Тіт Андронік

Вільям Шекспір

Сторінка 10 з 10
Як відомо, середньовічна драматургія жанру трагедії не знала, і ренесансна трагедія виникала як відродження та оригінальний розвиток античного жанру. Проте за взірці для неї правили не найвищі його досягнення — давньогрецькі трагедії класичного періоду,— а головним чином трагедії Сенеки, римського драматурга І ст. н. є. До речі, все те, що розчаровувало й відштовхувало в "Тіті Андроніку" критиків і читачів XVIII й XIX ст., загалом було властиве новочас-ній трагедії на перших етапах її розвитку: італійській трагедії XVI ст., ранній іспанській та англійській трагедії тощо. її автори прагнули передусім до нагнітання жаху, вбачаючи в цьому трагедійний сенс твору. Вузько й спрощено розуміли вони моральну мету трагедії, вважаючи, що насамперед вона вчить не заноситися в щасті й стоїчно переносити страждання. Явний нахил мали вони до живописання всіляких жорстокостей і злодіянь, вибухів пристрастей та інстинктів, не контрольованих розумом і моральною свідомістю. В кричущій невідповідності зі змістом цих трагедій перебуває їхній стиль, де панує велемовна й тріс-куча риторика.

У ренесансній Англії довершеним зразком такого твору стала "Іспанська трагедія" (близько 1587) Т. Кіда. Здавалося б, неможливо досягти більшого нагромадження злодіянь, жорстокостей, кривавих розплат, убивств тощо. Проте Шекспір у своєму "Тіті Андроніку" перевершив "криваву трагедію" Кіда не тільки кількісно, а й, так би мовити, якісно: згадаймо хоча б сцену, де головний герой пригощає лиходійку Тамору засмаженим м'ясом її синів, а потім убиває її, що тягне за собою цілий ланцюг негайних убивств. А втім, немає потреби переповідати чи каталогізувати страхіття, якими наповнений "Тіт Андронік". Натомість зазначимо, що при всьому тому є у творі й немало фрагментів справжньої поезії, які провіщають майбутні шедеври Шекспіра в трагедійному жанрі.

З усіх тих визначень, які давалися "Тіту Андроніку" в науковій літературі, найбільш слушним, на нашу думку, є визначення "примітивна трагедія". Так, не саме примітивна трагедія і за розумінням трагічного як жахливого, і за його художнім вираженням, і за прагненням удовольнити примітивні "трагедійні" смаки тогочасних глядачів. Але ж примітивне в мистецтві означає і "першо-стадійне": це те грубе, недосконале, елементарне, з якого потім розвиваються високі, завершені форми різних видів і жанрів художньої творчості. Якраз у такому відношенні й перебуває "Тіт Андронік" до наступних шедеврів Шекспіра в жанрі трагедії.

ПРИМІТКИ ДО "ТІТА АНДРОНІКА"

С. 428. ...котрий ще зветься Пій...— Від латинського Pius — "благочестивий".

С. 429. Капітолію хранитель — Юпітер.

...блукати По жаховійних Стіксу берегах! — За античним повір'ям, душі загиблих неприкаяно блукають по берегах Стіксу, ріки в царстві мертвих, доки їх тіла не віддані землі.

С. 431. ...цариці Трої Дали нагоду люто відплатити Фракійському тирану...— Троянська цариця— Гекуба помстилася за вбивство сина фракійському цареві Полімнестору, своєю рукою вирвавши йому очі.

С. 432. Він до Солонового щастя ближчий.— За легендою, афін-ський державний діяч і мудрець Солон (VII-VI ст. до н. є.) заявив, що справді щасливими можна вважати лише мертвих, які вже не підвладні примхам долі.

Цей чистий білий плащ... Ти названий... Достойним candidatus,— одягни...— В давньому Римі кандидати на високі посади одягали білий плащ (паллій).

