Переклад Михайла Ореста
За імператорів Авреліяна, Таціта і Проба в малоазійських провінціях Ісаврії, Пісідії і Лікії, що кілька століть мали славу розбійницьких гнізд, мав застрашливе ім'я денеякий Лідій. Він був ісаврієць, народився за Філіппа Араба; майже всі його предки були розбійниками. Батько його загинув у Лікії під час здобичницького походу, його дід і двоє дядьків сконали того самого дня на шибениці. Справжнє ім'я його лишилося невідомим; від двадцятого року життя він називав себе Лідієм і під цим ім'ям і вславився в названих краях.
Лідій був від природи розумною і розважною людиною, хороброю, але з почуттям міри щодо своїх починань. Він умів використати людей і поставити на службу своїм намірам їх любов чи то страх. Швидко підносився він від одного успіху до другого і вже юнаком зажив слави і потуги, ними проте не наситившися. Тільки по тому, як йому вийшло тридцять років, коли йому, наче чудом, удавалися щоразу сміліші наскоки, почали опановувати його сп'яніння і бундючність непереможних. Він переступив покладені богами границі і кінець-кінцем зазнав рішучого падіння.
При поході через Кілікію, що його Лідій піднявся з своєю численною ватагою, одного разу прибився до нього іонійський грек на ім'я Гефайстіон, який перед тим робив послуги кілікійським морським розбійниками, а тепер волів піти за цим уславленим загоном. Відтоді Лідій спромігся заходжуватися коло щоразу більших речей, і в усіх йому поталанило, бо цей Гефайстіон був спритною і прехитрою людиною, повного задумів і винаходів. Він розмовляв п'ятьма мовами, міг рисувати мали, провадити шпигунство, розумівся на воєнній умілості і на веденні облоги, але особливо відзначався як стрілець і будівничий машин. Він виготовляв хитромудрі прилади, що з їх допомогою точно влучав — стрілами або каменями — в людину на великій віддалі; під час польових боїв він умів дотепно використати кожну місцевість, а при облозі керував копанням окопів і ровів.
Лідій добре знав, що він посідає в цій людині. Він уділив Гефайстіонові шану і приязнь, надав йому подвійну частину здобичі і наступне місце після себе самого. Спочатку він поглядав на нього не без недовір'я і ревности, бо боявся, що з цього чудо-майстра може вирости йому небезпечний суперник, який одного дня повалить його. Але скоро побачив, що Гефайстіон, хоч і переважав його в деяких умілостях і хистах, не народився панувати. І справді, попри свій розум, грек не надавався на проводиря; для цього бракувало йому владарського погляду, наказового жесту і сліпої, безоглядної мужности, без яких ніхто не спроможен держати в послусі і залежності навіть найменший загін. Тому він дав своїй недовірі погаснути; також і грек був цілковито вдоволений бути його радником і найпершим підданим — замість самому змагати до влади.
Загін, що складався з кількох сотень людей, довгий час перебував у малій провінції Пісідії, частині Памфілії. Селянам забирано худобу і збіжжя, овочі і вино, а городянам і купцям — гроші й товари, і ніхто не важився противитись могутньому ватажкові. До намісника провінції, а також і в Рим до імператора та сенату летіли скарги і благальні прохання помогти, і вряди-годи проти розбійників посилано загін вояків; але ці загони або зазнавали поразки, або були змушені відходити ні з чим, бо, бачивши чужу перевагу, розбійники зникали в бездоріжних, перетятих ущелинами Таврійських горах, де жодна битва не була можлива.
І помалу виникли в Лідії нестримна гордість і помисел, що в крайнім випадку він може помірятися також і з римською державою та імператором, що їх потуга так часто показувалася безпорадною супроти нього. Він безстрашно кидав виклик державній владі, не милував вояків та урядовців і принагідно говорив, що має намір оспорити державі цілу провінцію і взяти її у свою власність. І справді — небагато бракувало Лідієві до цього, бо він накладав дані на цілі села та осади, брав для себе все, що йому тільки забажалося, і мав до свого розпорядження не тільки сотні бойовитих і вправних вояків, але також розкиданих повсюди підслухачів та укривачів, шпигунів і прихованих спільників.
Тим часом у Римі по слабосилім уряді прийшов до керми хоробрий і праволюбний імператор Проб. Щоразу нові нарікання і заклики порадити в біді надходили з того лихославного кутка Малої Азії, і незабаром вони спонукали його вжити строгих кроків і дати наказ тамтешнім намісникам розпочати проти грабіжників правильну війну. Все це Лідій скоро відчув, і йому почало видаватися, що надійшов час показати свою могуту і відкрито поглумитися з римської держави. Через те що римське військо скрізь його переслідувало і в'язало йому руки, він поклав поставити спротив у відкритому бунті і зважився на великий насильницький чин.
В Пісідії було місто Кремна, збудоване на крутому схилі Тавру і нездобутнє від природи і завдяки людському хистові, — бо з трьох боків воно щільно прилягало до головокрутної прірви, а з четвертого було укріплене могутнім муром. Лідій вирішив захопити це місто і відти противитися всьому світові. Він порадився Гефайстіона і деяких упривілейованих товаришів, які схвалили його відважні наміри, і вже по однім тижні він здійснив божевільно сміливий плян.
