Клементина

Джон Чівер

ОПОВІДАННЯ

З англійської переклала Василина ОМЕЛЯНЧУК

Вона народилася й виросла в Наскості за часів, коли там сталися дивовижні події — чудо з коштовностями й зима з вовками, їй саме виповнилося десять років, коли злодії залізли в храм Святої Діви після останнього богослужіння в день Святого Джованні і викрали коштовності, що їх подарувала Мадонні принцеса, яка вилікувала тут свою хвору печінку. Наступного дня, повертаючися з поля, дядечко Серафіно побачив перед печерою, в якій колись етруски ховали своїх покійників, осяяну сліпучим світлом постать юнака, який поманив його. Але Серафіно злякався й утік. Згодом його підкосила лихоманка, він покликав священика і розповів йому про те, що бачив. Святий отець пішов до печери і знайшов коштовності Мадонни, присипані сухим листям, якраз там, де стояв янгол. Того ж року на дорозі, що нижче ферми, її родичка Марія бачила диявола з рогами, гострим на кінці хвостом, у тісній червоній свитці, геть як його завжди малюють.

їй сповнилося чотирнадцять років. Тої зими випав глибокий сніг. Якось увечері вона пішла по воду. Зібравшись іти назад до башти, де вони жили, вона побачила зграю вовків, що підтюпцем бігли вгору вулицею Кавура. їх було шість або сім. Від ляку вона впустила глек і кинулася до башти. Однак трохи згодом виглянула крізь щілину в дверях і знову їх побачила. Вони були понуріші, ніж собаки, облізлі, їхні ребра повипиналися, з рота капала кров зарізаних ними овець. Вона була водночас і налякана, і в захопленні, ніби вовки, які брьохали в снігу, були духами померлих чи якоюсь іншою частиною таємниці, що, як вірила Клементина, складала істинну сутність життя. Коли вовки зникли, вона нізащо б не повірила, що бачила їх, якби не сліди на снігу.

У сімнадцять років вона стала донною ді сервіціо — служницею — у не дуже знатного барона, який мав віллу, що стояла на пагорбі. І того ж року влітку Ан-тоніо на темному полі назвав її своєю свіжою трояндою, від чого в неї запаморочилася голова. Вона зізналася в цьому священикові, покаялася, і цей гріх було відпущено. А коли таке трапилося вшосте, священик сказав, що їм треба заручитися. Отож Антоніо став її фіданцато — нареченим. Однак матері Антоніо це не дуже сподобалося і через три роки Клементина все ще була його трояндою, він залишався її фіданцато, і щоразу, як заходила мова про шлюб, мати Антоніо хапалася за голову і починала голосити.

Восени барон попросив її поїхати з ним до Рима, бути у нього там служницею. Хіба могла вона відмовитися, коли щоночі мріяла про те, аби побачити Папу на власні очі і ходити вулицями, які освітлюються вночі електричними ліхтарями?

Перекладено за виданням: John Cheever. Selected Short Stories. Progress Publishers. Moscow, 1980. © Василина Омелянчук, 1999, переклад.

У Римі вона спала на соломі і милася в шаплику, але вулиці були дивовижні, щоправда, вона працювала стільки, що нечасто могла вийти в місто. Барон обіцяв платити їй дванадцять тисяч лір на місяць, проте не заплатив їй нічого ані першого, ані другого місяця. Потім куховарка їй сказала, що він часто привозить з собою дівчат із села і нічого їм не платить. Якось увечері, відчинивши йому двері, Клементина дуже чемно попросила їй заплатити. Та барон відповів, що дав їй кімнату, привіз до Рима, отож її погано виховали, якщо вона вимагає ще чогось. У неї не було пальта, черевики розлізлися, харчувалася вона самими лише недоїдками з баронового столу. Дівчина зрозуміла, що треба шукати іншого місця, бо грошей, аби повернутися до Наскости, у неї не було. Наступного тижня родичка куховарки знайшла їй місце служниці Й швачки. Тут роботи у неї було ще більше, проте в кінці місяця їй знову нічого не заплатили. Тоді Клементина відмовилася дошити сукню, яку хазяйка попросила закінчити до дня урочистого прийому, і сказала, що не дошиє п, якщо їй не заплатять. Пані розгнівалася і вчепилася їй у волосся, однак заплатила.

Того ж вечора родичка куховарки сказала, що якісь американці шукають служницю. Клементина похапцем поскладала немитий посуд у шафу, щоб здавалося, ніби всюди чисто. Далі помолилася в церкві Сан Марчелло і поспішила на протилежний кінець Рима, де жили американці, їй здавалося, що того вечора кожна дівчина на вулиці претендує на те ж місце.

У родині американців було двоє хлопчиків. То були культурні люди, але Кле-ментині вони здалися сумними й трохи несповна розуму. Вони запропонували їй двадцять тисяч лір щомісяця, відвели простору кімнату і сказали, що сподіваються, їй буде зручно. Вранці вона переїхала на нове місце.

Клементина багато чула про американців, які вони щедрі й непрактичні, й у цьому була-таки частка правди. її господарі були дуже щедрі, поводилися з нею як з гостею, завжди питали, чи має вона час зробити те й те, і умовляли ходити на прогулянки в четвер і у неділю. Хазяїн був худорлявий і високий. Він працював у посольстві. Волосся завжди коротко підстрижене, як у німця чи у в'язня, чи в людини, яка одужує після операції на мозку. Воно — волосся — було чорне і пряме, і якби він відпустив його та ще й користувався б фріссоне — бігудями, то жінки захоплювалися б ним, однак він щотижня ходив до перукаря і спотворював себе. Він був надзвичайно скромною людиною і на пляжі носив закритий купальник, а от вулицями Рима ходив без капелюха. Хазяйка була вродлива, зі шкірою, наче з мармуру. Мала багато одягу.

