Мертва зона

Стівен Кінг

Сторінка 6 з 82

Потім велике кружало почало сповільнювати оберти, їхня кабінка також кружляла вже наче знехотя і нарешті, гойднувшись і клацнувши востаннє, зупинилася.

Вони зійшли з круговерті, і Сейра вхопила Джонні за шию.

— Тріщинка з волосину, ти, дурисвіте! — прошепотіла вона.

Повз них саме проходила якась огрядна жінка в голубих штанях і дешевих мокасинах. Джонні звернувся до неї, показуючи великим пальцем назад на Сейру.

— Мем, це дівчисько чіпляється до мене. Як побачите полісмена, скажіть йому, будь ласка. Гаразд?

— Ви, молоді люди, вважаєте себе надто великими розумниками, — зневажливо відказала огрядна дама й важко потюпала далі, до тенту зі столами для бінго, міцно затиснувши під пахвою свою сумочку.

Сейра не стримала сміху.

— Ти просто неможливий.

— Я погано кінчу, — погодився Джонні. — Моя мати завжди так казала.

Вони знову рушили поряд головною алеєю, чекаючи, поки все перестане хитатись у них перед очима й під ногами.

— Твоя мама дуже побожна, так? — спитала Сейра.

— Баптистка до самих кісток, — підтвердив Джонні. — Але загалом жінка непогана. Тримається в межах. Щоправда, коли я буваю вдома, вона не може вдержатись, щоб не підкинути мені кілька тих брошурок, але така вже її вдача. Ми з батьком до цього притерпілися. Я пробував був переконувати її: мовляв, з ким же це, в біса, міг жити Каїн у краю Нод, коли його тато й мама були перші люди на землі, і всяке таке інше, — та потім розважив, що це якось негарно, і облишив такі балачки. Два роки тому мені здавалося, що Юджін Маккарті здатен урятувати світ... а баптисти принаймні не висувають Ісуса кандидатом у президенти.

— А твій батько не побожний?

Джонні засміявся.

— От цього не знаю, але що не баптист, то напевне. — Тоді якусь хвилю подумав і додав: — Він тесля, — так наче цим усе пояснювалось.

Сейра всміхнулася.

— Що сказала б твоя мати, якби дізналася, що ти водишся з пропащою католичкою?

— Напросися до нас у гостину, — в ту ж мить відказав Джонні, — щоб вона могла накинути й тобі оті свої брошурки.

Сейра спинилась, і далі тримаючи його за руку.

— А ти хотів би повезти мене до себе додому? — запитала вона, пильно дивлячись на нього.

Приязне довгасте обличчя Джонні споважніло.

— Так, — відповів він. — Я хотів би, щоб ти познайомилася з ними... І вони з тобою.

— Навіщо?

— А ти не знаєш? — лагідно спитав він.

І раптом Сейрі здавило горло, загупало в скронях, так наче її вже душили сльози, і вона міцно стиснула руку Джонні.

— Ой, Джонні, ти мені так подобаєшся...

— А ти мені — ще більше, — серйозно сказав він.

— Покатай мене на чортовому колесі, — зненацька попросила вона й усміхнулася. Годі цих розмов, спершу треба все обміркувати, розважити, куди воно може завести. — Хочу злетіти високо-високо, звідки ми побачимо все довкола.

— А можна, я тебе поцілую в тій високості?

— Двічі, якщо встигнеш.

Джонні дав їй повести себе до каси, де залишив ще один доларовий папірець. Купуючи квитки, він сказав:

— Коли я ще вчився у школі, я знав одного хлопця, котрий працював на ярмарку, то він розповідав, що робітники, які складають ці колеса, завжди геть п'яні і залишають там усякі...

— Іди к бісу, — весело мовила Сейра. — Ніхто не живе вічно.

— Але всі цього прагнуть, хіба ти не помічала? — зауважив Джонні, сідаючи за нею в хитку кабінку.

Нагорі він таки встиг поцілувати її кілька разів, а жовтневий вітер куйовдив їм волосся, і ярмарковий майдан розлягався внизу, світячись у темряві, мов величезний годинниковий циферблат.

