Він трохи був не перевернувся на француза, але Куотермейн встиг схопити його за ноги.
— До нього ніщо не підведено,— сказав Скотт, повернувши Куотермейну щипці, й зіскочив на пісок, щоб видихнути з рота і ніздрів нудотний запах смерті.
— Дивна річ,— сказав Куотермейн.— Невеличкий перекіс, а голову розтрощило вщент.
Скотт запитав Бентінка, як це могло трапитись.
— Він, очевидно, відсунув козирок і зняв шолом, щоб зорієнтуватись під час посадки, а сам трохи підвівся з сидіння, стежачи за тим, куди йде машина. Я теж так роблю в пустелі,— пояснив їм Бентінк.— Ремені в нього закріплені?
— Не знаю,— сказав Куотермейн.— Перевірте. Бентінк заперечливо похитав своєю юною аристократичною головою. Мигцем він уже зазирнув до кабіни.
— Ні, дякую. Мені ще, може, теж доведеться сконати в такій душогубці. Перевіряйте самі.
Куотермейн подивився:
— Ремені не закріплені.
— Це його й загубило,— сказав Бентінк.— Як на гріх, заднє колесо вдарилось об камінюку, коли літак уже котився по землі. Якби на ньому був шолом, він, напевне, вийшов би з машини живий.
І тоді на ноги звівся засмучений велетень Сем Гас-сун; він двічі піднатужився й витяг з кабіни скоцюр-блений труп француза. Сем не кинув заклякле тіло на землю, він одніс його на відкрите місце й обережно поклав обличчям униз, щоб не видно було цієї маски з дико роззявленим від жаху ротом. Один черевик спав, і крізь дірку на п'ятці шкарпетки прозирала нога. Руки були тонкі, мов у балерини, але й вони захололи навіки ; навздогін за трупом полетіли мухи.
Літак підперли антенними жердинами та мішками з піском; Сем і Бентінк оглянули пошкоджене крило й пробиту шину. Бентінк заявив, що зможе полетіти, якщо вони акуратно підріжуть крило та залатають шину. Сем запевнив його, що це зробити неважко.
— Скрутите собі в'язи,— холодно кинув Бентінку Скотт.
— А я не хочу ще цілий тиждень чіплятись за борти вашого "шевроле",—упирався Бентінк.— Я завтра ж полечу на оцій машині.
— Не варта справа заходу,— наполягав Скотт,— Краще повертайтеся з нами.
Бентінк лише сміявся, не бажаючи його й слухати.
— Ви нічогісінько не розумієте в літаках, друже. Ці машини літають ще краще без кінчиків крил. Якщо на те пішло, то Сем без шкоди міг би підчикрижити їх обидва.
Скотт стояв на своєму, Бентінк лаявся. Розмова набирала дедалі більшої гостроти: Скотт звелів Бентінку робити те, що йому кажуть, а Бентінк, молодий і тендітний, проте, судячи з тону, досить незалежний у своїх діях, послав Скотта під три чорти.
— Та не держіть його,— втрутився Куотермейн.— Зрештою, йдеться про його власні в'язи, а він, як видно, дуже поспішає до жіночки.
Скотт поринув у вперте мовчання, так добре їм знайоме. Друзі знали: хоч як вони сперечатимуться, останнє слово все одно буде за ним.
Зопалу Скотт сказав:
— Не дозволяю!
Та досить лиш було йому промовити це слово — спересердя й рішуче, з душевним болем, так само, як тоді, коли Куотермейну загрожувала небезпека підірватися на міні-сюрпризі,— і він раптом здався, відкинув геть увесь цей клопіт, не захотів нічого вирішувати.
— Робіть, як знаєте,— сказав він.— Сем вам допоможе.
РОЗДІЛ 8
Атия і Скотт поховали француза. Вночі, поки Сем з молодим Бентінком підрізали крила та лагодили літак, а Куотермейн присвічував їм, закриваючи зверху рукою ліхтар, вони розчистили злітну доріжку: звільнили від каміння метрів двісті.
