Всяко. Вже й підвестись не може... Лікар каже, що то нерви... А я знаю, що б їй допомогло... Сьогодні знову мене просила на Різдво собі... Оце ж забрала собі в голову...
Мати Тіль. Так, знаю, того Тільтілевого птаха... То як, Тільтілю, даси ти його врешті-решт отій небозі?..
Тільтіль. Що, мамо?..
Мати Тіль. Свого птаха... Нащо він тобі здався?.. Ти й не глянеш на нього... А дівчинка так давно за ним побивається!..
Тільтіль. Авжеж, авжеж, мого птаха... Де ж це він?.. А! Ось клітка!.. Мітіль, поглянь: он клітка!.. Та, що її ніс Хліб... Так, так, та сама... Та в ній тільки один птах... Чи він з'їв другого?.. Стривай!.. Таж... він блакитний!.. То це моя горлиця!.. Але вона блакитніша, ніж тоді, як ми пішли. То це ж і є той Блакитний Птах, що ми його шукали!.. Ми так далеко ходили, а він був тут!.. Дива, та й годі!.. Мітіль, бачиш птаха?.. Що б то Душа Світла сказала?.. Зніму клітку... (Стає на стільця, знімає клітку й передає Сусідці) Ось, пані Берленґо!.. Він іще не досить блакитний, та ще поблакитнішає, ось побачите... Хутенько віднесіть його онучці...
Сусідка. Що?.. Справді?.. Ти мені його віддаси зараз і задарма?.. Боже! От уже ж вона зрадіє!.. Дай хоч я тебе поцьомаю!.. (Цілує Тільтіля.) Біжу!.. Біжу!..
Тільтіль. Так! Так! Біжіть чимскоріш... Деякі птахи змінюють колір...
С у с і д к а. Я повернуся й переловім вам, що вона скаже...
Іде.
Тільтіль (довго роззирається довкола). Тату! Мамо! Що ви зробили з господою?.. Вона та сама, та значно краща...
Батько Т і л ь. Як це, "краща"?.. Т і л ь т і л ь. А так: її пофарбували, оновили, все світиться, все чисте... Торік було не так... Батько Тіль. Торік?..
Тільтіль (підбіг до вікна). А он ліс!.. Величезний! Красень!.. Мов новий!.. Яке ж то щастя!.. (Зазирає до діжі.) А де Хліб?.. Диви, лежить собі тихенько... А ось Тіло!.. Здоров, Тіло!.. Тіло!.. Добре ти бився!.. Пам'ятаєш, у лісі?..
М і т і л ь. А Тілетта! Впізнала мене, а от сказати нічого не може.
Тільтіль. Пане Хлібцю... (Намацавши лоба.) Ти диви, Діамант зник! Хто це забрав мого зеленого капелюшка?.. Та нехай собі!.. Мені він тепер ні до чого... А! Вогонь!.. Добра душа!.. Весело шипить, хоче налякати Воду... (Підбігає до крана.) А Вода?.. Здорова будь, Водице!.. Що вона каже?.. Все щось говорить, от тільки я її більше не розумію...
М і т і л ь. Я не бачу Цукру...
Тільтіль. Боже, яке то щастя, яке то щастя!..
Мітіль. Яке щастя!..
Мати Тіль. І чого це вони отак гасають?..
Батько Тіль. Не переймайся... Хай собі... Бавляться в щастя...
Тільтіль. Мені найбільше подобалася Душа Світла... А де лампа?.. Можна, я її засвічу?.. (Роззирається довкола.) Господи, яке ж тут усе гарне!.. Який я радий!..
Стукіт у двері.
Батько Тіль. Заходьте!..
Увіходить Сусідка. За руку вона веде надзвичайно вродливу Дівчинку-білявку, а та тримає в рученятах Тільтілеву горлицю.
Сусідка. Бачите, яке диво!..
Мати Тіль. Неймовірно!.. Вона ходить?..
Сусідка. Ходить!.. Де там! Бігає, танцює, літає!.. Тільки побачила птаха, тут-таки плигонула до вікна, щоб у світлі роздивитися, чи це Тільтілева горлиця... А тоді — пурх! — надвір, мов янголя... Ледве встигла за нею...
Тільтіль (підходить до Дівчинки, зачарований). О! Вона така схожа на Душу Світла!..
Мітіль. Вона значно менша...
Тільтіль. Еге ж!.. Та вона ще підросте...
Сусідка. Що вони кажуть?.. їм не минулося?..
Мати Т і л ь. Іде на краще. Минеться... Поснідають — та й по всьому...
Сусідка (підштовхує Дівчинку до Тільтіля). Ну ж бо, моя люба, подякуй Тільтілеві...
Тільтіль чомусь соромиться її й задкує.
Мати Тіль. Що тобі діється, Тільтілю?.. Боїшся дівчинки?.. Ну ж бо, поцілуй її... Добре поцілуй... Краще... Звичайно ти завзятіший!.. Ну ж бо, ще раз!.. Та що з тобою сталося?.. Ось-ось заплачеш...
Тільтіль незграбно цілує Дівчинку, а потому мовчки стовбичить біля неї. Вони довго роздивляються одне одного.
Тільтіль (гладячи птаха по голівці). Він досить блакитний?..
Дівчинка. Так, так, я дуже рада...
Тільтіль. Але я бачив блакитніших... Геть-чисто блакитних... Та чого я тільки не робив — їх не зловити.
Дівчинка. Байдуже, цей теж гарний.
Т і л ь т і л ь. Ти його нагодувала?..
Дівчинка. Ще ні... А що він їсть?
Тільтіль. Все: зернята, хліб, кукурудзу, коників...
Дівчинка. А як він їсть, як?
Тільтіль. Дзьобом. Побачиш, от я тобі зараз покажу...
Хоче взяти птаха з рук Дівчинки. Вона інстинктивно противиться, і горлиця, скориставшись із непевності її рухів, виривається й відлітає.
Дівчинка (крик розпачу). Бабусю! Він полетів!.. Дівчинка заходиться плачем.
Тільтіль. Нехай... Не плач... Я його знову впіймаю... (Виходить на авансцену і звертається до глядачів.) Якщо знайдете птаха, чи не могли б Ви повернути його нам?.. Він нам потрібен, аби стати щасливими, згодом...
Завіса.