Увага! Ви читаєте уривок з твору (ознайомчий фрагмент). Купуйте книжку на сайті видавництва
Переклад Ольги Горобченко
РОЗДІЛ 1
Мех 6.0 стояла біля зарядної стіни ангару — одна з сотень німих вартових, що спостерігали, як мимо поспішають, збуджено теревенячи, пасажири з набитими багажем візками-хуверами. Перед нею височів велетенський "Тритон", пришвартований у центрі ангару, він затуляв натовп, поки стюарди сканували ID-чіпи своїх гостей та проводили їх на борт. Перша подорож корабля завжди була святковою подією, але ця здавалася навіть яскравішою, аніж зазвичай, адже "Тритон" ось-ось мав встановити рекорд — найбільший крейсер, що коли-небудь вирушав у дорогу. Офіціанти подавали келихи шампанського пасажирам, коли ті сходили на борт, а служки у цей час дбали про їх валізи. Жінки були вдягнені у свої найкращі кімоно, ханбоки і коктейльні сукні, ба, навіть живий оркестр був найнятий для розваги.
На думку Мех 6.0, не зважаючи на святкові декорації, сам корабель виглядав загрозливо, з усіма його наполірованими металевими панелями й маленькими круглими віконцями, що виблискували в світлі ангару.
"Тритон" не здавався їй таким великим, коли вона працювала над його побудовою: проводила дроти, паяла частини каркасу та прикручувала захисні панелі. У той час вона майже відчувала себе та своїх братів частиною цього гігантського металевого звіра — тисяча маленьких рухомих деталей, що створювали єдиний ефективний механізм. Але тепер, коли результат їх праці був готовий відправитися у плавання, вона взагалі не відчуває себе пов'язаною із ним. Вона відчуває лиш свою мізерність перед його величчю.
А ще, мабуть, те, що її покинули.
Г ості сміялися й гомоніли про те, на скількох космічних круїзах вони вже побували, про красу корабля та усі його зручності, обіцяні у рекламі, а Мех 6.0 лише дивилася й слухала. Гудіння електрики зігрівало її зсередини.
— Усі на борт! "Тритон" відходить від причалу за шість хвилин. Шестихвилинне попередження! Усі на борт!
Натовп рідшав. Монотонні сигнали ID-сканерів звучали вже не так часто. Перший трап піднявся і закрився з глухим стуком, підлога ангару завібрувала так, що це передалося коліщатам Мех 6.0. Потім другий, а за ним — третій.
— Заждіть! — пролунав жіночий голос, а за ним почулися квапливі кроки. — Ми йдемо! Ми вже тут.
Все це викрикнула жінка, що задихаючись від поспіху, тягла за собою маленьку дівчинку.
— Саме вчасно, — стюард просканував її зап'ясток, — можете проходити.
Пані щиро йому подякувала й відкинула пасмо скуйовдженого волосся з чола. Знову стиснувши руку дівчинки, вона штовхнула візок-хувер і побігла підтюпцем вгору по трапу.
Сканер Мех 6.0 помітив щось маленьке і пласке, щось, що вислизнуло з наплічника маленької дівчинки й полетіло вниз під ноги стюарда. Та він нічого не помітив.
Її програмне забезпечення сповістило про проблему й заходилося шукати, за яким протоколом вона мала діяти.
Якщо вона знайшла те, що загубила людина, то мала це повернути.
Але вона не повинна була переривати процес посадки на борт, особливо тоді, коли капітан вже наказав задраїти люки та підготувати корабель до зльоту.
Як тільки трап відірвався від землі, Мех 6.0 зрозуміла, що повернути дівчинці втрачене вже неможливо. Вона націлила свій сканер на ту пласку річ, трап все нахилявся й нахилявся, аж поки картка не вислизнула і не полетіла кружляючи повз стюардів, що вже прибирали мотузки загороджень, повз її братів та сестер, що були схожі на статуї, повз найнятих музикантів... і приземлилася біля шин Мех 6.0.
Стугін корабельних двигунів знов привернув її увагу до "Тритона", її сканер піднімався все вище й вище, спрямований туди, де почав відкриватися купол ангару. Коліщата заскреготіли, спочатку пропускаючи лишень тонку смужку місячного сяйва, потім розчинився широкий отвір, заповнений зорями. Врешті решт, неквапом, вся галактика розгорнулася над ангаром.
Це було гарно. Мех 6.0 любила цей момент — очікувала його щоразу, коли вони закінчували новий проект і готували його до запуску. Цей короткий спалах галактики був не схожий ні на що в її світі — світі, що був сповнений механізмів та інструментів у темних, занурених у вічну тінь місцях всередині тихого самотнього космічного корабля.
Г алактика, вона тепер це розуміла, була неозорою. Яскравою. Безкінечною.
Стрибок напруги вразив Мех 6.0, наче іскра вдарила прямо у процесор, схований під грудною панеллю. Вона здивовано повернула голову, щоб подивитися на ряди однакових андроїдів зліва і справа від неї.
Схоже, що ніхто з них не тільки не відчув раптового сплеску, — ніхто з них навіть не дивився на небо. Зачерствілі й недопитливі, вони продовжували дивитися прямо перед собою.
Мех 6.0 знову поглянула на корабель, що відірвався від землі і завис у магнітному полі ангару. Двигуни на мить спалахнули білим, і корабель почав підійматися вище й вище, просто під стелю, перш ніж граційно стрибнути вгору до зоряного нічного неба й зникнути без сліду.
