Божественна комедія

Данте Аліг'єрі

Сторінка 2 з 58
Так що не чіпай".

97] І перестав тоді мене тривожить
98] Кудлай-човняр з мертвотного багна,
99] Що міг з очей зірниці сяйні множить.

100] І квола зграя голих душ, смутна,
101] Почувши заклик той гучний і строгий,
102] Зі скреготом зубів, як навісна,

103] Взялась клясти — і Бога, й рід убогий,
104] І давнє покоління, й молоде,
105] І час родин, і матерів пологи.

106] Та, плачучи, встелила вся, хто де,
107] Проклятий берег зливою з хмарини, —
108] Він всіх, хто Бога не боїться, жде.

109] Харон, злий дух з очима — як жарини,
110] Розпалюючи погляд, купчив гурт:
111] Всіх гнав, веслом загайним міряв спини.

112] Як лист злітає восени до бурт
113] За першим другий, поки на галуззі
114] Останній не загляне в самий нурт, —

115] Адамове так плем'я в шумній тузі
116] Одне за одним збилось у човні,
117] Мов птаство, скупчене в сильці, у крузі.

118] Поки пливли по чорній струмині,
119] Хапаючись зійти на той бік темний,
120] На цьому знову з'юрмились квапні.

121] "Мій сину, — проказав учитель чемний, —
122] З усіх країн, хто в Божім гніві вмер,
123] Збираються на берег цей підземний,

124] Щоб поспішать заріччям до печер, —
125] їх так острожить правосуддя Боже,
126] Що страх стає бажанням відтепер,

127] А добра тут душа пройти не може,
128] І що в Харона грізний був привіт,
129] То сам збагни, з чим слово його схоже".

130] Він закінчив, і враз похмурий світ
131] Так задрижав, що навіть перед економ
132] Мене од страху кидатиме в піт.

133] В плачливім краї знявся вихор гоном,
134] Пустельний діл скорботи спалахнув
135] В моєму серці відсвітом червоним,

136] І впав я, наче той, хто вмить заснув.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА
1] Мій раптом перервався сон глибокий,
2] Бо грім оглушливий я враз почув
3] І встав, немов ударений під боки,

4] І все спочилим оком озирнув,
5] На ноги звівшись, подививсь уважно,
6] Щоб добре зрозуміти, де я був.

7] Стояв на стежці я, що неосяжно
8] Збігала вниз, в те урвище сумне,
9] Де лемент мук відгримував протяжно.

10] Таке в густім тумані неясне
11] Було воно, що зір мій недолугий
12] Не міг сягнуть крізь марево жахне.

13] "Тепер ми зійдемо в сліпі округи, —
14] Сказав поет і на обличчі зблід, —
15] Я буду перший, а ти будеш другий".

16] І я, уздрівши сполотнілий вид,
17] Сказав: "Чи зважусь, коли й ти стерявся,
18] Ти ж завжди захищав мене од бід!"

19] І він: "Злощасних репет увігнався
20] Ізнизу так, що вкрив лице бліде
21] Тим жалем, що тобі він жахом здався.

22] Але ходім, бо довгий шлях не жде".
23] Так він сказав та й уступив зі мною
загрузка...
24] У перше коло, що круг прірви йде.

25] Тут, стежачи за пітьмою німою,
26] Я не почув ні скарг, ні нарікань, —
27] Самі зітхання коливали млою:

28] їх збуджувала туга без страждань
29] У стовпищі, в якім не розрізняєш
30] Дітей, жінок, мужів усяких звань.

31] І добрий вчитель мій: "Ти не питаєш,
32] Це що за духи, на яких глядиш?
33] То знай, ще поки далі не ступаєш,

34] Що це не грішних душ хисткий комиш,
35] А ті, хто без хрещальної поради
36] Не знали, що спасає найпевніш.

37] їм християнські не лились відради,
38] Було чуже їм Божество само, —
39] Я увіходжу теж до їх громади.

40] Це незнання — єдине нам гальмо,
41] Й ми тим караємось за цю невдачу,
42] Що без надій жаданням живемо".

43] І жаль узяв, що в Лімбі тут побачу
44] Я тих, кому пошану всім здаю
45] За видатні діла й величну вдачу.

46] "Скажи, учителю, скажи, вождю, —
47] Почав я, щоб зміцнитися у вірі,
48] Яка являє для брехні суддю. —

49] Невже тут по заслузі чи офірі
50] Ніхто блаженства не досяг цілком?"
51] І він на ці слова, і темні й щирі,

52] Відмовив: "Бувши тут ще новаком,
53] Я бачив, як зійшов сюди властитель,
54] Звитяжця коронований вінком.

