А це що?..
Тільтіль. Це?.. Мій капелюшок. А в тебе капелюха нема?..
Д и т и н а. Ні. А нащо він?..
Тільтіль. Щоб вітатись... А ще, щоб, коли зимно... Дитина. "Зимно"? А що таке "зимно"? Тільтіль. Коли тремтиш отак: "бррр!", "бррр!" а тоді хукаєш на руки, а тоді руками робиш отак... Щосили тре руки.
Д и т и н а. А на Землі зимно?.. Тільтіль. Буває — взимку, коли нема вогню. Д и т и н а. А чому це його нема?.. Тільтіль. Бо він дорого коштує. Потрібні гроші, щоб купити дрова...
Д и т и н а. А що таке "гроші"? Тільтіль. Те, чим розраховуються... Дитина. А...
Т і л ь т і л ь. У декого вони є, а в інших нема... Дитина. Чому це нема?..
Т і л ь т і л ь. Бо небагаті... А ти багатий?.. Скільки тобі років?..
Дитина. Невдовзі народжусь... За дванадцять років. А народжуватися добре?..
Тільтіль. Ще б пак!.. Це весело!..
Д и т и н а. І як це тобі вдалося?..
Т і л ь т і л ь. Не пам'ятаю вже... Давненько те було...
Дитина. Кажуть, Земля і Живі — все те дуже гарно.
Тільтіль. Еге ж, непогано... Там пташки, тістечка, іграшки... Дехто все те має, а хто не має, може дивитися на інших...
Дитина. Кажуть, за брамою чекають Матері... Вони добрі, еге ж?
Тільтіль. Ще б пак!.. Вони від усього кращі!.. І бабусі теж... Та вони швидко вмирають...
Дитина. "Вмирають"?.. Що це таке?..
Тільтіль. Отак, одного вечора йдуть і вже не повертаються...
Дитина. Чому?..
Тільтіль. Хіба ж я знаю?.. Мабуть, нудьгують... Д и т и н а. А твоя теж пішла?.. Тільтіль. Бабуся?..
Дитина. Мати чи бабуся — звідки я знаю?..
Т і л ь т і л ь. Е, ні, це різні речі... Спершу відходять бабусі. Це вже дуже сумно... Моя була така добра...
Д и т и н а. А що це в тебе з очима?.. З них падають перлини?..
Т і л ь т і л ь. Та ні. То не перлини...
Д и т и н а. То що це?..
Тільтіль. Нічого. Мене трішки сліпить оця блакить...
Д и т и н а. І як це зветься?.. Тільтіль. Що?.. Дитина. Те, що крапає... Тільтіль. Нічого. Трохи води... Д и т и н а. То вона тече з очей?..
Тільтіль. Так, часом. Коли плачеш... Д и т и н а. А що таке "плачеш"? Тільтіль. Ая не плакав — це все через оцю блакить... А коли б оце заплакав, було б так само... Д и т и н а. А плачуть часто?
Тільтіль. Хлопці — ні, а ось дівчата... А тут не плачуть?..
Д и т и н а. Та ні. Я от не вмію...
Тільтіль. Ще навчишся... Чим це ти бавишся? Якісь великі блакитні крила?..
Дитина. Оці?.. То для винаходу, який зроблю на Землі...
Тільтіль. Для якого винаходу?.. Ти хіба винайшов щось?..
Дитина. Авжеж. А ти хіба не знаєш?.. Як я буду на Землі, маю винайти таке, що робить щасливим... Т і л ь т і л ь. А воно їстівне?.. Грюкає?.. Д и т и н а. Та ні, його зовсім не чути... Тільтіль. Шкода...
Дитина. Працюю над цим щодня... Вже майже готове... Хочеш побачити?..
Тільтіль. Ще б пак!.. А де воно?
Дитина. Отам. Звідси видно... Між отими колонами...
Друга дитина Блакиті (підходить до Тільтіля й сіпає його за рукав). А хочеш подивитися мій винахід, га?..
Тільтіль. Авжеж. Що це таке?..
Друга Дитина. Тридцять три засоби для продовження віку... Ось, у цих голубих склянках...
Третя дитина (виходить із юрби наперед). А я несу нове незнане світло!.. (Увесь спалахує надзвичайним сяйвом.) Цікаво, еге ж?..
Четверта дитина (тягне Тільтіля за руку). Ходи, подивись на мою машину! Вона літає в повітрі, мов птах, ось тільки без крил!..
