Тато відмовився купити мені фігурку Барта Сімпсона. Ось мама — та хотіла, а тато ні. Він сказав, що я надто балуваний. "Нащо нам це купувати, га? — сказав він мамі. — Для кого нам це купувати? Для нього? Та варто йому лише пальцем тицьнути, а ти вже й побігла". Тато сказав, що я не маю поваги до грошей. І якщо не навчусь цього, доки малий, то коли ж тоді? Діти, яким просто так купують фігурки Барта Сімпсона, швидко виростають і стають розбишаками, котрі крадуть з кіосків, бо звикли, що все, чого забажаєш, дістається їм легко. Тож замість фігурки Барта він купив мені потворне порцелянове порося з вузькою діркою в спині. І тепер я точно виросту людиною, тепер я ніколи не стану розбишакою.
Відтепер щоранку я повинен випивати чашку какао, хоч я його і ненавиджу. За какао зі шкіркою мені дають шекель, без шкірки — півшекеля, а якщо мене знудить — не отримаю нічого. Я пхаю монети у спину Свину, і якщо його струснути, він тихенько дзвенить. Коли всередині Свина буде так багато монет, що дзвеніти їм буде ніяк, я зможу купити фігурку Барта на скейтборді. Так говорить тато, так він мене виховує.
А насправді Свин симпатичний, у нього ніс холодний на дотик, і він посміхається, коли ти пхаєш йому шекель в спину, і навіть коли півшекеля, але найкраще те, що він посміхається навіть просто так, коли нічого не пхаєш. Я придумав йому ім'я і називаю Песахзон — на честь чолов'яги, який раніше жив у нашій поштовій скриньці (наліпку з його прізвищем тато так і не зміг зідрати). Песахзон не схожий на інші мої іграшки, він спокійніший і без усяких там вогників, пружинок і батарейок, які постійно течуть. Треба лишень не давати йому стрибати зі столу вниз. "Обережно, Песахзоне, ти ж порцеляновий", — кажу я йому, коли помічаю, як він ледь-ледь нахиляється і дивиться на підлогу, а він посміхається і терпляче чекає, поки я власноруч його опущу. Я так люблю, коли він посміхається! Лише для нього я щоранку п'ю какао зі шкіркою, щоб можна було засунути шекель у дірку в спині і побачити, що його посмішка не стає наполовину меншою. "Я люблю тебе, Песахзоне, — говорю я йому після цього, — я люблю тебе більш, ніж тата і маму. І я завжди буду любити тебе, не зважаючи ні на що, навіть якщо ти будеш бешкетувати і красти речі з кіосків. Але спробуй-но тільки мені стрибнути зі столу!"
Учора тато прийшов, взяв зі столу Песахзона і почав люто трусити його догори ногами.
— Обережно, таточку, — сказав я йому, — від цього у Песахзона болить животик.
Але тато не слухав:
— Він не дзвенить! Ти знаєш, що це означає, Йоаві? Що завтра ти отримаєш свого Барта Сімпсона на скейтборді.
— Чудово... Варт Сімпсон на скейті — це чудово... Але не тряси більше Песахзона, йому зле.
Тато поставив Песахзона на місце і пішов кликати маму. Через хвилину повернувся: однією рукою він тягнув маму, а в іншій тримав молоток.
— Як бачиш, я був правий, — сказав тато, — саме так він навчиться шанувати речі, правда, Йоаві?
— Звичайно, тату, — відповів я, — звичайно, але навіщо тобі молоток?
— Для тебе, — сказав тато і тицьнув молоток мені в руку. — Але будь обережним.
— Звичайно, я буду обережним, — відповів я. Я тримав молоток дуже обережно, але через кілька хвилин тато не витримав і сказав:
— Ну, розбий вже цю свиню.
— Що? — перепитав я, — Розбити Песахзона?
— Так-так, ну ж бо, розбий його,— сказав тато, — ти заслужив свого Барта Сімпсона, бо добряче потрудився для цього.
Песахзон посміхнувся мені сумною посмішкою порцелянової свині, яка розуміє, що їй прийшов кінець. Та щоб він здох, той Варт Сімпсон, якщо заради нього треба вдарити друга молотком по голові!
— Не хочу Сімпсона, — віддав я молоток татові, — з мене досить і Песахзона.
— Ти не розумієш, — сказав тато, — це нормально, це педагогічно. Добре, давай, я сам розіб'ю його для тебе.
Тато вже схопив молоток, а я побачив розгублені мамині очі, втомлену посмішку Песахзона і зрозумів, що зараз все залежить від мене, якщо я нічого не зроблю — Свину капець.
— Тату, — схопив я його за ногу.
— Що, Йоаві? — запитав тато, і його рука з молотком зависла у повітрі.
— Я хочу ще шекель, — благав я, — дай мені заробити ще один шекель, щоб запхнути йому завтра, після какао. А потім розіб'ю, завтра, присягаюсь!
— Ще шекель? — посміхнувся тато до мами і поклав молоток на стіл. — Ти бачила, я розвинув у дитині усвідомлення цінності грошей.
— Ага, усвідомлення, — шморгнув я носом, — завтра, добре?... — Сльози вже бриніли у моєму голосі.
Після того, як вони вийшли з кімнати, я міцно-преміцно обійняв Песахзона і розплакався. Свин мовчав, лиш тихо дрижав у моїх руках. "Не хвилюйся, — шепнув я йому на вушко, — я тебе врятую".
Уночі я дочекався, коли тато додивиться телевізор у залі і піде спати. Тоді я тихенько встав і вислизнув з дому через балкон разом із Песахзоном. Ми довго йшли разом у темряві, поки не дістались зарослого терням поля. "Свини до смерті обожнюють поля, — сказав я Песахзону, опускаючи його на землю. — Особливо поля з колючками. Тут тобі буде добре". Я чекав, що він відповість, але Песахзон нічого не сказав, і коли на прощання я поцілував його в холодний ніс, він лише сумно зазирнув мені в очі. Він знав, що ніколи більше мене не побачить.
Переклад Олександра Каєнка
Джерело тексту: Зарубіжна література. 7 клас. Автори: Горобченко, В. Снєгірьова, О. Каєнко, О. Бушакова)