Аж ось у кухні щось забряжчало.
— Начебто вона готує вечерю, — сказав Карлсон, — бо стукнула сковородою.
І справді, з кухні невдовзі запахло дуже смачними тюфтельками.
— Вона вминає тюфтельки, що лишилися з обіду, — сказав Малий. — О, як я хочу їсти!
Карлсон кинувся до дверей.
— Мчімо до кухні! — гукнув він.
І справді, Карлсон відважний, подумав Малий, коли насмілюється поткнутися туди, проте й сам не хотів пасти задніх. Тому обережно подався слідом за Карлсоном.
А той був уже в кухні.
— О, здається, ми якраз устигли на вечерю!
Панна Цап, що стояла біля плити й мішала тюфтельки, лишила сковороду й рушила назустріч Карлсонові. Вигляд у неї був загрозливий.
— Геть! — закричала вона. — Геть звідси!
У Карлсона опустилися кутики рота, і він насупився.
— Я не граюся, коли ви будете такі сердиті. Я теж хочу тюфтельок. Хіба ви не розумієте, що я зголоднів, цілий вечір удаючи привида?
Він підлетів до плити і схопив із сковороди тюфтельку. Та це вже було занадто. Панна Цап заревла й кинулась на Карлсона. Вона схопила його за комір і вишпурнула за двері на чорний хід.
— Геть! — крикнула вона. — Гайда додому і більше сюди не потикайся!
Малий був страх який розгніваний. "Як можна так ставитись до мого любого Карлсона?" — розпачливо думав він.
— Фе, які ви недобрі, — сказав він мало не крізь сльози. — Карлсон мій приятель і повиненбути зі мною.
Більше він нічого не сказав, бо відчинилися двері і з'явився Карлсон. Він теж був розгніваний.
— Я не граюся. Я не граюся, коли тут таке робиться. Викидати мене за двері на чорний хід…о!
Він підскочив до панні Цап і тупнув ногою.
— На чорний хід, фе… Я хочу, щоб мене викинули з сіней на сходи, як усіх порядних людей!
— Про мене! — мовила вона і, хоч Малий біг ззаду та плакав, поволокла Карлсона через усю квартиру до сінешніх дверей, щоб викинути його на сходи, як він і хотів.
— Ось тепер маєш! Тепер ти задоволений?
— Еге ж, задоволений, — відповів Карлсон, і панна Цап так хряснула дверима, що весь будинок здригнувся.
— Нарешті! — сказала вона й рушила назад до кухні.
Малий біг за нею і бурчав:
— Фе, які ви недобрі й несправедливі! Карлсон повинен бути на кухні!
І він справді був на кухні. Коли панна Цап і Малий зайшли туди, Карлсон стояв біля плити й наминав тюфтельки.
— Звичайно, я хотів, щоб ви мене викинули з сіней на сходи, — заявив він, — аби я міг зайти з чорного ходу і взяти собі смачних тюфтельок.
Тоді панна Цап схопила його за комір і викинула втретє — знову на чорний хід.
— Ох і влазливе ж! — сказала вона. — Як та муха… Але чекай, я ось замкну двері, то, може, хоч тоді матиму спокій.
— Побачимо, — сумирно сказав Карлсон.
Двері за ним хряснули, і панна Цап подбала, щоб вони вже були замкнені як слід.
— Фе, які ви недобрі, — правив своєї Малий.
Та панна Цап не слухала його. Вона попростувала до плити, де на сковороді шкварчали такі гарні тюфтельки.
— Може, врешті, і я з'їм якусь тюфтельку після всього, що мені довелося витримати цього вечора, — сказала вона.
Тієї миті з відчиненого вікна почувся голос:
— Добрий вечір! Є хто дома? І чи лишилося ще хоч трохи тюфтельок?
На підвіконні сидів Карлсон і задоволено всміхався.
Малий захихотів.
— Ти залетів через балкон з коридора?
Карлсон кивнув.
— Саме так. І ось я знов з вами. Ви ж бо мені раді… особливо та, що біля плити.
Панна Цап стояла з тюфтелькою в руці. Вона саме хотіла покласти її в рот, та, побачивши Карлсона, завмерла на місці і лише кліпала очима.
