Ніхто не слухав його так уважно, як малесенький, нікому не помітний брошковий жук, і так я отримав ґрунтовні знання, котрим, як на мене, просто ціни немає. Тому я й вирішив доповнювати своє ім'я на візитній картці літерами В та О, себто "Вельми Освічений", бо чим я найбільше пишаюся, то це тим, що на світі не було й не буде другого брошкового жука, котрий мав би бодай десяту частину моєї вихованості й обізнаності.
— Я не бачу в цьому нічого поганого, — озвався Солом'яник. — Своїми знаннями й справді варто пишатися. Я теж неабиякий ерудит, а мої друзі досі вважають неперевершеним той мозок, що його подарував мені колись Великий Чарівник.
— І все-таки, — втрутився Бляшаний Лісоруб, — особисто я вважаю, що добре серце набагато важливіше, ніж обізнаність чи мозок.
— А як на мене, — докинула й собі Дров'яна Козла, — найкраще — це прудкі ноги.
— Та хіба можна ставити поряд насіння та якийсь там мозок? — не витримав Джек – Гарбузова Голова.
— Ану тихо всі! — суворо звелів Чіп.
— Слухаюся, любий тату, — слухняно мовив страхопуд.
Брошковий Жук спокійно, ба навіть із повагою до співрозмовників вислухав їхні зауваження, а потім повернувся до своєї розповіді.
— Десь років зо три я прожив при цьому затишному каміні в школі, — розповідав він далі, — тамуючи жадобу із кришталево чистого джерела знань, котре ніколи не висихало.
— Яке поетичне порівняння, — похвалив Солом'яник, кивнувши головою.
— Аж ось одного дня, — вів далі Брошковий Жук, — сталася важлива подія, котра кардинально змінила моє життя і звеличила мене до тих розмірів, які ви тепер бачите.
Коли я повз долівкою та проминав камін, мене побачив Професор. Не встиг я й подумати, що треба тікати, як він уже тримав мене великим і вказівним пальцями.
"Любі діти, — звернувся Професор до учнів, — я зловив брошкового жука — дуже рідкісний та цікавий екземпляр. Хто з вас може сказати, що таке брошковий жук?"
"Ніхто!" — всі разом вигукнули школярі.
"Що ж, — промовив Професор, — я візьму своє велике збільшувальне скло й через нього стократно збільшу цю комаху, щоб ви мали змогу в усіх подробицях дослідити її предивну будову й ознайомитися зі звичками та способом життя".
Сказавши це, він приніс із кухонної шафи якийсь дуже дивний прилад, і не встиг я збагнути, що діється, як мене в сто разів збільшили — достоту так, як ви мене зараз бачите.
Учні посхоплювалися зі стільців і витягували шиї, щоб краще мене роздивитися, а двійко маленьких дівчисьок навіть застрибнули на підвіконня відчиненого вікна. "Дивіться! — голосно вигукнув Професор. — Це стократно збільшене зображення брошкового жука, однієї з найдивовижніших комах на землі!" Я був вельми освіченим жуком і знав, як поводяться за подібних обставин справжні джентльмени, тому я випростався на повен зріст, притиснув руку до серця і ввічливо вклонився. Мабуть, ніхто не чекав від мене такої поведінки, всі були вкрай вражені, а одна із тих дівчат, котрі сиділи на вікні, голосно закричала й випала на вулицю, а падаючи, потягнула за собою і сусідку.
Професор закричав із переляку і кинувся геть із класу. Він страх як боявся, що дівчата, падаючи, могли дуже забитися. Учні й собі лавиною ринули за ним, тож я залишився у класі сам-один, усе ще Стократно Збільшений, і міг робити що завгодно.
І тут мене осяяв здогад, що іншої такої нагоди для втечі може і не випасти. Я вже встиг перейнятися гордістю зі своїх нових розмірів, а разом із гордістю прийшло й розуміння, що в такому вигляді я зможу, нічого не боячись, подорожувати по всьому світу, а вишуканість манер дозволяла б мені триматися на рівних якщо не з усіма, то майже з усіма вченими мужами, з якими мене могла звести щаслива доля.