Коли Скотт і Атия, покінчивши з цим, підійшли до літака, решта троє щось завзято майстрували і дружно сміялися. Кожен з них був дуже високої думки про себе, і всі в один голос кляли нестачу інструментів, пилку, яка так швидко зламалась, і дрилі, що перегрівалися під час роботи.
Якась година спільної напруженої праці породила між ними дружбу на все життя, і Скотт раптом відчув себе самотнім. Сем добре володів інструментами, Бентінк непогано розбирався в аеродинаміці, а Куотермейн метушився біля них пускаючи то забавні, а то й досить-таки тривіальні дотепи, і був душею всієї справи. Вони відремонтували машину, і Бентінк встиг би відлетіти ще до світанку, якби їм пощастило завести мотор. Та Скотт не дозволив його випробовувати до самого старту. Треба було спокійно відвести звідси грузовики, вони цього не встигли б зробити, якби рев мотору привернув увагу патрулів, що могли виявитись десь поблизу.
Скотт розбудив Бентінка, що безтурботно собі хропів, о четвертій ранку. Бентінк натягнув свій льотний комбінезон, Сем приготував сніданок, Атия позначив орієнтири на картах і віддав Бентінку свою, з чітко прокресленим маршрутом. По ній легше було орієнтуватися з повітря.
Коли наблизився момент відльоту, Скотт передав Бентінку все, що вони знайшли в кишенях француза; юнак заліз у кабіну й став запускати мотор. Акумулятор ривками штовхав пропелер, але мотор не заводився.
— Не знаю, як бути, Сем,— гукнув згори Бентінк.— Не хочу посадити акумулятор. Він і так уже кінчається. Доведеться вам крутити пропелер вручну: моторові треба прогрітися.
Бентінк, який став незграбним у комбінезоні, виліз із кабіни й показав Сему, як штовхати трилопатевий гвинт, щоб не було перебоїв.
Мотор двічі кашлянув.
— Тепер з підсосом уже, мабуть, порядок,— крикнув Сем, коли з. глушителів вирвався чорний дим.— Заждіть трошки.
Бентінк почекав, а потім Сем порадив йому ще раз спробувати стартер.
Бентінк включив стартер. Мотор залопотів, ревнув, закашлявся, знов заревів і стих. Бентінк запустив його ще раз і гукнув Сему, щоб той притримав хвіст. Сем обхопив руками хвіст і міцно притискав його до землі, а Бентінк усе ганяв і ганяв мотор на максимальних обертах, а потім, прогрівши його, довіз до рівного гудіння, чекаючи, щоб піднялися тиск і температура.
Починало сіріти — займався ранок.
— Прощавайте, песиголовці!— закричав Бентінк, Він махав їм рукою і сміявся.— До зустрічі в Каїрі!— Пославши поцілунок пучечками пальців, він додав: — Хороший ви хлопець, Сем!
Вони махали йому у відповідь, навіть Атия, який за п'ять днів не перекинувся з Бентінком жодним словом — ні поганим, ні добрим.
Бентінк дав для старту найбільші оберти. Він помахав Куотермейну, який в свою чергу помахав Сему, щоб той відпустив хвіст. Сем розтиснув обійми і впав на землю, а літак, підскакуючи, рвонувся вперед і заревів на розчищеній доріжці.
— Ех, кляте крило!— вигукнув Куотермейн, перекриваючи гуркіт.
Праве крило було опущене, але за мить Бентінк відчув порушення рівноваги й вирівняв машину. Він повів її у пустелю, незважаючи на те, що літак неспокійно здригався на ходу. Бентінк злетів так м'яко, що вони майже не помітили, коли він одірвався від землі.
У повітрі обрізане крило знов опустилось, але Бентінк вирівняв машину, набираючи висоту. Вона йшла вгору, просто в світання, і стала повільно розвертатися над купкою людей унизу.
— Щось не подобається мені його поведінка,— промовив Скотт, стежачи за тим, як кидає і зносить з курсу літак.
