Ходи сюди негайно!.. Зараз же, чуєш?.. Цукре й Хлібе! А вам хто дозволив відходити від мене?.. Що ви там робите? Чи ви в мене спиталися дозволу?..
X л і б (із напханим ротом). А чи не міг би ти поводитися чемніше?..
Тільтіль. Що? То Хліб смів перейти зі мною на "ти"?.. Чи ти сказився?.. Гов, Тіло!.. То ти так мене слухаєшся? Ходи сюди! Гопки! Гопки! Чуєш?.. Мерщій!
Пес (упівголоса, з іншого кінця столу). Під час "їжі я нічого не чую і нікому не корюсь...
Цукор (солодкаво). Вибачте з ласки своєї, пане, але ж ми не можемо ображати хлібосольних господарів наших...
Найтовстіше Блаженство. Ось бачите!.. Який чудовий приклад!.. Ходімо, чекають лише вас... Не приймаємо жодних відмовок... А можемо застосувати й трішечки силування... Ну ж бо, Товсті Блаженства, допоможіть!.. Тягніть їх до столу силоміць, хоч-не-хоч, а ми таки їх ущасливимо!..
Всі Товсті Блаженства радо верещать, пустуючи й бавлячись, тягнуть дітей, а ті щосили відбиваються. Заливний Регіт стискає Душу Світла в міцних обіймах.
Душа Світла. Поверни Діаманта! Мерщій!..
Тільтіль виконує наказ Душі Світла. Сцену тут-таки заливає несказанно чисте й ніжне божественне рожеве світло. Грубі прикраси на першому плані та щільні пурпурові портьєри спадають і зникають, а за ними постає казковий сад погідного ладу. Він подібний до зеленого храму зі зграйними прямими алеями, могутніми буйними осяйними деревами, висадженими в певному порядку. П'янка цнота квіток, яра свіжість вод, які струменіють, плинуть і б'ють звідусіль — усе наче розносить ген аж за обрій звістку про щастя. Бенкетний стіл канув, мов камінь у воду. Від світлоносного повіву на сцену парча, оксамит, вінці, а також смішні маски Товстих Блаженств злітають у височінь, рвуться на шмаття й опадають до ніг ошелешених бенкетарів. Вони так само у змиг ока зморщуються, мов проколоті міхурі, перезираються, мружаться від незвичного, зарізкого для них світла. Поставши нарешті насправжки, тобто бридкими голими зів'ялими нікчемами, нажахані й осоромлені, Блаженства несамовито верещать, і в тому лементі найбільше чути крик Заливного Сміху. Лише Блаженство Нічого Не Розуміти зберігає спокій, коли його приятелі гасають по сцені в пошуку схованки, туляться по закутках, сподіваючись, що їх не видно. Та у сліпучому саду немає тіней. Тому більшість із відчаю зважується прослизнути за темну завісу в кутку праворуч, яка прикриває вхід до печери Лих. Щоразу, коли котресь наполохане Блаженство підіймає завісу, з глибин печери долинає лайка, погрози й прокляття. Присоромлені Пес, Хліб і Цукор, похнюпивши голови, підходять до дітей і ховаються за їхніми спинами.
Тільтіль (споглядає втечу Товстих Блаженств). Яка гидота!.. Куди це вони тікають?..
Душа Світла. Господи-Боже!.. Вони зовсім утратили глузд!.. Шукають прихистку в Лих, та звідти їх навряд чи випустять.
Тільтіль (роззираючись довкола, зачудований). Ой!.. Який гарний сад! Який сад!.. Де це ми?..
Душа Світла. Там само... Змінилося лише бачення Тепер ми бачимо істину речей і нам ось-ось являться душі Блаженств, які витримують світіння Діаманта...
Тільтіль. Яка краса!.. Краса!.. Наче влітку!.. Ой, погляньте, до нас ідуть!.. Нас помітили...
Справді, сади повняться істотами на взір янголів, які наче прокинулися від довгого сну і зграйно пливуть між дерев. Вони вбрані у шати ніжних, м'яких відтінків: вранішньої блакиті, першого цвітіння троянд, іскристої води, бурштинової роси тощо.
