Мертва зона

Стівен Кінг

Сторінка 2 з 82

На додачу до байок про комунізм фермерська клієнтура Грега Стілсона виразно виявляла хворобливий інтерес до твердження, ніби світом правлять євреї.

Миль за двадцять на захід від Еймса, штат Айова, Грег повернув на курну під'їзну дорогу, що вела до фермерської садиби. Усе там виглядало безлюдною пусткою: вікна будинку закриті сонцезахисними шторами, двері хліва на замку, — але на цих фермах ніколи не знаєш нічого напевне, поки сам не переконаєшся. Це правило добре слугувало Грегові Стілсону за ті два роки, відколи він разом з матір'ю переїхав з Оклахоми до Омахи. Він знав, що на малярних роботах не забагатієш, але йому треба було бодай на час позбутися присмаку Ісуса в роті (хай дарують йому це невеличке блюзнірство). А тепер він знов повернувся до свого діла, тільки вже не до проповідей чи відродження віри, і відчував полегкість, звільнившись нарешті від того чудодійства.

Грег відчинив дверці машини і тільки-но ступив у куряву під'їзної дороги, як із хліва, прищуливши вуха, вискочив великий і злий дворовий собака. Він люто гавкав.

— Здоров, песику, — озвався Грег низьким, приємним, але переконливим голосом: у двадцять два роки він уже був досвідченим промовцем і вмів заговорювати слухачів.

"Песик" пустив повз вуха його дружнє вітання. Він підступав ближче, великий і злющий, з видимим наміром підобідати торговцем. Грег шаснув назад у машину, захряснув дверці й двічі натиснув на сигнал. По обличчю його струменів піт, на білому лляному піджаку проступили під пахвами заокруглі темні плями, а від них по спині наче галузки попливли. Він посигналив знову, але ніхто не озвався. Певне, ті бісові селюки повантажились у свій "гарвестер" чи "студебекер" та подалися до міста.

Грег посміхнувся.

Замість того, щоб дати задній хід і виїхати з під'їзної дороги, він сягнув рукою назад і дістав обприскувач — тільки заправлений не інсектицидом, а аміаком.

Відтягши поршень, Грег з посмішкою вийшов із машини. Собака, що присів був на задні лапи, знову підхопився і з лютим гарчанням почав наступати на нього.

Грег і далі посміхався.

— Так, так, песику, — мовив він своїм приємним, переконливим голосом. — Іди, іди сюди. Іди, я тебе пригощу.

Він ненавидів цих паскудних фермерських собак, що пишалися на своєму клапті подвір'я, мов ті царки; та й недарма ж бо кажуть: який собака, такий і господар.

— Мужва репана, хай їй сто чортів, — ледь чутно прошепотів Грег. З обличчя його не сходила посмішка. — Ну, йди, йди, собачко.

Собака підступив ще ближче. Його задні лапи напружились перед стрибком. У хліві мукнула корова, вітрець лагідно шелестів кукурудзяним листям. Аж ось собака стрибнув, і посмішка на Греговому обличчі змінилася жорстокою і злою гримасою. Він натиснув на поршень і пустив ядучий сніп аміачних бризок просто б очі собаці.

Лютий собачий гавкіт раптом перейшов у короткий болісний зойк, а ще за мить, коли аміак почав роз'їдати очі, — в несамовите скавучання. Собака враз підібгав хвоста й з грізного сторожового пса перетворився на побитого дворняжку.

Обличчя Грега Стілсона потемніло. Очі звузилися й стали наче дві потворні щілини. Він рвучко ступив уперед і щосили копнув собаку носаком модного черевика з дірочками для вентиляції. Собака пронизливо завив і, гнаний болем та страхом, сам підписав собі вирок: замість того щоб утекти до хліва, став на бій зі своїм напасником.

З лютим гарчанням він наосліп рвонувся вперед, учепився зубами в праву холошу Грегових білих штанів і роздер їх.

