Асік з гордістю розповідав, як аль-Газалі, великий філософ суфітів, взявши дещо від платонізму, буддизму і навіть зороастризму, створив суфітську доктрину "гносису" 10, яка твердить, що істина — це спалах прозріння в душі індивідуума. Любов до бога — це суть істини, а самоспоглядання — це засіб до досягнення її.
— Геть нікчемну гонитву за перебіжними насолодами життя! — вигукував Асік-купець. — Звертайтесь до бога, люди! Уповайте на Всевишнього — він наш єдиний заступник.
— Ваша віра — це віра ділків, — промовив Гордон і іронічно зауважив, що купці завжди створюють на диво ощадливі релігії. На Заході вони створили пуританство, пресвітеріанство, кальвінізм, захопились богошуканням Спі-нози. — "Гносис"? — казав англієць. — Це теж догма, як усяка релігія. А я ось що кажу: істину, знання, власне "я" можна осягнути лише за допомогою інтелекту, мислення, коли бажання підкоряєш розуму і дієш згідно з істиною, без будь-якої містики.
— Тоді ти — ізмаїліт, — презирливо сказав Асік. — Ізмаїліти твердять, що єдиною досконалою річчю, створеною богом, є розум.
— В такому разі я приймаю їхню віру!
— Ах, — сказав Асік далі. — Але вони вважають, що богом був створений також дух — і дух цей недосконалий. І між недосконалим духом і досконалим розумом відбувається боротьба.
Гордон пошкодував, що Асік ніколи не чув про Фрей-да, — який "відкрив" цю боротьбу набагато пізніше арабів, але прибрав її в інше вбрання: інстинкт живе вічно, а "я" вмирає, і життя — це тимчасова боротьба між ними Або, як зараз вирішили біологи: зародок лишається невмирущим, гине лише сома. Для Гордона все це було містикою, в тому числі і теорія біологів.
— Але мене не цікавить ця боротьба, — промовив Гордон. — Єдина боротьба, що цікавить мене — це Повстання Воно для мене все — і філософія, і релігія, і віра.
Як тільки Гордон проказав "повстання", всі в кімнаті раптом ухопилися за це слово. Жебраки в чорних піджаках виявилися сірійськими революціонерами, похмурі сеїди — релігійними пропагандистами, а сонні товстуни — купцями, які зазнали краху в збіднілій країні, де через Повстання завмерла всяка торгівля. В той же час комусь з присутніх це слово не припало до смаку і він запротестував проти "різних чужинців, які лізуть сюди з своєю політикою". По тому, як це було сказано, Гордон зрозумів, що йшлося не про нього, а явно про когось іншого. Після цього вигуку всі підозріло принишкли, і Гордон негайно відчув, що крім нього серед присутніх діяла ще чиясь рука. Він насторожився ще більше, але не вимовив ні слова.
Асік теж додержувався обережності:
— Якщо Гамід прислав тебе до нас агітувати за Повстання — я радий цьому, — сказав він і тицьнув Гордона зморщеним пальцем. — Я люблю вас обох і, можливо, допоможу вам...
— Хай буде благословенний аллах!..—почав був Гордон,
— ...Але завтра. Сьогодні ми будемо розмовляти про бога та про мир.
Вони їли, розмовляли, відпочивали; а вранці Гордон прокинувся все ще роздратований від свідомості того, що його хтось випередив. Хтось уже побував у цьому місці і підступався до Асіка, хтось уже встиг посіяти оозбрат і чвари серед прибічників шейха. І це не був якийсь "інглізі", бо руку англійця завжди, можна було впізнати. Це був хтось ближчий до арабів, хтось сильний і зловісний — бо недаремно вчооа так принишкли Асік і всі присутні!..
Гордон і Сміт ішли кривими вулицями міста — повз кам'яні будинки, глинобитні халупи, тимчасові намети, — щоб подивитися на базар, завдяки якому і виникло саме місто. Базар був пустий.
— Навіть запах зник, — промовив Гордон, коли вони зупинилися біля входу до обгородженої площі.
Колись на цьому місці в кочовиків скуповували овець.
Потім отари тричі перепродували бахразьким купцям: плату брали окремо за туші, за вовну та за кишки і копита.
Англійці попрямували далі і незабаром вийшли за міську браму. Тут, на пісковиковому плато, вони зупинилися, вдивляючись у пустиню. По один бік від них вдалині здіймалися Камрські гори, а по другий бік, за кілька сотень ярдів, — бахразький форт.
— Ось вам ваше укріплення, — сказав Гордон Сміту.
— Я ніяк не збагну, — відповів Сміт, — навіщо нам треба було будувати отакі форти поблизу міст. Біля Іста-бала теж стримить такий форт — його збудувала англійська армія після першої світової війни. Яка з них користь?
Гордон затулив очі від рожевого ранкового сонця.
— Полковник Уінслоу задумав ці форти, як укріплення сучасного типу, — відповів він. — Велика людина, цей Уінслоу! Класична. Дуж-же культурна. Коли в двадцятих роках його прислали губернатором у Бахраз, він обіцяв побудувати такі форти біля кожного пустельного міста.
— Але навіщо? — знову спитав Сміт. — Адже один літак вартий усіх цих фортів разом.
— Це теиер так. А коли Уінслоу будував свої форти, аеропланної теорії ще не існувало. Зате в нього була своя теорія ш,одо принципів керівництва колоніями: "Спочатку слід приголомшити тубільців чимсь разючим, — говорив він, — а потім надати бідолахам можливості заплутатися в своєму власному самоврядуванні". Уінслоу вважав, що імперії зазнають поразки щоразу, коли їх намісники беруться до здійснення дрібних поліцейських операцій. Звідси його форти, звідси і синьоштанний Бахразький легіон.