55] За ним звідсіль пішли: всіх прародитель,
56] Його син Авель, благочесний Ной,
57] Мойсей, законодавець і служитель,

58] Давид і Авраам, що жив давно,
59] Ізраїль з батьком і сини численні,
60] Рахіль, дорожча над усе майно,

61] Й багато ще — і стали всі блаженні.
62] Узнай одне ти — душі всі людські
63] До того часу не були спасенні".

64] У згадках про події неблизькі
65] Ми не лишали прокладати в лісі,
66] Кажу, у лісі душ, стежки вузькі.

67] Та спогади недовго ці велися
68] Між нами ще, як смуги світляні
69] У здолану півкулю тьми влилися.

70] За кілька кроків видний став мені
71] Освітлений зелений простір луки,
72] Де сяйвом сяли люди видатні.

73] "О шано й честь мистецтва та науки,
74] Скажи, хто ці, що доля їх ясна
75] Й відділені вони в окремі злуки?"

76] І він мені: "їх слава голосна,
77] З якою ти ще на землі зіткнувся,
78] Така, що й в Бога шана їм значна".

79] І голос в той же час мені почувся:
80] "Вшануємо ж великого співця,
81] Бо зниклий дух його до нас вернувся!"

82] І по слідах великого сліпця
83] Нас три величні тіні йшли стрічати,
84] Нерадісні і несумні з лиця.

85] І добрий мій учитель став казати:
86] "Он глянь: мечем оперезавши стан,
87] Іде, мов з пишним почтом, цар багатий, —

88] То сам Гомер, усім поетам пан,
89] А другий — то творець сатир Горацій,
90] А то — Овідій і за ним — Лукан.

91] Ішов я з ними вряд в натхненній праці
92] І вряд у славі йду — таж чуєш сам
93] Той спів хвали, мов князеві в палаці".

94] Так я уздрів блискучу школу там
95] Вождя поетів, що, могутньокрилий,
96] Летів орлом назустріч небесам.

97] Вони про себе щось поговорили
98] І привітання мовили свої,
99] І посміхнувся мій учитель милий.

100] Усі тримались, як близькі мої,
101] І, розуміючи високу шану,
102] Я шостим став у велетнів сім'ї.

103] Отак ішли до світлого ми стану
104] Й поважно мову про таке вели,
105] Про що розповідать пізніше стану.

106] Під благородний замок ми прийшли,
107] Який сім раз оточували стіни,
108] Й джерельні води навкруги текли.

109] Долаючи, мов суходіл, струмини,
110] Дістались двору ми крізь сім воріт
111] І вздріли свіжу зелень луговини,

112] В очах у мешканців горів привіт,
113] У постатях ласкава сяла милість,
114] А в тихій мові — лагідності світ,

115] Зійшли ми вкупі на горбка похилість
116] В такому світлі, що змогли вочу
117] Оглянуть мовчазну дібров журливість.

118] Великі, до яких в думках лечу,
119] Вщасливили мене своїм собором,
120] Що й досі ще від захвату тремчу.

121] Я вздрів Електру в натовпі прозорім,
122] І Гектора, й Енея розрізнив,
123] І Цезаря в броні, з шулічим зором.

124] Каміллу і Пентесілею вздрів
125] По другий бік та ще царя Латина,
126] Який з Лавінією там сидів.

127] Вздрів Брута я й дружину Коллатіна,
128] Корнелью, Марцію та Юлью —всіх.
129] А осторонь — самого Саладіна.

130] І, перевівши зір очей своїх,
131] Побачив я, що вчитель всіх, хто знає,
132] Сидить в сім'ї філософів значних.

133] Всяк дивиться, всяк шану виявляє.
134] З ним обіч був Сократ, а там Платон,
135] І Діоген своє тут місце має.

136] Тур Демокріт, що ввів случай в закон,
137] Фалес, ким славилась бібліотека,
138] І з Емпедоклом Геракліт, Зенон.

139] Вздрів якостей досліджувача грека
140] Діоскоріда, — тут же був Орфей,
141] Ще й Туллій, Лівій, мораліст Сенека,

142] І геометр Евклід, і Птолемей,
143] І Гіппократ з Галеном, Авіценна,
144] І Аверроес, цей тлумач ідей.

145] Тяглася їх гірлянда незліченна,
146] Та хай про це хтось інший розповість,
147] Бо тема й так у мене широченна.

148] І двох співців позбавилося шість,
149] Бо враз мене вожай мій знаменитий
150] Од мирних лук, де всіх розважив гість,

151] Туди повів, де нічому світити

ПІСНЯ П'ЯТА
1] І тут зійшов до другого я кола,
2] За перше меншого, та від розпук
3] Кричали душі голосніш довкола.

