М і т і л ь. Я хочу піти!..
Тільтіль. Тепер не можна!.. Я повертаю Діаманта...
М і т і л ь. Ні! Ні!.. Не роби цього!.. Я хочу піти!.. Я боюся, братику!.. Дуже-дуже!..
Тільтіль. Але ж небезпеки нема...
М і т і л ь. Я не хочу бачити мерців!.. Не хочу!..
Т і л ь т і л ь. Не хочеш, то не дивися!.. Заплющ очі...
Мітіль (учепившись за одіж Тільтіля). Тільтільчику, я не можу!.. Правда, не можу!.. Вони ж вийдуть з могил!..
Т і л ь т і л ь. Та не трусись так!.. Вийдуть собі на хвильку...
Мітіль. Але ж ти теж тремтиш!.. Вони такі страшні!..
Тільтіль. Час!.. Уже за північ...
Тільтіль повертає Діаманта. Страшна мить мовчання й заціпеніння. Тоді помалу хитаються хрести, прочиняються горбки, піднімаються
плити.
Мітіль (тулиться до Тільтіля). Вони виходять!.. Вони тут!..
З усіх розкритих могил потроху здіймається цвітіння. Попервах воно легке, мляве, мов пара, згодом білішає, наче весільний серпанок, далі яснозоро зводиться, розростається, й потроху заповнює все навкруги, чаруючи око, обертаючи кладовище на казковий весільний сад, який невдовзі осяває перше проміння Зорі. Виблискує роса, розпускаються квітки, вітер шелестить у листі, гудуть бджоли, птахи прокидаються й заливають просторінь першими п'янкими гімнами сонцю й життю. Зачудовані, засліплені красою, Тільтіль і Мітіль, тримаючись за руки, ходять між квітами, шукають могил.
Мітіль (шукає в траві). А де ж мертві?.. Тільтіль(7 собі шукає). Мертвих немає...
Завіса
Картина восьма Перед завісою з прегарними хмарками
Увіходять Тільтіль, Мітіль, Душа Світла, Пес, Киця, Хліб, Вогонь, Цукор, Вода і Молоко.
Душа Світла. Гадаю, цього разу Блакитний Птах буде наш. І як це мені не спало на думку відразу?.. Тільки сьогодні на світанку, коли я набиралася сил у Зорі, в мені мовби небесний промінь сяйнув... Ми стоїмо біля входу до чарівних садів, де під наглядом Долі мешкають усі Людські Радощі та Блаженства...
Т і л ь т і л ь. А їх багато?.. Нам також перепаде?.. Вони маленькі?..
Душа Світла. Є маленькі, а є й великі, є огрядні й стрункі, вродливі й не дуже привабливі. Втім, нещодавно найогидніших вигнали з саду, і вони знайшли прихисток у Лих. Варто зазначити, що Лиха мешкають у печері поряд. Вона з'єднана із Садами Блаженств, а відділяє їх лише щось на кшталт серпанку чи легкої завіси, яку раз у раз здіймає вітер, що дме з верхів'їв Справедливості чи з глибин Вічності. Тепер нам треба все узгодити і вжити певних засобів безпеки. Звичайно Блаженства дуже добрі, однак і між них є кілька загрозливіших і підступніших за найбільші Лиха...
Хліб. Маю пропозицію! Якщо вони там підступні й небезпечні, чи не краще б нам зачекати при вході, щоб негайно стати до помочі дітям, як їм випаде тікати?..
Пес. Гай-гай! Гай-гай!.. Хочу всюди йти з боженьками!.. Нехай боягузи собі залишаються при вході!.. Нам не потрібні (позирає на Хліба) страхопуди та (позирає на Кицю) зрадниці...
Вогонь. Ія піду!.. Там, кажуть, весело!.. Весь час танцюють!..
X л і б. А там їдять?..
Вода (пхинькає). Я ніколи не бачила Блаженств, навіть найменшенького!.. А так хочу!..
Душа Світла. Замовкніть! Ніхто вас не питався. Я розсудила так: Пес, Хліб і Цукор підуть із дітьми. Вода лишиться тут — вона занадто холодна, Вогонь — теж, він аж надто нестримний. Молоку б так само доконче радила не переступати порога — воно надто чутливе до всього. А Киця нехай сама дає собі раду...
