Життя та пригоди Санта-Клауса

Ліман Френк Баум

Сторінка 9 з 17

Якщо такий повзучий гад обкрутиться навколо людини і стисне її у своїх обіймах, то не залишить жодної цілої кістки. За кілька ярдів причаїлася люта пантера, і її палаючі червоні очі жадібно дивилися на безпорадного Клауса. Скрадаючись в опалому листі, до Клауса повз страхітливий плямистий павук, один із тих смертоносних павуків, від одного дотику якого морщиться й чорніє навіть мертве листя.

Проте Клаус, який виріс у Дикій Пущі, анітрохи не злякався.

— Агов, лісові нуки, ану з'явіться переді мною! — гукнув він і лунко, розкотисто свиснув тим особливим посвистом, який так добре знали всі нуки.

Пантера, котра от-от була вже ладна стрибнути на жертву, крутнулася на місці і беззвучно дременула геть. Пітон заповз на дерево і зник у густій кроні. Павук зупинився, розвернувся — і зник під гнилою колодою.

Але нічого цього Клаус не помітив, бо його вже тісним гуртом обступили головаті нуки, горбатіші та старіші, аніж усі ті, з якими досі знався Клаус.

— Хто ти такий і чого нас кликав? — грубо, непривітно запитав один із нуків.

— Я друг тих нуків, що живуть у Дикій Пущі, — відповів йому Клаус. — А сюди мене закинули вороги-аугваси, закинули і залишили на поталу диким звірам. Мені потрібна ваша допомога. Розплутайте мене, будь ласка, і поверніть додому.

— Ти знаєш знак? — запитав у Клауса інший нук.

— Знаю, — сказав Клаус, і коли нуки звільнили йому руки, він показав їм знак, відомий тільки нукам. Його відразу ж поставили на ноги, напоїли, нагодували і дали відпочити.

— Дивні друзі в наших родичів у Дикій Пущі, — пробурчав старий нук, що мав довгу і білу, наче сніг, бороду. — Та нічого не вдієш, якщо хтось знає наш потаємний знак, хто би він не був, ми маємо йому допомогти. Давай, чужинцю, заплющуй очі і ми віднесемо тебе додому. Де ти живеш?

Клаус сказав, де він живе, і міцно заплющив очі.

— З усіх відомих нам долин тільки одна з них називається Веселою, так що ми точно будемо там, куди нам треба, — озвався нук.

Він говорив, і його голос якось дивно віддалявся, а коли Клаус розплющив очі, щоби побачити, у чому річ, то з'ясувалося, що він сидить на лавці біля свого дому, а перед ним широко стелиться Весела Долина. Подиву його не було меж.

У той самий день Клаус навідався до лісових німф, де й розповів про свої пригоди Королеві Журлайні та Нецилії.

— Тепер аугваси — твої вороги, — замислено промовила прекрасна Королева, — і наш обов'язок — зробити все, що в нашій змозі, аби уберегти тебе від їхньої лихої сили.

— Тільки боягузи можуть зв'язати людину, коли вона спить! — вигукнула Нецилія, не в силах стримати свого обурення.

— Той, хто злий, той завжди боягуз, — пояснила Журлайна. — Ну, та нічого, більше ніхто не потривожить сон нашого друга.

Того самого вечора Королева Журлайна особисто завітала до Клаусової домівки і наклала заборонні закляття на всі двері та вікна в ній, відгородивши в такий спосіб Клауса від аугвасів. А щоби чари були ще сильнішими, феї, рілей та нуки зробили те саме.

Клаус знову дарував дітям іграшки, і дітвора щиро раділа його подарункам.

А тепер уявіть собі, як розлютився король аугвасів та його навіжена братія, коли до їхніх вух докотилася звістка, що Клаус щасливо повернувся

додому. Цілий тиждень казилися вони від люті, а коли їхня лють трохи вщухла, всі знову зібралися в горах.

