Матінка Кураж та її діти

Бертольт Брехт

Сторінка 10 з 13

(Сама виносить горілку). Вона не хоче виходити, що їй до того миру. Задовго довелось його чекати, її вдарили по лобі, вже майже нічого непомітно, але їй здається, що люди витріщають на неї очі.

Кухар. Еге, війна!

Кухар і матінка Кураж сідають.

Матінка Кураж. Кухарю, ви застали мене в біді. Я розорилась.

Кухар. Що? Оце так нещастя.

Матінка Кураж. Мир скрутив мені голову. На пораду священикову я нещодавно накупила краму. А тепер усе скінчилось, і я сиджу на своєму крамі.

Кухар. Як ви могли послухатись священика? Якби в мене був тоді час, я б застеріг вас від цього, але католики прийшли занадто швидко. Таж він йолоп. То, значить, тепер він ваш перший порадник!

Матінка Кураж. Він мив посуд і допомагав тягти фургон.

Кухар. Він допомагав тягти? Певно, він уже розповів вам кілька своїх масних жартів. Скільки я його знаю, він про жінок так гидко думає, і я не міг його виправити. Він людина несолідна.

Матінка Кураж. А ви хіба солідна людина?

Кухар. Нехай я й ніщо, але людина я солідна. Будьте здорові!

Матінка Кураж. Солідність і шеляга не варта. У мене, слава богу, був тільки один солідний. Ні на кого так не доводилось спину гнути, як на нього, а навесні він продав дитячі ковдри. Мою губну гармонійку він називав поганською. Я б сказала, що не дуже гарним ви виставляєтесь, коли називаєте себе солідною людиною.

К у х а р . Ви й досі така, що пальця в рот не клади, але я вас шаную за це.

Матінка Кураж. Тільки не кажіть тепер, ніби ви мріяли про мій рот, щоб у нього пальця покласти.

Кухар. Еге ж, ми знову сидимо поруч, і мирний дзвін, і ваша незрівнянна горілка — такої більше ніде не знайдеш.

Матінка Кураж. Сьогодні цей мирний дзвін мене аж ніяк не тішить. Навряд чи солдатам виплатять заборговану платню, а що буде тоді з моєю незрівнянною горілкою? А вам виплатили все, що належало?

Кухар (ніяково). Де там! Тому ми й розбіглися. Ну, коли вже таке діло, то я подумав: навіщо мені тут сидіти, краще тим часом навідаю друзів. Ось я й прийшов до вас.

Матінка Кураж. Значить, у вас нічого нема.

К у х а р. І справді, годі б уже їм дзвонити. Я б охоче взявся чимось торгувати. Остогидло мені кухарювати. Готуй їм юшку з коріння та шевської шкіри, а вони тобі за це ще плеснуть гарячим у пику. У кухарів тепер собаче життя. Краще вже солдатом. Але, звісно, тепер мир.

Заходить священик у своєму давньому одязі.

Ну, про це ми згодом поговоримо.

Священик. Сюртук ще добрий, хоч трохи поточила міль.

К у х а р. Не розумію, навіщо ви морочитесь. Служби ви не дістанете, бо ж кого ви тепер будете переконувати, що треба чесно заробляти свою платню і важити головою? Між іншим, нам з вами ще слід порахуватись: адже ви порадили цій пані купити зайвого товару, переконавши її, ніби війна триватиме вічно.

Священик (запально). А вам яке діло, хотів би я знати?

Кухар. Таке діло, що це підлота — втручатись у чужі справи і давати нікому не потрібні поради!

Священик. Хто ж утручається? (До Кураж). Я не знав, що з цим паном вас єднає така близька дружба і що ви повинні перед ним звітувати.

Матінка Кураж. Не гарячіться, кухар лише сказав те, що думає, а хіба ж не правда, що з вашої війни вийшов пшик?

Священик. Не можна грішити проти миру. Кураж! Ви — мов та гієна на бойовищі.

Матінка Кураж. Хто я така?

К у х а р. Ви образили мою приятельку, і я з вами поквитаюсь!