— Зроду не бачив такої ненажери, — сказав Карлсон і шугнув з вікна до панни Цап. Пролітаючи повз неї, він вихопив тюфтельку, швиденько проковтнув її і піднявся під стелю.
Панна Цап отямилась. Вона стиха зойкнула, схопила вибивачку і погналася за Карлсоном.
— Ох ти ж, тварюко, ну, тепер я таки вижену тебе!
Карлсон радісно кружляв навколо лампи.
— Гей-гей! Будемо знову змагатися. Так весело мені було тільки в дитинстві, коли мій любий татко гнався за мною навколо цілого Меларену* (*Меларен — озеро, що на ньому стоїть Стокгольм) з ляпачкою. О, тоді нам була забава!
Карлсон вилетів до передпокою, і почалася гонитва по всій квартирі. Попереду летів Карлсон — він сміявся і гейкав з радощів, — потім бігла панна Цап з вибивачкою, далі Малий, а ззаду стрибав Бімбо й голосно гавкав.
— Гей-гей! — вигукував Карлсон.
Коли панна Цап була зовсім близько, — от-от наздожене його, — Карлсон прискорював лет і підіймався під стелю. І хоч як замахувалась панна Цап вибивачкою, їй не щастило досягти Карлсона, хіба що вона зачіпала по підошвах його черевиків.
— Еге-ге! — казав Карлсон. — Не лоскочіть мені підошов! Так не годиться, а то я не граюся!
Панна Цап бігала, аж сопіла, за Карлсоном, ляпаючи великими босими ногами по паркету. Вона, сердешна, не мала навіть часу одягти шкарпетки і взути капці через привида та через безперервну біганину. Вона вже притомилася, але й гадки не мала здаватися.
— Стривай-но лишень! — гукала вона і мчала далі.
Часом вона підскакувала, щоб досягти Карлсона вибивачкою, але той тільки сміявся і щоразу ухилявся. Малий теж сміявся, бо не міг утриматись. Він так реготав, що в нього аж живіт заболів, а коли панна Цап із Карлсоном утретє опинилися в його кімнаті, кинувся на ліжко, щоб трохи відпочити. Він лежав там зовсім знесилений, та все ж не міг стримати сміху, коли бачив, як панна Цап женеться за Карлсоном уздовж стін.
— Гей-гей! — вигукував Карлсон.
— Зараз я тобі покажу "гей-гей"! — сопіла панна Цап, люто розмахуючи вибивачкою. І справді їй нарешті пощастило загнати Карлсона в кут коло ліжка Малого.
— Ну, стривай! — закричала вона. — Зараз я тебе спіймаю!
І враз вона так зойкнула, що Малий оглух. Він перестав сміятися.
"Ой, тепер Карлсона спіймано", — подумав він.
Але то не Карлсона спіймано. То панна Цап спіймалася. Вона попала ногою — просто великим пальцем — у пастку.
— О-о-ох! — застогнала вона. — О-о-ох!
Панна Цап шарпонула ногу і вражено витріщила очі на якусь дивину, що міцно вчепилася їй у палець.
— Ой-ой-ой! — схопився Малий. — Чекайте, я відчеплю її… О, пробачте, то я ненавмисне!
— О-о-ох! — застогнала панна Цап, коли Малий допоміг їй відчепити пастку і вона знов здобулась на слово. — Нащо тобі пастки під ліжком?
Малому справді було шкода панни Цап, і він, затинаючись, розпачливо сказав:
— Ми… ми хотіли спіймати в неї несподівану мишу.
— Хоч і не таку велику, — додав Карлсон. — А маленьку, гарну, з довгим хвостиком.
Панна Цап зиркнула на Карлсона й застогнала:
— О ти… ти… Щезнеш ти колись звідси?!
І знов погналася за ним з вибивачкою.
— Гей-гей! — вигукнув Карлсон.
Він вилетів до передпокою, далі до вітальні, а звідти до кухні, а з кухні до спальні…
— Гей-гей! — не вгавав він.
— Зараз я тобі покажу "гей-гей"! — погрозила панна Цап і цього разу підстрибнула ще вище, аби досягти його вибивачкою. Та вона забула про всі ті меблі, що їх сама понатягала під двері в спальні. І тепер, підскочивши вгору, панна Цап ударилась головою об книжкову шафу і гримнула на підлогу.