— Ах ти ж суче поріддя! — нестямно заволав Грег і ще раз копнув собаку ногою, так що той аж покотився по пилюзі.

Потім знову підскочив до нещасного пса і з нестямним криком ударив ще й ще раз. У собаки сльозились очі, жорстокий біль краяв роз'юшену морду, одне ребро було перебите, ще одне тріснуте, і тільки тепер він збагнув, якою небезпекою загрожує йому цей знавіснілий чоловік, — але було вже запізно.

Грег Стілсон, важко сапаючи й щось вигукуючи, із залитим потом обличчям, гнався за собакою через курне подвір'я і бив його ногами, аж поки той геть знесилів і зі скавулінням ледве волікся по пилюзі. Там і там із собаки точилася кров. Він конав.

— Ото було не кусатися, — сичав Грег. — Чуєш? Ти мене чуєш? Було тобі не кусатися, клятий собацюро. Ніхто не сміє ставати мені на заваді. Чуєш? Ніхто!

Він ще раз ударив свою жертву закривавленим носаком черевика, але собака вже тільки здавлено захрипів. Ніякого задоволення від того Грег не відчував. Боліла голова. Напекло сонцем. Наганявся по такій спеці. Добре, ще не зомлів.

Грег на мить заплющив очі; дихав він часто, уривчасто, по обличчю, мов сльози, котилися краплі поту, блищали перлинками в коротко підстриженій чуприні. Скалічений собака конав біля його ніг. Під Греговими склепленими повіками пливли у темряві, пульсуючи в такт з ударами серця, мерехтливі різноколірні цятки.

В нього боліла голова.

Часом Грег запитував себе, чи він не божеволіє. Як оце тепер. Адже він хотів тільки порснути на собаку аміаком, загнати його до хліва й залишити свою рекламну картку в шпарі дверей. Щоб приїхати іншим разом і щось продати. І ось маєш. Поглянь, що ти накоїв. Де вже тепер залишати свою картку, еге?..

Він розплющив очі. Собака лежав біля його ніг, хапаючи ротом повітря, і з морди в нього капотіла кров. Грег подивився на собаку, і той сумирно лизнув йому черевика, ніби визнаючи свою поразку, а тоді став конати далі.

— Було не дерти мені штани, клятий ти собацюро, — сказав йому Грег. — Я заплатив за них п'ять доларів.

Треба забиратися звідси. Годі й сподіватися чогось доброго, якщо той Джоб Кукурудзер із жінкою та шістьма вилупками раптом повернеться з міста своїм "студебекером" і побачить, що його сірко пускається духу, а над ним стоїть лиходій-торговець. Плакала тоді й ця робота. "Американській Праведній Путі" не потрібні агенти, що вбивають собак, належних добрим християнам.

Нервово хихикнувши, Грег пішов до свого "Меркурія", сів за кермо і швидко виїхав заднім ходом з під'їзної дороги. А тоді повернув на грейдер, що струною простягся через кукурудзяний лан, і помчав зі швидкістю шістдесят п'ять миль на годину, залишаючи за собою хмару куряви зо дві милі завдовжки.

Ні, цю роботу втратити він не хотів, аж ніяк. Принаймні поки що. Заробітки в нього були добрі: на додачу до відомих в "Американській Праведній Путі" хитромудрих способів він застосовував і свої власні, про які там не знали. Отож велося йому непогано. А крім того, мандруючи з місця на місце, він зустрічався з багатьма людьми... з дівчатами. Життя було приємне, а проте...

А проте не зовсім його задовольняло.

Він усе їхав, а в голові й далі болісно гупало. Ні, не задовольняло його таке життя. Він відчував, що йому вготовано щось більше, ніж роз'їжджати отак по Середньому Заходу, торгувати бібліями та підправляти рахунки заради двох зайвих доларів на день. Відчував, що його чекає... як би це сказати...

Звеличення.