— Не варто переносити його туди, де володарюють нуки, — сказав Король. — Однаково вони його врятують. Краще віднесімо його до себе в гори, вкинемо там у глибоку печеру, і тоді йому точно кінець.

Усім сподобалася така пропозиція. Отож, коли настала ніч, непогамовні аугваси всією зграєю полетіли до Веселої Долини. Та цього разу довелося їм спіймати облизня: Клаусова хата була під надійним захистом чарів, які сплели безсмертні. Чорні, наче хмара, повернулися додому аугваси.

— Нічого, — втішав їх Король, — не сидітиме ж він вічно у тій халупі!

А наступного дня, коли Клаус прямував через рівнину до села, щоби подарувати там одному кульгавому хлопчику іграшкову білку, на нього зненацька налетіли аугваси, схопили та занесли у далекі гори.

Вони заштовхали Клауса у глибоку печеру, а щоби він не втік, насипали при вході цілу гору величезних каменюк.

Без світла, без їжі, у задушливій темниці Клаусові справді було непереливки! Та він не розгубився, а шепнув якесь потаємне словечко, і тієї ж миті біля нього з'явилися послужливі феї — неначе виткалися з повітря. Вони взялися за Клауса, і за мить він уже був у Веселій Долині.

Отак аугваси з'ясували дуже неприємну для себе річ: вони безсилі проти того, кого охороняють безсмертні. Проте злі почвари не вгамувалися, вони вперто шукали інших шляхів роз'єднати Клауса та дітей, щоби повернути собі владу над маленькими створіннями.

Щоразу, коли Клаус виходив із дому з іграшками для малечі, на нього налітав аугвас, поставлений навмисно стежити за кожним його кроком, і вихоплював усе, що було у руках. І щоразу засмучений Клаус ні з чим повертався додому. Але прийшовши до хати, він вперто повертався до роботи і, намайструвавши іграшок, знову рушав до дітей. Проте осоружні аугваси знову і знову залишали його ні з чим.

Усі вкрадені іграшки аугваси скидали в печеру у своїх далеких горах. Перш ніж Клаус, утративши всяку надію, вже навіть не намагався покинути Веселу Долину, у тій печері забралася чимала купа іграшок. Коли діти намагалися самі прийти до Клауса, збитошні аугваси кружляли навкруг них і так збивали з пантелику, що ті або губили дорогу, або заходили невідь-куди, і жодному з них не вдавалося знайти дорогу до Веселої Долини.

Потягнулися самотні сірі дні. Клаус дуже любив дітей, любив дарувати їм іграшки, але знавіснілі аугваси позбавили його цієї радості. Проте він стійко зносив усі лиха, бо вірив: рано чи пізно прийде час, коли аугваси нічого не зможуть йому заподіяти.

Він з ранку до ночі майстрував дитячі іграшки та складав їх на спеціально змайстровану полицю. Коли вже вся поличка була заставлена довгими рядами різних фігурок, він змайстрував другу поличку, але й вона дуже скоро заповнилася іграшками. Минуло трохи часу — і вже вся його хатина була заставлена полицями з чудовими веселими іграшками. Яких тут тільки не було фігурок — коні, собаки, коти, слони, ягнята, кролики, олені! А ще можна було побачити прегарні ляльки всіх розмірів і кольорів, глиняні м'ячі та кульки та багато інших цікавинок.

Часто добряк Клаус всідався перед своїми поличками, і при вигляді цілої сили-силенної дитячих скарбів, за якими ніхто не приходить, його огортав глибокий сум. Врешті решт, коли вже несила було терпіти ці муки, він набрався духу і пішов до Господаря Всіх Лісів. Клаус поскаржився великому Аку на нестерпних аугвасів і попросив у нього допомоги.

