Чи ви подумали о наслідках свого відкритя? О зни-щеню найважнїйшого промислу в Ґріквелєндї, о тім, що я через вас дійду до жебрацької торби?
— Признаю ся, що се мені і на думку не прийшло — сказав щиро Кипріян. — Се є зрештою звичайні наслідки поступу в промислі' і науці', а що вас лично торкаєть ся" так будьте супокійні; ви знаєте, що мене приневолило шукати богацтва, а що здобуду, се і до вас буде належати.
Джон Веткінс зрозумів нараз, який хосен міг осягнути з винаходу Кипріяна і, не вважаючи на те, що Панталяччі може подумати про так нечайний зворот, змінив тон своєї мови.
— Подумавши добре — сказав фармер — може і ваша правда. —Знаю вас прецінь яко чесну, гарну людину, яка призадумавшись, не схоче тілько людий вчинити нещасливими. Пощо відкривати публично тайну і тим позбавити себе хісна, чи не краще фабрикувати для себе обмежене число діямантів, або навіть полишити ся при тім однім, який і так вчинить вас найбогатїйшою людиною в краю. В сей спосіб і вовк буде ситий і ціла коза.
Кипріян не знав на разі', що має зробити, чи визискати свою тайну для власного збогаченя, чи виявити її публично і тим самим за одним ударом знищити всіх копачів Грікве-лєнду, Бразилії і Індії.
Інжінєр завагав ся на хвилину; бачив ясно, що коли поступить безкорисно, втратить на віки прихильність фармера, а саме те було спонукою його дослідів.-
Якже болючою була дійсність, супроти гарних його мрій
— Нї, пане Веткінс — сказав повагом — відкрите, доконане ученим, не є його добром, а добром загалу. Задержати так важний винахід для власної користи, се булоб негідне імени чесного чоловіка! Не зроблю сього, нї, нїколи! Нї,хвилини не зволїкати-му з віддачею мого винаходу для публичного ужитку!
Моїм правом є тільки зробити виїмок для моєї віт-чини, Франції. Академія Наук, яка дала менї середники, щоби служити науцї, повинна перша бути повідомлена про вислїд мойого відкритя!
Дякую вам, пане Веткінс, що ви нагадали менї про мій обовязок, на хвилю призабув я про нього. Бувайте здорові, пане Веткінс, мріяв я гарно, шкода, що здійснити сеї мрії не можу. — І, не дожидаючи аж Алїса здобуде ся на яку відповідь, забрав лежачий на столї діямант, попра-щав її і Веткінса чемно і вибіг з кімнати.
X.
Д?кон Веткінс роздудіує.
З розбитим серцем покинув Кипріян ферму; помимо сього рішив ся був поступити так, як се наказував йому обовязок. Удав ся до Вендерґарта і застав його самого в дома. Натан чим скорше побіг до табору, щоби рознести сю незвичайну новину поміж людий. Здивуванє було вели-канське, а збільшило ся ще більше, коли рознесла ся вістка про походженє діяманту.
— Мій дорогий Якове — просив Кипріян шлїфіра — будьте так добрі і здійміть поволоку з діяманту, я бажав би пересвідчити ся, що під нею скриваєть ся.
— Дуже радо — сказав старий, беручи камінь від Кипріяна — однак пождіть терпеливо.
Шлїфір забрав ся до роботи, а взявши пятикаратовий камінь, також необроблений, всадив його в клїщі і почав сильно терти один о другий. Лекше булоб відбити ударом молотка руду, яка обліпила діямант, однак через г те міг він тріснути. 1
Дві години трівала ся робота, відтак стільки часу пішло на вигладжене стїнки, вкінци Яків дріжучою рукою наблизив камінь до вікна.
Діямант був чорний.
— Є се найкращий з дорогих камінів, які коли небудь відбивали дневне світло — кликнув старий шлїфір — а як він буде ясніти, коли буде оброблений!
— Може ви тим займете ся? — сказав Кипріян.
