Хойті-Тойті

Олександр Бєляєв

Олександр БЄЛЯЄВ

ХОЙТІ-ТОЙТІ

І. НЕЗВИЧАЙНИЙ АРТИСТ

Величезний берлінський цирк Буша був переповнений глядачами. По широких ярусах, немов кажани, безшумно снували кельнери, розносячи пиво. Кухлі з відкритими кришками, — що означало невтамовану спрагу, — вони замінювали повними, ставлячи їх прямо на підлогу, і поспішали на закличні знаки інших спраглих. Огрядні матусі з дохожалими дочками розгортали пакети пергаментного паперу, витягали бутерброди і зосереджено поглинали кров'яну ковбасу та сосиски, не відриваючи погляду від арени.

Проте слід сказати на користь глядачів, що не самомучитель-факір і не жабоковтач привабили в цирк так багато публіки. Усі з нетерпінням чекали кінця першого відділу і антракту, після якого мав виступити Хойті-Тойті. Про нього розповідали чудеса. Про нього писали статті. Ним цікавились учені. Він був загадкою, улюбленцем і магнітом. Відтоді, як з'явився Хойті-Тойті, на касі цирку щодня вивішували аншлаг: "Усі квитки продано". І він зумів привабити в цирк таку публіку, яка раніше ніколи туди й не заглядала. Щоправда, галерею й амфітеатр наповнювали звичайні відвідувачі цирку: чиновники й робітники з сім'ями, торговці, прикажчики. Але в ложах і в перших рядах сиділи старі, сиві, дуже серйозні і навіть похмурі люди в дещо старомодних пальтах і макінтошах. Серед глядачів перших рядів траплялись і молоді люди, але теж серйозні й мовчазні. Вони не жували бутербродів, не пили пива. Відлюдькуваті, мов каста брамінів, вони сиділи нерухомо і чекали другого відділу, коли вийде Хойті-Тойті, заради якого вони прийшли.

В антракті скрізь було тільки й мови, що про вихід Хойті-Тойті. Учені мужі з перших рядів пожвавішала. І нарешті настав момент, якого так довго чекали. Прозвучали фанфари, вишикувались шеренгою циркові уніформісти в червоних із золотом лівреях, завіса біля входу широко розсунулась, і під оплески публіки вийшов він — Хойті-Тойті. Це був величезний слон. На його голові була гаптована золотом шапочка з шнурами і китичками. Хойті-Тойті у супроводі поводаря — маленького чоловіка у фраку — обійшов арену, низько вклоняючись направо і наліво. Потім він пройшов на середину арени і зупинився.

— Африканський, — сказав сивий професор на вухо своєму колезі.

— Мені більше подобаються індійські слони. Форми їх тіла округліші. Вони справляють, якщо можна так висловитись, враження культурніших тварин. У африканських слонів форми грубіші, загострені. Коли такий слон протягує хобот, він стає схожим на якогось хижої о птаха...

Маленький чоловічок у фраку, який стояв біля слона, відкашлявся і звернувся до публіки.

— Вельмишановні пані і вельмишановні панове! Маю честь познайомити вас із знаменитим слоном Хойті-Тойті. Довжина його тулуба — чотири з половиною метри, висота — три з половиною метри. Від кінця хобота до кінця хвоста — дев'ять метрів...

Хойті-Тойті несподівано підняв хобот і махнув ним перед чоловіком у фраку.

— Даруйте, я помилився, — сказав поводар. — Довжина хобота два метри, а хвоста — близько півтора метра. Таким чином, довжина від кінця хобота до кінця хвоста — сім і дев'ять десятих метра. Щодня з'їдає триста шістдесят п'ять кілограмів зелені і випиває шістнадцять відер коди.

— Слон лічить краще за людину! — почувся голос.

— Ви помітили, слон виправив свого поводаря, коли той помилився в лічбі! — сказав професор зоології своєму колезі.

— Випадковість, — відповів той.