Одного квітневого ранку біля міських воріт Кремни з'явилося десять людей, які непомітно піднялися крутою гірською дорогою. Вони заволоділи воротьми без шуму, не зустрівши поважного опору, піднесли червоний стяг і з сміхом дали втекти обом на смерті! переляканим сторожам. Невдовзі по тому вирушила на гору вся Лідієва ватага. Проводир їхав попереду на мулі — вродливий смаглявий мужчина з чорними, владними очима. Він мовчав і кивнув своїм людям, серед яких дехто співав і жартував, щоб вони затихли. Уважно оглянув він дорогу і сміло зависле над кручами гірське місто. Він добре знав, що перед ним стоїть найбільша з його авантур і що він вийде з цих мурів тільки як прикрашений вінком переможець — або загине. Роздумливо поглядав він на високі зубці мурів, можливо, прочуваючи серцем відворот свого щастя, але тверезо і стримано, бо страх був йому чужий. Таємна гордість пронизала його, що він, безрідний природник, вступає в укріплене римське місто як владар.
За ним ішли пішки, в доброму порядку, його збройні люди, коло сотні, вибір найкращих з-межи його банди, а далі — обоз з добром та хлібом і череда награбованої худоби. Шестя замикав Гефайстіон, сидячи на малім сірім гірськім конику, єдиний вершник, не рахуючи проводиря — невеликий і тихий чоловік з звичайним, як здавалося, і безкривднйм обличчям, в якому проте за тонкими зморшками крилася сотня хитростей.
Вступ відбувався спокійно і впорядковано. Городяни придивлялися, здивовані і занепокоєні, про спротив ніхто не думав, і бездільні гуляки, що стояли або сиділи навпочіпки в затінках на західній стороні вулиць, вигукували до озброєних жартівливі слова, на які діставали жваві відповіді.
З малого дому, що на його нижнім поверсі держав свою майстерню різьбар по дереву, вийшла, коли похід уже віддалявся, висока дівчина з глеком на голові; її великі очі гляділи вслід людям. Гефайстіон, що їхав найостаннішим, кілька секунд дивився в її сповнені здивування, карі очі, знайшов велику вподобу у вродливій дівчині, приязно всміхаючися, кивнув до неї головою і стиха заспівав заключний вірш старої іонійської любовної пісні.
Тим часом Лідій зайняв рядний дім і наказав, щоб гінці проголосили його володарем міста Кремни. І як його люди добре додержували дисципліни і не загрожували ні свободі, ні власності мешканців, то завойовникам ніхто не мав щонебудь закинути. Скрізь ішли розмови, що це той славнозвісний Лідій, і багато хто тішився з змоги раз побачити на власні очі видатного і грізного героя. Він не зважав на все це, загадав, щоб його люди були прийняті до домів на постій і, виставивши варту, незабаром віддалився. Місто стало голосним і веселим, більшість вояків знайшла приязних і послужливих квартиродавців, на всіх вулицях лунали співи. Гефайстіон оселився в домі різьбаря по дереву і кількома срібними монетами здобув любов бідних людей. Після цього він, задоволений, подався неквапливо до свого проводиря і, нараджуючися над плинами, провів у нього весь пообідній час. Ввечорі він частував своїх господарів м'ясом і вином, грав на ліру, співав веселих пісень і оповідав про чужі країни; коло його ніг, поклавши голову йому на коліна, сиділа росла кароока дівчина, а він грався її довгим темним волоссям. Вона звалася Феба і, хоч не пішла з ним до його кімнати, проте пообіцяла йому зробити це завтра, на що він і пристав.
Наступного дня Лідій дістав вістку, що проти нього зібрано римське військо і що воно наближається. Чекавши на це, він наказав усім своїм людям скласти на ринку воєнну присягу і, не гаючися, розпочав готувати настрашене місто до облоги. Двісті мешканців разом з своїми родинами мусіли покинути місто ще того самого дня, при чому їм було дозволено взяти з собою рухоме майно, але заборонено брати їстівне. Людей пойняв страх, в усіх домах залунали зойки, але ніхто не важився противитись, і ввечері вигнанці були за містом. Наступного дня була видалена сотня інших, а багато хто втік, боячися за своє життя.
Тиждень по тому стало видно, як на рівнині посувається римське військо — і одночасно повернулися вигнані жителі, супроводжені послом від намісника, який вимагав прийняти їх назад і намовляв Лідія покинути місто. Мовчки ввійшли городяни відчиненими ворітьми, але посланець лишився без відповіді.
Другого ранку Кремна була оточена великим військом і взята в облогу. Лідій удавав веселого, його плян стояв непохитно, він рішився радше загинути з цілим містом, аніж піддатися. Він почав з того, що наказав скинути з найвиднішого і найвищого місця всіх вигнанців, що вчора були повернулися. Погрози і прокляття залунали з глибини, засуджені вили і боронилися руками і зубами, дехто скочив у прірву з власної волі, і в городі розіслалися безмовність і жах. Кожен відчував, яке розгортається одчайдушне діло, і кожен тремтів за своє життя. Хто міг, той ще встиг викрастися з міста; ті, що залишилися, сповнені страху, поховалися по домах і в льохах. Від того дня власність у місті перестала існувати, всі харчі Лідій відібрав.