П'ята Д и т и н а. Ні! Ні! Спершу оглянь мою — вона відшукує скарби на Місяці...
Блакитні діти юрмляться довкола Тільтіля й Мітіль, кричать усі одразу: "Ні! Ні!", "Оглянь мою!..", "Ні! Моя краща!..", "Моя — дивовижна!", "А моя вся з цукру!..", "В нього нецікава!", "Він поцупив у мене ідею!" тощо. Під оці вигуки малеча тягне Живих Дітей до блакитних майстерень, і там кожен винахідник запускає свою досконалу машину. Здіймається круговерть лазурових коліщаток, дисків, маховиків, ланцюжків, шківів, привідних ременів, якихось дивовижних ще незнаних пристроїв, які огортає блакитнувата курява надзвичайного. Ціле юрмище дивних загадкових машинерій підноситься й ширяє під склепінням чи шмигає між колонами. Тим часом діти відкривають блакитні статуї, підносять величезні квіти, здоровенні плоди, які наче виросли з бірюзи та сапфірів.
Маленька дитина Блакиті (зігнувшись під вагою величезних голубих стокроток). Гляньте, які в мене квіти!..
Тільтіль. Що це?.. Я такого не знаю... Маленька дитина Блакиті. Та це ж стокротки!..
Т і л ь т і л ь. Не може бути!.. Вони завбільшки з колесо...
М а л е н ь к а дитина Блакиті. А як вони добре пахнуть!..
Тільтіль (нюхає). Чудово!..
Маленька дитина Блакиті. Вони будуть такі, як я зійду на Землю... Тільтіль. Коли саме?..
Маленька, дитина Блакиті. За п'ятдесят три роки, чотири місяці й дев'ять днів...
Надходить двоє дітейБлакиті. Вони несуть на жердині, мов люстру, ґроно винограду неймовірних розмірів, у якому кожна виноградина більша за грушу.
Одне з дітей, котрі несуть ґроно. То як мої фрукти?..
Тільтіль. Ґроно груш!..
Д и т и н а. Та ні, це виноград!.. Коли мені буде тридцять років, вони всі будуть такі... Я винайшов спосіб...
Інша дитина (згинаючись під вагою кошика з голубими яблуками завбільшки з дині). А ось мої!.. Погляньте на мої яблучка!..
Т і л ь т і л ь .Та це ж дині!..
Д и т и н а. Е, ні!.. Це яблука, до того ж не найкращі!.. Всі такі будуть, як я житиму... Я винайшов систему...
Інша дитина (вивозить на блакитному візочку блакитні дині, більші за гарбузи). А мої диньки?..
Т і л ь т і л ь. Та це ж гарбузи!
Дитина з динями. Як на Землю лиш прилину, що вже будуть гарні дині!.. Я стану садівником Короля Дев'яти Планет...
Тільтіль. "Короля Дев'яти Планет"?.. А де він?..
Король Дев'яти Планет гордо виступає наперед. На вигляд йому щось із чотири рочки, і він заледве тримається на кривеньких ніжках.
Король Дев'яти Планет. Ось він, я!.. Т і л ь т і л ь. Не дуже ж ти й великий!.. Король Дев'яти Планет (поважно й урочисто). Зате я сподоблюсь на великі діяння! Тільтіль. Які ще діяння?
Король Дев'яти Планет. Я створю Загальну Конфедерацію Планет Сонячної Системи.
Тільтіль (не второпавши). Еге-ге! Справді?..
Король Дев'яти П л а н е т. До неї увійдуть усі Планети, окрім Сатурна, Урана та Нептуна, — вони на величезній, незліченній відстані від нас.
Поважно йде собі.
Тільтіль. Дотепник!..
Дитина Блакиті. А того бачиш?..
Тільтіль. Котрого?
Дитина. Того малюка, що спить під колоною... Тільтіль. Так. То й що? Дитина. Він принесе на Землю чисту радість... Т і л ь т і л ь. Як це?..
Дитина. Завдяки ідеям, які нікому не спадали на думку...
Т і л ь т і л ь. А що зробить отой товстун, що колупається в носі?..
Дитина. Він має винайти вогонь, аби зігріти Землю, коли менше грітиме Сонце...
Т і л ь т і л ь. А ті двоє, що тримаються за руки й весь час цілуються? То брат із сестрою?..