4] Й страхітного Міноса вчув я гук;
5] Який при вході судить справедливо,
6] Хвостом указуючи розмір мук.

7] Кажу, коли якась душа лякливо
8] Розповіла про всі свої діла,
9] То цей знавець гріхів, тонкий на диво,

10] їй місце визначає в царстві зла,
11] Хвоста скрутивши стількома витками,
12] В котре по черзі коло засила.

13] Тиск перед ним і днями, і ночами;
14] Душа тут кожна свій проходить суд:
15] Сказала, вчула та й пішла до ями.

16] "О ти, хто в наш занурюється бруд, —
17] Гукнув Мінос, коли на мене глянув,
18] На мить лишивши безконечний труд, —

19] Дивись, куди ввійшов і з ким ти станув,
20] А про широкий вхід і не гадай!"
21] І вождь до нього: "Чом так гучно грянув?

22] Не з власного жадання йде в ваш край:
23] Так хочуть там, де все зробити можуть
24] Чого захочуть, так що не чіпай".

25] І ось такий, що й камінь міг стривожить,
26] Зачувся лемент, і зневіра йме,
27] Чи зойки відчаю луна не множить?

28] Туди прийшрв, де світло геть німе,
29] І знявся рик, як в буряному морі,
30] Коли на ньому дужий вітер дме.

31] Пекельні вихори, рвучкі та скорі,
32] Засуджених волочать, тягнуть, б'ють
33] Згори і знизу, й ті в сльозах та в горі.

34] І душі, летячи у каламуть,
35] Ридають, виють, сповнюючись хіттю,
36] Самого Бога в небесах клянуть:

37] Я взнав, що підпадає тут страхіттю,
38] Жахливій бурі цій той люд яркий,
39] Який скорився лиха розмаїттю.

40] І як на крилах носяться шпаки
41] В холодну пору, збившися у зграї,
42] Так духів злих пролинув рій швидкий.

43] Звідсіль, звідтіль, вверх, вниз, як в водограї,
44] І без надій, що прийде тиші мить
45] Або змаліють муки їх безкраї.

46] Як журавлиний ключ із зойком мчить,
47] Коли на південь відлітає птиця,
48] Так я, передбачавши ремства нить,

49] Уздрів, як тіней гурт в бурханні мчиться,
50] І запитав: "Учителю, яким
51] Жінкам так грізно чорний вітер мститься?"

52] "Найперша з тих, що виглядом своїм
53] Тебе цікавить, — він мені промовив, —
54] Була царицею над світом всім;

55] Щоб одібрати ґрунт у марнословів,
56] їй підказала похіть навісна
57] Розпусту скриту вивести зі сховів, —

58] Семіраміда, Нінова жона
59] І спадкоємиця його зрадлива;
60] Султан тепер там, де жила вона.

61] А це — кохання жертва нещаслива,
62] Яка збезчестила Сіхея прах;
63] А далі — Клеопатра похітлива".

64] Я вздрів Єлену, за яку в боях
65] Лягли війська, Ахілла міць велику,
66] Яка з кохання згинула в віках,

67] Паріса вздрів, Трістана й ще без ліку
68] Тих нещасливих, що Амор жене,
69] Як за життя їх гнав на згубу дику.

70] Коли мій вождь назвав число значне
71] Мужів і дам — весь почет іменитий,
72] Я засмутився, жаль пройняв мене,

73] І я сказав: "Співцю, поговорити
74] Хотів би я із тінями двома,
75] Що вихор їх жене несамовитий".

76] І він: "Побачиш, як зрідіє тьма
77] Й вони наблизяться: ім'ям любові
78] Благай, і пара підлетить сама".

79] Коли до нас їх вир підніс раптовий,
80] Подав я голос: "Привиди журби,
81] Як Інший зволить, станьмо до розмови".

82] Як в полум'ї жадоби голуби
83] У рідні гнізда між зелені крони
84] Летять на крилах спільної судьби, —

85] Вони удвох з оточення Дідони
86] Перенеслись у пітьмі коловій, —
87] І стали біля нас без заборони.

88] "О ти, що ходиш по землі живий
89] І надійшов сюди, у сморід чорний,
90] До нас, що світ забарвили в крові.

91] Якби нам другом цар був непоборний,
92] Вблагали б ласку ми тобі послать,
93] Щоб ти щасливим був у висі горній.

94] То слухай, споминай, що є згадать,
95] І поки буря десь там забарилась,
96] Ми будем слухати і розмовлять.

97] Жила я там же, де й на світ з'явилась,
98] Над морем тим, що в нього По втіка,
99] Котра супутниць тьмою збагатилась.

100] Кохання, що шляхетних обпіка,
101] Його зманило молодичим станом,
102] Який сточила тут печаль гірка.