Так-от, поки Професор підіймав із землі дівчисьок, котрі не так побилися, як перелякалися, його обступила щільненька зграйка школярів, а я тим часом спокійно вийшов із класу, завернув за ріг школи і, так ніким і не помічений, подався до гайка, що ріс неподалік.
— Оце так-так! — не стримав свого захвату страхопуд Джек.
— Еге ж, — погодився з ним Брошковий Жук. — Я йшов і не міг натішитися тим, що моя втеча припала саме на момент Стократного Збільшення, бо, скажіть, яка користь із твоїх енциклопедичних знань, коли ти так і залишаєшся крихітною, нічим не примітною комахою?
— Раніше я й гадки не мав, що комахи ходять одягнуті, — зізнався Чіп, усе ще ошелешено зиркаючи на Брошкового Жука.
— Вони й не ходять, принаймні в природному стані, — запевнив його Брошковий Жук. — Та сталося так, що коли я мандрував світом, мені вдалося врятувати дев'яте життя одного кравця — ви ж, мабуть, знаєте, що кравець, як і кіт, має дев'ять життів. Чолов'яга вже й не знав, як мені дякувати, бо те життя було останнє і йому був би гаплик. І він ублагав мене, щоб я погодився на те, аби він одягнув мене в оцей модний костюм, у якому я стою перед вами. Гарненько сидить, правда? — і Брошковий Жук випростався на весь зріст і став неквапно обертатися, щоб усі могли добре його роздивитися.
— Він, мабуть, дуже непоганий кравець, — не без заздрості промовив Солом'яник.
— Непоганий чи поганий, але напевно з добрим серцем, — додав нікельований Імператор.
— А куди ви прямували, коли зустрілися з нами? — запитав у Брошкового Жука Чіп.
— Та просто йшов собі, нікуди конкретно не поспішаючи, — зізнався Жук, — хоча, якщо вже бути чесним до кінця, хотів би чимскоріш потрапити до Смарагдового міста, зібрати там солідну аудиторію та прочитати їм лекцію на тему "Переваги Стократного Збільшення".
— Ми якраз теж ідемо до Смарагдового міста, — мовив Бляшаний Лісоруб, — тож якщо ти не проти, приставай до нас і підемо разом.
Брошковий Жук уклонився з неперевершеною граційністю.
— Я надзвичайно вдячний вам за таку пропозицію, — промовив він, — бо навряд чи ще десь у Країні Оз знайдуться такі приємні супутники, до яких я відчував би таку симпатію.
— Авжеж, симпатію, — погодився з ним Джек. — Себто як муха любить мед.
— Можливо, моя цікавість здасться вам дещо недоречною, тоді я перепрошую, але… Чи не здається вам, що всі ви… гм… дещо незвичайні? — запитав Брошковий Жук, із неприхованою цікавістю оглядаючи друзів.
— Не більше, ніж ти сам, — відказав Солом'яник. — Усе в житті незвичайне, поки ти до нього не звик.
— Яка чудова філософія! — захоплено вигукнув Брошковий Жук.
— Що ж, сьогодні мої мізки петрають нівроку, — погодився Солом'яник, і в його голосі бриніла гордість за себе.
— У такому разі, якщо ви добре відпочили й поновили сили, чи не продовжити нам подорож до Смарагдового міста? — запропонував Брошковий Жук.
— Ми не можемо, — відказав Чіп. — Дров'яна Козла зламала ногу і не може йти. Та й дерева тут ніде не ростуть, щоб можна було змайструвати нову ногу. І на дорозі її не покинеш, бо в страхопуда так тяжко згинаються ноги в суглобах, що він не може йти пішки — тільки їхати верхи.
— От невдача! — вигукнув Брошковий Жук, а тоді прискіпливим оком обвів усе товариство й сказав: — Якщо страхопуд однаково їде верхи на Козлі, то чому б не взяти в нього одну ногу й не припасувати її стрибусі замість переламаної? Як розумію, і страхопуд, і Дров'яна Козла обоє зроблені з дерева.