За муром форту заграв ріжок, і Гордон з огидою розсміявся.
— Яким Уінслоу залишив усе це двадцять років тому, таким воно і залишається. Збудувавши свою споруду, Уінслоу зійшов на цей пагорб і пояснив Асіку, що п'ятдесят солдатів і чотири гармати форту будуть віднині оплотом вічного миру в цьому районі, бо якщо Асік надумає відбитися від рук, дюжина снарядів зрівняє з землею його чудове нове місто.
Вони йшли сірим шляхом за двома жінками-бедуїн-ками11, які несли на головах глеки з водою. Коли вони наблизилися до входу у форт, Гордон хотів пройти слідом за жінками, але одягнений в синю форму вартовий грубо зупинив його, спитавши:
— Що тобі тут треба?
— Нічого, пане, нічого, — відповів Гордон своєю зухвалою арабською мовою, зображуючи з себе наївного, але нахабного кочовика. — Я просто хотів побачити, що є всередині цього пустого місця. Більше нічого. А ви араб, пане?
— А чому б це мені не бути арабом, дурень?
Гордон почав пояснювати вартовому, чому саме, докладно розбираючи його, як зразок усього неарабського — від загостреного верху каски до довгих синіх штанів і начищених черевиків, до гетрів і надраєних ґудзиків. Почав Гордон добре — як справжній, вайлуватий веселун з пустині, але незабаром він збився на властиву йому манеру і почав висміювати в легіонері його карикатурну схожість з гусаром. Це теж була витівка полковника Уінслоу. Він, — а після нього Піейк та інші, — почав надягати на арабів недоладну і принизливу мішанину мундирів — по-прусськи незграбну і по-англійськи куцу. "Вкладіть в їхні душі залізо, а також гордість за свої черевики", казав про це Уінслоу. І зараз Гордон збиткувався з живого ідеалу полковника. Він зловтішно сміявся просто в очі вартовому і казав, що той більш скидався б на араба, якби він роздягнувся і виставив свою срамоту напоказ усім — у тому числі і жінкам.
Вартовий одійшов від хвіртки і раптом, роз'вернув-шись, ударив Гордона ногою нижче спини.
— Ось тобі за твою зухвалість! — промовив він. Здавалося, англійця це здивувало, хоч він сам напросився на стусана.
— Цього тебе теж навчили бахразькі інглізі? — в нестямі закричав він і, відскочивши на безпечну відстань, знову почав ображати легіонера. Дедалі більше разпалю-ючись, Гордон підняв камінця і кинув ним у вартового з вигуком: "Ось тобі за англійські черевики!"
Вартовий ухилився. *
— Забирайся геть! — крикнув він Гордону. — Мені неохота возитися з тобою. —%Він раптом добродушно розреготався — Гордон з його глузуванням кінець кінцем розсмішив його. — Іди до жінок, від яких ти прийшов, — вигукнув він. — Якщо ти ще раз надумаєш кидатися камінцями, я відведу тебе на будівництво шляху. Там тебе навчать, як кидати камені.
Сміт бачив, що Гордон зовсім втратив самовладання. Це було незвичайно, і це злякало механіка.
7Й
— Заспокойтеся, — промурмотів він безпорадно. Гордон втупився очима в кругле спітніле обличчя Сміта з обвислими вусами.
— І ти теж туди! — розлючено вигукнув він по-араб-ськи.
— Ах, облиште! — роздратовано обірвав його Сміт. Гордон, здавалося, був знову здивований. Та раптом
його очі засяяли, заіскрилися, стали веселими, майже закоханими.
— Добрий любий Сміті! — промовив він. — Слава й хвала розсудливому Сміту! — Він знову обернувся до вартового і вигукнув: — Якщо не можеш спіймати мене, друже мій, то краще вистріли мені в спину — ти порішиш небезпечну людину.
— Иа маг уус! Забирайся звідси! — пролунало у відповідь.
Вони повернули в місто, і весь час їм здавалося, що солдат цілить їм у спини, але йому бракує мужності (тобто, догадливості) натиснути на гачок.
Асік був уже сам-один, коли приймав їх удруге. Він сидів у маленькій, обвішаній килимами кімнаті в глибині свого білого будинку — в тій частині його, що виходила вікнами до мечеті. Старий пояснив, що тут буде спокійніше, та вже перші слова йому довелося вигукнути, щоб перекричати пронизливе виття радіоприймача, яке линуло звідкись знизу. Гордону теж доводилося кричати з усієї сили, стоячи ніс до носа з старим шейхом; це було важко фізично, — зате розмовляти так з купцем про гроші було зручніше. Коли Асік, почувши магічне слово, з хитрою посмішкою перепитав англійця, що йому потрібно, Гордон нахилився ще ближче до глухого вуха старика і закричав:
— Гроші! Гроші! Гроші!
— Аххх! — довге зітхання Асіка було досить красномовним.
Гордон знав свого співбесідника, тому він не сказав Асіку, що гроші призначені для підкупу Таліба і Юніса або для нападу на аеродром; він згадав тільки про Гаміда і повстанців, кажучи, що гроші їм конче потрібні для підтримки Повстання: "Для справи визволення, для вільної пустині!"
— Чогось раптом всі почали спокушати мене волею! — промовив Асік. — А яка мені користь з вільної пустині, коли під боком у мене в цьому форті сидить ворожий Бах-раз, який обов'язково покарає мене, якщо я допоможу вам? Скажи, яка?
Гордон хотів був спитати, хто ще розмовляв з шейхом про свободу, але вирішив трохи заждати. Проте, незважаючи на всі умовляння англійця, Асік дедалі нетерплячіше твердив, що грошей у нього немає.