— Дійсно се булоб славою, короною мойого довгого житя. А може зложите сей діямант в молодші, сильнїйші руки, чим мої?
— Нї, думаю, що ви найкрасще виконаєте се — сказав Кипріян. — Лишіть у себе камінь, я певний, що сотворите архитвір! г
Старий держав камінь в руцї, неначе зажурений тим, що мав зробити.
— Одно тільки мене трівожить — сказав — чи се безпечно буде мати в моїй нужденній хатині такий скарб. Лихих людий в нашій околиці' чимало.
— Якщо ви лякаєтесь, так не говоріть про се нікому — сказав Кипріян — я рівнож буду мовчати.
Яків надумував ся.
— Нї, тут не можу— підняти ся тієї роботи, не міг би я спати спокійно одної ночі. Знаючи однак ваше довіре до мене, осмілююсь зробити вам одно предложенє: я піду в околицю, де мене не знають, винайму собі кімнатку і там працювати-му в спокою, однак дійсно соромлю ся, подати вам такий проект.
— Вашу трівогу вважаю цілком оправданою, а намір подобаєть ся менї взагалі'; отже прошу виконайте його, не тратячи нї хвилини часу.
— Зважте також се, що робота потріває принайменше з місяць, а о пригоду в дорозі* також не тяжко.
— Се дрібниця, якщо ви вважаєте, що се найкращий спосіб, а колиб діямант пропав, також не було би великої шкоди.
Яків Вендергарт глянув здивуваний на інжінєра. Питав сам себе, чи отта ненадійна нахідка не помішала розуму Кипріяна.
Кипріян зрозумів думку старого і, усміхнувши ся, рос-казав йому історію повстаня діяманту і додав, що може їх мати, скільки захоче.
Не знати, чи се оповідане пересвідчило цілком шлї-фіра, в кождім случаю постановив сейчас покинути свою хатину.
Сховав до шкіряного мішка потрібні знаряди, замкнув двері і, повісивши картку з написею "В дорозі' за ділом", сховав діямант під камізолю і пустив ся небаром в дорогу.
Кипріян відпровадив його дві милї і пізно в ночі вернув на ферму, думаючи підчас дороги більше про Вет-кінса, чим про доконане відкрите.
Не доторкнувши ся вечері, приготованої Матакітом, засїв біля столика, щоби написати звіт до секретаря Академії Наук. Звіт обнимав опис досвіду і дуже вдатне пояснене теорії реакції, при помочі якої доконала ся кристалізація вугля, завдяки чому повстав сей перший камінь.
Найдивнїйшим явищем, писав між иншим, є ся обставина, що штучний сей витвір є так подібний до природного, що навіть має руду цілком ідентичну з тією, яку мають діяманти находжені в копальнї.
Одного тільки інжінєр не міг зрозуміти, в який спосіб відлучила ся частина землі* в рурі, щоби утворити рід лушпини, вкриваючої діямант. Однак не тратив надії, що рос-криє сю тайну при дальших досвідах.
До того часу постановив Кипріян ждати з висланєм звіту і, написавши адресу, полишив його на столику. Відтак повечеряв трохи і пішов спати. Небаром заснув спокійно.
Не так супокійно спало ся п. Веткіисови. Діямант, витворений інжінєром, не сходив йому з очий. Бачив в думках цілий їх ряд, вартости безконечного числа мілїонів, та що, мілїярдів. Якщо винахід Кипріяна псував пляни Панта-ляччія і його товаришів, то о скілько більшою була страта Веткінса! Копальні' свої, безвартістні тепер, міг вправдї перемінити на поля, однак кому продасть з них плоди, коли Гріквелєнд опустошіє по замкненю головного жерела своїх доходів?
Нї, рішучо треба принайменше поділити ся мілїонами інжінєра, прецінь має на се знаменитий спосіб. — Дам йому, або принайменше обіцяю руку Алїси, думав старий самолюб, однак чи Алїса знайде щастє в тому, про се цілком не журив ся. Вислїдом тих нічних роздумувань Веткінса була його гостина на слідуючий день в ранцї, в Кипріяна.
