Машина, що вміє говорити

Джеймс Крюс

Будинок № 7 на Луїзиній вулиці зовні схожий на всі інші будинки. В будинку є підвал, над яким здіймаються три поверхи, а під дахом ще є мансарда, чи, просто кажучи, горище. Штукатурка на будинку місцями повідпадала точнісінько так, як і на сусідніх будинках.

Коли дивишся на цей будинок, то ніяк не скажеш, що за його стінами може статися щось незвичайне.

А проте це так!

В будинку № 7 сталося навіть дещо зовсім неймовірне.

Та перга ніж про все розповісти, я мушу познайомити вас із мешканцями цього будинку. Почнемо згори.

Під самим дахом будинку, в мансарді, живе фройляйн Амалія Мельштойбль. Вона дуже стара і дуже самітна. Для компанії собі вона тримає канара. Канара звати Маріо Ланца — так само, як славетного італійського співака: тому що канар чудово співає.

Поверхом нижче мешкає родина Шайблів. Мати, батько та п'ятеро дочок. Старшу звати Клара, її зріст один метр сімдесят сантиметрів. Молодша, яку звати Нанна, ледве сягнула сімдесяти сантиметрів. У цій самій квартирі ще живе мишка, прозвана Комою.

Однак про це відомо тільки одному-єдиному членові родини Шайблів — а кому, ви дізнаєтеся згодом.

На другому поверсі мешкає художник, на прізвище Берінгер. У нього знайшла собі притулок кішка, яка завжди влазить у вікно з даху сусіднього будинку. Пан Берінгер зве її Аглая. Вона може приходити додому і йти собі геть, коли їй тільки заманеться. Отож заради своєї кішки Аглаї художник навмисне не причиняє вікна.

На першому поверсі живе різник Румкоп. Його дружину звати Луїза, так само, як і вулицю, на котрій стоїть будинок № 7. Різникову собаку кличуть Аякс.

Так само, як багатьох інших вівчарок.

Та найголовніші герої нашої повісті мешкають у підвалі будинку № 7, що на Луїзиній вулиці. Це — професор Розкам і його племінник Мартін.

Професор Розкам вивчає тварин. Він цікавиться мовою тварин і птахів. А його племінник Мартін — справжній винахідник і майстер на всі руки, незважаючи на свої тринадцять років. З дядьковою допомогою він сконструював машину, що стоїть у їдальні,— як увійдеш, одразу за дверима.

Розгляньмо цю машину трохи ближче: зрозуміло, що її приводить у дію електрика,— на це вказують дроти, які тягнуться від машини до розетки. Однак це не має великого значення.

Найважливіше в машині — це безліч важелів і гучномовців. Та ще мікрофони. Якщо ви уважно придивитеся, то побачите на важелях і гучномовцях невеликі малюнки, де намальовані різні птахи й тварини: півень, канарка, миша, кішка. На інших намальовані букви: фр., нім., лат., англ., укр.

Пояснюється все просто: мікрофонів, як ви бачите, лише ва. Один мікрофон для людей, другий — для тварин. У лівий мікрофон, для людей, ви можете наговорити все, що хочете, українською, французькою, латинською чи будь-якою іншою мовою — як вам завгодно! У правий мікрофон можна гавкати, нявчати, свистіти чи гарчати. В залежності від того, що ви за тварина.

Тепер починається найголовніше: все, що ви набалакали, машина негайно перекладе на будь-яку іншу мову — досить повернути важіль. Приміром, ви проказуєте в лівий мікрофон щось по-українському. Нехай таке: "Огірки цього року дуже гарні!" Потім ви повертаєте важіль, на якому намальовано собаку. Тієї самої миті з собачого гучномовця лунає переклад:

ГАВ ГІРГАВ ОГІРГАВ ГАВАВАВ ГАВ ГАВ!

Або ви попросите якусь мишку пропищати щось у правий мікрофон, наприклад:

ШІШКА ШЛЯ ПІІДЬМА!