С. 433. Титана промені...— Бога сонця Аполлона (Феба) називали також Титаном.

С. 436. Фебея — одне з імен богині мисливства Діани. С. 438. Лаертів мудрий син — Одіссвй (Улісс).

С. 443. ...носили І не такі Вулканову оздобу — тобто роги, оскільки Венера зраджувала свого чоловіка Вулкана з Марсом.

С. 447. Як та Дідона з принцом манд рівним...т-Тобто а Енеєм; далі йде парафраз із четвертої пісні "Еиеїди" Вергілія.

Моїми ж геть заволодів Сатурн.— За астрологічними викладками, люди, що народилися під знаком Сатурна, відзначаються холодністю почуттів.

Філомела— міфічна героїня, яку збезчестив Терей, чоловік її сестри Прокни, і, щоб вона не могла розповісти про злочин, відрізав їй язик. Із цим мотивом, запозиченим Шекспіром із "Метаморфоз" Овідія, пов'язана в трагедії лінія Лавінії.

С. 448. Актеон — міфічний мисливець, що підгледів купання Арте-міди (Діани); розгнівана богиня перетворила Актеона на оленя, і юнака розтерзали його ж собаки.

...цей темний кіммерієць...— В уявленні давніх греків кіммерійці — жителі віддалених країн темряви, але зовсім не темношкірі. У Шекспіра це слово наповнюється іншим змістом.

С. 449. Семіраміда — еллінізована форма імені ассірійської цариці Шаммураміт (IX ст. до н. є.). Легенда приписує їй не тільки будівництво висячих садів, а й велику жорстокість.

С. 452. Шрам — герой із сюжету Овідія про Пірама й Тізбу, створеного на міфічній основі. Прийшовши на побачення з Тізбою, Пірам побачив її покривало, яке пошматувала левиця. Гадаючи, що Тізба загинула, він заколов себе. Тізба, знайшовши тіло коханого, теж заподіяла собі смерть. До цього сюжету Шекспір звернувся в комедії "Сон літньої ночі", якоюсь мірою він використовує його також у трагедії "Ромео і Джульєтта".

Коціт — міфічна ріка в царстві мертвих.

С. 467. Корнелія так пильно не читала Своїм синам...— Корнелію, матір Тіберія і Гая Гракхів (II ст. до н. є.), великих римських реформаторів, шанували в Римі як зразкову виховательку.

С. 468. Тулліїв "Оратор" — трактат Марка Туллія Ціцерона (І ст. до н. є.).

С. 470. ...вітер Пісок розвіє, мов листки Сивіли...— За Вергілієм, пророчиця Сивіла писала свої пророцтва на аркушах, які нерідко розносив вітер.

С. 472.

Integer vitae, scelerisque purus

Non eget Mauri jaculis, nee arcu (лат.) —

Хто не чинить зла, хто з життям у згоді —

Нащо лук йому чи списи маврійські...

(Горацій, Ода XXII. Пер. А. Содомори)

С. 474. Енкелад і його батько Тіфон — титани в давньогрецькій міфології.

C. 476. Terras Astraea religuit (лат.) — Астрея покинула землю.

Цитата з "Метаморфоз" Овідія, де розповідається про те, як богиня справедливості Астрея покинула землю, коли настав "залізний вік".

С. 489. Гіперіон — у грецькій міфології, одне з імен бога сонця Геліоса.

С. 494. Чи слушно розлютований Віргіній Вчинив, убивши власною рукою Дочку, яку позбавили дівоцтва? — Насправді, за римською легендою, Віргіній вбив свою дочку, щоб її не зганьбив децемвір Аппій Клавдій.

С. 495. ...врочисто предок наш Оповідав засмученій Дідоні...— Мається на увазі Еней, легендарний родоначальник римлян.

С. 496. Сінон — див. примітки до третьої частини "Генріха VI".

Дмитро НАЛИВАЙКО
4 5 6 7 8 9 10