Вони не хочуть нести додат-г
і 77
кових витрат на паливо, стоянки в портах, утримання екіпажу й страхування, тим часом як наша мета — принаймні поділити ці віітратп порівну. Отож і будемо виборювати своє. З одного боку голландські, англійські й французькі нафтові компанії, з другого — голландські, шведські, німецькі, французькі й наші судноплавні.
— Оце вже й маєте невеличкий загальноєвропейський ринок,— сухо зауважив Руперт.
— На такому рівні ми завжди його мали,— сказав Фредді.
Пробиваючись крізь хмари, наш літак різко сіпнувся.
— Гоп! — мовив Фредді.— То вам і досі пе до душі ідея прпєдпапня до шести держав? — запитав Руперта.
— І думати про це пе хочу,— відповів той.
— Я так і не бачу сенсу у ваших доказах.
— Надто багато вигадають па цьому німці,— оце все, що я можу сказати.
— Це пе аргумент,— заперечив Фредді.— На таке тепер ніхто не зважає.
Літак жалісно завив і, розтинаючи носом хмари, взяв курс униз, до сімдесяти островів і п'ятисот мостів старовинного й багатого торгового міста, що розкинулось на величезній піщаній дамбі по берегах Зюйдер-Зее. Прогудівши вад передмістями, він, мов качка, що сідає на воду, випростав пласкі поги й приземлився.
Ми стали чекати. Фредді мав-дивовижний звичай спокійно дожидати, поки все прийде до нього само собою. Він простояв біля літака пе більше хвилини, як нас оточили офіційні особи, обслуга, машини. Так само спокійно чекав він і згодом у готелі "Ройял-Амстердам", де все теж влаштувалося само собою.
— Ви живий приклад того, чому владарює панівний клас,— іронічно сказав йому Руперт.
— Треба мати голову наг плечах,— озвався Фредді, по-илескавши себе по лобі.— А Джек як був моряцюгою, так ним і залишиться.
Фредді не сказав обслузі ні слова, і все ж ми тут-таїш пройшли через митницю й імміграційний пункт, наші речі двічі повантажили й розвантажили, а нас одвезли до готелю, зареєстрували Й провели в наші номери, де на Фредді вже чекали з десяток телеграм і секретарка. Все робилося само собою, як і сподівався Фредді.
Решту дня, за його словами, він провів на нараді, а для нас із Рупертом була передбачена велосипедна прогулянка, огляд картин Рембрандта в і Рійкс-музеї і пухкі дівчата, що подавали пам пиво в оздоблених мармуром кафе. Ми дивилися на білий зимовий туман і смугляві обличчя навколо,'і я сердився на це голландське місто, де я згаяв ще один день свого життя на додаток до довгої низки інших змарнованих днів,— адже мепі вже двадцять вісім років, а я ще й не брався до того, що поставив собі за мету.
Наступного дпя ми пішли з Фредді до обшитого дерев'яними панелями залу для парад у будинку якоїсь там міжнародпої страхової компанії і побачили за великим підковоподібним столом огрядних голландців і німців, худого й жилавого француза, червонолицих скандінавів і двох бездоганно вдягнених англійців.
— Які ж ми все-таки, хай йому чорт, типові англійці,— прошепотів мені Фредді.— Навіть і ми з вами, і Руперт.
Представляти пас він не став, і нарада тривала далі.
— Ото де Кок,— мовив до нас Фредді й показав па астматичного голландця, що курив коротку сигару й дивився на світ крізь товсті скельця окулярів, хоч, здається, нічого навколо не бачив. •
Дебати велися трьома мовами. Фредді майже не подавав голосу, окрім тих випадків, коли його про щось запитували, та ще раз встряв у коротку суперечку з одпим із німців щодо простою суден та строків вантаження і розвантаження.
— Дітерль,— сказав він німцеві,— ви ніколи не зрозумієте, як важливо падати капітанові судпа право вільно визначати ці строки, принаймні на англійських суднах. Якщо примусити його суворо додержувати правил при вантаженні, він робитиме те саме і в морі, а ви на цьому тільки втратите.
