Паразити свідомості

Колін Генрі Вілсон

Переклад Володимира Романця.

Присвячується Августові Дерлету[1],

який підказав авторові тему цієї книжки

Перш ніж померти, я мушу знайти спосіб сказати про те важливе, що є в мені і про що я досі не говорив — це не любов і не ненависть, не жаль і не презирство, це сам шалений подих життя, що лине з далеких просторів і вносить у людське буття широчінь і могутню байдужу силу нелюдських істот...

Бертран РАССЕЛ

(Лист до Констанції Маллесон від 1918 року)

ПОПЕРЕДНІ УВАГИ

"Паразити свідомості" — це, ясна річ, неоднорідний документ, складений із наукових праць, магнітофонних записів і повідомлень про розмови з професором Остіном. Перше видання, обсягом удвічі менше від теперішнього, було опубліковане невдовзі після зникнення професора Остіна 2007 року ще перед тим, як експедиція капітана Рамзея знайшла космічний корабель "Палада". В основному воно складалося з нотаток, зроблених на прохання полковника Спенсера, і магнітофонного запису, який зберігається в бібліотеці Лондонського університету під No 12-xm. До другого видання, яке з'явилося 2012 року, було включено стенограму розмови, що її записав Леслі Пурвізон 14 січня 2004 року. До цієї стенограми було додано уривки з двох статей, які Остін написав для журналу "Історичний огляд", із його передмови до книги Карела Вайсмана "Роздуми над історією".

Це нове видання повністю включає попередній текст, а також нові матеріали з так званої картотеки Мартінуса, яка протягом багатьох років була в розпорядженні місіс Сільвії Остін, а тепер міститься в Світовому Історичному Архіві. Редакційна колегія у виносках[2] навела джерела, з яких узято ті чи інші матеріали, і використала не опубліковані досі "Автобіографічні нотатки", які Остін написав 2001 року.

Жодне з видань "Паразитів свідомості" не слід розглядати ям остаточний варіант. Ми прагнули упорядкувати матеріал так, щоб це була послідовна розповіді". Там, де це доречно, ми долучали матеріали з Остінових філософських праць, а крім того додали один коротенький уривок із вступу до "Вшанування Едмунда Гуссерля"[3], що його відредагували Остін і Райх. Отож усім своїм викладом книжка підтверджує правдивість тих поглядів, які ми висловили в роботі "Таємниця "Палади" в світлі нових даних". Але, зауважимо, не це було нашою метою . Ми намагалися включити в книжку весь дотичний до цієї теми матеріал і сподіваємося, що правильність такого підходу стане очевидною, коли Північно-західний університет закінчить публікування "Повного зібрання творів" Гілберта Остіна.

Г. С. В. П. Коледж св. Генріха, Кембридж,

2014

(Цю частину тексту взято з магнітофонного запису, що його зробив доктор Остін за кілька місяців до свого зникнення. текст відредагував Г. Ф. Спенсер)[4].

Така складна розповідь, як оця, не може мати чітко визначеної початкової точки; я не можу також дотримуватися поради полковника Спенсера. "початок мусить бути на початку, а кінець у кінці", оскільки історія воліє йти звивистою дорогою. Найдоцільніше, либонь, буде подати мою власну розповідь про боротьбу проти паразитів свідомості, а решту полишити історикам.

Дивіться також

Полковник Г. Ф. Спенсер — голова Світового Історичного Архіву, в якому зберігаються твори доктора Остіна. (Прим. автора)

Отже, почалося все 20 грудня 1994 року, коли я повернувся додому зі зборів Мідлсекського археологічного товариства, на яких виголошував доповідь про давні цивілізації в Малій Азії. Це була напрочуд жвава й цікава зустріч; немає більшого задоволення, як говорити перед уважними і вдячними слухачами про те, що найближче твоєму серцю. Якщо додати до цього наш спільний обід з прекрасним червоним вином урожаю 1980 року, то стане цілком зрозуміло, що в той момент, коли я встромив ключ у двері мого помешкання на Ковент Гарден, настрій у мене був пречудовий.

Відеофон задзвонив тієї самої Миті, як я переступив поріг. Я поглянув на індикатор викликів. Пристрій записав гемпстедський номер. Придивившись, я впізнав номер Карела Вайсмана. Була за чверть дванадцята, і мені хотілося спати. Я вирішив, що краще подзвоню йому вранці. А коли роздягся. щоб лягти спати, відчув ніби якусь провину. Ми ж бо давні приятелі! Він часто дзвонив мені пізно увечері, звертаючись із проханням знайти щось у Британському музеї, де я бував мало не щоранку. Однак цього разу якийсь слабенький психічний сигнал збудив у мене Тривожні передчуття; я в спальному халаті підійшов до відеотелефону і набрав номер Карела Вайсмана. Там довго ніхто не відповідав. Я вже хотів був покласти трубку, аж тут на екрані з'явилося обличчя Баумгарта. Вайсманового секретаря.

— Ви вже чули новину? — запитав він.

— Яку новину?

— Доктор Вайсман помер.

Звістка так приголомшила мене, що я сів. А тоді, зібравшись на силі. спромігся запитати:

— Звідки ж мені було теє знати?

— Повідомлення опубліковано у вечірніх газетах. Я пояснив йому, що тільки-но прийшов додому. Він на те сказав:

— Розумію. Я цілий вечір пробував додзвонитися до вас. Приїжджайте, будь ласка, зараз же сюди.

— Навіщо? Чим я можу зарадити? З місіс Вайсман усе гаразд?