Тоді ви повертаєте важіль з написом "укр.", і тут-таки лунає переклад з українського гучномовця:

КІШКА АГЛАЯ ВІДЬМА!

Дивовижна машина, яку склав Мартін з допомогою свого дядька,— це Машина, що вміє говорити!

Вперше машину випробували в понеділок минулого тижня. Професор Розкам запросив на ці випробування усіх мешканців будинку разом з їхніми домашніми тваринами. Але не відразу всіх, а по черзі, "тому що,— як каже професор Розкам,— у всьому потрібен метод!"

Першою з'явилася фройляйн Амалія Мельштойбль із своїм канаром Маріо Ланца. Вона обережно поставила клітку з канаром на столик біля машини, весь час примовляючи: "Тю-тю-тю, де це мій любий, тю-тю-тю!"

Мартін спрямував правий мікрофон на канара і ввімкнув рубильник з написом "укр." Потім він повернувся до дядька й прошепотів:

— Уявляю, які милі речі ми зараз почуємо!

Мартін, однак, помилився.

З репродуктора загриміло так, що всі здригнулися:

— Грім і блискавка! Доки зі мною поводитимуться, наче з немовлям! Зрештою, я вже дорослий канар і поважаю себе!

Професор Розкам хутко вимкнув машину. В тиші, що настала, лунало канарове мелодійне щебетання.

Фройляйн Мелштойбль стояла бліда, мов стіна.

— Що це? Невже він лається? — запитала старенька тихо, і голос її затремтів.

— Так,— відповів Мартін (він злякався не менше за саму хазяйку),— канар чудово лається!

— Звідки це в нього? — неуважливо запитала старенька.

— Та вже ж не від мене,— промовив професор Розкам,— певно, він набрався цього від горобців!

Канар тим часом продовжував щебетати, ніби не сповна розуму. Він хотів, щоб йому знову дали слово.

Тоді Мартін підійшов до клітки і сказав:

— Якщо ти нам обіцяєш, що говоритимеш розумно і припиниш лаятися, машина перекладе твої зауваження. Домовились?

Пташка продовжувала незворушно цвірінчати. Тільки тоді Мартін згадав, що канар його не розуміє, що треба спершу перекласти йому людську мову за допомогою машини. Він повторив усе сказане раніше в лівий мікрофон і повернув важіль пташиного перекладу.

Машина оглушливо защебетала:

— Ві ді фі бі чі рі фі рі ці!..

Канар враз замовк, уважно вислухав переклад і кивнув головою.

Мартін перемкнув важелі, і машина переклала все, що канар нащебетав у правий мікрофон. Означало це таке:

— Шановна фройляйн Мельштойбль! Ви запросили мене на роль співака, чи не так?

— Та-ак,— прошепотіла Амалія Мельштойбль.

— За це я одержую двічі на день пташиний корм і двічі воду, крім того, ви раз на тиждень прибираєте мою клітку. Правильно я кажу?

Фройляйн збентежено кивнула головою.

— Ви дали мені ім'я Маріо Ланца,— продовжував канар.— Це ім'я зобов'язує. Отже, я стараюся і видобуваю із свого горла найпрекрасніші звуки. Правильно я кажу?

Фройляйн Мельштойбль мовчки кивнула.

— Тепер слухайте мене, моя люба,— вів далі канар.— Якщо вірно все, що я тут сказав, то чи справедливо поводитися зі мною, як із немовлям? Невже ви вважаєте, що це так і годиться: звертатися до мене — чу-до-во-го співака! — на "ти" і без кінця говорити мені "тю-тю-тю"?

Сполотніла фройляйн затрясла головою. Вона втратила мову. Це канарові припало до душі. Він вдоволено кивнув головою і продовжував:

Оскільки ми дійшли повної згоди — у справі поводження зі мною.— я хочу на подяку вам заспівати одну пісню, яку склав колись особисто для вас!

І канар Маріо Ланца заспівав без зайвих слів:

Не марно славиться мій рід —

Беру я всяку ноту!

Тому шануйте всі як слід

Важку мою роботу!