Душа Світла. До нас простують кілька ласкавих допитливих Блаженств, які все нам повідають... Тільтіль. А ти з ними знайома?..
Душа Світла. Так, із усіма. Частенько тут буваю, хоч вони й не знають, хто я...
Тільтіль. Ой, скільки їх, скільки!.. Сходяться зусібіч!..
Душа Світла. А колись було значно більше. Товсті Блаженства завдали їм чимало шкоди.
Тільтіль. Хай там як, а їх чимало...
Душа Світла. Ти побачиш іще багатьох, щойно дія Діаманта пошириться на весь Сад... На Землі набагато більше Блаженств, аніж нам здається, однак Люди здебільшого їх не помічають...
Т і л ь т і л ь. А он малеча!.. Біжімо їм назустріч...
Душа Світла. Не варто. Хто нас цікавить, підійде сам. Нам не стане часу зазнайомитися з усіма.
ГуртМаленькихБлаженств, вибігши з гущавини, заходиться сміхом і заводить танок довкола дітей.
Тільтіль. Ой, які гарнюні!.. Хто ж вони та звідки?..
Душа Світла. Це Дитячі Блаженства.
Т і л ь т і л ь. А можна з ними побалакати?..
Душа Світла. Марна справа. Вони співають, танцюють, сміються, ось тільки не говорять іще...
Тільтіль (радісінький). Здоров! Здоров!.. Яке сміхотливе товстеня! А які ж у них щічки, яке вбрання!.. Вони тут усі багаті?..
Душа С в і т л а. Та ні. Тут, як і скрізь, бідних більше, ніж багатих...
Т і л ь т і л ь. То де ж бідняки?..
Душа С в і т л а. їх не відрізниш... Блаженство будь-якої дитини вдягнули в усе найкраще, що тільки є на Землі й на небесах.
Тільтіль (поривається до танцю). Я теж хочу потанцювати...
Душа Світла. Ніяк не можна. У нас обмаль часу... У них Блакитного Птаха, певне, нема... До того ж, вони поспішають, бачиш?.. їм також не можна гаяти часу — дитинство таке коротке...
Інша зграйка Блаженств, трохи старших за попередні, вибігає із Саду і, виспівуючи на всі заводи "Вони тут! Вони тут! Вони бачать! Бачать нас!", танцює довкола діток веселу фарандолу. Після танцю Блаженство, яке, схоже, є ватажком гурту, підходить до Тільтіля й ручкається з ним.
Блаженство. Здоров, Тільтілю!..
Тільтіль. Ще один приятель!.. (До Душі Світла.) Куди не підеш, скрізь тебе знають... Хто ти?..
Блаженство. А ти не впізнав мене?.. Ладен закластися, що ти не впізнав жодного з нас...
Тільтіль (зніяковіло). Та ні... Не знаю... Не пригадую, щоб ми десь зустрічались...
Блаженство. Чуєте?.. Так я і знало!.. Він ніколи нас не бачив!.. (Всі інші Блаженства заходяться сміхом.) Таж, Тільтільчику, ти добре знаєш нас усіх!.. Ми завжди поруч із тобою!.. їмо, п'ємо, прокидаємось, дихаємо, живемо разом!..
Тільтіль. Так, так, авжеж, авжеж... Пригадую... От іще б дізнатися ваші імена...
Блаженство. Зрозуміло... Нічого ти не знаєш... Я — ватажок Блаженств Твого Дому, а це все — Блаженства, які мешкають у ньому...
Т і л ь т і л ь. То вдома є Блаженства?!
Всі Блаженства заливаються реготом.
Блаженство. Оце так! Ви чули?.. Чи є вдома Блаженства?.. Та дім ними аж роїться, бідолашко!.. Сміємося, співаємо, веселощами відхиляємо стіни, відкидаємо дах... Та все намарне — ти нічого не бачиш, не чуєш... Але, сподіваюся, ще дійдеш розуму... А зараз привітайся з найшанованішими... Як вернешся додому, то й одразу впізнаєш їх, тож по завершенні гарного дня зможеш підбадьорити їх усміхом, добрим словом, адже вони справді гарують з усіх сил, щоби життя в тебе складалось легко й чудово... Почнемо з мене. Я — твій вірний служитель, Блаженство Доброго Здоров'я... Я не найвродливіше з усіх, однак найповажніше. Пізнаватимеш мене?.. А ось Блаженство Чистого Повітря, воно майже прозоре. Ось у сірячині Блаженство Любити Батьків — воно завжди журиться, бо на нього ніколи не зважають... А ось Блаженство Блакитного Неба — природно, вбране у блакить, і Лісове Блаженство, що, певна річ, одягнене в зелень. Ти бачитимеш їх щораз, як визирнеш у віконце... Ось іще добрі Блаженства Сонячних Днів у діамантовому вбранні та Весни — у коштовних смарагдах...