4

Після чортового колеса вони покаталися на каруселі, хоч Джонні чесно признався, що почуває себе найпослідущим дурнем. Ноги в нього були такі довгі, що, розвівши їх, він міг би вільно стояти над своїм гіпсовим коником. А Сейра лиховісним тоном розповіла йому, що знала в школі одну дівчину, в котрої було хворе серце, хоч ніхто про це й гадки не мав, і одного разу та дівчина пішла зі своїм хлопцем покататися на каруселі... і...

— Колись ти про це пошкодуєш, Сейро, — сказав Джонні спокійним і довірчим тоном. — Там, де неправда, не буває добрих взаємин.

Вона показала йому довгого язика.

Після каруселі був дзеркальний лабіринт, справді добрий дзеркальний лабіринт, і Сейрі пригадався епізод із книжки Бредбері "Щось лихе до нас іде", де обернута на дівчинку стара вчителька мало не згинула без вороття в такому самому лабіринті. Сейра бачила, як віддалік від неї розгублено тупцяє Джонні й махає їй рукою. Десятки Джонні, десятки Сейр. Вони поминали одне одного, мигтіли по неевклідових кутах і нібито зникали. Вона повертала ліворуч, повертала праворуч, тицялася носом у ясні скляні площини й безпорадно хихотіла — почасти й зі страху перед тим замкненим простором. Одне із дзеркал обернуло її на. приземкувату карлицю, як ото в книжках Толкієна . В іншому перед нею постало карикатурно цибате дівчисько з ногами завдовжки із чверть милі.

Нарешті вони видобулися на волю, і Джонні купив дві гарячі сосиски й повну паперову мисочку смажених в олії картопляних пластівців, що смакували чи не краще, ніж колись, у дитинстві.

Вони пройшли повз веселий заклад. Перед входом стояли три дівулі в оздоблених блискітками спідничках і ліфиках. Вони пританцьовували під давню пісеньку Джеррі Лі Льюїса, а зазивайло вихваляв у мікрофон їхні принади. "Крихітко, прилинь до мене..." — ревів Джеррі Лі, і його рояль вихлюпував буги-вуги на посипані тирсою алеї. "Крихітко, прилинь до мене... крихітко, бери бика за роги... нащо нам слова облудні... хай весь світ двигтить із нами..."

— Клуб "Плейбой", — із пафосом промовив Джонні й засміявся. — Колись такий заклад був у Гаррісон-Вічі. Тамтешній зазивайло присягався, що їхні дівулі із зв'язаними руками знімуть у клієнта з носа окуляри.

— Досить, цікавий спосіб підхопити непристойну хворобу, — зауважила Сейра, і Джонні зайшовся реготом.

Вони простували далі, і голос зазивайла в гучномовці помалу глухнув разом з уривистими звуками роялю Джеррі Лі — тією шаленою, жорстокою, гарячою музикою, що ніяк не хотіла вмирати й гриміла з давно віджилих і замовклих п'ятдесятих, мовби якийсь віщий знак. "Заходьте, чоловіцтво, заходьте, не соромтеся, та й дівчата наші не з соромливих, що ні, то ні! Найцікавіше в нас усередині... ваша освіта не буде повна, поки ви не побачите виставу в клубі "Плейбой"..."

— Ти не хочеш повернутися й поповнити свою освіту? — спитала Сейра.

Джонні посміхнувся.

— Курсову роботу на цю тему я свого часу написав. А з дисертацією можна трохи й почекати.

Вона позирнула на годинник.

— Ого, вже пізно, Джонні. А завтра ж знов до школи.

— Еге. Та все-таки завтра п'ятниця.

Сейра зітхнула, згадавши про свій п'ятий клас і про сьомий клас, де завтра мала урок сучасної літератури. І той, і той були страшенно бешкетні.