— Хойті-Тойті, — мовив далі поводар, — найгеніальніший із слонів, які будь-коли існували на землі, і, напевне, найгеніальніша з усіх тварин. Він розуміє німецьку мову... Ти ж розумієш, Хойті? — звернувся він до слона.

Слон поважно хитнув головою. Публіка зааплодувала.

— Фокуси! — вигукнув професор ІІІміт.

— А ось ви подивитесь, що буде далі, — заперечив Штольц.

— Хойті-Тойті уміє лічити і розрізняє цифри...

— Досить пояснень! Показуйте! — крикнув хтось із гальорки.

— Щоб уникнути всяких непорозумінь, — вів далі незворушно чоловік у фраку, — я прошу спуститись сюди, на арену, кількох свідків, які можуть засвідчити, що тут немає ніяких фокусів.

Шміт і Штольц подивились один на одного і зійшли на арену.

І Хойті-Тойті почав демонструвати свій дивовижний талант. Перед ним розкладали великі квадратні куски картону з нарисованими цифрами, і він додавав, множив і ділив, вибираючи з купи кусків картону цифри, які відповідали результату його обчислень. Від однозначних чисел перейшли до двозначних і нарешті до тризначних; слон розв'язував задачі безпомилково.

— Ну, що ви скажете? — спитав Штольц.

— А ось ми подивимось, — не здавався Шміт, — як він розуміє цифри. — І, витягши кишеньковий годинник, Шміт підняв його вгору і спитав слона: — Чи не скажеш нам, Хойті-Тойті, котра зараз година?

Слон несподіваним рухом хобота вихопив годинник з руки Шміта і підніс до своїх очей, потім повернув годинник розгубленому господареві і склав з кусків картону відповідь:

"10,25".

Шміт подивився на годинник і збентежено знизав плечима: слон цілком правильно вказав час.

Наступним номером було читання. Поводар розклав перед слоном великі картини, на яких були зображені всілякі звірі. На інших аркушах картону були зроблені написи: "лев", "мавпа", "слон". Слону показували зображення звіра, а він вказував хоботом на картон, на якому було написано відповідну назву. І жодного разу не помилився. Шміт пробував змінити умови вправи: вказував слонові на слова, примушував знайти відповідне зображення. Слон і це виконав безпомилково.

Нарешті перед слоном розклали азбуку. Добираючи літери, він повинен був складати слова і відповідати на запитання.

— Як тебе звати? — запитав професор Штольц.

"Тепер Хойті-Тойті", — відповів слон.

— Як це "тепер"? — спитав у свою чергу Шміт. — Виходить, раніш тебе звали інакше? Як же тебе звали колись?

"Сапієнс", — відповів слон.

— Може, що й Гомо сапієнс? — розсміявшись, зауважив Штольц.

"Можливо", — загадково відповів слон.

Потім він почав вибирати хоботом літери і склав з них слова:

"На сьогодні досить".

Розкланявшись на всі боки, Хойті-Тойті пішов з арени, незважаючи на протестуючі вигуки поводаря.

загрузка...

Під час антракту вчені зібрались у курильній кімнаті, розділились на групи і почали жваву розмову.

В найдальшому кутку Шміт сперечався з Штольцом.

— Ви пам'ятаєте, шановний колего, — мовив він, — яку сенсацію викликав у свій час кінь на ім'я Ганс? Він добував квадратні корені і виконував інші складні обчислення, відбиваючи копитом відповідь. А вся справа зводилась, як з'ясувалося потім, до того, що власник Ганса видресирував його так, що він відстукував копитом, підкоряючись прихованим сигналам хазяїна, в лічбі ж він розумівся не більше, ніж сліпе цуценя.

— Це тільки припущення, — заперечував Штольц.

