І потім одна з балерин звелася на ноги, тріпочучи, наче вербичка. Гаррісон висмикнув психорадіонівелятор із її вуха, з дивовижною делікатністю звільнив її од фізичних нівеляторів. А потім скинув машкару з її лиця. Вона виявилася безмежно чарівливою.
— А тепер, — оголосив Гаррісон, — ми покажемо людям, що означає слово "танцювати". Музика! — наказав він.
Оркестранти знову посідали за свої пульти, й Гаррісон їх усіх позвільняв од нівеляторів.
— Грайте якнайкраще, — звелів він, — і я пороблю із вас баронів, герцогів та графів!
Заграла музика. Спочатку вона була цілком звичною — мізерною, фальшивою, убогою. Та Гаррісон повихоплював двох музик із їхніх сідал, і, розмахуючи ними, неначе диригентськими паличками, сам насвистів оркестрові ту мелодію, яку хотів чути. Тоді посадив їх на місця.
Музика заграла знову і значно краще. Гаррісон і його імператриця хвилину прислухалися до неї, слухали зачудовано, так, немов настроювали биття своїх сердець у лад мелодії.
Потім звелися навшпиньки. Гаррісон поклав свої могутні долоні на тонкий дівочий стан, і їй здалося, що вона — невагома.
І раптом феєрверк радості й гармонії підхопив їх і переніс у надзоряні світи... Вони порушували не тільки закони правопорядку, але також і закони гравітації й руху фізичних тіл. Вони запаморочливо кружляли, крутилися, вирували, звивалися, зринали, оберталися та іскрилися. Вони вистрибували, наче олені у місячнім сяйві. Стеля студії була за тридцять футів од підлоги, і кожен стрибок підносив їх аж до неї. Усвідомлювалося їхнє прагнення торкнутися і її поцілунком. Вони поцілували її... Долаючи земне тяжіння своїм коханням, незайманістю почуттів, вони позавмирали під самісінькою стелею і довго, довго-довго цілувалися...
Саме тоді жінка на ймення Діана Мунглемперс — Генеральний Нівелятор США, з'явилася на порозі студії з двоствольною рушницею шістнадцятого калібру. Вона вистрілила двічі — імператор та імператриця померли раніше, ніж упали додолу. Діана Мунглемперс знову звела рушницю. Тепер, націляючись у музикантів. Вона оголосила, що ті мають десять секунд, щоб начепити свої нівелятори.
Саме тоді кінескоп телевізора Берджеронів перегорів. Гейзл обернулася до свого чоловіка спитати про причину. Але Джордж вийшов на кухню за пивом.
Джордж приніс пиво і почекав трохи, доки черговий сигнал психорадіонівелятора не струсонув його.
А потім він знову сів.
— Ох, — сказала вона.
А він спитав:
— Що таке?
— Я... вже забула, — сказала вона. — Щось таке сумне по телевізору...
— А що саме?
— У мене в голові все перекрутилося...
— Забудь про сумне, — порадив Джордж.
— Я завжди так і роблю... — мовила Гейзл.
— Розумниця моя маленька, — сказав Джордж і затремтів. Тому, що в голові йому без упину бухала рушниця.
— Любий... Щось мене нудить...
© ВСЕСВІТ. — 1995. — № 3-4.
© ЛЕНЬ Наталя, ЖОЛДАК Богдан, переклад з англійської, 1995.