— Ага, оце я й називаю справжньою кмітливістю, — похвалив його Солом'яник. — Мені просто дивно, як я, з такою головою, сам до цього не додумався! Отож, любий Лісорубе, берися до роботи, може, тобі вдасться припасувати Джекову ногу нашій стрибусі.
Джек зовсім не був у захваті від цієї пропозиції, але — нічого не вдієш! — дозволив Бляшаному Лісорубові відчепити собі ліву ногу. Той трохи підтесав її та прилаштував Дров'яній Козлі на місце зламаної кінцівки.
Стрибуха теж без особливого бажання пішла на "оте живолупство", як вона сама охрестила цю операцію, і все бурчала під руками Лісоруба, а коли ногу було врешті-решт припасовано, взяла та й заявила, що така кінцівка — то просто ганьба для поважної Дров'яної Козли.
— Я попросив би тебе думати, що говориш, — різко обірвав її страхопуд. — Не забувай, будь ласка, що ти гудиш мою ногу.
— Забути? Тут забудеш! — огризнулася Дров'яна Козла. — Який господар, така й нога! Дмухни на неї, і вона розвалиться!
— Що?! І я розвалюся?! — закричав розлючений Джек. — Та як ти смієш таке говорити!
— Ти таке ж непорозуміння, як театральна лялька без лялькаря! — геть розперезалася дерев'яна бестія, дико лупаючи своїми банькатими очима. — У тебе навіть голова весь час ходором ходить, і ти ніколи не знаєш, що перед тобою — перед чи зад!
— Друзі, не сваріться, благаю вас! — занепокоївся Бляшаний Лісоруб. — Якщо вже бути щирими, всі ми не ідеальні, тож приймаймо одні одних такими, які ми є.
— Чудова порада, — похвалив його Брошковий Жук. — Мабуть, у тебе прекрасне серце, бляшаний друже.
— Свята правда, — мовив Бляшаний Лісоруб, вельми улещений. — Серце — найцінніше, що я маю. Але рушаймо далі.
Страхопуда з однією ногою посадили на Дров'яну Козлу і прив'язали мотуззям до її спини, щоб він не падав. А потім, із Солом'яником на чолі, всі рушили до Смарагдового міста.
14 розділ
Баба Момбі вдається до чарів
Невдовзі всі побачили, що Дров'яна Козла йде накульгуючи: нова нога трохи задовга для неї.
Довелося зупинитися, Бляшаний Лісоруб узяв сокиру, підкоротив довгу кінцівку, і стрибусі стало легше пересуватися. Але навіть це не втішило Дров'яну Козлу.
— Зламати ногу — яка ганьба! — бурчала вона.
— Аж ніяк, — добродушно заперечив їй Брошковий Жук, ідучи поряд. — Натомість тобі дуже пощастило. Тепер ти справді Дров'яна Козла, бо зламала ногу і наламала дров.
— Я перепрошую, — сказав Чіп, поволі дратуючись, бо не міг стерпіти, коли ображали Дров'яну Козлу чи страхопуда Джека, — але мушу визнати, що ваш дотеп доволі невдалий, та ще й заяложений.
— А однак це таки дотеп, — уперто правив своєї Брошковий Жук, — а дотепи, як своєрідна гра слів, або каламбур, мають велику пошану серед учених мужів.
— А що таке каламбур? — не второпав страхопуд Джек.
— А це, мій любий друже, така словесна гра, — почав пояснювати Брошковий Жук. — Чимало слів у нашій мові мають по два значення, і якщо ти каламбуриш, розкриваючи в одному жарті одразу обидва значення, це означає, що ти особа високої культури та розуму і віртуозно володієш мовою.
— Я б не сказав, — простодушно заперечив Чіп. — Хто завгодно може каламбурити.
— Дозволю собі з вами не погодитися, — Брошковий Жук уже починав утрачати терпець. — Тут потрібна неабияка освіченість.