Д и т и н а. Ні, вони дуже кумедні... То Закохані...
Т і л ь т і л ь. А що це таке?..
Д и т и н а. Не знаю... Так їх охрестив Час, аби з них поглузувати... Вони цілісінький день дивляться одне одному у вічі, цілуються та прощаються...
Тільтіль. Нащо?
Дитина. Кажуть, вони не зможуть піти разом... Т і л ь т і л ь. А цей рожевощокий малюк, що так поважно смокче пальця, що він за один?..
Дитина. Він ніби має знищити на Землі несправедливість...
Тільтіль. Он як!..
Дитина. Кажуть, страшенно марудна праця!..
Т і л ь т і л ь. А цей рудячок, який наче ходить наосліп? Він хіба сліпий?..
Дитина. Ще ні. Але згодом осліпне... Придивись до нього пильніше. Він, здається, має перемогти Смерть...
Тільтіль. Що б це мало значити?..
Д и т и н а. Не знаю напевне... Та кажуть, це щось надзвичайно важливе...
Тільтіль (вказуючи на силу-силенну дітей, які сплять під колонами, на сходах, лавках тощо). А всі, хто дає хропака,— ой скільки ж їх! — нічого не роблять?..
Дитина. Розмірковують над чимось...
Т і л ь т ьл ь. Над чим?..
Дитина. Вони й самі ще не знають. Але мають щось принести на Землю. Заборонено входити туди впорожні...
Т і л ь т і л ь. І хто ж це заборонив?..
Дитина. Час. Ось він, стоїть біля брами... Побачиш, як він її прочинить... Такий нудило!
Дитина (прибігла з глибини зали, проштовхнувшись крізь натовп). Добридень, Тільтілю!..
Тільтіль. Оце так!.. І звідкіль це він знає моє ім'я?..
Дитина,яка щойно підбігла (гаряче цілує Тільтіля та Мітіль). Добридень! Як життя?.. Та поцілуй мене! І ти теж, Мітіль... То не диво, що я знаю твоє ім'я, адже я буду твоїм братом... Мені тільки оце сказали, що ти тут... Я був аж на іншому кінці зали й саме збирався з думками... Скажи матусі, що я вже готовий...
Т і л ь т і л ь. Як це?.. Ти хочеш до нас прийти?
Дитина. Авжеж, наступного року, на вербну неділю... Ти мене, малого, не дражни, гаразд?.. Я такий радий, що заздалегідь вас розцілував... Скажи таткові, щоби полагодив колиску... А в нас там добре?..
Т і л ь т і л ь. Та незле... А матуся така добра!.. Д и т и н а. А як із їжею?..
Тільтіль. Коли як... Навіть іноді тістечка трапляються, еге ж, Мітіль?..
М і т і л ь. На Новий Рік і на Чотирнадцяте Липня... Мама сама їх пече...
Тільтіль. А що в тебе в торбинці?.. Ти нам щось принесеш?..
Дитина (дуже гордо). Я несу три хвороби: скарлатину, коклюш і кір...
Тільтіль. Тільки й того?.. А що робитимеш потім?..
Дитина. Потім?.. Піду собі... Тільтіль. Варто було приходити... Дитина. Хіба хочеш — мусиш!..
Чути, як у повітрі здіймається й шириться якесь довге напружене кришталево-чисте тремтіння, що, здається, лине від колон та опалової брами, яка саме запалюється яснішим світлом.
Тільтіль. Що це?..
Дитина. Час!.. Зараз він прочинить браму!..
Тієї ж миті юрба дітей заметушилась, більшість із них покинула свої прилади, роботу, чимало поснулих прокинулось, і всі звертають погляди до опалової брами та прямують до неї.
Душа Світла (підходить до Тільтіля). Спробуймо заховатися за колонами... Не треба, щоб Час нас бачив...
Т і л ь т і л ь. А звідкіля цей передзвін?..
Дитина. Займається Зоря... Це час, коли діти, які народяться сьогодні, зійдуть на Землю...
Т і л ь т і л ь. Як це "зійдуть"?.. Там є драбина?..
Дитина. Ось побачиш... Час відсуває засуви...
Т і л ь т і л ь. А хто такий Час?..
Дитина. Старець, який викликає всіх, хто має йти...
Т і л ь т і л ь. То він лихий?..
Д и т и н а. Ні. Ні, але глухий до всього... Його не вблагаєш... Поза чергою не пропускає нікого.