Нобелівська премія

Борис Пастернак

Десь там воля, світло, люди,
Я ж — мов звір у хащині:
Оточили звідусюди,
І не вирватись мені.

Шум погоні, чорні віти,
Ставу темне полотно,—
Вже мені не уціліти.
Хай що буде, все одно.

Хто я — вбивця, тать кривавий?
За що кару я несу?
Світові подарував я
Краю рідного красу.

Але майже край могили
Вірю — надійде пора,
Ницості і злоби силу
Подолає дух добра.

1959
загрузка...