— Гей, отепер у Верхньому Норланді знов землетрус! — сказав Карлсон.
Та Малий злякано кинувся до панни Цап.
— Ой, ви не дуже забилися? — спитав він. — Бідна панна Цап.
— Ох, поможи мені добратися до ліжка, — простогнала панна Цап.
І Малий допоміг, принаймні спробував допомогти. Але панна Цап була така велика й огрядна, а Малий зовсім дитина. Йому було не до снаги. Тоді до них спустився Карлсон.
— Ет, і не силуйся, — сказав він Малому. — Давай і я підпряжуся, бо я найчемніший у світі, не те, що ти.
Вони налягли вдвох з усієї сили і врешті таки доправили панну Цап до ліжка.
— Бідна панна Цап, — знову сказав Малий. — Вам боляче?
Панна Цап трохи помовчала, немов прислухалася.
— У мене немає жодної цілої кісточки, — врешті відповіла вона. — Але мені не боляче… хіба що, як я засміюся!
І вона так зареготала, що аж ліжко задвигтіло.
Малий злякано витріщився на панну Цап. Що з нею сталося?
— Кажіть, що хочете, — мовила панна Цап, — але два таких марші за один вечір помагають. О господи, яка я стала моторна!
Вона жваво закивала головою.
— Постривайте лишень! Ми з Фрідою робимо вранці зарядку, і хай вона тепер начувається! Я покажу їй, як треба бігати!
— Гей! — вигукнув Карлсон. — Візьміть тільки з собою вибивачку, щоб поганяти Фріду по всій гімнастичній залі, нехай і вона стане моторна.
Панна Цап сердито глянула на нього.
— А ти мовчи, коли розмовляєш зі мною. Мовчи й біжи принеси мені трохи тюфтельок.
Малий радісно засміявся.
— Атож, після такої гонитви хочеться їсти, — сказав він.
— А вгадай, хто найкращий у світі носій тюфтельок? — спитав Карлсон.
Він уже рушив до кухні.
Потім Карлсон, Малий і панна Цап посідали собі на ліжко й любенько заходилися вечеряти. Карлсон-бо повернувся з кухні з повною тацею наїдків.
— Я побачив, що там є ще пиріг з яблуками у ванільній підливі, то взяв і його. І трохи вареної шинки, і сиру, і ковбаси, і солоний огірок, і дві сардини, і грудку паштету, але де ви до лиха ховаєте торт?
— Торта нема, — сказала панна Цап.
Карлсон опустив куточки губ.
— Отже, я маю наїстися кількома тюфтельками, пирогом з яблуками у ванільній підливі, вареною шинкою, сиром, ковбасою, огірком і двома нещасними сардинами?
Панна Цап пильно глянула йому у вічі.
— Ні, — сказала вона з притиском, — є ще й паштет.
Малий не міг згадати, щоб йому коли так смакувала їжа.
Як приємно було сидіти втрьох і вечеряти! Та раптом панна Цап вигукнула:
— О господи, ти ж, Малий, ізольований, а ми затягли його сюди! — вона показала на Карлсона.
— Ні, ми його не тягли. Він сам прилетів, — сказав Малий.
Та все ж таки він стурбувався.
— А що, як ти, Карлсоне, захворієш тепер на скарлатину?
— Скар… скар… — муркотів Карлсон. Він напхав повен рот пирога і не міг і слова мовити, — скарлатину?.. Гей! До того, хто колись хворів на найважчу в світі булочкову гарячку й не вмер, ніщо більше не вчепиться.
— Не завжди, — сказала панна Цап і зітхнула. Карлсон ум'яв останню тюфтельку, облизав пальці й мовив:
— Звичайно, в цьому домі трохи сутужно з їжею, але з усім іншим тут добре. То, може, я теж тут ізолююсь.
— О господи! — вигукнула панна Цап.
Вона сердито зиркнула на Карлсона, потім на тацю, що була вже зовсім порожня.
— Не багато лишилося на таці після того, як ти приклався до їжі, — сказала вона.
Карлсон підвівся з ліжка і погладив себе по животі.
— Я вже наївся і встаю від столу.