Повільно роблячи над ними круг і набираючи висоту, "харрікейн" бовтався і клював носом. Потім Бентінк пролетів мимо, вирівнявся й ліг на курс.
А вони, ці люди пустелі, хоч їм і треба було поспішати в дорогу, все стояли, чекаючи, коли він зникне з очей.
В цей час зійшло сонце.
— Сьогодні звечора в нього почнеться медовий місяць,— сказав Куотермейн і зітхнув.— Що ж, більше стане бентінків на цьому безладному світі.
Скотт згадав дівчину, милу безпосередню дівчину, дружину Бентінка, його титуловану подругу життя,— від неї тепер залежить доля усіх бентінків — і тих, що вже померли, відійшли в небуття, і останнього з їхнього роду, молодого Бентінка, який оце сидить у тремтячому літаку, що незабаром розтане в далечині.
— Дивіться!— вигукнув раптом Куотермейн.
Перед очима Скотта ще стояло живе обличчя Бентінка, коли літак зненацька зробив незграбний, протиприродний ривок. Ніс плавно задерся вгору, потім клюнув униз,— машина ввійшла в круте піке, яке швидко, неймовірно швидко закінчилось яскравим спалахом і ударом об землю. Спершу був спалах, потім удар, а за кілька невловимо коротких секунд — вибух, що все довершив. Бліде металічне полум'я на мить шугнуло до неба і враз погасло.
ЧАСТИНА ДРУГА
В КОХАННІ...
РОЗДІЛ 9
Коли Скотт подумки звертався до Шкерінга, він згадував його з захопленням і гострим відчуттям втрати. Не міг він уявити собі Шкерінга мертвим; у його свідомості Пікерінг був до болю живий — надто багато було в ньому того, що не могло померти і ще не знайшло відповіді.
Пікерінг справді носив за поясом дешевеньку губну гармоньку, час від часу граючи на ній у поході мотиви з опер. Для цього йому й потрібна була гармонька. Пікерінг опустився і розгубив по пустелі всю свою "військову виправку"— дивний термін для такої делікатної речі, як людське тіло. Сиве волосся було розкуйовджене, борода немита й нечесана. І він цим навіть хизувався, вважаючи за краще почувати себе нечупарою, аніж негідником, бо, за його запевненнями, зовнішня охайність, як правило, прикриває в англійця нечисту душу. Та, щиро кажучи, він просто був неохайною людиною.
— Духом я — семіт,— з гидливим виразом говорив він,— і непохитний прихильник варварства. Я ненавиджу Рим, ненавиджу Грецію! Вам, Скотт, зовсім невтямки, що люди так і не спромоглися переварити технічного прогресу. Ось за що я ненавиджу Відродження. В цьому ж біда й англійців. Погляньте на себе. Коли б ви позбулися чотирьохсот років спадкового техніцизму (а в цьому, Скотт, усе ваше єство), ви б стали просто чудом!
Між ними точилася нескінченна суперечка про велич людини, людини — господаря над своєю технікою. Скотт знав, що Пікерінг його любить, і через те ніколи не закинув Пікерінгу, що все-таки основну масу роботи за нього виконує техніка. А втім, він був почасти згоден з Пікерінгом. Англійці умудрились якось непомітно втратити в своїй техніці самих себе.
Скотт захищав Шкерінга навіть тоді, коли знав, що той неправий. Дивакуватість Шкерінга була незаперечним фактом, але Скотт не бажав про це чути навіть тепер. Він досі спростовував історію з томатним соком, хоч сам був при цьому присутній і бачив усе на власні очі. Коли маршал авіації відмовився виділити для потреб шляхово-топографічного загону невеличкий літак, Шкерінг не одразу хлюпнув на нього томатним соком, а лише після того, як сказав: "Гаразд, самі купимо літак",— а маршал засміявся і заявив, що військово-повітряні сили все одно не стануть їх обслуговувати, бо приватний літак не дозволяється брати на армійське постачання.