Матінка Кураж та її діти

Бертольт Брехт

Сторінка 13 з 13

Бери рубай!

Селянин виносить сокиру і починає рубати деревину.

Сильніше рубай! Сильніше! Якщо жити хочеш!

Прислухаючись, Катрін барабанила тихіше. Тривожно огледівшись, знов забарабанила гучно,

як і перше.

Прапорщик (до селянина). Занадто тихо стукаєш. (До першого солдата). Рубай і ти.

Селянин. У мене тільки одна сокира. (Кидає рубати).

Прапорщик. Треба підпалити хату. Треба її викурити.

Селянин. Це нічого не дасть, пане командир. Коли в місті побачать вогонь, вони все зрозуміють.

Катрін прислухалась, не кидаючи барабанити. Тепер вона сміється.

Прапорщик. Вона глузує з нас, диви-но. Я не витримаю. Я зіб'ю її кулею, хай там що. Давайте рушницю!

Двоє солдатів біжать по рушницю. Катрін усе барабанить.

Селянка. Я знаю, що робити, пане командир! Ген стоїть їхній фур. гон. Коли ми його потрощимо, вона перестане. Фургон — їхнє єдине майно.

Прапорщик (до хлопця). Розбий фургона. (До Катрін). Як не перестанеш барабанити, ми потрощимо твій фургон.

Хлопець кілька разів не сильно вдаряє по фургону. Селянка. Перестань, тварюко!

Дивлячись на фургон, Катрін стогне, але не кидає барабанити. Прапорщик. Де ті падлюки з рушницею?

Перший солдат. Напевно, в місті ще не почули, бо їхня гармата вже почала б стріляти.

Прапорщик (до Катрін). Вони ж тебе не чують. А ми тебе пристрелимо. Востаннє кажу. Кинь барабан!

Хлопець (раптом кидаючи дошку). Барабань ще! А то всі загинуть! Барабань ще, барабань ще...

Солдат звалює його на землю і вдаряє списом. Катрін починає плакати, але барабанить далі. Селянка. Не бийте його по спині! Господи боже мій, ви ж уб'єте його!

Прибігають солдати з важкою рушницею. Другий солдат. Прапорщику, полковник аж запінився. Нас віддадуть до військового суду.

Прапорщик. Станови! Станови! (Поки солдати становлять рушницю на розсоху, кричить до Катрін). Справді востаннє кажу: кинь барабанити! Катрін плаче, але барабанить з усієї сили.

Вогонь!

Солдати стріляють. Катрін ще кілька разів б'є в барабан і падає. Ну, кінець!

Але слідом за останніми вдарами Катрін лунає гуркіт міських гармат. Здалека чути безладний дзвін сполоху та канонаду.

Перший солдат. Таки домоглася свого.

12

Удосвіта. Чути бій барабанів, свист, тупання солдатських чобіт, що вже даленіють. Біля фургона матінка Кураж сидить навпочіпки над своєю дочкою. Поблизу стоять селяни. Селянин (з ворожістю в голосі). Забирайтесь уже звідси, пані. Полк зараз пройде. А самій іти вам не можна.

Матінка Кураж. Може, вона засне. (Співає).

Люлі-люлі. Що це там Шарудить в соломі? Гірко плаче дітвора У сусіднім домі. Тій сусідській дітворі Нема чого їсти,

В мене доня їсть пиріг В хаті теплій, чистій. Тій сусідській дітворі Нічого вдягати. Перешила я тобі Сукню з янголяти. Люлі-люлі, ти не знай Горя і наруги.

В Польщі перший син поліг, Хто зна, де мій другий?

Нащо вам було казати їй про ваших онуків?

Селянин. Якби ви не подались до міста заробляти великі гроші, може, нічого б не сталось.

Матінка Кураж. Вже спить.

Селянка. Та не спить вона, зрозумійте, вона померла. Селянин. І вам час нарешті піти звідси. Тут нишпорять вовки, та це півлиха, скрізь вештаються мародери. Матінка Кураж. Авжеж.

Вона виносить з фургона простирало, щоб укрити мертву дочку. Селянка. А що, у вас більше нема рідних, до кого б ви могли податись?

Матінка К у р а ж. Є ще син, Ейліф.

Селянин (поки матінка Кураж укриває мертву). Ви мусите його розшукати. Про неї ми подбаємо, поховаємо як слід. Йдіть собі спокійно.

Матінка Кураж. Ось вам гроші на похорон. (Відраховує гроші селянинові в руку).

Селянин і його хлопець тиснуть їй руку і виносять Катрін. Селянка (так само з поклоном тисне їй руку, виходячи). Поспішайте! Матінка Кураж (запрягається у фургон). Може, здужаю тягти фургон. Якось упораюсь, речей у ньому небагато. Я мушу торгувати далі. З барабанним боєм і свистом проходить ще один полк. (Рушає з місця). Візьміть мене з собою!

З глибини сцени чути пісню:

Війна, то щедра, то убога,

Тривати може цілий вік.

Але від неї анічого

Не має простий чоловік.

Він носить дрантя, вкрите брудом,

Жере гидоту на обід,

Але уперто марить чудом:

Ще ж не закінчено похід!

Гей, християни! Тане сніг!

Мерці вкушають супокій.

І кожен, хто ще не поліг,

Встає, щоб вирушити в бій.

Завіса.

(Пер. з нім. Марка Зісмана)

7 8 9 10 11 12 13