А ні — то горлечко моє

Мовчатиме, Амаліє!

Мій голос варт смачних харчів,

І співу ймення варте!

Повага за чудовий спів

Належить, а не жарти!

А ні — то горлечко моє

Мовчатиме, Амаліє!

Професор Розкам кашлянув і вимкнув машину. Пташка замовкла; фройляйн Мельштойбль теж мовчала; Мартін зніяковіло переступав з ноги на ногу.

На щастя, в цю хвилину, коли всі почувалися незручно, у двері постукали, і до кімнати увійшов художник Берінгер. На руках він тримав кішку Аглаю.

Художник відразу звернувся до фройляйн Мельштойбль із запитанням:

— Ну, як машина — небезпечного нічого нема?

Питання повернуло стареньку до свідомості, і вона защебетала солодким голосом:

— Навдивовижу чудова машина, пане Берінгер! Безневинна, цілком безневинна!

Після цього вона схопила клітку з канаром і вислизнула в коридор. Можна було почути, як вона сказала, причиняючи за собою двері:

Ви були вкрай нетактовні, Маріо Ланца! Ваше щастя, що я не мстива!

— З ким вона там розмовляє? — запитав художник.

— З канаром,— відповів Мартін.

Мовчки взяв він із рук художника кішку Аглаю і обережно поклав її на столик перед машиною. Кішка щось муркотіла про себе.

Так само мовчки ввімкнув професор Розкам машину, і та почала тихо перекладати кіщине муркотіння.

— Хотілося б мені знати, заради чого тягають мене по незатишних чужих кімнатах і кладуть на столи, які тхнуть канарками. Я не звикла до таких грубощів. Звичайно художник був дуже добре вихований. Я дозволяю йому забезпечувати мене їжею і теплом, але більшого я йому ніколи не дозволяла. Зараз пан Берінгер зайшов надто далеко.

Раптом вона замовкла, і її мерехтливі очі ковзнули по обличчях присутніх: напевне, вона помітила, що її зрозуміли.

Пан Берінгер, художник, засміявся і вигукнув:

— Ну, чи не чарівна кішка? Вона дозволяє мені забезпечувати її їжею й теплом! Як це великодушно з її боку! Ха-ха-ха!

Вислухавши це, кішка знову замуркотіла, і машина відразу почала перекладати.

Аглая сказала:

— Що я великодушна, пане Берінгер, я знаю сама! При такому безладді, як у вас, будь-який собака давно втік би! Та мені це не заважає. Меню ваших обідів мене теж мало турбує. Обіди, правду кажучи, не дуже смачні, але миритися можна. Хотілося б тільки більше печінки. Телячої печінки. Та це між іншим. Значно важливіше те, що тепер за допомогою цієї машини я можу сповістити вам одну річ, а саме: на ваших картинах забагато червоної фарби! Ви накладаєте її на полотно надто грубими мазками! Червоною фарбою слід користуватися обережніше і економніше, мій дорогий господарю, набагато економніше!

Художник зморщив носа і звів догори брови. Мартін хотів був перемкнути машину на переклад людської мови, щоб художник звернувся до кішки, але Аглая випередила Мартіна. Вона сказала:

— Я розумію людську мову. Відповідайте просто так, без машини.

— Гаразд,— сказав художник.— Тоді я вам відповім! Чому я так часто вживаю червону фарбу? Червоний колір, як вам відомо,— це колір життя...

Та його промову урвали чиїсь лункі кроки. За дверима хтось спускався сходами.

— Це різник Румкоп із своєю вівчаркою,— озвався професор Розкам.

Потім він звернувся до кішки Аглаї і художника Берінгера і запропонував їм відкласти на якийсь час дискусію про червону фарбу. Адже зараз має бути візит пана Румкопа з собакою, а у всьому необхідно врешті-решт дотримуватися методу.

— Добре,— сказав художник.— Тоді ми прийдемо завтра о цій порі.

Кішка відразу ж занявчала, а машина переклала:

— Завтра на цей час у мене призначено зустріч на сусідньому дахові.

1 2 3