— Вам, звичайно, немає до них ніякого діла.
— Ви так вважаєте? — запитав він. — Ні, містер Калименко, мені є дуже велике діло!
Я зрозумів думку містера Бейлі. Він, мабуть, хотів довідатися, чи не закохалися ми одне в одного, я і Елеонора. Ця любов скрасила б життя Елеонори, а мене прив'язала б до підземного містечка міцніше, ніж ланцюги. Я був настільки обурений цими розрахунками, що моєму почуттю до Елеонори, яке тільки починало зароджуватися, загрожувала велика небезпека. Бейлі був поганим психологом. Він, мабуть, не знав, що ніщо так не губить любов, як примус. А він навіть не намагався приховувати того, що готовий відіграти роль свата, щоб перетворити узи Гіменея на ланцюги, які прикують мене до його "фабрики".
— Ви пригадуєте, — говорив далі Бейлі, — я зажадав гід вас слова не тікати звідси, але не наполягав на тому, щоб ви дали це слово. Я не вірю в людську чесність і особливо не вірю... не хвилюйтесь! — не вірю в слово людини, дане за таких обставин, в яких перебуваєте ви. Як каже ваша російська приказка! "Як вовка не їж, тобто на годуй, а він все одно дивиться в ліс". І я вирішив: хай краще ви самі на ділі переконаєтесь, що втекти звідси не можна. Тоді ви заспокоїтесь і працюватимете. І ви переконались... Тепер ви наш... І я думаю, що у нас вам не буде дуже скучно, якщо у вас не... деревина замість серця.
Я підвівся з стільця. У мене був такий лиховісний вигляд, що містер Бейлі трохи відійшов од мене і сухо розсміявся.
— Ну, не сердьтеся, — промовив він трохи миролюбніше. — Я ж не сказав нічого образливого ні для вас, ні для міс Елеонори. Вона чудова дівчина і зробила б честь будь-якому мужчині. Ходімо зі мною. Тепер я можу показати вам багато такого, чого ви ще не бачили. Це вам буде корисно знати.
X. ПІДЗЕМНА ПОДОРОЖ
Містер Бейлі відчинив потайні двері і пройшов у сусідню кімнату. Я пішов за ним.
— До речі, — сказав містер Бейлі, — якщо цікавитесь, можете прочитати останнє повідомлення радіо. Вашу загибель уже оплакують. Ви потонули разом з Ніколою в Лені. Од вас залишився тільки мішок з інструментами. Все зроблено дуже чисто, містер "небіжчик".
Кажучи це, Бейлі підійшов до великої шафи і відчинив її. У шафі висіло кілька водолазних, як подумав я, костюмів. Містер Бейлі виправив мою помилку.
— Це не водолазні костюми. Це костюми, в яких можна було б гуляти в міжзоряному просторі, де панує цілковитий холод в двісті сімдесят три градуси. Костюми зроблені з абсолютно нетеплопровідного матеріалу і мають резервуари з киснем.
— А це для чого? — запитав я, показуючи на металеве вістря з кулькою зверху, прироблене до ковпака скафандра.
— Це антена. Костюми мають ще й радіотелефони з власними маленькими радіостанціями. За допомогою радіо ми з вами зможемо розмовляти. Одягайтеся!
Я зняв з вішалки костюм. Він був значно легший, ніж водолазні костюми. Містер Бейлі допоміг мері одягнутися і ретельно застебнув костюм особливими! кнопками.
— Ну, ось ми й приготувалися, — сказав він. Я прекрасно чув його, хоч на наших головах були товсті шоломи. — Зручно, правда ж? Для водолазів це були б незамінні костюми.
— Але ви, звичайно, не зробили цей винахід надбанням суспільства, — зауважив я трохи жовчно.
— Суспільства? — зневажливо відповів він. — Що може дати мені суспільство? Мені ніколи займатися такими дрібницями.