Розділ сьомий

ВЕЛИКА БИТВА МІЖ ДОБРОМ І ЗЛОМ

Ак уважно слухав Клаусову розповідь і повільно, велично гладив свою бороду. Означало це одне: Лісовий Господар у глибокій задумі. Коли Клаус розповідав про нуків та фей, які врятували його від смерті, він схвально кивав головою, а слухаючи, як аугваси викрадають іграшки, хмурнів, наче грозова хмара. Вислухавши всю історію до кінця, він сказав:

— Мені від самого початку сподобалося те, що ти робив для дітвори. Дуже неприємно дізнатися, що аугваси зводять нанівець усі твої починання. Безсмертні не мають нічого спільного з твоїми кривдниками. Досі ми старалися їх уникати, а вони, у свою чергу, остерігалися дратувати нас. А зараз, я бачу, вони набралися нахабства і ображають наших друзів. Що ж, я скажу їм, що ти — наш друг і хай вони нарешті дадуть тобі спокій.

Клаус від щирого серця подякував Акові і повернувся у Веселу Долину, а Господар Всіх Лісів, не відкладаючи справу на потім, подався в гори до аугвасів.

Діставшись туди, він піднявся на крутий стрімчак і гукнув, щоби король аугвасів та всі його піддані негайно постали перед ним.

Водномить увесь простір перед ним заповнили юрми похмурих почвар, і король аугвасів, всівшись на гірській вершині, сердито запитав:

— Що за зухвалець нас покликав?

— Вас кликав я, Господар Усіх Лісів, — спокійно відказав великий Ак.

— То й забирайся до своїх лісів, а тут самі гори! — сердито загорланив Король. — Ми не підвладні ні тобі, ні іншим безсмертним!

— Твоя правда, — з гідністю відповів Ак. — Але ви мали нахабність утрутитись у справи Клауса з Веселої Долини, а він — наш приятель, і ми в усьому йому допомагаємо.

Коли він це сказав, аугваси сердито забубоніли, а їхній король обернувся до Ака і розлючено прокричав:

— Твоя справа— відати лісами, а в рівнинах і долинах ми й без тебе дамо раду! Ану геть до своїх нетрів! А ми зробимо з вашим Клаусом усе, що нам заманеться.

— Ви нічого йому не зробите! — стояв на своєму Ак.

— Та ну? — удавано здивувався ватажок. — Ні, ви тільки на це подивіться! Ми куди сильніші від смертних, та й безсмертним, як хочеш знати, силою не поступаємося.

— Не доведе до добра твоя пихатість, — застережливо промовив Ак. — Ви не вічні в цьому світі, і ваша доля — цілковите небуття. Може, ми, безсмертні, вам би й співчували, та ви того не варті. Усе, що є у світі доброго, проклинає ваш рід, тож і в Раю вам місця не знайдеться! Прості смертні, помираючи, не зникають безслідно, їхні душі живуть вічно. А це означає, що вони — істоти, вищі від вас. А тепер кажіть, як ви, будучи порохом і тліном, смієте мені перечити?!

Аугваси зірвалися зі своїх місць, почали погрожувати Аку, але ватажок повів владною рукою і вони вгамувалися.

— Ще не було такого, — закричав король аугвасів, і голос його тремтів від люті, — щоби безсмертні називалися повелителями аугвасів! Ніхто, жоден безсмертний не диктуватиме нам, що і як робити! Стривай-но, мине три дні і ми страшно помстимося за твої зухвалі слова — твій приятель Клаус буде вбитий! І ні ти сам, ні всі твої безсмертні друзяки не захистять його від нашої розплати. Ми не визнаємо твоєї влади! Забирайся звідси геть, Господарю Всіх Лісів! Тобі нічого робити у царстві аугвасів.

— Отже, це означає війну? — запитав Ак, блиснувши очима.

— Це означає війну! — зухвало озвався король аугвасів. — А твій приятель упродовж трьох днів буде мертвий...

Повернувшись до Дикої Пущі, великий Ак зібрав у ній усіх безсмертних і розповів про ворожнечу з аугвасами та про те, що злі почвари хочуть убити Клауса.

6 7 8 9 10 11 12