Жити у них було затишно і цікаво, і Клементина молилася в церкві Сан Марчелло, щоб так воно тривало вічно. У них завжди горіло світло, ніби електрика нічого не коштувала, і вони запалювали камін тільки для того, аби прогнати вечірню прохолоду; завжди пили охолоджений джин і вермут перед обідом. Вони зовсім по-іншому пахли. То був невиразний запах, думала вона, слабкий запах, він, певно, якимсь чином був пов'язаний з тим, що вони вихідці з північних

країв, а може, з тим, що вони надто часто приймали гарячі ванни. Так часто, що вона не могла збагнути, чому вони до цього часу не стали неврастеніками. їли італійські страви і пили вино, і вона сподівалася, що якщо вони їстимуть достатньо макаронних страв з оливковою олією, то матимуть сильний і здоровий запах. Іноді, коли вона прислуговувала за столом, то принюхувалася, але то був завжди або дуже слабкий запах, або взагалі ніякого.

Дітей вони псували. Коли ті говорили різко або неввічливо зі своїми батьками — своїми дженіторі,— то їх треба було за це відлупцювати. Однак вони ніколи не били своїх дітей ці дивні люди, ніколи навіть не підвищували голосу, хоч це могло б вселити дітям повагу до батьків. А якось, коли молодший з хлопчиків поводився нечемно, за що його треба було б відшмагати, мати повела його до крамниці і купила іграшкового човника. А іноді, коли вони збиралися кудись увечері, хазяїн допомагав дружині застебнути одяг чи низку перлів, як кафоне — служник, замість того щоб покликати Клементину. А якось, коли у будинку не стало води і вона пішла надвір до колонки, він рушив за нею, щоб допомогти. Вона сказала, що йому не личить носити воду. Він відповів, що йому не годиться сидіти біля каміна, коли молода жінка нестиме важке відро по сходах. Потім він забрав у неї відро і пішов до колонки, де портьє й інші слуги з будинку могли побачити, як він набирає воду. Вона все це бачила з вікна кухні. їй стало так соромно, вона так розсердилася, що мусила випити трохи вина, щоб заспокоїтись. Тепер усі казатимуть, що вона ледача і слугує невихованим, некультурним людям.

загрузка...

А ще ці американці не вірили в духів. Якось, спускаючись у темряві до зали, вона побачила перед собою дух померлого так виразно, що спершу подумала, що то хазяїн, аж поки не збагнула, що той стоїть у дверях. Вона скрикнула і випустила з рук тацю з пляшками й склянками. Коли хазяїн запитав, чому вона закричала, Клементина відповіла, що бачила привида. Він не повірив. А іншого разу вона бачила привид єпископа в митрі, а коли скрикнула і розказала хазяїну, що вона бачила, він знову не повірив.

А от діти вірили, й увечері, коли вони вкладалися спати, Клементина розповідала їм про Наскосту. Найбільше їм подобалася історія про молодого фермера, який одружився з прегарною дівчиною на ймення Асунта. Через рік у них народився син з чорними кучерями і золотавою шкірою, але від самого початку він був хворим і плакав. Батьки подумали, що йому наврочено. Вони повезли його до лікаря в Кончільяно, всю дорогу їхали на віслюкові, на своєму асіно. Лікар сказав, що дитина помирає з голоду. Та як таке може бути, питають вони, адже груди Асунти так наповнені молоком, що воно просочується на блузку. Але лікар порадив попильнувати вночі. Вони поїхали додому, повечеряли, Асунта заснула, а її чоловік став пильнувати. Опівночі при місячному світлі він побачив величезну гадюку, яка переповзла через поріг фермерського будинку, заповзла в ліжко і почала смоктати молоко з грудей жінки, але чоловік не ворухнувся, бо якби він це зробив, гадюка вгородила б отруйні зуби жінці у груди і вбила б її. Коли гадюка висмоктала все молоко, то поповзла до порога. Тут фермер здійняв тривогу, всі інші фермери збіглися, і під стіною знайшли кубло, де було вісім великих гадів, вгодованих молоком жінки, таких отруйних, що навіть їхній подих був смертельний. Люда забили їх дрючками. Все це правда, адже вона сотні разів проходила повз ту ферму.

Друга історія, яку вони любили понад усе,— це розповідь про жінку з Кончільяно, яка стала коханкою вродливого американця. Якось уночі вона помітила в нього на спині невелику родиму пляму у вигляді листочка і згадала, що у її сина, якого викрали багато років тому, була така сама пляма. Відтак жінка зрозуміла, що коханець — це її син. Вона побігла до церкви покаятися і вимолити прощення, але гладкий і пихатий священик сказав, що її гріху немає прощення. Субіто — раптом у сповідальні почувся гучний стук кісток. Коли прийшли люди й відчинили сповідальню, то побачили, що там, де перебував пихатий священик, лежали самі кістки. Клементина також розповідала дітям про диво з коштовностями Мадонни, і про темпо інфаме,— важкі часи, коли вона бачила, як вовки біжать "улицею Кавур, і про те, як її родичка Марія бачила нечистого в червоній свитці.

Клементина їздила з ними в гори у липні, до Венеції в серпні, а повернувшись восени до Рима, зрозуміла з їхніх розмов, що американці залишають Італію.

1 2 3 4

Інші твори цього автора:

Дивіться також:

загрузка...