Шуанська балада

Перекладач: Марченко Володимир Борисович, 2024

Вальдемар Лисяк

ШУАНСЬКА БАЛАДА

про "сліпого воїна"

Гедеона

та про

його поєдинок

з "корсиканським

карлом"

Бонапарте

ВСТУПНЕ СЛОВО

"Шуанська Балада" не претендує на те, щоб бути історичним твором, хоча її зміст — це факти й нічого, крім фактів, оформлені в моєму стилі оповіді. Я не історичний стенографіст, а письменник; мене цікавить не істо­рія як наука, а історія як годівниця моїх літературних захоплень. Пишучи цю книжку, я жодної миті не нама­гався бути об'єктивним. Я вважав за краще, щоб мене звинувачували в тому, що я створюю казки з реаль­ності, а не представляю реальність, позбавлену уяви. Приймаючи таку точку зору і такий метод, я не відчу­вав ні вагань, ні сумнівів, ні сорому, тому що, як один із найвидатніших європейських медієвістів, професор Колеж де Франс Жорж Дюбі:

Я не вірю в повну об'єктивність історика. Думка про те, що можна прийти до безпристрасного спостере­ження всіх фактів минулого, є міфом позитивістської історіографії. Навпаки, я переконаний, що будь-яка хо­роша історіографія суб'єктивна. Це робота людини, яка обирає проблеми, які хоче розвивати, і реагує на них залежно від власної ідеологічної моделі (з інтерв'ю для "L'Express", яке взяли Макс Галіо та Софі Ланнес).

W.Ł.

Люди дуже рідко можуть бути як поганими, так і хорошими.

Нікколо Макіавеллі, Роздуми

ЗАЧИН

29 березня 1800 р. Палац Тюїльрі. Протягом століть це був королівський палац, населений Валуа, Медічі та Бурбонами, починаючи з "Короля-Сонця" Людовика XIV. Вже місяць і кілька днів у нього інший господар, нове, сонце Франції, яке щойно зійшло – Наполеон Бонапарт, і Тюїльрі називають вже не "королівським", а "урядовим палацом". Ця переміна в номенклатурі фактично нічого не змінює, так само як титул, який зараз носить корсиканець: Перший Консул Республіки, не змінює того факту, що його влада є абсолютною, дедалі більшою з кожним днем, прагнучи до більш ніж королівської мірки. Це буде мірка цісарів.

Сонячний ранок. Павільйон Флори, повний ад'ютантів, якихось неквапливих офіцерів і врослих в землю цивільних. Поодинці та групами вони дивляться у вікна або розмовляють, надто жваво, щоб це було природно, або з мертвою серйозністю вивчають профіль різьбленої балясини на балюстраді, ніби вона така гарна, що ніщо інше в світі не може відволікти їх у цей момент.. Деякі люди перегортують якісь документи, наче в усьому палаці не було кращого місця для цього, ніж куток сходів. Усі сходи, входи й виходи, вікна, галереї, коридори, закутки й кути стін огороджені так, щоб миша не могла проскочити. Якби вона спробувала, в неї б влучила принаймні одна зі сотні куль, випущених одночасно з сотні рушниць. Справа навіть не в точності, а в простій ймовірності. Ось чому павільйон Флори в палаці Тюїльрі 29 березня 1800 року такий переповнений людьми, зайнятими собою, балачками та паперами, які бачать лише вхід. Все ще порожній.

Свіже весняне повітря та аромати чудових садів, розроблених Ленотром та створених Лепотом, Кусто та Койсево, вливаються у внутрішні приміщення через вікна. Але всередині душно тією духотою, яка викликана напругою очікування невідомого і небезпечного.

Нарешті він тут. У світлі дверей проступає силует колоса. Жорж Кадудаль, голова шуанських загонів з Морбіану, найзапекліший ворог Республіки. Конспіративний псевдонім: Гедеон. Але ним користується тільки він, він і його люди. А іноді й поліція. Ті, хто чекає в павільйоні Флори з ранку, говорять просто: Жорж або "шуанський звір". Тварина, яку найбільше нагадує його величезний силует, — це слон, точніше, мамонт. Сто з гаком кілограмів кісток, м'яса і, головне, сталевих м'язів, від яких тріщать шви його одягу. Його бояться, він міг одним ударом кулака знести голову з шиї — тому тут так багато людей.

Ватажок морбіанського повстання шуанів, Жорж Кадудаль

Ще більше вони бояться за свого "бога війни", якого вже не годиться — як під час італійської кампанії 1796 року — називати "маленьким капралом", але який від того не підросте ні на сантиметр. Він маленький і поряд з Кадудалем буде виглядати як порцелянова статуетка. Буде достатньо, якщо цей морбіанський бугай покладе йому долоні на шию і стисне...! Вони не можуть зрозуміти, чому Перший Консул, якщо вже готовий зустрітися зі своїм ворогом, попередньо гарантувавши йому свободу прийти та вийти незалежно від результату розмови, чому він наполягав на тому, щоб розмова відбулася приватно?! Кадудаль, який залишиться з ним наодинці, зможе досягти мети, за яку так довго боровся, лише одним рухом руки. Що з того, що таким чином він і сам покінчить життя самогубством, знаючи, що його потім розірвуть на шматки – ця людина здатна на це, він природжений відчайдух, він піде на все заради своєї справи! Багато хто з тих, хто очікує, у цьому впевнені і думають, чи не порушити наказ і відправитися до камеру на кілька місяців, а то й років, але в славі рятівника Франції. Це означає: чи не треба одним блискавичним викидом руки прикласти ствол до вуха звіра й натиснути на спусковий гачок тепер, коли він уже йде повз них...!