Вони вибралися назад, до середини головної алеї. Юрба дедалі рідшала. Похилий диск уже зачинили на ніч. Два робітники з дешевими сигаретами в кутиках рота напинали брезент на "дику мишу". Розпорядник у "Став, аж поки виграєш" гасив світло.

— Ти маєш якісь плани на суботу? — спитав Джонні, несподівано знітившись. — Я розумію, трохи пізно про це питати, але...

— Та дещо є, — відказала вона.

— А-а...

Не в силі бачити, як він похнюпився, Сейра вирішила, що збиткуватися з нього далі було б нечесно.

— Я думаю провести час із тобою.

— Справді?... Зі мною? Слухай, та це ж чудово!

Джонні всміхнувся до неї, і вона всміхнулась у відповідь. І раптом почула отой внутрішній голос, часом такий виразний, що здавалося, то говорив хтось поруч.

Тобі знову добре, Сейро. Ти почуваєш себе щасливою. Хіба це не чудово?

— Ну звісно, — сказала вона. Тоді звелася навшпиньки й швидко поцілувала його. І, щоб не завагатись, відразу ж заговорила знову: — Знаєш, у Візі іноді так самотньо... То, може б, ти лишився зі мною і на ніч.

Джонні подивився на неї тепло, поважно й так допитливо, що її душа аж затріпотіла.

— Ти справді цього хочеш, Сейро?

Вона кивнула головою.

— Дуже хочу.

— Тоді все гаразд, — мовив він.

— Ти певен? — спитала Сейра трохи зніяковіло.

— Я тільки боюся, щоб ти не передумала.

— Не передумаю, Джонні.

Він міцніше пригорнув її до себе.

— Отож сьогодні мій щасливий вечір.

Вони саме проходили повз Колесо Фортуни, і Сейра потім пригадала, що то був єдиний ще не зачинений павільйон у тій частині головної алеї. Його хазяїн щойно змів сміття в купку й дивився, чи не видно там монеток, що могли скотитися з кону протягом вечора. Мабуть, збирається зачиняти, подумала Сейра. За прилавком було велике шпичасте колесо, облямоване дрібними електричними лампочками. Певно, хазяїн почув слова Джонні, бо в ту ж мить майже автоматично став на своє місце за прилавком, хоч очі його й далі видивлялися, чи не зблисне десь на брудній підлозі срібна монетка.

— Гей, містере, коли вам сьогодні щастить, крутніть Колесо Фортуни, оберніть свої центи на долари. Це колесо все може, спробуйте щастя. Усього десять центів, невеличка монетка — і воно закрутиться.

Джонні обернувся на звук його голосу.

— Джонні, ти чого?

— Мені сьогодні таки щастить, цей чоловік правду каже. — Він усміхнувся до Сейри. — Якщо ти не проти...

— Та ні, давай. Тільки не дуже довго.

Джонні знов подивився на неї отим щирим допитливим поглядом, так що Сейрі стало трохи млосно і вона подумала: як же їй з ним буде? У животі в неї щось повільно перевернулося, до горла підступила легка нудота, і нараз вона відчула приплив знайомої жаги.

— Ні, не довго.

Джонні поглянув на хазяїна. Алея перед павільйоном була вже майже безлюдна, хмари на небі розвіялись, і надворі похолодніло. Усі троє видихали клубочки пари.

— Спробуємо щастя, молодий чоловіче?

— Так.

Коли вони приїхали на ярмарок, Джонні переклав усі свої гроші в нагрудну кишеню й тепер видобув з неї все, що лишилося від восьми доларів. Там був долар і вісімдесят п'ять центів.

Кін являв собою жовту пластикову смугу, поділену на квадрати, в яких були намальовані номери й розміри виплати. Він трохи скидався на кін у рулетці, але Джонні одразу ж помітив, що в Лас-Вегасі такі правила відстрашили б першого-ліпшого гравця. Чистий виграш на серію цифр становив усього два до одного. Нуль і два нулі йшли на користь закладу. Він сказав про це хазяїнові, але той тільки здвигнув плечима.

— Як хочете, їдьте до Лас-Вегаса.

1 2 3 4 5 6 7