— Вона в шоковому стані.

— Як же він усе-таки помер?

Вираз Баумгартового обличчя не змінився, коли він відповів:

— Наклав на себе руки.

Кілька секунд я безтямно дивився на нього, а тоді вигукнув:

— Що ви кажете? Не може бути!

— Сталося саме те, що я вам сказав. У цьому немає ніяких сумнівів. Будь ласка, приїздіть якнайшвидше.

Він уже хотів був вимкнути відеофон, коли я знову вигукнув:

— Зачекайте! Поясніть, врешті-решт, що сталося.

— Він прийняв отруту. Більше я нічого не знаю. Але в листі сказано, щоб ми негайно зв'язалися з вами. Будь ласка, приїжджайте. Ми всі дуже потомилися.

Я викликав гелікеб, вдягся, повторюючи сам до себе, що цього не може бути. Я знав Карела Вайсмана тридцять років, відтоді, як ми разом вчилися в Упсалі. З усіх поглядів Карел був чудовою людиною: розумний, чутливий, терплячий і страшенно енергійний. Ні, цього не може бути. Така людина не накладе на себе руки. Я, звичайно, усвідомлював, що кількість самогубств у світі збільшилася вдвічі порівняно із серединою сторіччя і що часом на себе накладали руки люди. від яких цього найменше можна було сподіватися. Але повірити в те, що Карел Вайсман учинив самогубство, означало повірити в те, що один плюс один дорівнює три. В усій його істоті не було й атома від самогубця. Це був один з найменш невротичних і найцілісніших людей, яких я будь-коли знав.

загрузка...

А може, це вбивство? Може, його вбив, наприклад, агент Центральних Держав Азії? Я чув про дивні речі: політичне вбивство в другій половині вісімдесятих років перетворилось на точну науку, а смерті Гаммельманна й Фуллера показали нам, що навіть учений, який працює в умовах найсуворіших заходів безпеки, не може бути спокійний за своє життя. Але ж Карел — психолог, і в нього, наскільки я знаю, не було ніяких зв'язків з урядом. Його основний прибуток надходив від великої промислової корпорації, яка платила йому за роботу над усуненням неврозів у персоналу, що обслуговував високомеханізовані виробництва, пов'язані з поточними методами роботи, і над загальним підвищенням продуктивності.

Коли таксівка опустилася на дах, Баумгарт уже чекав мене там.

Як тільки ми залишилися вдвох, я запитав його:

— Може, це вбивство?

— Така можливість повністю не виключається, — відповів Баумгарт, — але немає жодного факту, який би свідчив про вірогідність такого припущення. Доктор Вайсман пішов до своєї кімнати о третій годині дня писати статтю. Він попросив мене не турбувати його. Вікно було зачинене, я сидів у приймальні за столом протягом наступних двох годин. О п'ятій, коли його дружина принесла чай. Вайсман був уже мертвий. Він залишив власноручно написаного листа і залив отруту склянкою води.

Через півгодини я вже не сумнівався в тому, що мій приятель укоротив собі віку. Можна було ще припустити, що його вбив Баумгарт, однак я відкинув таку можливість. Як типовий швейцарець, Баумгарт завжди поводився незворушно і вмів контролювати свої почуття, але зараз він був приголомшений так, що його мало не била істерика; людини, яка б уміла так прикидатися, либонь, не існує. Крім того, залишився лист, написаний рукою Карела. Відтоді, як Померой винайшов електропорівнювальну машину, підробки стали найрідкіснішими з усіх злочинів.

Я покинув той дім скорботи о другій ночі, поговоривши тільки з Баумгартом. Я не бачив свого мертвого приятеля, та й не хотів бачити, бо знав, що обличчя померлого від ціаністого калію має жахливий вигляд. Пігулки він узяв у одного психоневротика того ж таки ранку.

Сам по собі лист був дивний. У ньому не було й слова жалю з приводу акту самогубства. Почерк був невпевнений, але зміст викладено чітко і ясно. В листі мовилося про те, що з майна мало перейти до сина, а що до дружини. У ньому давалася також вказівка зв'язатися зі мною якомога раніше і передати мені його наукові праці. Далі вказувалася сума грошей, яка мала бути виплачена мені, і ще одна сума, яку в разі потреби належало використати для публікації тих праць. Хоч це була фотокопія листа — оригінал забрала поліція — я був майже переконаний, що підробки тут не може бути. Наступного ранку електронний аналіз підтвердив мою думку.

Так, дивний-предивний лист. Цілі три сторінки, і написані з видимим спокоєм. Але чому він хотів, щоб зі мною зв'язалися негайно? Може, відповідь на це запитання міститься в його паперах? Баумгарт уже зважив на це і витратив цілий вечір на перегляд тих паперів. Він не знайшов підстав, які б свідчили, що Карел мав рацію, наполягаючи на такій поспішності. Велика частина паперів стосувалася Англо-Індійської корпорації обчислювальної техніки, де працював Карел, і їх, безумовно, належало передати науковим співробітникам фірми. Решта паперів стосувалася екзистенціальної психології, психоаналітичного методу Маслова і т. ін. Одна майже закінчена книга була присвячена застосуванню психоделічних препаратів.

Мені здалося, що саме в тій останній книзі я й знайшов ключ до розгадки. Коли ми з Карелом вчилися в Упсалі. то часто обговорювали, що таке смерть, чи існують межі людської свідомості і т. ін. Я писав дисертацію про "Єгипетську книгу мертвих", справжня назва якої "Ру ну перт ем гру" означає "Книга про появу вдень".

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(