— Жінко в сукнях чорних, жалібних,
Ти кого чекаєш вечорами,
Кличеш скорбними устами,
Ждеш на вулицях міських?
— Пси чорної надії вечорами виють
Під місяцем очей сумних,
Під чорним місяцем очей моїх
Скажені пси безтямно виють,
І чорний жах у душах сіють.
Невже я так хвилюю косами моїми,
Що скаженіють чорні пси?
Навіщо ваблю я в нічні часи
Своїми стегнами крутими?
— Ти кого чекаєш вечорами,
Кличеш скорбними устами,
Ждеш?
— В який далекий рай мої високі груди
Спішать і пнуться, не дають заснути?
З якого пекла чути гук і труби,
Коли здригаються мої пошерхлі губи?
Який огонь палкий і дужий гнів
Уб'є страшних безтямних псів,
Які для них надії в далині,
Коли в ці дні шукають їх в мені?
— Ти кого чекаєш вечорами,
Кличеш скорбними устами?
— Жагуча ніч в моїх очах,
Неначе смерть, я чарівна.
Я — всенародна, як вона.
При світлі блискавок моїх
На стінах чорних і байдужих,
Несу я катафалки втіх,
Свічки моїх грудей недужих.
Я продаю жагуче тіло,
До нього сотні, юрби йдуть,
І смолоскипами безсило
Прокляття до небес встають.
У хвилях запашної крові
Я вежою стою в віках,
І скрізь жахаються любові,
Що труїть, наганяє страх.
Вони з порожньою душею
Спішать до пестощів моїх,
І над байдужістю моєю
Встає луна цілунків їх.
І вельми страшно їм тепер
Пізнать свою потворну душу,
Багряний плащ нічних химер
Немов жагу мою байдужу.
— Ти кого чекаєш вечорами,
Кличеш скорбними устами,
Ждеш?
— Коли серед вечірніх сонячних примар
Злотисті тіні падають на тротуар,
І місто тягнеться зомлілими устами
На темних вулицях, під ліхтарями,
До вічної мети в серцях: до жінки! —
Одчаю пси у млі ночей,
Над синіми глухими вечорами,
Безтямно виють під зірками,
Під місяцем моїх очей,
Моїх роз'ятрених грудей.
Який жагучий пал над персами моїми
Здіймається у грудях псів нічних?
І як огнями помсти золотими
Навіки розігнати зграю їх?
З якого пекла чути гук і труби,
Коли здригаються мої пошерхлі губи?
В який далекий рай мої високі груди
Спішать і пнуться, не дають заснути?
Чому ж я йду щодня до вас
У цей вечірній скорбний час,
Іду царицею й рабою,
З піднесеною головою?
— Ти кого чекаєш вечорами,
Кличеш скорбними устами,
Ждеш?
— О! Я не знаю, де шукать
Того, що прийде визволять,
Що мусить до людей прийти,
Великий, дужий, молодий.
Безумство сонячне, ясне
Захопить, піднесе мене,
Підійметься, засяє в очах,
І вирветься з грудей дівочих
Йому назустріч дикий крик!
Коли ж він прийде зрештою до мене,
Я зацілую пристрасно, шалено:
Я — спокусителька сердець людських!
Скажіть, коли ж він прийде месником шаленим?
— Ти кого чекаєш вечорами,
Кличеш скорбними устами,
Ждеш?
— Того, хто прийде із ножем огненним!