Німець похитав головою.'
— Правила на англійських і німецьких суднах неоднакові й піколи не будуть ддпаковпмп.
Амінь! — вигукнув Фредді й припинив суперечку. Ми довго слухали, як вони торгуються, і я побачив, що Руперт здивувався не мепш за мене, коли раптом усі повставали і Фредді сказав: — — Гаразд, от і домовились. і Нарада скінчилася.
Квапливо потиснувши один одному руки, присутні повчали розходитись, а Фредді підвів пас із Рупертом до професора де Кока й "відрекомендував як своїх "кузенів і найближчих помічників". Потім голосно сказав Рупертові:
— Професор трохи недочуває, йому треба кричати. Професор де Кок посміхнувся, показавши жовті зуби,
а я здивувався з того, як вільно й водночас шанобливо поводився Фредді з цим дицним чоловіком. Той жестом запросив Руперта сісти. Фредді також сів, але трохи осторонь від нас, у густому тютюновому диму, що висів над столом-підковою.
— Я зовсім не глухий,— сказав Рупертові по-англійському професор де Кок.— Фредді завжди жартує, тож можете мені не кричати.
Професор був огрядний і сам майже кричав, а це свідчило, що він таки приглухуватий, і тому Руперт підвищив голос.
— Професоре, Фредді сказав, що саме ви можете мені допомогти.
Професор заперечливо підніс руки, але відразу ж знову опустив їх на коліна.
Руперт якомога коротше й зрозуміліше розповів йому про пропозицію росіян постачити Англії нафту в обмін на судна.
Професор кивнув головою.
— Росіяни завжди люблять обмінні операції,— сказав він.— Селянська торгівля.
^.Сама операція пе становить труднощів,— пояснив Руперт, позирнувши на Фредді, який знизав плечима й одвернувся, щоб показати свій нейтралітет.— Головна проблема — імпорт нафти. Да це потрібен дозвіл англійського уряду.
— Що-що? — перепптав професор.
Руперт забув, що треба кричати, отож голосно повторив:
— Дозвіл англійського уряду!
— Але ж я не даю дозволу замість вашого уряду,— заперечив де Кок.
— Зпаю,— відповів Руперт,— але мій кузен Фредді каже, що ви готуєте ухвали нафтового консорціуму про квоти імпорту, а вже на їх підставі.англійський уряд буде вирішувати це питання. Отже, ваше слово багато важитиме.
— Не зовсім так! — прокричав у відповідь голландець.— Я не маю безпосередніх зв'язків з вашим урядом і не консультую його. Принаймні в таких питаннях.
— А хто ж тоді? — спитав Руперт.
=^ Добрий десяток мішаних комісій у Лондоні,— відповів де Кок. І
— Але ж ви експерт з питайь імпорту нафти. Професор знову підніс свої пухкі руки.
— В такому ділі, містере Ройс, ніякий експерт не потрібен. Ніхто навіть не поцікавиться моєю думкою. А все-таки, скільки нафти росіяни хочуть експортувати в Англію? Сподіваюся, не дуже багато...
— Близько трьох мільйонів топп. Професор знизав плечима.
— Крапля в морі. Це навіть менше, ніж становить ваш щорічний приріст імпорту. Отже, річ не в кількості.
— А в чому ж? — прокричав Руперт.
— ^Коли йдеться про росіян — у політиці. Як завжди.
— Хай і так, але чого тут сахатися? Адже все, що пов'язане з нафтою,— це політика, чи не так?
Професор посміхнувся. Вискалені страшні зуби його не прикрашали, але водночас надавали його обличчю якоїсь своєрідності.
— Сахаються тільки полохливі копі,— сказав він.— А ми ж не копі, правда?
— Звичайно, що ні,— відповів Руперт і знову подивився на Фредді. Той зосереджено курив люльку й старанно уникав будь-чиїх поглядів.
— В усякому разі, містере Ройс, я також маю на думіц саме політику, пов'язану з нафтою, а не якусь там інщу.— Професор махнув рукою, неначе відкидав геть оту "якусь там іншу політику".— Вам відомо щось про те, як стоять справи з нафтою в світі?