Ніхто з тих, хто проходить повз, цього не робить, і Кадудаль стає все далі й далі. Їхні руки стигнуть на прикладах. Може, це його спокій так лякає? У нього камінне обличчя, чоловік дивиться прямо перед собою, він сам для себе, вони не існують. Через хвилину вже пізно. Назустріч шуану виходить ад'ютант Консула, Рапп, з боків з'являються гвардійські офіцери, а також "пес Бонапарта", мамелюк Рустам з фосфоресцюючими білками очей, з рукою на рукоятці кинджала. Рапп забирає від Жоржа рекомендаційний лист, наданий шуану генералом Брюном, і вказує рукою напрямок. Вони доходять до дверей вітальні, Рапп пропускає чоловіка вперед, заходить за ним і зачиняє за ним двері. Весь цей час інші стоятимуть за тими дверима зі зброєю в руках, готові відчинити їх ударом ноги та стрибнути на перший крик.

Тим часом у великій вітальні, високі вікна якої виходять на терасу й сад, а зі стелі Мінерва, яку тріумфально везуть її жриці, дивиться зі стелі ще з часів Людовика XIV, Бонапарт вітає Кадудаля й дає ад'ютанту знак головою: геть! Рапп виходить у кабінет, який боком примикає до вітальні (їх розділяє крихітна спальня), і "закриває" кожні двері, але так дотепно, що між стулками залишаються щілини, що дозволяють проникнути всередину вітальні власними очима. Це мав зробити він сам і особистий секретар консула Бур'єнн, який уже чекав на Раппа в його кабінеті.

Розмова є довгою і бурхливою і закінчується фіаско. Домовленості досягнуто не було. Розлючений морбіанець йде, залишаючи корсиканця в не кращому настрої. Він має пройти той самий шлях до виходу, крізь низку ненависних поглядів і пальців, стиснутих на прикладах. За ним заборонено йти і слідкувати за ним! – таким є рішучий наказ Консула. Наказу слухаються, тим більше, що ефекту від зустрічі ще не знають.

Міністр поліції, горезвісний Жозеф Фуше, який має звичку слухати лише самого себе і робить свою поліцію незалежною державою в державі, не послухає.

Опинившись у своєму кабінеті, Бонапарт запитує Раппа:

— Чому ти залишив двері відчиненими?!

— Невже я повинен був залишити вас наодинці з цим бидлом...? Я відкрив би ці двері стільки разів, скільки б ви їх зачиняли, мій пане!

— Ніякого ризику не було!

— Вам так тільки видається, пане! – відповідає Рапп. І він не помиляється. Повернувшись до своєї паризької штаб-квартири ("Хотель де Нантс"), Гедеон дивиться на свої долоні, схожі на буханці хліба, і в присутності керівника англійської розвідувальної мережі на берегах Сени, Гайда де Невіля, кричить:

— Мені хотілося задушити карла оцими двома руками!!!

А в цей час Бонапарт, уже спокійний, коротко каже друзям:

— Так чи інакше, залишається одне. Треба з ним покінчити!

Вони обидва хочуть це зробити, але в обох випадках цього буде дуже важко досягти, оскільки обох — вони на полюванні — їх на кожному кроці, вдень і вночі, охоронятимуть їхні люди. Ніколи в житті Наполеон не мав більш лютого і відчайдушного ворога. Ні до, ні після. Цей кривавий поєдинок (під час якого впадуть десятки тіл) між "сліпим воїном" Гедеоном і "корсиканським карлом" Бонапартом триватиме ще чотири роки, і ці чотири роки назавжди залишаться в історії та легендах Франції.

"Сліпий воїн". Ця метафора найточніше характеризує політичну та змовницьку діяльність Кадудаля, вона не була придумана для цієї балади – це просто точний переклад його імені. Слово "кадудаль" є кельтською ідіомою, що означає "сліпий воїн". Народитися з таким прізвищем — і пророцтво, і вирок. Ніби на зло, ім'я суперника теж можна було перекласти, але набагато ефектніше. Наполеон народився на Корсиці, мав італійське прізвище, оскільки його родина походила з італійської знаті Буонапарте. "Buona parte" італійською мовою означає "добра частина", "добра справа", "справедлива справа"...

Ким був Жорж Кадудаль? Останній, після Картуша та Мандрена, великий ватажок банди головорізів, який скористався анархією, спричиненою громадянською війною у Вандеї, щоб запанувати у західній Франції? Терорист, жорстокий убивця, який використовує політику для підживлення своїх авантюрних амбіцій? Таким представляла його наполеонівська пропаганда, починаючи з його біографії, опублікованої в 1803 році, ще за життя Кадудаля. Чи точніше, героєм справи Бурбонів, тобто антинаполеонівської, мученик, роялістський святий? Ось уже понад півтора століття історики, які ненавидять Бонапарта, малюють його таким чином. У таких творах, як роботи Мюре, Гедеон є ангелом, стародавнім героєм, повним ідеалом. Подібних робіт ще багато — вони є п'єдесталом для кумира, яким роблять з Кадудаля.

Читаючи всі ці твори, звертаючись до мемуарів і джерел з епохи, відчуваєш якийсь хаос. Цей плавильний котел суперечливих думок і інтерпретацій (а часто й суперечливих "фактів") є своєрідними історіографічними джунглями, в яких не може допомогти навіть мачете логіки.