Люсі Грей, або Самотність

Вільям Вордсворт

Я часто чув про Люсі Грей
І бачив далі ті,
Де Люсі обік від людей
Жила на самоті.



У неї подруг не було.
Лиш вересовий діл
Моєї милої житло
Скрізь обступав довкіл.



У нетрях можна стріти фей,
Підстерегти наяд,
Та вже ніколи Люсі Грей
Не повернуть назад.



"Надвечір буря налетить,
Та час до міста йти...
Візьми ж ліхтар собі світить
Крізь снігові нурти".



"Мій батьку, день ясний навкруг,
Хмарин нема ніде,
І сонце за вечірній пруг
Не скоро ще зайде!"



В путь Люсі спорядив отець,
Одяг торбинку їй,
І вийшла та на путівець,
Ліхтар узявши свій...



Козулю буря валить з ніг,
Страхає бідну грім,
Її січе колючий сніг,
Імлавий, наче дим.



Неждано вітер налетів.
На землю впала мла;
Блукала Люсі між полів –
До міста не дійшла.



Батьки нещасні всю ту ніч
Гукали їй у тьму,
Та вітер крик відносив пріч
У темряву німу.



А як розв?дніло – вони
Зійшли на ближній схил,
Дивились довго з кружини
На вересовий діл...



З гори заплакані й бліді
Пішли вони назад
І мати вгледіла тоді
Слідів маленьких ряд.



З гори у діл проліг той слід
Крізь нетрі й хащину,
Повз похил?нний живопліт,
Повз кам'яну стіну...



А далі через шир снігів
Маленьких ніг сліди
Нещасних вивели батьків
До бистрої води.



Від прибережних валунів
Слід на місточок біг,
До серед?ни ледь виднів,
А далі – тільки сніг.



Та чутка йде поміж людей
Іще й до цього дня,
Що досі в нетрях Люсі Грей
Блукає навмання...



Не озираючись, вона
В долину йде з гори,
Й самотня пісня долина,
І вторять їй вітри.



Переклад М. Стріхи