Атож, саме так, він був певен.

Кілька тижнів тому він затяг одну дівчину на сінник — її батьків не було, поїхали ваговозиком до Давенпорта продавати курчат, і вона спитала, чи не вип'є він склянку лимонаду, і все таке інше, — а коли він домігся свого, вона сказала, що їй було з ним наче з яким проповідником, і він, сам не знаючи чому, вліпив їй ляпаса. Вліпив і поїхав геть.

А втім, ні.

Насправді він ударив дівчину разів три або й чотири. Аж поки вона заплакала й почала кликати на допомогу. Він схаменувся, пустив у діло всю свою чарівливість і врешті сяк-так угамував дівчину. Тоді в нього теж боліла голова й перед очима шугали мерехтливі цятки, але він намагався переконати себе, що то від спеки. З ним було те саме, що й сьогодні на подвір'ї ферми, коли собака подер йому штани, — раптом накотило якесь дике потьмарення.

— Ні, я не божевільний, — уголос промовив Грег.

Він швидко опустив бічну шибку, і в машину ринуло гаряче літнє повітря, просякнуте духом куряви, кукурудзи і гною. Грег увімкнув радіоприймач і зловив пісеньку у виконанні Петті Пейдж, Біль у голові трохи послаб.

Уся штука в тому, щоб тримати себе в руках і... І берегти свою репутацію. Опануєш ці два вміння — і ніхто під тебе не підкопається. А він, Грег, останнім часом успішно опановував і те, і те. Тепер йому вже не так часто снився батько, що стояв над ним у зсунутому на потилицю капелюсі й горлав: "Не буде з тебе пуття, клятий недоростку! Ні біса з тебе не буде!"

Цей сон снився йому дедалі рідше, бо тепер уже не відповідав дійсності. Грег був тепер зовсім не той шмаркатий недоросток. Що правда, те правда: в дитинстві він багато хворів, погано ріс, але потім надолужив своє і став надійною опорою матері...

А батько помер. І не міг цього побачити. Та й Грег не міг заштовхати ті батькові слова назад йому в горлянку, бо батько загинув при вибуху на нафтовій свердловині, він був мертвий, і Грегові хотілося хоч раз викопати його з могили й гукнути в його напівзотліле обличчя: "Ти помилився, татусю, ти помилився щодо мене!" — а тоді добряче двигнути його, як ото...

Як ото сьогодні того собаку.

Знов заболіла голова, але вже не так, як перед тим.

— Ні, я не божевільний, — повторив Грег, але тепер його слова заглушила музика.

Мати часто казала, що його чекає велике майбутнє, і він вірив у це. Треба тільки стримуватися від таких вибухів, як з тією дівчиною і сьогодні з собакою, берегти свою репутацію.

Хоч яке буде його звеличення, він знатиме, коли воно надійде. Щодо цього Грег не мав і найменшого сумніву.

Він знов подумав про того собаку, і тепер ця згадка викликала в нього тільки посмішку, холодну й байдужну.

Його звеличення настане. Можливо, доведеться чекати цього ще не один рік, та дарма: він молодий, а коли розумієш, що не можна осягти всього одразу, то бути молодим зовсім непогано. Головне — вірити в своє майбутнє, і воно зрештою настане. А він вірив.

І хай боронить бог та його синок Ісус кожного, хто спробує стати йому, Грегові, на шляху.

Грег Стілсон вистромив засмаглий лікоть з вікна машини й почав підсвистувати мелодії, що звучала по радіо. Тоді наддав газу, розігнав свій вірний "меркурій" до сімдесяти миль на годину й помчав прямою грейдерною дорогою серед ланів штату Айова назустріч майбутньому — хоч би яке воно було.

Частина перша

КОЛЕСО ФОРТУНИ

Розділ перший

1

Про той вечір у Сейри лишилося тільки два спогади — виграш на Колесі Фортуни і маска.

1 2 3 4 5 6 7