Священик. Я не з вами розмовляю. Ваші наміри мені ясні. (До Кураж). Та коли я бачу, що ви дивитесь на мир, мов на стару загнилу ганчірку, яку гидливо беруть двома пальцями, — я як людина обурююсь. Я ж бачу, що ви не хочете миру, ви бажаєте війни, бо вона дає вам прибутки. Але не забувайте старого прислів'я: "Хто хоче снідати з чортом, хай запасеться довгою ложкою!"

Матінка Кураж. Я не люблю війни, та й вона мене не дуже любить. Але гієною себе називати я не дозволю. Я більше вас і знати не хочу.

Священик. Чому ж ви нарікаєте на мир, коли всі люди з полегкістю зітхнули? Через оте старе дрантя у вашому фургоні?!

Матінка Кураж. Мій крам— не старе дрантя, він годує мене та досі годував і вас.

Священик. Значить, вас годує війна? Ага!

Кухар (до священика). Ви людина доросла й мусили розуміти, що ніколи не треба давати комусь поради. (До Кураж). Найкраще, що ви можете тепер зробити, — це збути хоча б дещо зі свого краму, поки воно не спало зовсім з ціни. Одягайтесь і беріться до діла, не гайте ані хвилини!

Матінка Кураж. Оце справді розумна порада. Здається, я так і зроблю.

Священик. Бо це сказав кухар!

Матінка Кураж. А чом ви не сказали цього? Він правду каже, найкраще — піти на базар. (Залазить у фургон).

Кухар. Одне очко я виграв, священику. Вам бракує клею в голові. Вам слід було сказати: "Хіба я давав вам пораду? Я просто балакав про політику!" Зі мною вам краще не змагатись. Півнячий бій вашому вбранню не личить!

Священик. Якщо ви не припнете язика, я вас уб'ю, дарма, личить це мені чи не личить.

Кухар (роззуваючись і скидаючи онучі). Якби ви не стали таким безбожним волоцюгою, ви б тепер могли тепер дістати парафію. Кухарі тепер не потрібні, варити нічого, а віра серед людей жива, тут нічого не змінилось.

Священик. Пане Ламб, прошу вас не випихати мене звідси. Відколи я пустився берега, я став чесною людиною. Я б уже не зміг проповідувати.

Заходить Іветта Потьє, в чорній сукні, святково причепурена, з паличкою. Вона постаріла, погладшала, густо напудрена. Позаду неї йде слуга.

Іветта. Оля-ля, здорові були, хлопці! А це фургон не матінки Кураж?

Священик. Авжеж. А з ким маємо приємність?

Іветта. З полковницею Штаргемберг, люди добрі. Де Кураж?

Священик (кричить у фургон). Вас хоче бачити полковниця Штаргемберг!

Голос матінки Кураж. Зараз вийду!

Іветта.Я — Іветта!

Голос матінки Кураж. Ах, Іветта! Іветта. Хочу тільки глянути, як ви живете!

Кухар перелякано відвертається.

Пітере!

Кухар. Іветто!

Іветта. Оце так несподіванка! Як ти сюди потрапив?

Кухар. Возом.

Священик. Ах, ви знайомі? І близько?

Іветта. Ще б пак. (Роздивляється кухаря). Гладкий.

К у х а р. І ти не з худорлявих.

Іветта. Все ж таки добре, що я тебе зустріла, негіднику. Тепер я можу тобі сказати, що я про тебе думаю.

Священик. Кажіть усе, тільки зачекайте, поки вийде Кураж.

Матінка Кураж (виходить, несучи крам). Іветто!

Обіймаються.

Але чому ти в жалобі?

Іветта. Хіба мені не до лиця? Мій чоловік, полковник, уже кілька років як помер.

Матінка Кураж. Той дідуган, що мало не купив мого фургона?

І в е т т а. Ні, його старший брат.

Матінка Кураж. Значить, живеш ти непогано. Принаймні одна людина все ж таки добилась чогось із війни.

Іветта. Всяко бувало: то добре, то погано, потім знову добре.