— Небагато.
— То ви повинні знати, що всі великі держави за винятком Китаю контролюють величезні запаси нафти: Америка, Росія, Англія, Франція, Голландія.
— А Німеччина? Де Кок чи не вперше пильно подивився на нього.
— З цього погляду Німеччину можна вважати партнером Франції чи сателітом Америки.
Фредді голосно засміявся.
На обличчі професора майнув подив.
— Споживання нафти,— провадив він далі— це показник могутності й економічного стану будь-якої країни. Сподіваюся, це ви розумієте?
— Мабуть, усі це розуміють, професоре. До речі, те саме можна сказати й про судноплавство. Але куди ви хилите?
Де Кока явно заінтригував хід думок Руперта.
— А знаєте, хто через вісім-десять років буде найбільшим виробником нафти?
— Безумовно, росіяни.
— Авжеж. їхній щорічний приріст видобутку становить на сьогодні чотирнадцять і дві десятих процента, а споживання (разом із союзниками) зростає вдвічі менше. За шість років вони легко випередять Америку в загальному видобутку, а за десять — матимуть змогу експортувати на світові ринки величезну кількість нафти. Тепер ви розумієте, до чого я веду? — запитав він Руперта.
— Так. Ви не хочете допустити їх до своїх західних •ринків.
— Атож. Ви добре все зрозуміли.
— Можна г поставити вам одне нескромне запитання?
— Прошу.
— Чи може політика, пов'язана з нафтою, бути незалежна від отієї іншої?
— Не завжди. Здебільшого вони взаємозв'язані.
— Тобто, визначаючи політику щодо імпорту, вам часто доводиться йти на серйозні поступки, зумовлені міжнародним становищам?
— Майже завжди,— визнав професор.— В Ірані, Єгипті, Венесуелі, Алжірі. Політична ситуація в нафтоносних країнах неодмінно впливає на нашу політику.
— Як вам відомо, професоре, британське суднобудівпи-цтво й судноплавство також має свою політику і нею не можна нехтувати.
Професор звів на нього очі.
— На сьогодні суднобудівництво скрізь стоїть на досить низькому рівні і в ньому панує жорстока конкуренція,— вів далі Руперт.— А оскільки в інших країнах уряд краще субсидує суднобудівників, нам важко з ними конкурувати. І коли ми дістаємо таку пропозицію, як оце від росіян, то навряд чи можемо її ігнорувати, правда ж?
— Так. Але суднобудівники повинні самі давати собі раду,— сказав професор.— Нафтові компанії і без того ваші найбільші замовники па судна й фрахт...
— Я знаю.
— ".Отже, чи не забагато ви від нас хочете, містере Ройс, коли просите відчинити росіянам потайні двері до нашого нафтового святилища, аби лиш дістати змогу будувати їм судна?
Слово "святилище", на моюдумку, звучало занадто пишномовно, але суть була цілком ізрозуміла.
— Навіть і в такому разі,—і не вгавав Руперт,— має бути якась золота середина між тим, що добре для вас, а що — для пас, і навпаки... і
Тут я помітив, як задоволено пахкає Фредді своєю люлькою.
— У тім-то й річ,— сказав професор.— Це головна проблема всієї міжнародної торгівлі, і на те й існують уряди, щоб регулювати такі питання.
— В такому разі,— швидкб запитав Руперт,— чи будете заперечувати ви особисто або нафтові компанії проти імпорту в Англію цієї російської нафти?
— У вас там і так перевиробництво бензину,— зауважив^ професор.— Незабаром вам доведеться скоротити його на* двадцять процентів.
— З тих нафтопродуктів, що їх хочуть постачити нам росіяни, бензин становитиме лише десять процентів щорічного довозу,— уточнив Руперт.— А це менше, ніж потребує на день один тільки Лондон.
Професор важко відкинувся на стільці й обернувся до Фредді.
— Ну, ФредДі? Що мені сказати вашому кузенові? Фредді засміявся.
— І не питайте, професоре.