль Верн — П'ятнадцятирічний капітан
- Ще 11 творів →
Словом, важко навіть уявити менш товариську людину. Він говорив рівно стільки, скільки було потрібно, і ця мовчазність лише додавала таємничості його персоні. Тимчасом його життя було у всіх на очах; однак він із такою математичною точністю день у день робив те саме, що незадоволена уява мимоволі шукала собі поживи поза межами цього видимого життя..
Чи подорожував він. Цілком можливо, бо ніхто краще за нього не знався на мапі земної кулі. Не було такого пункту, навіть дуже віддаленого, про якого він не мав би найточніших відомостей. Не раз за допомогою кількох коротких, але зрозумілих зауважень йому вдавалося припинити нескінченні суперечки, що точилися в клубі стосовно зниклих мандрівників.
Він називав найімовірніший результат справи, і подальший розвиток подій незмінно підтверджував його припущення, ніби Філеас Фоґґ мав дар ясновидця. Здавалося, ця людина встигла побувати всюди, принаймні подумки..
Проте було достеменно відомо, що він уже багато років не полишав Лондона. Ті, хто мав честь знати його ближче, стверджували, що його можна зустріти тільки по дорозі з будинку до клубу або назад, і ніде більше. У клубі Філеас Фоґґ лише читав газети і грав у віст. Він часто вигравав у цій мовчазній грі, що вельми пасувала його натурі, утім виграш ніколи не осідав у його гаманці, а становив левову частку благодійних пожертв.
Слід зауважити, що містер Фоґґ взагалі грав не заради виграшу. Гра для нього була змаганням, боротьбою з певними труднощами, але боротьбою, що не потребує ані руху, ані зміни місця, а тому не вельми стомливою. І це цілком відповідало його натурі..
Наскільки відомо, Філеас Фоґґ був неодружений і не мав дітей, – що трапляється навіть із найповажнішими людьми, – і не мав ані рідних, ані друзів, – що воістину буває рідко. Він жив самітником у своєму будинку на Севіль-роу, куди ніхто не навідувався. Його особисте життя ніколи не було предметом обговорення.
Прислужувала йому лише одна людина. Снідав і обідав він у клубі в суворо визначений час, завжди в тій самій залі й за тим самим столиком, не пригощаючи своїх партнерів по грі й не запрошуючи нікого зі сторонніх. Точно опівночі він повертався додому, ніколи не заночовував у розкішних комфортабельних кімнатах, які з цією метою Реформ-клуб надає своїм членам.
Годин із десять на добу він проводив у будинку – або в ліжку, або за туалетом. Якщо вже Філеас Фоґґ прогулювався, то незмінно міряв своїми рівними кроками приймальну залу клубу, вистелену мозаїчним паркетом, або ходив круглою галереєю, увінчаною куполом із блакитного скла, що тримається на двадцяти іонічних колонах із червоного порфіру.
Кухні, комори, буфети, рибні коші й молочні клуби забезпечували його найкращою провізією; клубні лакеї – мовчазні, пафосні постаті в чорних фраках і черевиках на повстяній підошві – прислужували йому, подаючи страви у вишуканому порцеляновому посуді; стіл був накритий чудовим саксонським полотном, сервірований старовинним кришталем, призначеним для шері, портвейну чи кларету, настояного на кориці та гвоздиці; і, нарешті, до столу подавали лід – гордість клубу, – що надавав цим напоям приємної свіжості: його з величезними витратами доставляли до Лондона просто з американських озер..
Якщо людину, яка веде такий спосіб життя, називають диваком, то варто визнати, що дивацтво – річ доволі приємна!
Будинок на Севіль-роу не назвеш розкішним, але з-поміж інших він вирізнявся комфортабельністю. До того ж за незмінних звичок хазяїна обов’язки прислуги були зовсім нескладні. Однак Філеас Фоґґ вимагав від свого єдиного слуги виняткової точності й акуратності. Саме того дня, 2 жовтня, він звільнив свого слугу Джемса Форстера, який завинив у тому, що приніс своєму хазяїнові воду для гоління, нагріту до вісімдесяти чотирьох градусів за Фаренгейтом замість вісімдесяти шести; і тепер він чекав на нового слугу, який мав з’явитися між одинадцятою і пів на дванадцяту ранку..