П е с. Та вона боїться!..
Киця. А я дорогою завітаю до моїх давніх друзів-Лих — вони живуть поруч із Блаженствами.
Т і л ь т і л ь. А ти підеш, Душе Світла?..
Душа Світла. У такому вигляді зайти до Блаженств я не можу — більшість із них мене й на дух не переносить. Однак маю при собі щільний серпанок, яким я накриваюся для відвідин щасливих людей... (Розгортає довгий серпанок і добре в нього закутується.) Треба подбати, щоб жоден промінчик моєї душі не злякав їх, адже є чимало нещасних і боязких Блаженств. Отак! Тепер навіть найогиднішим і найогряднішим не буде чого боятись...
Піднімають завісу, і за нею відкривається дев'ята картина.
Картина дев'ята
Сади Блаженств
Щойно підняли завісу, як на тлі Садів постає зала з високими мармуровими колонами, між якими, затуляючи глибину сцени, висять масивні пурпурові портьєри. Архітектура й убранство зали нагадують щонайпишніші та якнайчуттєвіші полотна майстрів венеціанського чи фламандського Відродження (Веронезе чи Рубенса). Скрізь — квіткові гірлянди, роги достатку, вази, статуї, френзелі й дорога позолота. Посеред сцени — важкий розкішний стіл із яшми та золоченого срібла, заставлений канделябрами, кришталем, золотим і срібним посудом, вишуканими стравами. За столом їдять, п'ють, горланять, співають, вимахують руками Найтовстіші Земні Блаженства. Дехто валяється на підлозі, хропе серед решток дичини, фруктів, перекинутих амфор і глеків. Блаженства — величезні, .огрядні, червонопикі, вбрані в оксамит і парчу, обвішані перлами й коштовним камінням. Вродливі рабині раз у раз підносять їм всіляко оздоблені страви й пінисті напої. Гупає жартівлива груба музика, переважно з мідних інструментів. Сцена залита темно-червоним
світлом.
Тільтіль із Мітіль, Псом, ХлібоміЦукром на передньому плані праворуч боязко горнуться доДушіСвітла. Киця мовчки проходить справа у глиб сцени і, піднявши якусь темну завісу, зникає за нею.
Т і л ь т і л ь. А хто ці товсті пани, що забавляються й уминають стільки смакоти?..
Душа Світла. Найтовстіші Земні Блаженства, це ж ясно як Божий день. Можливо (хоч і навряд), Блакитний Птах на якусь мить залетів до них. Тож не повертай іще Діаманта. Для годиться спершу оглянемо цю частину зали.
Т і л ь т і л ь. А можна підійти до них?
Душа Світла. Авжеж. Вони не злі, але майже всі невиховані й до того ж непристойні.
М і т і л ь. А які в них тістечка гарні!..
П е с. А дичина! Ковбаски! А баранячі ніжки! А теляча печіночка!.. (Урочисто.) У світах зроду-віку не було смакоти і краси над телячу печінку!..
X л і б. От хіба що замішані на пшениці чотирифунтові хлібці!.. Вони в них божественні!.. От уже ліпота! Ліпота!.. Вони товстіші за мене!..
Цукор. Даруйте! Даруйте!.. Але дозвольте, дозвольте мені!.. Звісно, я нікого не хочу образити, але ж не забувайте, що слава й окраса цього столу — саме солодощі, а ще насмілюся зауважити, що саме їхня пишнота й блиск затьмарюють усе — як у цій залі, так і в цілому світі...
Тільтіль. Вони так щасливо раюють!.. Галасують! Регочуть!.. Співають!.. Схоже, нас помітили...
Справді, з десяток Найтовстіших Блаженств підвелося з-за столу і, підтримуючи руками черева, перевальцем тюпають до дітей.
Душа Світла. Не бійся, вони дуже гостинні. Напевне, запросять тебе на обід... Але не згоджуйся, не приставай на їхні вмовляння, бо геть забудеш про своє призначення...
Т і л ь т і л ь. Як це? Не скуштувати і найменшого тістечка?.. А вони ж такі смачнючі, свіжесенькі, посилані цукром, политі варенням... Скільки на них крему!..
