Сто років тому вперед (збірка)

Кір Буличов

Сторінка 15 з 64

А мені треба вийти на зв'язок із Марсом.

— Давно пора, — сказав Посейдон, обертаючись до рації.

Юдзо тим часом підійшов до ілюмінатора й намагався розгледіти, що діється зокола.

Алісі довелось потягти його за руку, він одійшов від ілюмінатора і дав помити й заклеїти щоку. Спирт боляче щипав, але Юдзо навіть не скривився.

— А раптом мій батько… — почав Юдзо. — Адже його теж могло притягти.

— Ну що, Посейдоне? — спитала Поліна. — Налагодив зв'язок?

— Доведеться потерпіти, — відповів Посейдон. — Рація розбита.

— От жаль! — зітхнула Поліна. — І скільки тобі треба часу?

— Години зо дві, — відповів робот. — Я дістану запасні частини.

Поліна очистила пульт від черепків і спробувала увімкнути зовнішній прожектор.

— Постривай, — зупинив Посейдон. — Не жіноча це справа лагодити освітлення.

Він одкрив кожух пульта, замінив один із блоків і за ілюмінатором стало ясно — промінь потужного корабельного прожектора розітнув темряву. Всі підійшли до ілюмінатора.

— Ой! — першою вигукнула Аліса. — Що це означає?

6

Корабель "Арбат" опинився у великому круглому заглибленні, схожому на місячний кратер. Стіни кратера були високі й круті. Але, подив викликало не це, а те, що "Арбат" опинився в кратері не сам.

Довкола нього лежали кораблі й уламки кораблів.

Деякі, певно, розбилися давно і не можна було вгадати, якими вони були раніше. Інші кораблі були обідрані, немовби якийсь жартівник зривав із них обшивку, залишаючи тільки скелети шпангоутів. Треті розбилися під час посадки. Але два чи три кораблі здавалися цілісінькими.

Посейдон поволеньки вів променем прожектора по цьому дивному звалиську, і промінь по черзі висвітлював тих, що зазнали аварії.

Ось промінь завмер на золотому написові на борту корабля.

— "Робінзон", — промовила Аліса.

— Здрастуй, дідугане, — привітався Посейдон. — Коли ми бачилися з тобою востаннє? Здається, на Ганімеді. Ти на вигляд був куди кращий. Ось ти де пропав, ось де завершив свій славний шлях!

Промінь прожектора пішов убік. Зупинився, освітив напис "Гучний сміх".

— Яка дивна назва, — озвалась Поліна, дивлячись на понівечений обідраний корабель.

— Ти не чула? — спитав Посейдон. — Це була дивна компанія. Прихильники веселої музики. Вони літали по різних планетах із концертами. Співаки й клоуни.

— Невже вони загинули?

— Якщо всередині астероїда немає атмосфери, — сказав Посейдон, — тоді діватись нікуди.

Промінь тим часом повз далі й раптом пролунав відчайдушний крик Юдзо:

— Це батько! Батько тут! Я казав, що знайду батька!

Хлопчик показував на корабель, що лежав за "Гучним сміхом". На борту був напис "Сакура". І знак геологічної служби.

— Це наш корабель! — повторював Юдзо. — Пустіть мене, будь ласка, туди. Я там мушу бути.

— Там його нема, — тихо мовила Поліна.

Під холодним безжАлісним світлом прожектора видно було, що корабель постраждав під час посадки, до того ж частину металевої обшивки знято.

— Але я все одно мушу туди піти, як ви не розумієте! — наполягав Юдзо. — Батько міг залишити там записку. Хоч би записку…

— Заспокойся, Юдзо, — благала Поліна. — Ми неодмінно підемо туди й оглянемо корабель.

— Ти сказав, що всередині астероїда може бути атмосфера? — запитала Аліса у робота. Вона спитала неголосно, тому що не вірила в це.

— Навряд, — відповів Посейдон. — Астероїди — мертві тіла. На них немає атмосфери. Вона б не змогла втриматися, бо притягання надто мале.

— Але тут притягання велике!

— Поглянь за ілюмінатор. Ясно ж — тут вакуум.

— А всередині?