— Ну, а досліди Торндайка та Йоркса? Всі вони ґрунтувались на утворенні в тварин природних асоціацій. Перед тваринами ставили ряд ящиків, причому тільки в одному з них був корм. Цей ящик, наприклад, міг бути другим праворуч. Якщо тварина угадає ящик з кормом, то кормушка автоматично відкривається і тварина дістає їжу. У тварин таким чином мусить виробитись приблизно така асоціація: "Другий ящик праворуч — їжа". Потім порядок ящиків змінюється.

— Сподіваюсь, ваш кишеньковий годинник не має кормушки? — з іронією спитав Штольц. — Чим же ви в такому разі пояснюєте цей факт?

— Але ж слон і не зрозумів нічого в моєму годиннику. Він тільки підніс до очей блискучий кружок. А коли почав підбирати цифри на картонках, то, очевидно, слухався непомітних для нас вказівок поводаря. Все це фокуси, починаючи з того, що Хойті-Тойті "виправив" поводаря, коли той помилився в обчисленні довжини слона. Умовні рефлекси, і більше нічого!

— Директор цирку дозволив мені залишитися з моїми колегами після закінчення вистави і проробити з Хойті-Тойті ряд експериментів, — сказав Штольц. — Сподіваюсь, ви не відмовитесь взяти в них участь?

— Звичайно, візьму, — відповів Шміт.

II. НЕ СТЕРПІВ ОБРАЗИ

Коли цирк спустів і величезні лампи, крім однієї, що висіла над ареною, були погашені, Хойті-Тойті знову вивели. Шміт зажадав, щоб поводар не був присутнім під час експериментів. Маленький чоловічок, який уже скинув фрак і одягся в фуфайку, знизав плечима.

— Ви не ображайтесь, — сказав Шміт. — Пробачте, не знаю вашого прізвища...

— Юнг, Фрідріх Юнг, до ваших послуг...

— Не ображайтесь, пане Юнг. Ми хочемо обставити вправи з слоном так, щоб не було ніякої підозри.

— Будь ласка, — сказав поводар. — Покличете мене, коли треба буде відводити слона. — І він попрямував до виходу.

Вчені розпочали експерименти. Слон був уважний, слухняний, безпомилково відповідав на запитання і розв'язував задачі. Те, що він проробляв, було дивовижним. Ніякого дресировкою і ніякими фокусами не можна було пояснити його відповідей. Доводилось припустити, що слон справді має незвичайний розум, майже людську свідомість. Шміт, уже наполовину переможений, сперечався тільки через упертість.

Слонові, мабуть, набридло слухати цю нескінченну суперечку. Він раптом спритно простягнув хобот, витяг з кишені в жилеті Шміта годинник і показав його власникові. Стрілки стояли на дванадцятій. Повернувши годинник, Хойті-Тойті підняв Шміта за комір і проніс через арену до виходу. Професор несамовито зарепетував. Його колегії засміялися. З проходу, що вів до конюшень, вибіг Юнг і почав кричати на слона. Але Хойті-Тойті не звертав на нього ніякісінької уваги. Виставивши Шміта в коридор, слон багатозначно подивився на вчених, що лишилися на арені.

— Ми зараз підемо, — сказав Штольц, звертаючись до слона, мов до людини. — Будь ласка, не хвилюйтесь.

І Штольц, а слідом за ним і інші професори, збентежені пішли з арени.

— Ти добре зробив, Хойті, що випровадив їх, — сказав Юнг. — Нам іще чимало роботи. Йоганн! Фрідріх! Вільгельм! Де ж ви?

На арену вийшло кілька робітників і заходилися прибирати: підрівнювали граблями пісок, замітали в проходах, виносили жердини, драбинки, обручі. А слон допомагав Юнгу перетягати декорації. Та йому, видно, не хотілося працювати. Він був чимсь роздратований чи, може, втомився від другого сеансу, в незвичний час. Пирхаючи, він крутив головою і гуркотів декораціями, пересуваючи їх. Одну з них він потяг з такою силою, що вона поламалась.

— Тихше ти, дияволе! — гримнув на нього Юнг.

1 2 3 4 5 6 7