Т і л ь т і л ь. І ви такі гарні щодня?..
Блаженство. Авжеж! У кожному домі, де вміють бачити, свято щодня... А надвечір з'являється Блаженство Вечірніх Заграв, багатше від усіх царів світу, за ним приходить Блаженство Бачити Схід Зірок, усе в золоті, мов стародавній ідол... А в негоду об'являється Блаженство Дощу, усіяне перлами, і Блаженство Зимового Вогнища — воно розгрртає перед змерзлими долоньками свого теплого пурпурового плаща. Я забув назвати найкраще, щонайясніше між нами — Блаженство Чистих Помислів із родини великих Чистих Радощів, які ви незабаром побачите. Аж ось іще... Та їх тут безліч!.. Ми так ніколи не дійдемо кінця... А треба ж негайно повідомити Великі Радощі. Вони там, угорі, біля небесної Брами, і ще не знають про ваш прихід... Я пошлю по них Блаженство Бігати Босоніж По Росі — воно найпрудкіше... (Звертається до щойно названого Блаженства, яке підбігає навскоки.) Біжи!..
Цієї миті таке собі Бісеня в чорній сорочині, розштовхуючи всіх і горланячи казна-що, підбігає до Тільтіля й ошаліло гайсає довкруж нього, огріваючи його цілою зливою невідворотних носаків, стусанів і товчеників.
Тільтіль (ошелешений і геть обурений). Що то за дикун?..
Блаженство. Еге! Знову Блаженство Бути Нестерпним втекло з печери Лих. Не знаєш, куди його запроторити... Воно тікає звідусіль. Навіть Лиха не хочуть лишити його в себе...
Бісеня й далі, корчачись зі сміху, дає налисників Тільтілю, який даремно борониться. Та раптом шаленця мов язиком злизало.
Тільтіль. Що воно таке? Клепки бракує?..
Душа Світла. Не знаю. Подейкують, і ти іноді буваєш таким самим неслухом. Але треба зараз же дізнатися про Блакитного Птаха. Може, ватажок Домашніх Блаженств знає, де він...
Т і л ь т і л ь. То де ж?
Блаженство. Він навіть не знає, де Блакитний Птах!..
Усі Домашні Блаженства заливаються реготом.
Тільтіль (обурений). Не знаю, так!.. І це геть не смішно!..
Знову регіт.
Блаженство. Гаразд. Не сердься... Та годі вже реготати. Не знає, то й не знає, нема чого кататися зо сміху!.. Він — як і більшість Людей... Та ось Блаженство Бігати Босоніж По Росі простує до нас із Великими Радощами.
Справді, високі вродливі створіння на взір янголів, убрані в осяйні сукні, повагом плинуть до них.
Тільтіль. Які красуні!.. А чому вони не сміються?.. Хіба вони нещасливі?..
Душа Світла. Найщасливіші не сміються...
Тільтіль. Хто це?..
Блаженство. Великі Радощі.
Т і л ь т і л ь. Ти знаєш їх усіх на ймення?
Блаженство. Авжеж. Ми часто бавимося разом. Попереду — Радість Справедливості, вона всміхається, щойно відновлюється якась порушена справедливість. Я ще надто юне — на моїм віку вона жодного разу не всміхалась. За нею — Радість Доброти — найщасливіша, а проте й найсумніша. їй завжди кортить розрадити Лиха — насилу її стримуємо. Праворуч од неї — Радість Виконаної Праці та Радість Мислити. Далі — Радість Розуміти, яка досі розшукує брата — Блаженство Нічого Не Розуміти...
Тільтіль.