— Всередині камінь, — відповів Посейдон.

— А якщо всередині зроблено порожнину і в ній сидять люди, у яких є генератор гравітації?

— Ну, Алісочко, ти мені починаєш розповідати фантастичний роман. Хто й чого сидітиме в мертвому астероїді?

— Космічні пірати! Вони зумисне пробралися в Сонячну систему і зробили таку пастку. Затягують кораблі, а потім їх грабують, а пасажирів беруть у полон.

— Фантазерка! — рішуче мовив Посейдон. — Навіть якби пірати й змогли непомітно проникнути в Сонячну систему, навіщо їм грабувати вантажний корабель "Робінзон", який везе запасні частини до бурильних установок, навіщо їм грабувати "Гучний сміх", що на ньому летять музиканти, все багатство яких — сурми та барабани? Навіщо їм грабувати "Саиуру", на якій професор Комура везе зразки гірських порід?

— Посейдоне, ти не розумієш простих речей, — втрутилася Поліна, котра відчинила стінну шафу, щоб дістати свій скафандр. — Не можна віднімати у людей надію.

— Надія — це гіпотеза, не підкріплена фактами, — заперечив Посейдон.

— Поки що не підкріплена, — сказала Поліна. — Але факти можуть з'явитися.

— Нелогічність людей мене часом обурює, — буркнув Посейдон.

Юдзо підійшов до шафи зі скафандрами слідом за Поліною і зупинився.

— А де мій скафандр? — запитав він. — Ой, ми ж його залишили на катері!

— З катером доведеться зачекати, — промовив Посейдон.

Він перевів промінь прожектора ближче, аж до "Арбата", і стало ясно, що пришвартований до нього катер ШУК-24 не витримав аварійної посадки.

— Не турбуйся, — заспокоїла Поліна хлопчика. — Я піду на "Сакуру", а Посейдон огляне катер і принесе тобі скафандр.

— Якщо від нього що-небудь лишилося, — засумнівався Посейдон.

— Я візьму Алісин скафандр, — сказав Юдзо.

— Послухай, — суворо заперечила Поліна, — ти на космічному кораблі. У невідомій ситуації. Капітан корабля — я. І зараз усі підкоряються мені беззаперечно. Тобі це зрозуміло?

— Зрозуміло, капітане-сан, — відповів хлопчик. — Та, може, все-таки я візьму Алісин скафандр?

— Ми навіть не знаємо, де ми опинилися, — терпеливо пояснювала Поліна хлопчикові. — Ми не знаємо, що нас чекає. Ви з Алісою, хоч би що сталося, залишаєтесь у кораблі Тут безпечніше.

— Слушно, — підтримав Поліну Посейдон. — А то доведеться і вас рятувати. До речі, астероїда з такими параметрами в повному списку малих планет немає. Але, може, все-таки в "Сакуру" теж сходжу я? Коли що — мене навіть не треба рятувати. Я — стара залізна бляшанка…

— Чули, — відповіла Поліна. — Нічого нового. Мерщій принеси скафандр Юдзо. Він може нам знадобитися. І негайно ж назад. Ти відповідаєш за безпеку дітей.

— І без твоїх наказів знаю, за що відповідаю. — Посейдон був невдоволений, він боявся за Поліну.

Поліна перевірила скафандр, опустила шолом. Її голос у динаміку шолома звучав глухо, ніби крізь подушку.

— Я спробую зв'язатися з Марсом по рації "Сакури", — сказала вона і відкрила люк у перехідник.

Перш ніж люк закрився, Посейдон устиг сказати навздогін:

— Ставлю сто проти одного, що ніякої рації там і нема.

Клацнув замок перехідника. Через півхвилини Поліна з'явилася на чорній гладенькій поверхні астероїда.

— Перевіряю зв'язок, — долинув її голос.

— Зв'язок стійкий, — відповів робот.

— На випадок будь-якої несподіванки капітаном корабля залишається Аліса Селезньова, — розпорядилася Поліна.

— Ясно;— мовив робот, стежачи променем прожектора за Поліною.