Захоплені вигуки стихли, натовп почав розходитися. Музиканти вже пакували свої інструменти. Величезна стеля ангару опустилася нижче й клацнула, щільно закорковуючи браму до зірок. Ангар швидко спустів, й у ньому трьома глухими ударами вимкнули світло, занурюючи мехдроїдів у непроглядну темряву й тишу.
Чотири хвилини Мех 6.0 думала лише про те, які на вигляд зірки і що вони чомусь завжди поруч, але водночас так далеко від неї, і що їй їх ніколи не торкнутися. А потім згадала про картку, загублену дівчинкою.
Її сенсор блимнув, наповнюючи простір навколо слабким блакитним світлом. Її сусіди повернули голови, можливо, з цікавості, але швидше за все — з несхваленням, однак вона проігнорувала їх, наводячи сканер між своїх коліс. Випроставши руку, вона затисла картку клешнею та підняла її.
Вона була тонка, але жорстка, на кшталт листка алюмінію, і на одній із сторін мала химерно-блискучий мереживний напис: "Голограми Знаменитостей, колекційний набір, 39-е видання, 124 T.E."
Вона перевернула картку, над нею в мерехтінні з'явилася бліда голограма й почала обертатися. Мех 6.0 дивилася на когось схожого на підлітка з розкуйовдженим чорним волоссям та невимушеною посмішкою. Він здався їй знайомим.
Мех 6.0 відчула, як її вентилятор охолодження несподівано дав збій, і подумала, чи все в порядку з її комплектуючими. Якщо це продовжуватиметься, то їй доведеться поставити до відома механіка з технічного обслуговування. Та ця думка майнула й зникла, як тільки вона відчинила порожній відсік для зберігання на животі і дбайливо вклала туди голографічну картку. Можливо, подумала вона, випаде можливість повернути її при нагоді, хоча статистичні розрахунки запевняли, що це, скоріш за все, ніколи не трапиться.
РОЗДІЛ 2
Минуло два дні, перш ніж Мех 6.0 разом із чотирнадцятьма своїми братами— мехдроїдами отримала нове завдання. Вона стояла в черзі з іншими, поки Там Сованн, власник корабельні, ходив навколо нижньої частини проекту, оглядаючи шасі та обговорюючи плани з їхнім новим клієнтом, Очідою Кенджі. Очіда-шіфу був чоловіком середнього віку із миршавою борідкою, проте в дуже дорогому костюмі. Його кораблем була яхта для відпочинку, розкішна та достатньо простора для тих, хто міг дозволити собі розкіш і простір.
В очікуванні вказівок Мех 6.0 просканувала корабель і завантажила інформацію до своєї бази даних. "Оріонська класика", 94 Т.Е. випуску, одне з найдорожчих суден свого часу та одне з найпопулярніших для ремонту за останнє десятиліття. На носі судна ледь виднівся вицвілий напис — "Дитя зірок".
— Корпус у гарній формі, Очіда-шіфу, — сказав Там, — але ми розглядаємо можливість повної реконструкції двигуна, щоб перекодувати його. Переробка інтер'єру, щоб включити всі найсучасніші зручності, вимагатиме від нас капітального ремонту, аж до зняття панелей обшивки. Однак я вважаю, що ми зможемо вкластися у названий Вами термін. І, будьте певні, збережемо оригінальний характер корабля.
— Ваша репутація говорить сама за себе, — сказав Очіда Кенджі, — Я не сумніваюся, що корабель в надійних руках.
— Чудово. Дозвольте познайомити Вас з інженером, який очолить реконструкцію вашого красеня. Це Вінґ Датаран — наша найяскравіша зірка.
Наче запрограмований, сенсор Мех 6.0 повернувся до групи. Хоча Вінґ Датаран працював на корабельні майже рік, їхні шляхи ніколи не перетиналися. "Тритон" був занадто великим, і їй ніколи не доручали брати участь у жодному з його менших проєктів.
Але вона знала про Датарана. Вона включила його до бази даних мережі, коли вперше побачила (вона так робила з усіма своїми роботодавцями-людьми), і щось у ньому змусило її зберегти профіль цієї людини у пам'яті.
Молодого інженера з апаратного забезпечення взяли на роботу одразу після закінчення технічного університету, де він спеціалізувався на двигунах космічних кораблів та дизайні інтер'єрів і механічних систем.
З причин, які програмне забезпечення не могло повністю обчислити, вона часто помічала, що її сенсор шукає його в натовпі андроїдів і техніків, і щоразу, коли вона бачила його, її вентилятор охолодження так само затинався, як це було, коли вона дивилась на голограму. Тільки тепер вона зрозуміла, що між Датараном і голограмним портретом є схожість. Усі люди були схожі, з двома очима, виступаючими носами та п'ятипалими м'ясистими руками. Але й Датаран, і хлопець на голограмі мали яскраво виражені вилиці й струнку фігуру, що вказувало на особливу витонченість. І вони обидва змушували її систему охолодження збоїти.
Що б це могло означати?
Після того, як вони закінчили знайомство, Датаран від'єднав портскрін від свого ременя з інструментами.
— Я вже почав розробляти деякі ескізи, — сказав він, показуючи щось на екрані Очіді, — але я хочу обговорити з Вами будь-які Ваші особливі запити, перш ніж завершити їх. Особливо ті нові розкішні функції, які можуть створити додаткове навантаження на двигун. Я хочу переконатися, що це повністю...
Він замовк, пильно дивлячись на щось за плечем Очіди. Усі стежили за його поглядом, включаючи Мех 6.0.
На борт корабля вийшла дівчина в помаранчево-білому кімоно.
— О, ось ти, моя принцесо, — гукнув Очіда, махаючи їй до неї.