Містер Бейлі підійшов до стіни, повернув важіль, і посеред підлоги відчинився люк. Я заглянув униз і побачив драбинку, яка вела до площадки, обнесеної легкою залізною огорожею.
— Спускайтеся, — запропонував Бейлі.
Я зліз на площадку. Бейлі зійшов за мною, повернув невеличкий важіль на решітці, і ми почали плавно опускатися вниз. Опускалися ми досить довго. Коли ліфт зупинився, Бейлі відчинив дверцята, і ми вийшли. Прямо перед нами були низькі залізні двері. Бейлі відчинив їх, і ми опинились в невеличкій дуже вузькій кімнаті. Бейлі відчинив другі двері; я не міг визначити, з чого вони були зроблені, — такі чорні й гладенькі, як ебоніт.
— Двері виготовлені з сполуки, що не пропускає тепло, — пояснив Бейлі.
Знову така ж маленька кімнатка, і знову двері. Таким чином ми пройшли п'ять кімнат і відчинили п'ятеро дверей.
— У кожній камері температура приблизно на п'ятдесят градусів нижча, ніж у попередній, — пояснював далі Бейлі. — Зараз ми ввійдемо в приміщення, де стоїть температура, близька до холоду світового простору.
Містер Бейлі відчинив шості двері, і я побачив незвичайне видовище!..
Перед нами був величезний підземний грот. Десятки ламп освітлювали велике озеро, вода якого мала надзвичайно красивий голубий колір. Здавалося, неначе в цю підземну печеру упав шматок голубого неба.
— Рідке повітря, — сказав Бейлі.
Я був вражений. Досі мені доводилося бачити рідке повітря тільки в невеликих посудинах нашої лабораторії. Я ніколи не думав, що можна згустити і зберігати таку величезну кількість рідкого повітря.
Разом з тим я відчув, що мій костюм неначе стискується, і не міг зрозуміти чому.
— Тут великий тиск. Нас розчавило б, якби не особлива пружність тканини наших костюмів. З допомогою містера Енгельбректа я добився того, що рідке повітря майже не випаровується. Зверніть увагу на склепіння. Воно все викладене теплонепроникним матеріалом. В цій печері навіть лампи особливі: з світних бактерій! Це абсолютно холодне світло... Так, цього голубого озера було б досить, щоб оживити Місяць, — дати йому атмосферу, коли б тільки Місяць міг удержати цей подарунок. У мене тут кілька таких озер. Та всього цього мало, дуже мало. Щільність рідкого повітря тільки у вісімсот разів більша від щільності атмосферного. Потрібні були б цілі океани, щоб згустити все атмосферне повітря в рідину. Полічіть самі: площа земної кулі дорівнює, в круглих цифрах, п'ятистам десяти мільйонам квадратних кілометрів. Значить, шар повітря тільки на відстані одного кілометра від поверхні Землі дорівнює за об'ємом принаймні півмільярдові кубічних кілометрів. А більш-менш однорідне за щільністю повітря тягнеться на вісім кілометрів угору. Це вже складе масу понад п'ять трильйонів кілограмів, або одну мільйонну частину маси земної кулі... Скільки ще не використаної сировини!
— Сировини? — мимоволі вирвалося в мене.