— Ну, мій приятелю — відозвав ся жартом — якже спало ся по так важному відкритю?
— О, дуже добре, знаменито — сказав Кипріян.
— Як се, і ви могли спати?
— А щож, як звичайно!
— Се дивно; отже мілїони, які сплили до вас через сю печ, навіть не відобрали вам сну?
— Нї трохи! Не забувайте, пане Веткінс, що отті мілїони одержав би я тільки тоді', колиб той діямант був твором природи, а не хеміка!
— А так... так — сказав Веткінс. — Чи однак ви є того певні, що моглиб їх більше зробити? Моглиб пору-чити ся за се?
Кипріян завагав ся з відповідно.
— Отже бачите — говорив дальше пан Веткінс — не довіряєте собі, чи і слідуючі проби удадуть ся! На разі' діямант має величезну вартість, по що отже говорити кождому, що він є штучний?
— Ще раз кажу вам — відповів Кипріян — що так важної наукової тайни не можу задержати при собі...
— Так... так, вже розумію — додав Веткінс — ще повернемо до тої справи, а поки що будьте пересвідчені, що мене і мою дичку невимовно тішить ваше поводженє. Та чи не міг би я ще раз подивитись на сей діямант?
-— На жаль не ма його в мене — сказав Кипріян.
— Вже післали ви його до Франції? — крикнув переляканий фармер.
— Нї, ще нї, тільки дав я його Вендергартови до ошліфована, і не знаю куди він його з собою забрав.
— Тому старому дурневи дали ви його? Та се шале-лість, діямант так дорогий?!
— Щож би я з ним зробив? — завважав спокійно Кипріян! — Чи ви думаєте, що на так дорогий діямант знайдеть ся так скоро покупець?
Ся замітка дещо збентежила Веткінса, в кождім случаю був він лихий, що камінь опинив ся в руках Вендер-ґарта і що той казав аж місяць ждати на нього.
Мусїв однак ждати, але не понехав що дня накидатись із лайкою на старого Бура перед Ганнїбалем та купцем Натаном.
Італієць взагалі' сумнївав ся в поворот Вендерґарта. Він і Фрідель рішучо впевняли, що проворний старик тому вимовив собі місяць часу, щоби тим свобіднїйше міг камінь продати цілий або розбитий на части для непізнаня.
Помиляли ся однакож ті, що підозрівали чесноту старого шлїфіра.
27 дня станув він в кімнаті' Кипріяна і, поставивши деревляну коробку перед ним, сказав супокійно:
— Ось і є камінь!
Кипріян відчинив коробку і замовк ізза здивуваня. На дні' коробки, виложенім білою ватою, лежав величезний чорний брилянт, в формі дванацятигранного ромбоїда, кидаючи снопи світла; здавало ся, що цїла лябора-торія освітлена його сяйвом.
Сей штучний твір, чорний, незрівнаної прозоросте, викликував великанське, поражаюче вражінє. Було се чудо природи, яке, не вчисляючи цілком його вартість, захоплювало чоловіка своїм незвичайним блеском.
— Є се не тільки найбільший, але і найкращий дорогий камінь на кулї земній — сказав, з батьківською майже печаливістю, старий шлїфір, а важить 432 карати; ви можете бути гордим, що за першою пробою сотворили таку чудесну річ.
Кипріян на отті похвали не відповів нічого. Вважав він себе тільки за дослідника, якому удав ся цікавий екс-перімент і був вдоволений, що саме йому повело ся роз-вязати загадку, над якою ломило собі голову досі безуспішно тілько учених, працюючих на полї неорганічної хемії. Однак який саме хосен для суспільносте з можливосте фабрикованя діямантів? Нікого воно не збогатить, а зруйнує тільки робітників, які досі* займали ся тим промислом.
Думка ся блискавкою майнула в мозку інжінєра в хвилі', коли приглядав ся діямантови.