Душа Світла. Вони шкідливі, вони позбавляють вольовитості. Треба жертвувати чимось... Обов'язок — над усе!.. Відмовся чемно, але рішуче. Ось вони!..
НайтовстішеБлаженство (простягає Тіль-тілю ручищу). Добридень, Тільтілю!..
Тільтіль (здивовано). То ви мене знаєте?.. А хто ви?..
Найтовстіше Блаженство. Я — Найтовсті-ше Блаженство, Блаженство Бути Багатим. Від імені моїх братів я прийшло просити вас і вашу родину вшанувати своєю присутністю нашу нескінченну учту. Ви потрапите до гурту найкращих представників істинно Товстих Земних Блаженств. Дозвольте вас познайомити з найголовнішими. Ось мій зять — Блаженство Володіти — оце, з черевцем, що нагадує грушу. А ось Блаженство Вдоволеного Честолюбства — в нього пухке та набундючене обличчя. (Блаженство Вдоволеного Честолюбства зверхньо киває Тільтілю.) Ось Блаженство Пити Коли Вже Не Відчуваєш Спраги та Блаженство їсти Коли Вже Не Відчуваєш Голоду — вони близнюки й кульгають на обидві ноги. (Ті вітаються похитуючись.) Ось Блаженство Нічого Не
Знати — глуха тетеря — і Блаженство Нічого Не Розуміти — сліпе, мов кріт. Ось Блаженство Нічого Не Робити і Блаженство Спати Більше Аніж Потрібно. Руки в них — наче хлібні м'якушки, а очі — мов персикове варення. Аж ось нарешті Заливний Регіт — у нього рот по самісінькі вуха, супроти цього Реготу всі безсилі... (Заливний Регіт вітається, пирскаючи сміхом).
Тільтіль (вказує на Товсте Блаженство, яке стоїть осторонь від інших). А он те, що не зважується підійти й стоїть спиною до нас?.. Хто це?..
НайтовстішеБлаженство. Не зважайте — воно зніяковіло, та йому незручно стати перед дитячі очі... (Бере Тільтіля за руку.) Ходімо! Учта знову розпочинається!.. Вже вдванадцяте сьогодні... Чекають лише вас... Чуєте вигуки?.. То бенкетарі підкликають вас!.. Я не можу познайомити вас із усіма, їх там сила-силенна... (Беручи дітей попідруки.) Дозвольте провести Вас на почесні місця...
Тільтіль. Красно дякую, вельмишановне... Дорідне Блаженство... їй-бо, мені дуже жаль... Але це неможливо... поки що... Ми чимскоріш маємо впіймати Блакитного Птаха. Ви раптом не знаєте, де він сховався?
Найтовстіше Блаженство. Блакитний Птах?.. Стривайте... А, так, щось таке пригадую... Колись мені про нього щось казали... Здається, він неїстівний... Так чи так, а за нашим столом його ніколи не подавали... Тож він жодної цінності для нас не має... Та не журіться тим — у нас безліч смачніших речей... Ось поживете серед нас, побачите, що ми тут робимо...
Т і л ь т і л ь. А що ви робите?
Найтовстіше Блаженство. Ото тільки й роботи — нічого не робити... Жодної вільної хвилиночки... Весь час їмо, п'ємо, спимо. Самі клопоти...
Т і л ь т і л ь. Та хіба ж це весело?
Найтовстіше Блаженство. Авжеж, весело... До того ж, на цій Землі немає інших розваг...
Душа Світла. Гадаєте, немає?..
Найтовстіше Блаженство (стиха до
Тільтіля, вказуючи на Душу Світла). Хто ця молоденька нечема?..
Впродовж цієї розмови юрба Товстих Блаженств, нижчих у званні, вмовила Пса, Хліба і Цукор приєднатись до гулянки. Раптом Тільтіль бачить: ця трійця пліч-о-пліч із господарями їсть, п'є й несамовито горланить.
Тільтіль. Погляньте, Душе Світла! Вони всілись до столу!..
Душа Світла. Поклич їх назад! Це може кепсько скінчитись...
Тільтіль. Тіло!.. Тіло! Сюди!..