Бейлі байдуже говорив далі:
— Підрахувати абсолютно точно запаси повітряної сировини, звичайно, дуже важко. Світовий міжпланетний простір переходить в нашу земну атмосферу поступово через зону розріджених газів. Точні визначення хімічного складу повітря зроблено на височині дев'ять кілометрів. Кулі з самопишучими приладами піднімаються трохи вище як тридцять сім з половиною кілометрів. Пролітаючі метеорити загоряються на височині сто п'ятдесят-двісті кілометрів. Значить, і на цій височині є ще досить щільне повітря. Нісселю вдалося помітити згоряння метеорів навіть на височині сімсот вісімдесят кілометрів. Нарешті, про височину атмосфери свідчать і вогні північного сяйва. Людина давно милувалася цією небесною ілюмінацією, але тільки порівняно недавно ми довідалися, що спектр цих надзвичайно красивих вогнів складається переважно з ліній благородних газів і особливо гелію. Лінії кисню, азоту, неону і гелію виблискують в північному сяйві вже на височині вісімсот кілометрів. Можливо, що електричні сили вихорами відривають і піднімають до високих шарів атмосфери атоми її газів. Та як би там не було, ці атоми існують навіть на такій величезній висоті. Але це ще не все. Не думайте, що атмосфера є лише над поверхнею Землі. Американський вчений Клерк вирахував, що тільки до глибини в шістнадцять кілометрів, доступній для спостереження, газоподібні речовини за вагою становлять три сотих до всієї маси речовини. Отже, загальний запас повітряної сировини...
— Але ж не думаєте ви позбавити земну кулю всієї її атмосфери? — здивовано вигукнув я.
— А чому б і ні? — відповів містер Бейлі. — Ходімо далі, і ви переконаєтесь, що це цілком можливо. Сванте Енгельбрект — геніальна людина. Він цілком вартий тих грошей, які я плачу йому
"Невже в грошах вся справа?! — подумав я. — Може, батько Нори корислива людина. Одержуючи багато грошей, він зарив себе в цій кротовій норі разом з дочкою і не бажає повернутися на батьківщину; дочка знемагає від нудьги, але не хоче залишити батька... Чи не в цьому і полягає драма Нори?"
— Земна куля без атмосфери — це була б катастрофа! — сказав я.
— О так, — іронічно відповів Бейлі. — Люди почнуть задихатися, рослини загинуть разом з людьми, крижаний холод опуститься на Землю з зоряних висот... Життя припиниться, і земна куля стане таким же мертвим тілом, як оледенілий Місяць... І це буде, буде, хай йому чорт! — закричав Бейлі.
В цю мить мені здавалося, що я маю справу з божевільним.
— Ви хочете знищити людство? — запитав я.
— Мені просто немає ніякого діла до людства. Воно саме йде до загибелі. Кінець кінцем наша планета не вічна. Вона приречена на загибель не мною. А станеться це раніше чи пізніше — хіба не все одно.
— Далеко не все одно. Людство ще може жити мільйони років. Наша земна куля ще дуже молода. Вона значно молодша, ніж Марс.
— Ви можете поручитися, що людство проживе не мільйони років? Досить налетіти якійсь випадковій кометі, і вашій земній кулі кінець.
— Імовірність цього мізерна.
— З вашої близорукої точки зору земного черв'яка. Астрономи кажуть інше. Вони спостерігають величезні спалахи у всіх кутках світової безодні. І якщо брати космічні масштаби, то в одній тільки нашій, так званій галактичній, системі, в маленькому перевулочку всесвіту, що називається Млечна Путь, зіткнення відбуваються, мабуть, не рідше, ніж зіткнення автомобілів на вулиці великого міста.
— Так, але для нас, "черв'яків Землі", інтервали між цими катастрофами дорівнюють мільйонам років... І з якою метою ви хочете погубити людство?
— Я вже сказав вам, що мені немає діла до людства. Я не хочу губити, але й не бажаю відмовлятися од своєї мети заради врятування людства.
— Якої мети?
Містер Бейлі не відповів.
Ми йшли вздовж чарівного голубого озера. Ледве помітна пара підіймалася над ним. Незважаючи на всі запобіжні заходи, рідке повітря все-таки трохи випаровувалося. Теплота земної кулі і сонця давали себе взнаки навіть крізь усі ізоляційні перешкоди.
У стіні грота видно було чорні двері.
— Зайдімо сюди, — сказав містер Бейлі.
Він відчинив двері, ми спустилися пологим коридором і ввійшли в іншу печеру.