Філеас Фоґґ сидів у кріслі, звівши п’яти, ніби солдат на параді. Він сперся руками на коліна, виструнчився, підвів голову і стежив за рухом стрілки годинника на каміні, що одночасно показував години, хвилини, секунди, день тижня, число, місяць і рік. Рівно пів на дванадцяту містер Фоґґ, за звичкою, повинен був вийти з будинку й вирушити до Реформ-клубу..
Цієї ж хвилини пролунав стукіт у двері маленької вітальні, де перебував Філеас Фоґґ.
З’явився звільнений Джемс Форстер.
– Новий слуга, – доповів він.
У кімнату з поклоном увійшов молодий чоловік років тридцяти.
– Ви француз і вас звуть Джоном? – запитав Філеас Фоґґ.
– Жан, з вашого дозволу, – відповів новоприбулий, – Жан Паспарту. Цим прізвиськом охрестили мене давно, і воно доводить, що я здатен викрутитися з будь-якої халепи. Я вважаю себе чесною людиною, пане, але, щиро кажучи, змінив чимало професій. Я був мандрівним співаком, наїзником у цирку, вольтижував і танцював на дроті; потім, аби краще застосувати свої вміння, став викладачем гімнастики і, нарешті, був старшим пожежним у Парижі.
До мого послужного списку внесено кілька великих пожеж. Та ось уже п’ять років, як я полишив Францію і, щоб пізнати принади домашнього життя, служу в Англії лакеєм. Залишившись без місця й довідавшись, що містер Філеас Фоґґ – найакуратніша людина і найвідоміший сидень у Сполученому Королівстві, я прийшов сюди з надією зажити в спокої і забути про те, що я звусь Паспарту….
– Ви мені підходите, Паспарту, – відповів джентльмен. – Мені вас рекомендували, і в мене про вас гарні відгуки. Чи відомі вам мої умови?
– Так, пане.
– Гаразд. Котра година на вашому годиннику?
– Одинадцята година двадцять дві хвилини, – відповів Паспарту, витягаючи з глибокої жилетної кишені великого срібного годинника.
– Ваш відстає, – зауважив містер Фоґґ.
– Даруйте, пане, але це неможливо.
– Він відстає на чотири хвилини. Але це не має значення. Достатньо встановити розбіжність. Отже, з цієї миті – тобто з одинадцятої години двадцять дев’ять хвилин ранку середи, другого жовтня, тисяча вісімсот сімдесят другого року – ви в мене на службі.
Промовивши це, Філеас Фоґґ підвівся, взяв лівою рукою капелюха, звичним рухом надягнув його на голову і вийшов із кімнати, не додавши жодного слова.
Паспарту чув, як гримнули зовнішні двері: це вийшов його новий хазяїн; потім вони гримнули ще раз: це пішов його попередник Джемс Форстер.
Паспарту залишився сам у будинку на Севіль-роу.
Розділ другий,
у якому Паспарту переконується, що, нарешті, знайшов свій ідеал
– Слово честі, – промовив трохи сторопілий Паспарту, – таких живчиків, як мій новий хазяїн, я зустрічав лише в мадам Тюссо!
Тут доречно пояснити, що "живчики" мадам Тюссо – це воскові фігури, досить популярні в Лондоні, яким, далебі, бракує лише дару мовлення, щоб вважатися живими.
За кілька хвилин розмови з Філеасом Фоґґом Паспарту встиг побіжно, проте пильно роздивитися свого майбутнього хазяїна. То був чоловік років сорока, високий на зріст, з гарним шляхетним обличчям, прикрашеним білявими вусами й бакенбардами; на чолі – жодної зморшки, колір обличчя матовий, зуби бездоганні.
Його зовнішність навіть не псувала певна огрядність; здавалося, він досконало володів тим, що фізіономісти називають "спокоєм у русі" – особливістю, властивою людям, які діють, а не базікають. Незворушний, флегматичний, з ясним, безпристрасним поглядом, він був уособленням типу холоднокровного англійця: таких людей нерідко зустрічаєш у Сполученому Королівстві, і Анжеліка Кауфман блискавично, хоча й трохи академічно, відтворює їх на своїх малюнках.
За будь-яких життєвих обставин така людина незмінно залишається врівноваженою, всі частини її тіла правильно припасовані, настільки ж точно вивірені, як хронометр фірми "Лерой" або "Ерншоу".