Він не заперечував, бо за космічними правилами робот не може командувати кораблем, на якому є люди. Навіть якщо він розумний, досвідчений, універсальний робот. Звичайно, фактично без Поліни головним буде він, але в критичній ситуації останнє слово залишиться за Алісою, хоч Алісі всього одинадцять років.

— Я все зрозуміла, — сказала Аліса, дивлячись, як на екрані зменшується блискуча фігурка Поліни.

Поліна обходила уламки кораблів і часом розмірковувала вголос:

— Бачу корабель незнайомої конструкції — його вам не видно, він лежить за "Гучним сміхом". Вочевидь не з Сонячної системи. І опинився тут давно. Отже, цей астероїд не перший день притягує кораблі. Дивно, що досі його ніхто не помітив. Уже двадцять років тому тут працювала комплексна експедиція. Вони не могли пропустити такого великого тіла. Як ти гадаєш, Посейдоне, який радіус астероїда?

— Трішечки більший за кілометр, — відповів Посейдон. — Але форма в нього неправильна, він схожий на сплюснуту кулю або на сочевицю. Ми опустилися на втисненому боці.

— Підходжу до "Сакури", — сказала Поліна.

Коли Поліна зупинилася біля корабля, стало ясно, що "Сакура" разів у п'ять вища за неї. Поліна вголос описувала свої дії. Так належить робити, якщо розвідник один вийшов із корабля.

— Бачу люк, — говорила вона. — Люк відкритий. Кришки нема. Отже, і в кораблі нікого. І все-таки я зайду всередину, огляну корабель і спробую з'ясувати, в якому стані рація. Посейдоне, ти приніс скафандр?

— Пам'ятаю, — відповів Посейдон. — Алісо, ти залишаєшся на зв'язку, знаєш, як керувати прожектором?

— Усе знаю.

Посейдон пішов до перехідної камери, а Аліса слухала, як Поліна розповідає про те, що бачить на "Сакурі".

Юдзо розривався між "Сакурою" та учбовим кораблем. Він навіть підбіг до люка, ніби хотів поквапити Посейдона, який поволі вовтузився біля люка учбового катера. Юдзо сподівався, що як тільки він одержить скафандр, то зможе теж побігти до "Сакури".

— Я всередині "Сакури", — було чутно голос Поліни. — Дивне видовище. Немовби тут бушував якийсь розбійник. Обшивку обдерто, прилади потрощено, посуд розбито, кудись поділися всі речі з каюти і кубрика. І рацію… рації нема. Вона вирвана і зникла.

— А записка? — крикнув Юдзо. — Батько мав залишити мені записку!

Поліна не чула хлопчика й говорила далі:

— У шафі нема скафандра. Отже, батько Юдзо встиг надіти його.

Аліса подумала, що якщо хтось пограбував корабель" то могли взяти скафандр. Ясно, що Поліна сказала останню фразу, аби заспокоїти Юдзо.

— Більше мені тут робити нічого, — мовила Поліна, — Доведеться нам шукати шлях усередину астероїда.

Можливо, Посейдон не мав рації, коли висміював Алісину теорію про піратів.

— Алісо, поглянь! — пролунав гучний голос Юдзо.

Аліса обернулась до ілюмінатора, який дивився на учбовий катер.

Вона побачила, як Посейдон підходить до корабля, несучи скафандр Юдзо.

Але хлопчика схвилювало не це.

— Що сталося? — запитала Аліса.

— Поверни прожектор правіше! — попрохав Юдзо. — Ще правіше. Бачиш?

Промінь прожектора вихоплював із темряви остови кораблів, кам'яні брили, понівечені шматки металу… І раптом Аліса помітила рух. Від стіни кратера до корабля поспішали якісь постаті. Незрозумілі істоти були в чорному, і тому важко було розібрати, що вони собою являють.

Цієї миті відчинилися двері перехідника, і зі скафандром у руці з'явився Посейдон.

— Бережися, Посейдоне! — покликала його Аліса.

Той відразу збагнув, у чім річ, кинув скафандр хлопчикові, а сам метнувся до пульта, щоб увімкнути збільшення на екрані.

— Поліно, — сказав він, вдивляючись у рухливі постаті, — ми бачимо людей.

12 13 14 15 16 17 18