103] Кохання, що кохать дає й коханим,
104] Мене взяло, вогнем наливши вщерть,
105] Що став моїм він, як ти бачиш, паном.

106] Кохання нас вело в злощасну смерть.
107] Каїна жде того, хто кров'ю вмився", —
108] І вже їх ворушила вітраверть.

109] Ці душі слухавши, я похилився
110] І в болісну заглибився печаль;
111] Поет спитав нарешті: "Чом спинився?"

112] І я на це почав: "О лютий жаль!
113] Ці ніжні мрії, ці солодкі чари
114] їх завели в таку скорботну даль!"

115] А там звернувся до цієї пари
116] Й почав: "Франческо, від твоїх страждань
117] У серці чую болісні удари.

118] Але скажи: під час палких зітхань
119] Як вчило вас чаруюче кохання
120] Спізнати мить жагучих поривань?"

121] Й вона: "Немає більшого страждання,
122] Як згадувати любий щастя час
123] В біду; твій вождь здає в тім справоздання.

124] Коли ж ти прагнеш знать, який у нас
125] Початок був коханню, збудься спраги, —
126] Я плакать буду й мовить водночас.

127] Якось ми вдвох читали для розваги,
128] Як Ланчелота взяв кохання пал,
129] І самоти не брали до уваги.

130] І часто, мов під дією дзеркал,
131] Нам під очима лиця пік рум'янець.
132] Але нас подолав миттєвий шал:

133] Ми прочитали, як тремтів коханець,
134] Бо вперше в губи цілував самі, —
135] І цей от, мій незмінний співвигнанець,

136] Мені вуста торкнув, з жаги німий, —
137] Твір і співця за Галеотто мавши,
138] Вже того дня більш не читали ми".

139] Так дух розповідав цей, споминавши,
140] А той ридав; і руки я простер
141] У даль за ними, від жалю вмиравши,

142] І впав, неначе той, хто нагло вмер.

ПІСНЯ ШОСТА
1] Вернулась тяма, що на час лишила,
2] Коли жалів я свояків отих,
3] Чия печаль так дуже засмутила,

4] Й нові я муки й мучених нових
5] Побачив всюди, де б не озирався,
6] Де б не лишав мій крок слідів своїх.

7] Я в третім колі: дощ не припинявся,
8] Холодний, вічний, проклятий, важкий;
9] Він по землі одноманітно слався.

10] Градини, іній, снігові грудки, ,
11] Мішаючись із мороком постійним,
12] Смердили під ногами ґрунт в'язкий.

13] І Цербер, звір із вищиром потрійним,
14] На три собачі пащі валував
15] На люд, поглинутий болотом гнійним.

16] Багряні очі, шерсть, масна від страв,
17] Грубезне пузо, лапи — кігті наче —
18] Він гриз, і дер, і дряпав, і кусав.

19] Промоклі тіні вили по-собачи,
20] Й чи той чи цей ховаючи з боків,
21] Крутились дзиґами, та без удачі.

22] Хробак здоровий, Цербер нас зустрів,
23] Роззявив пащі враз, ошкірив зуби
24] І весь од люті сильно затремтів.

25] І руку простягнув вожай мій любий,
26] Землі взяв жменю та як кидоне
27] В голодні пащі наїдок той грубий!

28] Мов пес, коли йому шматок заткне
29] Голодну пащу й зів, з брехання спухлий,
30] Замовкне раптом, поки не ковтне, —

31] Так Цербер увірвав, одразу вщухлий,
32] Свій рев, який так голосно гуде,
33] Що душі тут усі були б поглухли.

34] Йдучи по тінях, по яких іде
35] Дощ нескінченно, ставили ми ноги
36] В порожняву у вигляді людей.

37] Вони підводитись не мали змоги,
38] І лиш один схопивсь аж підстрибнув,
39] Коли побачив нас серед дороги.

40] "О ти, хто сміло в Пекло це ступнув, —
41] Він проказав, — мабуть, мене впізнаєш,
42] Бо ти уже, коли я вибув, був".

43] І я йому: "Такий ти вигляд маєш
44] Унаслідок тривалого ярма,
45] Що вже навряд тепер тебе вгадаєш.

46] Повідай же — бо тут ти недарма, —
47] Який ти гріх вчинив, що кар за нього
48] Є сила важчих, гірших же нема?"

49] І він: "У місті, заздрому до всього,
50] Ти народився, — тож я твій земляк,
51] Бо й я родивсь там для життя масного.

52] Обжерливістю відзначавсь я так,
53] Що Чвакалом дражнили всі знайомі, —
54] А тут я мокну під дощем, бідак.

55] І довелося не мені самому
56] Однакових тут скуштувать силець
57] За гріх однаковий".
1 2 3 4 5 6 7