Матінка Кураж. Не згадуймо лихом полковників, у них грошей як полови!

Священик (до кухаря). Бувши вами, я б узувся. (До Іветта). Ви ж обіцяли, пані полковнице, сказати все, що думаєте про цього пана.

Кухар. Іветто, не зчиняй тут скандалу.

Матінка Кураж . Це мій друг, Іветто.

Іветта. Це Пітер-з-люлькою.

Кухар. Облиш прізвиська! Моє прізвище Ламб.

Матінка Кураж (сміється). А, Пітер-з-люлькою. Той, що зводив з розуму жінок! Знаєте, я зберегла вашу люльку.

Священик. І курила її!

Іветта. Ваше щастя, що я можу вас застерегти від цього лобуря. Він найгірший з усіх гультяїв, які шаталися по фламандському узбережжю. Скільки у нього пальців на руках, стількох жінок він зробив нещасними.

Кухар. Коли те було! Так давно, що вже й неправда.

Іве т т а. Встань, коли до тебе звертається дама! Як я кохала цього чоловіка? А у нього тоді була ще кривонога чорнявка, її він, звісно, так само зробив нещасною.

Кухар. Тебе, здається, я скоріше зробив щасливою.

Іветта. Заткни пельку, дохлятино! Але бережіться його, такі, як він, небезпечні й коли вже гниють!

Матінка Кураж (до Іветти). Ходім зі мною, мені треба продати ці речі, поки вони не спали з ціни. Може, ти підсобиш мені в полку, там у тебе всі знайомі. (Кричить у фургон). Катрін, з церквою не вийшло, я йду на базар. Коли прийде Ейліф, дайте йому щось випити. (Виходить разом з Іветтою).

Іветта (виходячи). Аж диво бере, що такий нікчема міг колись збити мене з пуття! Тільки завдяки моїй щасливій зірці я зуміла знову підвестися. Але бог колись нагородить мене за те, що я зараз покладу край твоїм каверзам, Пітере-з-люлькою.

Священик. Мабуть, в основу нашої розмови можна покласти прислів'я: "Бог віддасть хоч не скоро, та споро". А ви кажете, що я недотепний!

Кухар . Не щастить мені. Щиро кажучи, я сподівався попоїсти чогось гарячого. Я такий голодний, а тепер вони оббрешуть мене перед нею. Мабуть, мені краще вшитися, поки вона ще не вернулась.

Священик. Ія так думаю.

Кухар. Священику, мир знову став мені кісткою в горлі. Треба знищити людство вогнем і мечем, бо воно грішне з пелюшок. Хотілося б мені знову смажити для командувача, — бозна, де він тепер, — жирного каплуна і подавати на стіл у гірчичному соусі, з морквою.

Священик. З червоною капустою, до каплуна — червона капуста.

К у х а р. Це правда, але він любив моркву.

Священик. Він нічого не тямив.

К у х а р. Ви уминали коло нього так, що аж за вухами лящало.

Священик. Через силу.

Кухар. Все ж таки визнайте, що то були непогані часи.

Священик. Може, й правда.

Кухар. Після того, як ви назвали її гієною, вам тут уже не світить. Чого ви очі вирячили?

Священик. Ейліф!

Входить Ейліф під вартою озброєних списами солдатів. На руках у нього кайдани.

Він блідий як крейда.

Що з тобою сталося?

Е й л і ф. Де мати?

Св я щ е н и к. Пішла до міста.

Е й л і ф. Я чув, що вона тут. Мені ще дозволили побачитися з нею.

Кухар (солдатам). Куди ви його ведете?

С о л д а т. Та вже ж не на втіху.

Священик. Що він накоїв?

Солдат. Вдерся в селянську хату. Господиню замордував

Священик. Як міг ти зробити таке?

Е й л і ф. Я й перед тим робив не інакше.

Кухар. Але ж тепер мир.

Ейліф. Заткни свою пельку! Можна мені посидіти, поки вона прийде?

С о л д а т. У нас обмаль часу.

Священик.

7 8 9 10 11 12 13